Постанова

Іменем України

22 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 522/6879/18

провадження № 61-13267св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Веселовим Андрієм Вікторовичем, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2021 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 рокуу складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

Позов обґрунтований тим, щонежитлове приміщення першого поверху № 501 загальною площею 38,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (далі - приміщення), є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради відповідно до свідоцтва про право власності від 24 вересня 2012 року, серія САЕ №798506 , виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 29 серпня 2012 року № 355 та технічним паспортом від 26 квітня 2012 року.

За результатами обстеження своєї власності 06 березня 2018 року працівниками Департаменту встановлено, що приміщення незаконно зайнято ОСОБА_1 , який використовує його як підсобне (номер приміщення співпадає з номерами квартир користувачів (технічний паспорт від 26 квітня 2012 року).

Просив усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення відповідача із приміщення та передання нерухомості на користь позивача.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2021 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, позов задоволено частково.

Усунено перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_1 із нежитлового приміщення першого поверху № 501 загальною площею 38,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради відповідно до свідоцтва про право власності від 24 вересня 2012 року, серія САЕ № 798506 , виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 600,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Задовольнивши позов частково, суди виходили з того, що приміщення є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Відповідач не надав належних доказів щодо правомірності користуванням приміщенням, однак відповідно до наданих позивачем доказів відповідач користується приміщенням, в ньому є його речі та доступ до приміщення обмежений, що є перешкодою у користуванні, тому вимога позивача в цій частині (щодо усунення перешкод у користуванні) є законною та обґрунтованою, підлягає задоволенню в частині усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення.

Відмовивши у задоволенні вимоги щодо передання на користь позивача приміщення, з чим погодився суд апеляційної інстанції, суд першої інстанції виходив з того, що нежитлове приміщення не вибувало із власності позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Веселова А. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, просив їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що відповідач та його сім`я володіють приміщенням з 1990 року, акт виконаних робіт від 10 лютого 2022 року, підписаний сусідами відповідача, витрачені відповідачем і його сім`єю кошти на будівництво і підготовчі роботи.

Територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради не є власником приміщення, оскільки не будувала його і не набула його у власність у порядку, встановленому законом.

Суди не з`ясували, хто замовляв та оплатив виготовлення технічного паспорта на приміщення.

Технічний паспорт приміщення від 26 квітня 2012 року і свідоцтво про право власності на приміщення від 24 вересня 2012 року, серія САЕ №798506 , є незаконними і підлягають скасуванню.

У провадженні Одеського апеляційного суду перебуває справа № 522/1115/20 за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про скасування права комунальної власності на приміщення.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги докази, подані стороною відповідача в суді апеляційної інстанції, зокрема акт виконаних робіт від 10 лютого 2022 року, розпорядження Центральної районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради від 17 липня 2000 року № 654, договір купівлі-продажу від 27 грудня 2000 року щодо сараю, самовільно побудованого ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , і придбаного в приватну власність з комунальної.

Акт обстеження приміщення працівниками Департаменту від 06 березня 2018 року є неналежним доказом у справі.

Справа розглянута в суді першої інстанції без представника відповідача - адвоката Форостенка О. О.

ОСОБА_1 не є належним відповідачем у справі, оскільки не є користувачем приміщення, користувачем якого є його мати - ОСОБА_2 , яка проживає у США.

Підтвердженням того, що ОСОБА_1 правомірно користується приміщенням є договір від 01 січня 2010 року № 13/245, укладений з КП «ЖКС «Порто- Франківський», відповідно до якого ОСОБА_1 щомісячно сплачував збір відповідно до встановлених тарифів, на що вказують квитанції про оплату.

На час звернення до суду касаційної інстанції приміщення переобладнане і використовується як квартира.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу без участі відповідача та його представника.

Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив представнику відповідача в задоволенні клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення розгляду справи.

Аргументи інших учасників справи

Відзив Департаменту на касаційну скаргу мотивований тим, що суд касаційної інстанції в інших справах вже встановлював, що весь житловий та нежитловий фонд за виключенням державної, колективної та приватної перейшов до комунальної власності територіальної громади м. Одеси, зокрема у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 522/31671/13-ц.

Єдиний власником приміщення є територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради, від імені якої діє Департамент.

Відповідачу весь час було відомо, що він користується приміщенням незаконно, оскільки йому надсилались листи Департаменту, та він мав можливість звернутись до Департаменту щодо оформлення орендних відносин на приміщення, проте не скористався нею.

Відповідач викладає суперечливі доводи щодо того, що він є належним користувачем приміщення, водночас не є належним відповідачем, оскільки не користується приміщенням.

Відповідач подав докази до суду апеляційної інстанції з порушенням процесуальних строків та не подавав ці докази в суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з рішеннями судів та переоцінки доказів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року відмовлено.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389, пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що приміщення є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради відповідно до свідоцтва про право власності від 24 вересня 2012 року, серія САЕ №798506 , виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 29 серпня 2012 року № 355 та технічним паспортом від 26 квітня 2012 року (т. 1, а. с. 6-12).

Згідно з актом обстеження приміщення від 06 березня 2018 року на момент обстеження в приміщенні нікого не було, але відповідно до інформації цим приміщенням користується власник квартири АДРЕСА_2 , громадянин ОСОБА_1 , вхід здійснюється з фасаду будівлі, у приміщенні є електропостачання, водопостачання та каналізація, двері на замку, ключів немає, технічний стан задовільний (т. 1, а. с. 13).

Факт користування приміщенням як гаражем відповідач не заперечує.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 20 жовтня 2011 року, серія САЕ № 537403 , виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, квартира АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_2 і ОСОБА_1 в рівних частинах кожному, на праві спільної часткової власності. Об`єкт складається із приміщень загальною площею 70,5 кв. м, житловою площею 29 кв. м, відображених у технічному паспорті від 25 серпня 2011 року (т. 1, а. с. 40-44).

Згідно з довідкою про склад сім`ї та реєстрації в будинку за адресою: АДРЕСА_3 проживають: з 22 липня 1982 року ОСОБА_2 , 1961 року народження, з 07 грудня 1999 року ОСОБА_1 ,1983 року народження, з 26 лютого 2010 року ОСОБА_4 ,1934 року народження (т. 1, а. с. 106).

04 січня 1999 року Одеська міська інспекція державного архітектурно-будівельного контролю видала ОСОБА_2 припис, відповідно до якого гараж та веранда у дворі будинку за адерсою: АДРЕСА_3 є самовільним будівництвом (т. 1, а. с. 107).

Рішенням адміністративної комісії при Центральній районній адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22 лютого 1999 року № 658 відповідно до статті 150 КУпАП на ОСОБА_2 накладено штраф у розмірі 51,00 грн, оскільки ОСОБА_2 самовільно, без дозвільних документів встановила гараж та добудувала веранду (т. 1, а. с. 108).

Постановою Одеської міської інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 08 квітня 1999 року на ОСОБА_2 накладено штраф відповідно до статті 96 КУпАП - самовільне будівництво гаражу та веранди за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера від 08 квітня 1999 року, серія 02 АВ №514072, сплачено штраф у розмірі 102,00 грн (т. 1, а. с. 109-111).

Згідно з договором від 04 січня 2010 року № 13/245, укладеним між Комунальним підприємством «Житлово-комунальний сервіс «Порто-Франківський» (далі - КП «ЖКС «Порто-Франківський») та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 зобов`язаний щомісячно не пізніше десятого числа поточного місяцю сплачувати кошти відповідно до встановленого тарифу за користування приміщенням без відповідних дозволів та правовстановлюючій документації - сарай, гараж площею 40,7 кв. м.

Відповідно до квитанцій про сплату тарифу за договором від 04 січня 2010 року № 13/245 відповідач сплачував кошти: 22 серпня 2012 року у розмірі 50,00 грн, 19 січня 2010 року у розмірі 154,00 грн, 02 квітня 2012 року у розмірі 154,00 грн, 02 квітня 2012 року у розмірі 204,00 грн (т. 1, а. с. 112-113).

Згідно з відповіддю Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 16 березня 2021 року, наданої на запит Департаменту від 26 січня 2021 року, приміщення та приміщення квартири АДРЕСА_4 , не є тотожними приміщеннями. Відповідно до схематичного плану місця розташування приміщень вони знаходяться напроти один одного та є відокремленими один від одного (т. 1, а. с. 190-191).

Відповідно до відповіді Департаменту міського господарства Одеської міської ради від 21 травня 2021 року між КП «ЖКС «Порто-Франківський» та ОСОБА_1 немає договірних відносини щодо приміщення, нарахування не здійснюються. Додатково зазначено, що на ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , відкрито рахунок на квартиру № 12-б , яка є приватизованою (т. 1, а. с. 208).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Конституція України гарантує як захист права власності, так і захист права на житло.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною третьою статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Житлового кодексу України (назва кодексу в редакції Закону від 21 квітня 2022 року № 2215-IX) (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» затверджений перелік державного майна України, яке передавалося у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), на підставі якої прийнято рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-XXI «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області», яким весь нежитловий фонд рад був переданий у комунальну власність.

Рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області» до переліку державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування був включений житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів до складу якого увійшло, зокрема і приміщення.

Відповідно до матеріалів цієї справи та згідно із судовими рішеннями у справі № 522/1115/20 за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про скасування права комунальної власності на приміщення право комунальної власності на приміщення не спростовано в судовому порядку.

Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку, що доводи відповідача щодо законності користування приміщенням є необґрунтованими, оскільки належних та допустимих доказів того, що це приміщення є частиною квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у матеріалах справи немає.

Крім того, у матеріалах справи немає доказів, що на час звернення Департаменту з позовом відповідач мав укладений договір з КП «ЖКС «Порто-Франківський» та здійснював оплату за користуванням гаражами, сараями, іншими допоміжними приміщеннями (т. 1, а. с. 112-113).

Отже, ОСОБА_1 не надав належних доказів існування після 2011 року між ним та КП «ЖКС «Порто-Франківський» договірних відносин щодо користування приміщенням, або фактичної оплати за користування приміщенням, яка здійснювалась та приймалась відповідальними особами КП «ЖКС «Порто-Франківський».

Згідно з відповіддю Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 16 березня 2021 року приміщення та квартира № 12 не є суміжними чи об`єднаними приміщеннями (т. 1, а. с. 190-191).

З огляду на вказане Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що приміщення є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та таким, що без достатніх правових підстав зайнято ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_1 на момент заволодіння приміщенням знав про відсутність у нього підстав для набуття права власності на нього та про неправомірність заволодіння цим приміщенням.

Стосовно посилання ОСОБА_1 , що він є неналежним відповідачем у справі, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Одним із способів захисту добросовісної сторони є правовий принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своїх домагань, якщо його попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції (принцип естопелю).

В основу доктрини venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) покладено принцип добросовісності.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно зі статтею I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

З огляду на те, що у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що він та його родина правомірно володіють та користуються приміщенням, зазначає, що на час звернення до суду касаційної інстанції приміщення переобладнане і використовується ним як квартира, то доводи заявника, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки не є користувачем приміщення, мають ознаки недобросовісної поведінки та не беруться до уваги Верховним Судом.

Доводи касаційної скарги про те, що справа розглянута без представника ОСОБА_1 - адвоката Форостенко О. О. є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до матеріалів справи адвокат Форостенко О. О. був повідомлений про судове засідання, призначене в суді першої інстанції на 02 грудня 2021 року, що підтверджено його заявою про відкладення розгляду справи (т. 1, а. с. 234).

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що неявка в судове засідання адвоката Форостенко О. О. з тих підстав, що він надав перевагу розгляду іншої справи за його участі, не може бути визнана поважною, тому суд першої інстанції правильно розглянув справу, яка знаходилась в його провадженні з 08 травня 2018 року, за відсутності адвоката Форостенко О. О.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що в суді першої та апеляційної інстанцій інтереси відповідача представляла також інший представник - адвокат Козак А. В. (т. 1. а. с. 118, 121, 148-149, 158-162, 165, 226), яка не була позбавлена можливості взяти участь у розгляді справи 02 грудня 2021 року, тому право ОСОБА_1 на доступ до суду не було порушено.

Щодо доводів касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без участі відповідача та його представника і необґрунтовано відмовив представнику відповідача в задоволенні клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення розгляду справи, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до матеріалів справи сторони, зокрема відповідач та його представники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , були належно повідомлені про дату судового засідання, призначеного на 01 листопада 2022 року (т. 2, а. с. 87-91). У касаційній скарзі заявник також не посилається на те, що він не був належно повідомлений про розгляд справи 01 листопада 2022 року.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про відмову у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Веселова А. В. про відкладення розгляду на іншу дату з тих підстав, що він раніше не брав участі у цій справі, не ознайомлений з її матеріалами та бере участь як захисник обвинуваченого ОСОБА_7 у розгляді кримінального провадження, яке призначено до розгляду на 01 листопада 2022 року о 16 год. 00 хв. в Біляївському районному суді Одеської області, дійшов висновку про відсутність поважних причин для відкладення розгляду справи (т. 2, а. с. 96, 97-100).

Суд апеляційної інстанції врахував, що справа перебуває в його провадженні з лютого 2022 року, про дату судового засідання, призначеного на 01 листопада 2022 року, відповідач ОСОБА_1 та його інший представник адвокат Форостенко О. О. були завчасно повідомлені належним чином, угода про надання юридичних послуг (правничої допомоги) № 7, укладена між ОСОБА_1 та адвокатом Веселовим А. В. ще 09 квітня 2019 року, тому факт видання ордера адвокатом Веселовим А. В. саме 31 жовтня 2022 року, тобто напередодні судового засідання, може вказувати на зловживання процесуальними правами, що спрямовано на безпідставне затягування розгляду справи. Крім того, адвокат Веселов А. В., надавши документи на підтвердження повноважень захисника Сербіна С. В. у кримінальному провадженні, не надав суду апеляційної інстанції будь-яких доказів на підтвердження факту, що судове засідання в Біляївському районному суді Одеської області призначено на 01 листопада 2022 року о 16 год. 00 хв.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що відкладення розгляду справи є правом суду. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/1, від 16 липня 2020 року у справі № 924/369/19.

Верховний Суд зауважує, що держава не відповідальна за професійний юридичний захист особи у цивільній справі (рішення Європейського суду з прав людини від 30 березня 1999 року у справі «Tuzinski проти Польщі», заява № 40140/98, умови визначення про неприйнятність). В обов`язки держави також не входить забезпечення необхідного балансу між ефективним доступом до суду з одного боку, та незалежністю професії юриста з іншого (рішення Європейського суду з прав людини від 22 березня 2007 року у справі «Старощик проти Польщі», заява № 59519/00, пункт 135).

Отже, суди у цивільних справах не оцінюють професійність і якість правової допомоги, яка перешкодила особі, якій вона надається, отримати ефективний доступ до суду.

Враховуючи наведене, висновки суду апеляційної інстанції, що з метою дотримання розумних строків розгляду справи та відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України суд може розглянути справу у судовому засіданні 01 листопада 2022 року за відсутності сторін, належним чином повідомлених про розгляд справи, є правильними.

Щодо доводів заявника, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги докази, подані стороною відповідача в суді апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначенінові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частин першої - третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи

У матеріалах справи немає доказів неможливості подання відповідачем до суду першої інстанції акта виконаних робіт, розпорядження Центральної районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради від 17 липня 2000 року № 654 та договору купівлі-продажу від 27 грудня 2000 року, тому суд апеляційної інстанції правомірно не взяв їх до уваги.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до спростування права власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на приміщення, що не є предметом розгляду у цій справі, та є безпідставними. Верховний Суд бере до уваги, що постановою Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у справі № 522/1115/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2021 року про відмову в позові ОСОБА_1 до Одеської міської ради про скасування права комунальної власності на приміщення залишено без змін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Веселовим Андрієм Вікторовичем, залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2021 та постанову Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко