Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 522/7652/18

провадження № 61-5109св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука 0. С.,

учасники справи:

позивач - Державне підприємство Міністерства оборони України «Одеський завод будівельних матеріалів»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи - Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , Орган опіки і піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2018 року під головуванням судді Бойчука А. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 03 березня 2021 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В. у справі за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Одеський завод будівельних матеріалів» до ОСОБА_1 про визнання ордеру недійсним та виселення, треті особи: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , Орган опіки і піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА?

Короткий зміст вимог

Державне підприємство Міністерства оборони України «Одеський завод будівельних матеріалів» (далі - ДП МОУ «ОЗБМ») 03 травня 2018 року звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 в якому просило:

- визнати ордер на жилу площу в житловому будинку від 29 лютого 2016 року № 74 недійсним;

- виселити ОСОБА_1 з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 знаходиться на балансі у позивача.

15 березня 2018 року до позивача із заявою про укладення з ним договору найму приміщення за адресою: АДРЕСА_1 звернувся громадянин ОСОБА_1 .

Відповідно до отриманих від нього пояснень позивачем виявлено, що 29 лютого 2016 року, за рішенням начальника ДП МОУ «ОЗБМ» І. М. Смертенюка, йому був виданий ордер на житлову площу в будинку АДРЕСА_3 .

За результатами перевірки облікових даних підприємства було встановлено, що право користування на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 належить громадянці ОСОБА_2 на підставі ордеру на жиле приміщення від 05 квітня 1997 року № 137, виданого Бюро обміну житловими приміщеннями.

В той же час ОСОБА_2 продовжує бути зареєстрованою у вказаному приміщенні, що доводиться Карткою обліку. Крім того Ордер на жилу площу в житловому будинку АДРЕСА_3 не затверджений виконавчим комітетом Одеської міської ради.

Таким чином, під час видачі ордеру на жилу площу за адресою: АДРЕСА_1 був порушений встановлений порядок виділу житла, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 28 грудня 2018 року позов задовольнив.

Визнав ордер на жилу площу в житловому будинку № 74 від 29 лютого 2016 року недійсним.

Виселив ОСОБА_1 із житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що квартира АДРЕСА_4 на час видачі ордеру відповідачу не була вільною, оскільки в ній була належним чином зареєстрована третя особа ОСОБА_2 , яка зареєстрована у вказаному житловому приміщенні до теперішнього часу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 березня 2021 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів обох попередніх інстанцій помилкові.

ОСОБА_1 вказує, що суди в порушення норм процесуального права, не надали належної оцінки тій обставині, що на час отримання відповідачем ордеру, спірне приміщення було вільним.

Суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_2 у вказаному приміщенні не проживала, обліковувалася як особа, яка розшукується відділом поліції як безвісти зникла, а також інші докази, які вказують на те, що приміщення на час видачі ордера та вселення було вільним, а тому у нього були всі підстави для отримання ордеру.

Аргументом касаційної скарги є також те, що ухвалюючи рішення в частині вимог про виселення відповідача із спірного приміщення суди обох попередніх інстанцій не врахували правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18 де вказано, що тривале проживання у житловому приміщенні особи, яка не має свого житла, є достатньою підставою для того, щоб вважати це приміщення житлом цієї особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Заявник вказує, що він тривалий час проживав у спірному приміщенні, а тому в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод воно є його житлом, виселення з якого буде вважатися порушенням його прав.

Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У поданому у травні 2021 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник Міністерства оборони України - Ю. Бабко у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Вказує, що ордер може бути виданий лише на вільне житлове приміщення. На час отримання відповідачем ордеру, спірне житлове приміщення вільним не було, тому ухвалені у справі судові рішення правильні.

У поданому у травні 2021 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу голова ліквідаційної комісії ДП МОУ «ОЗБМ» - А. В. Ковернега у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість доводів ОСОБА_1 .

Вказує, що ОСОБА_1 на обліку, як особа, яка потребує поліпшення житлових умов не перебував, рішення про надання житла виконавчим комітетом до моменту затвердження ордеру прийняте не було, а тому підстави для вселення його у спірне приміщення були відсутні.

Крім того вказував, що на момент видачі ордеру, у адміністрації підприємства були відсутні підстави вважати житлове приміщенні вільним, а отже ордер відповідачу виданий бути не міг.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Приморського районного суду м. Одеси.

19 травня 2021 року цивільна справа № 522/7652/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 знаходиться на балансі у ДП МОУ «ОЗБМ», що підтверджується Актом приймання-передачі основних засобів від 25 червня 1999 року № 15.

29 лютого 2016 року, відповідно до рішенням начальника ДП МОУ «ОЗБМ» І. М. Смертенюка, ОСОБА_1 був виданий ордер № 74 на жилу площу в житловому будинку (а. с. 9, том 1).

Ордер № 74 на жилу площу в житловому будинку виконавчим комітетом Одеської міської ради не затверджений.

15 березня 2018 року до позивача із заявою про укладення з ним договору найму на приміщення за адресою: АДРЕСА_1 звернувся відповідач ОСОБА_1 .

За результатами перевірки облікових даних ДП МОУ «ОЗБМ» було виявлено, що право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 належить громадянці ОСОБА_2 на підставі ордеру на жиле приміщення № 137 від 05 квітня 1997 року, виданого Бюро обміну житловими приміщеннями, яка продовжує бути зареєстрованою у вказаному приміщенні, що підтверджується карткою обліку (а. с. 10-12, том 1).

Апеляційний суд витребував інформацію щодо можливої смерті ОСОБА_2 з Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що 30 вересня 2020 року була прийнята відповідна ухвала (а. с. 50, 51, том 2,).

Згідно відповіді заступника начальника Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) даних щодо смерті ОСОБА_2 в архіві підпорядкованого відділу та за відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян, відсутні (а. с. 55, том 2).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло.

Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 9 ЖК Української РСР громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського жилого фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Згідно із статтею 58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського жилого фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Підстави і порядок визнання ордера на жиле приміщення недійсним передбачені статтею 59 ЖК УРСР, відповідно до якої ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Забезпечення житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов, регулюється ЖК УРСР і Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення жилих умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затвердженими постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 (далі - Правила).

Згідно з вимогами статті 52 ЖК УРСР та пункту 58 Правил, жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що квартира АДРЕСА_4 , на час видачі ордеру відповідачу, не була вільною, оскільки в ній була належним чином зареєстрована третя особа ОСОБА_2 , яка зареєстрована у вказаному житловому приміщенні до теперішнього часу.

Разом із тим суд апеляційної інстанції встановив, що згідно відповіді заступника начальника Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) даних щодо смерті ОСОБА_2 в архіві підпорядкованого відділу та за відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян, відсутні (а. с. 55, том 2).

Проте суди обох попередніх інстанцій не звернули увагу на таке.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Дійшовши висновку про те, що на час видачі ордеру відповідачу спірна квартира не була вільною, суди не надали оцінку акта про відкриття приміщення від 19 травня 2016 року, копія якого знаходиться в матеріалах справи (а. с. 71, том 1), а також листу позивача від 12 травня 2016 року № 122, який був адресований начальнику Приморського відділку поліції в м. Одесі, про те, що спірна квартира довгий час пуста, відомості про осіб, що проживають у квартирі, відсутні (а. с. 72, том 1).

Суди не врахували, що відповідачу були відомі обставини видачі ордера ОСОБА_1 та обставини його вселення до спірного житлового приміщення.

Таким чином, колегія суддів вважає висновок судів попередніх інстанцій про те, що на час видачі ордеру відповідачу спірна квартира не була вільною передчасним.

Крім того позивач просив, а місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позовну вимогу про виселення ОСОБА_1 із спірного житлового приміщення.

Аналіз змісту позовної заяви свідчить про те, що позивач в обґрунтування свого позову не навів жодних підстав для виселення відповідача із спірного житлового приміщення.

За приписами статті 117 ЖК УРСР у разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення.

У випадках визнання ордера на жиле приміщення недійсним з інших підстав, крім випадку, передбаченого частиною першою цієї статті, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.

Отже, з огляду на приписи частини другої означеної статті, відповідач підлягав виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке він раніше займав, проте суди попередніх інстанцій належної уваги на вказане не звернули, а тому їх висновок про задоволення позову в цій частині не ґрунтується на законі.

Крім того, згідно пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Проте, всупереч вищевикладеному, у рішеннях судів попередніх інстанцій не наведені жодні мотиви, а також не вказано підстави їх ухвалення, пов`язані із розглядом позовної вимоги про виселення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права.

Оскільки порушення норм процесуального права при розгляді цієї справи допущені судами обох попередніх інстанцій, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді місцевий суд повинен оцінити всі наявні у справі докази в сукупності, встановити, яке право позивача порушене та в чому полягає таке порушення, надати оцінку аргументам позивача в частині виселення відповідача із спірного приміщення, звернути увагу на приписи частини другої статті 117 ЖК УРСР, встановити чи ґрунтується таке виселення на приписах закону.

Також звернути увагу на те, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, а направляє справу на новий розгляд, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 березня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук