ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № № 522/8107/22

провадження № 61-14645св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Обслуговуючий кооператив «Екодом-1»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Екодом-1» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Шенцевої О. П., та постанову Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року Обслуговуючий кооператив «Екодом-1» (далі - ОК «Екодом-1») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору недійсним.

Позовна заява ОК «Екодом-1» мотивована тим, що 24 жовтня 2019 року кооперативу стало відомо, що нібито 01 березня 2017 року невстановленими особами від імені ОК «Екодом-1» в особі голови кооперативу ОСОБА_8 та ОСОБА_1 підписано договір № 5 про сплату пайових внесків до ОК «Екодом-1», за умовами якого кооператив зобов`язався організувати будівництво дворівневого підземного паркінгу в багатоповерховому будинку з підземним паркінгом та вбудовано-прибудованими громадськими приміщеннями на АДРЕСА_1 за рахунок внесків учасника та внесків інших асоційованих членів, здати його в експлуатацію, передати учаснику паркомісце (секція 1, поверх-2, загальна площа 16 кв. м, номер 3) в об`єкті будівництва.

Також 01 березня 2017 року ОСОБА_1 видано довідку про нібито повну оплату за договором № 2/03/2017 та між сторонами укладено акт прийому-передачі.

Однак ОК «Екодом-1» вважало зазначені документи підробленими, тому звернулося до відділу поліції.

У кримінальному провадженні допитано свідка ОСОБА_3 , згідно показаннями якої, ОСОБА_1 вона не знає та ніколи його не бачила, договір підписаний за допомогою факсиміле, кошти вона не отримувала. Так само їй не відомо, хто підписав довідку та акт. Сторони не погоджували використання факсиміле, тому наявність факсимільного відтворення підпису ОСОБА_3 суперечить вимогам частини третьої статті 207 ЦК України.

Умови договору не виконувалися, адже на розрахунковий рахунок ОК «Екодом-1» кошти від ОСОБА_1 не надходили.

Рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на зазначене паркомісце за ОСОБА_1 скасоване наказом Міністерства юстиції України.

Право власності на те ж паркомісце зареєстроване за ОСОБА_2 .

Таким чином, оскаржуваний договір викликає суперечності між ОК «Екодом-1» та ОСОБА_2 , що може потягти за собою матеріальні претензії ОСОБА_2 до кооперативу, що спричинить майнову шкоду останньому.

Ураховуючи викладене, ОК «Екодом-1» просив суд визнати недійсним договір від 01 березня 2017 року № 5 про сплату пайових внесків до ОК «Екодом-1».

У серпні 2022 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОК «Екодом-1», ОСОБА_1 про визнання договору недійсним.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що на підставі договору від 01 березня 2017 року № 5 про сплату пайових внесків до ОК «Екодом-1», довідки від 01 березня 2017 року та акта прийому-передачі від 14 травня 2017 року рішенням державного реєстратора Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничука В. О. № 48047902 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на паркомісце № 5 за адресою: АДРЕСА_2 .

Однак рішення державного реєстратора Мельничука В. О. № 48047902 про реєстрацію права власності на паркомісце за ОСОБА_1 було скасовано наказом Міністерства юстиції України від 06 лютого 2020 року № 452/5.

На даний час право власності на зазначене паркомісце зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л. С.

ОСОБА_1 у справі № 757/20926/20-ц оскаржує наказ Міністерства юстиції України від 06 лютого 2020 року № 452/5 та намагається отримати право власності на спірне паркомісце шляхом його витребування із володіння ОСОБА_2 , чим порушує право власності останнього на зазначене майно.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд визнати договір від 01 березня 2017 року № 5 про сплату пайових внесків до ОК «Екодом-1» недійсним.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2022 року прийнято позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, щодо предмета спору, - ОСОБА_2 до спільного розгляду з позовом ОК «Екодом-1».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2024 року позов ОК «Екодом-1» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору недійсним залишено без задоволення.

Позов ОСОБА_2 до ОК «Екодом-1», ОСОБА_1 про визнання договору недійсним залишено без задоволення.

Залишаючи позови без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що позови ОК «Екодом-1» та ОСОБА_2 є недоведеними та необґрунтованими, оскільки це право власності за ОСОБА_1 на паркомісце № 5 скасовано на підставі наказу Міністерства юстиції України.

Отже, на цей час єдиним власником майна є ОСОБА_2 .

Оскаржуючи договір про пайову участь, ОК «Екодом-1» зазначає про можливі матеріальні претензії ОСОБА_2 до кооперативу, однак не вказує, яким чином його права будуть захищені при визнанні договору недійсним.

Наслідками недійсності договору є реституція, тобто повернення сторін до попереднього стану, однак право власності на предмет оскаржуваного договору (паркомісце) вже належить третій особі, тобто визнання недійсним договору, укладеного між позивачем та відповідачем, не матиме наслідком повернення майна у власність позивача.

Отже, не вбачається порушення суб`єктивного цивільного права (інтересу) позивача та невизнання чи оспорення його, для того, щоб застосувати такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним. Визнання оскаржуваного договору недійсним не призведе до повернення сторін до попереднього стану, а підстав для захисту позивача від можливих претензій третьої особи не встановлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОК «Екодом-1» залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2024 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що право власності за ОСОБА_1 на паркомісце № 5 було скасовано на підставі наказу Міністерства юстиції України та на цей час єдиним власником спірного майна є ОСОБА_2 .

Оскаржуючи договір про пайову участь, ОК «Екодом-1» зазначає про можливі матеріальні претензії ОСОБА_2 до кооперативу, однак не вказує, яким чином його права будуть захищені при визнанні договору недійсним.

Таким чином, не вбачається порушення суб`єктивного цивільного права (інтересу) позивача та невизнання чи оспорення його, для того, щоб застосувати такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним. Визнання оскаржуваного договору недійсним не призведе до повернення сторін до попереднього стану, а підстав для захисту позивача від можливих претензій третьої особи не встановлено.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог ОК «Екодом-1» та ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопаді 2024 року ОК «Екодом-1» через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просило суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року в частині залишення без задоволення позову ОК «Екодом-1» і ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову ОК «Екодом-1».

Касаційна скарга ОК «Екодом-1» мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували вимоги частини третьої статті 215 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки саме ОК «Екодом-1» в оскаржуваному договорі від 01 березня 2017 року № 5 про сплату пайових внесків до ОК «Екодом-1» зазначений як одна із сторін цього договору, що вже передбачає можливість захисту ОК «Екодом-1» своїх прав та законних інтересів у разі їх порушення у зв`язку з умовами договору.

Крім того, оскаржуваний договір містить певні зобов`язання ОК «Екодом-1» перед ОСОБА_1 у разі його невиконання. Однак спірний договір укладений з порушенням норм матеріального права та наділяє ОК «Екодом-1» безпідставними обов`язками, зокрема тими, які взагалі не відносяться до волі та можливостей ОК «Екодом-1».

Також суди попередніх інстанцій не врахували того, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за оскаржуваним договором, оскільки на розрахунковий рахунок ОК «Екодом-1» кошти від ОСОБА_1 не надходили, що підтверджується звітом про фактичні результати виконаних погоджених аудиторських процедур стосовно фінансової інформації ОК «Екодом-1» від 21 грудня 2021 року та висновком експерта судово-економічної експертизи від 27 лютого 2023 року № 22.12/04.

Підставою касаційного оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 760/17256/19-ц (провадження № 61-16104св20), від 15 листопада 2023 року у справі № 523/12199/19 (провадження № 61-290св23).

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

У березні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Заяць К. В. подав через підсистему «Електронний суд» додаткові пояснення у справі.

Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає без розгляду подані представником ОСОБА_1 - адвокатом Заяць К. В. додаткові пояснення у справі, оскільки такі не передбачені нормами ЦПК України на стадії касаційного провадження, а по суті є штучним поданням відзиву на касаційну скаргу в справі поза межами визначеного процесуального строку.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 березня 2017 року між ОК «Екодом-1» в особі голови кооперативу Дзюби Н. О. та ОСОБА_1 укладено договір № 5 про сплату пайових внесків до ОК «Екодом-1» щодо паркомісця № 5 на АДРЕСА_2 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 10 червня 2022 року № 302527399 державним реєстратором Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничуком В. О. 31 липня 2019 року внесено запис про право власності ОСОБА_1 на паркомісце № 5, загальною площею 16,00 кв. м, на АДРЕСА_2 , підстава для державної реєстрації - акт прийому-передачі від 15 травня 2017 року ОК «Екодом-1», договір від 01 березня 2017 року № 5 про сплату пайових внесків.

Право власності ОСОБА_1 на зазначене паркомісце припинено 07 лютого 2020 року на підставі наказу Міністерства юстиції України від 06 лютого 2020 року № 452/5.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 15 червня 2022 року № 302815903 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л. С. 18 лютого 2020 року внесено запис про право власності ОСОБА_2 на паркомісце № 5, загальною площею 16,00 кв. м, на АДРЕСА_2 , підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу від 18 лютого 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л. С.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 червня 2024 року у справі № 757/20926/20-ц позов ОСОБА_1 та інших до Міністерства юстиції України, Товариства з обмеженою відповідальністю «САЙЛЕНД», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: державний реєстратор Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничук Володимир Олександрович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ханбер», ОК «Екодом-1», про визнання незаконними дій та часткове скасування наказу, та визнання права власності шляхом витребування з чужого незаконного володіння задоволено.

Визнано дії Міністерства юстиції України незаконними та скасовано наказ від 06 лютого 2020 року № 452/5 в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48046548, № 48045003, № 48047480, № 48048524, № 48047902, які стосуються набуття права власності нерухомого майна ОСОБА_1 .

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 паркомісце № 5 за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 .

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 червня 2024 року оскаржується в апеляційному порядку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції оскаржуються лише в частині позовних вимог ОК «Екодом-1», тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в іншій частині не переглядаються в касаційному порядку.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОК «Екодом-1» не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У частині першій статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вказані норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнано недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі.

Разом із тим, виходячи зі змісту статті 215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

При вирішенні позову про визнання недійсним договору враховуються загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (постанова Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 910/8072/20).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Разом із тим, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (вказаний правовий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17).

У пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) містяться висновки про те, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо ж повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог (схожий за змістом висновок викладено в пункті 8.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (провадження № 12-1гс23)).

У справі, яка переглядається судом касаційної інстанції, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що на час розгляду справи судом першої інстанції власником паркомісця № 5 на АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 .

Оскаржуючи договір про пайову участь, ОК «Екодом-1» зазначає про можливі матеріальні претензії ОСОБА_2 до нього, однак ОК «Екодом-1» не вказує, яким чином його права будуть захищені при визнанні договору недійсним.

Наслідками недійсності договору є реституція, тобто повернення сторін до попереднього стану, однак право власності на предмет оскаржуваного договору (паркомісце) належить ОСОБА_2 , тобто визнання недійсним договору, укладеного між ОК «Екодом-1» та ОСОБА_1 , не матиме наслідком повернення майна у власність ОК «Екодом-1», оскільки воно на час розгляду справи судом першої інстанції не є власником зазначеного майна.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що не вбачається порушення суб`єктивного цивільного права (інтересу) ОК «Екодом-1» та невизнання чи оспорення його для того, щоб застосувати такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним. Визнання оскаржуваного договору недійсним не призведе до повернення сторін до попереднього стану, а підстав для захисту позивача від можливих претензій ОСОБА_2 не встановлено, тому відсутні підстави для задоволення позову ОК «Екодом-1».

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про залишення позову ОК «Екодом-1» без задоволення.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Екодом-1» залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець