Постанова

Іменем України

12 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 522/8/20

провадження № 61-5374св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальна установа «Спеціалізована установа з надання безоплатної первинної допомоги у м. Одесі»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 червня 2020 року у складі судді Науменка А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 березня 2021 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунальної установи «Спеціалізована установа з надання безоплатної первинної правової допомоги у м. Одесі» (далі - Установа) про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 працював на посаді головного юрисконсульта юридичного відділу у Малиновському районі м. Одеси Установи з квітня 2019 року до 13 грудня 2019 року.

Наказом директора Установи від 13 грудня 2019 року № 26-ОС позивач притягнений до дисциплінарної відповідальності за відсутність на робочому місці 19 листопада 2019 року протягом чотирьох годин (з 10 год 00 хв до 12 год 44 хв та з 13 год 47 хв до 15 год 03 хв) без поважних причин.

Наказ від 13 грудня 2019 року № 26-ОС є незаконним і таким, що винесений з особистих мотивів директора, оскільки позивач не вчиняв жодних дисциплінарних проступків, не порушував трудової дисципліни та належним чином і в повному обсязі виконував всі свої посадові обов`язки, визначені посадовою інструкцією.

19 листопада 2019 року з 10 год 00 хв до 12 год 44 хв та з 13 год 47 хв до 15 год 03 хв він перебував у судових засіданнях за викликом суду, про що було проінформовано директора Установи.

Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ директора Установи від 13 грудня 2019 року № 26-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади головного юрисконсульта юридичного відділу у Малиновському районі м. Одеси Установи, поновити його на вказаній посаді та зобов`язати Установу нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 грудня 2019 року до дати поновлення на роботі.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 червня 2020 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 15 березня 2021 року, у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу від 13 грудня 2019 року № 26-ОС про звільнення позивача з посади, а також поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є такими, що не знайшли свого підтвердження.

Відповідач правомірно звільнив головного юрисконсульта юридичного відділу у Малиновському районі м. Одеси ОСОБА_1 із займаної посади за відсутність на робочому місці 19 листопада 2019 року більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин згідно з наказом від 13 грудня 2019 року № 26-ОС.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 березня 2021 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Звільнення працівника за те, що він з`явився за викликом до суду на судове засідання, не передбачено законодавством України.

Стосовно фактичних обставин справи спору немає, проте суди зробили висновки всупереч закону та здоровому глузду.

Суди не врахували принципи накладення дисциплінарного стягнення, а саме ступінь тяжкості вчиненого проступку і завдану ним шкоду, обставини за яких вчинено проступок.

Суди не встановили факт прогулу, а саме відсутність позивача на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, не з`ясували поважність причин такої відсутності.

Участь у судових засіданнях була узгоджена з керівництвом Установи, саме з цією метою позивач був переведений у лютому 2019 року на посаду головного юрисконсульта. Крім того, відповідач визнав, що у зв`язку з одержання позивачем у 2016 році свідоцтва на право на зайняття адвокатською діяльністю він почав з 2018 року співпрацювати з центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги, що не є порушенням трудової дисципліни. На вимогу директора Установи позивач брав судові повістки на підтвердження поважності відсутності на робочому місці протягом 2019 року, про що неодноразово зазначав відповідач у відзивах та запереченнях.

19 листопада 2019 року позивач брав участь у засіданні як адвокат на підставі доручення Одеського місцевого центру з надання безоплатної правової допомоги від 16 січня 2019 року № 04. У той день жодної скарги від відвідувачів Установи чи зауважень не надходило.

Суди проігнорували те, що предметом спору є конфлікт процесуальних обов`язків, покладених КПК України на позивача як адвоката та обов`язків, покладених КЗпП України як найманого працівника, у зв`язку з чим помилково не застосували норми КПК України до спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив позивачу в участі у судовому засіданні, чим позбавив його права на захист. Суд апеляційної протиправно відмовив позивачу про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з підстав ненаправлення клопотання іншим учасникам справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року роз`яснено учасникам справи, що вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, проте позивач одержав відзив лише 18 лютого 2021 року без додатків до відзиву на апеляційну скаргу.

Cуди не застосували правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц, Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17, провадження № 61-72св17, від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц, провадження № 61-20505св18; відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Висновки судів, що явка адвоката до суду за викликом суду у кримінальному провадженні є неповажною причиною відсутності на робочому місці, дають підстави сумніватися у правозахисній системі України. Тобто підстави касаційного оскарження відповідають вимогам пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Виключно Верховний Суд може вирішити питання про застосування норм права до спірних правовідносин, визначених статтями 147 149 КЗпП України та частини третьої статті 120, частин третьої, четвертої статті 121, частини другої статті 47 КПК України. Щодо застосування цих статтей відсутній Висновок Верховного Суду.

Аргументи інших учасників справи

Відзив Установи мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з Посадовою інструкцією головного юрисконсульта юридичного відділу у Малиновському районі м. Одеси Установи головний юрисконсульт зобов`язаний дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, відповідно до якого встановлено графік робочого часу.

Одержавши у 2016 році свідоцтво на право на зайняття адвокатською діяльністю, позивач з 2018 року почав активно співпрацювати на платній основі як адвокат з центрами надання безоплатної вторинної правової допомоги. Для участі у судових засіданнях як адвокат на підставі доручень центрами надання безоплатної вторинної правової допомоги позивач неодноразово, не узгоджуючи з керівництвом, за відсотності законних підстав, залишав у робочий час своє робоче місце в Установі, що підтверджується доповідними записками начальника юридичного відділу у Малиновському районі м. Одеси Установи Москаленка І. Ю., який був н позивача, та поясненнями позивача щодо його відсутності на робочому місці.

Фактично позивач залишав у робочий час основне місце роботи з метою участі у судових засіданнях за дорученням Одеського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки дії відповідача при звільненні позивача були правомірними у зв`язку з його відсутністю на робочому місці 19 листопада 2019 року більше трьох годин протягом робочого часу без поважних причин.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотань Громадської організації «Антикорупційний рух Одещини» про участь у судовому засіданні.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Установою з 15 січня 2013 року до 15 лютого 2019 року.

З січня 2013 року ОСОБА_1 займав посаду начальника відділу у Малиновському районі м. Одеси Установи.

15 лютого 2019 року перевиданий наказ № 4-ОС про призначення ОСОБА_1 на посаду юрисконсульта Приморського району м. Одеси Установи.

28 лютого 2019 року ОСОБА_1 призначений (перевиданням) на посаду головного юрисконсульта юридичного відділу у Малиновському районі м. Одеси Установи в порядку переведення з посади юрисконсульта юридичного відділу у Приморському районі м. Одеси Установи, яку обіймав на період перебування у відпустці для догляду за дитиною основного працівника.

Згідно з публічною декларації особи, уповноваженої на виконання функцій місцевого самоврядування, за 2019 рік, позивач вказав місце роботи Установу, тип посади - посадова особа юридичної особи публічного права.

У 2016 році ОСОБА_1 одержав свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю № 002786, видане Радою адвокатів Одеської області 16 березня 2016 року, а з кінця 2018 року почав співпрацювати на платній основі саме як адвокат з центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Суд першої інстанції також встановив, що для участі у судових засіданнях як адвокат (захисник) на підставі доручень Центру безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 неодноразово, не узгоджуючи з керівництвом, без наявності законних підстав, залишав у робочий час свої робоче місце в Установі, що підтверджується доповідними записками начальника юридичного відділу у Малиновському районі м. Одеси Установи Москаленка І. Ю., судовими повістками та поясненнями ОСОБА_1 щодо своєї відсутності на робочому місці (копії доповідних записок та пояснень). За такі дії до позивача застосовувалось дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

19 листопада 2019 року ОСОБА_1 покинув робоче місце о 10 год 00 хв та повернувся о 12 год 44 хв. Цього ж дня ОСОБА_1 покинув робоче місце о 13 год 47 хв та повернувся о 15 год 03 хв.

У своїх поясненнях щодо відсутності на робочому місці протягом чотрирьох годин робочого часу ОСОБА_1 письмово пояснив, що був відсутній у зв`язку з викликом його до суду як представника (захисника) за дорученням центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та надав відповідні повістки.

Актами від 19 листопада 2019 року № 16 та № 17 зафіксовано факти відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 19 листопада 2019 року двічі: з 10 год 00 хв до 12 год 44 хв та з 13 год 47 хв до 15 год 03 хв.

09 грудня 2019 року листом № 160 директор Установи звернувся до юридичного департаменту Одеської місцевої ради та 13 грудня 2019 року одержав погодження на звільнення головного юрисконсульта юридичного відділу у Малиновському районі м. Одеси Установи Гайси А. М.

Наказом від 13 грудня 2019 року № 26-ОС на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, пояснень ОСОБА_1 від 19 листопада 2019 року, актів про відсутність працівника на робочому місці від 19 листопада 2019 року № 16 та № 17, доповідних начальника юридичного відділу у Малиновському районі м. Одеси Москаленка І. Ю. від 19 листопада 2019 року, з урахуванням погодження юридичного департаменту Одеської місцевої ради, головного юрисконсульта юридичного відділу у Малиновському районі м. Одеси Установи ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору, зокрема, є поновлення на роботі працівника, звільненого за прогул, який, як працівник спеціалізованої установи, під час робочого часу, як адвокат надавав безоплатну вторинну правову допомогу за доручення центру з надання безоплатної правової допомоги.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини перша та шоста статті 43 Конституції України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є, передбачений в абзаці сьомому статті 5-1 КЗпП України, правовий захист від незаконного звільнення.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням правил внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Верховний Суд зазначає, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки).

Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Трудові обов`язки працівника визначаються у посадовій (робочій) інструкції. КЗпП України не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення - це право роботодавця.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 28 лютого 2019 року призначений (перевиданням) на посаду головного юрисконсульта юридичного відділу у Малиновському районі м. Одеси Установи в порядку переведення з посади юрисконсульта юридичного відділу у Приморському районі м. Одеси Установи, яку обіймав на період перебування у відпустці для догляду за дитиною основного працівника.

У 2016 році ОСОБА_1 одержав свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю № 002786, видане Радою адвокатів Одеської області 16 березня 2016 року, а з кінця 2018 року почав співпрацювати на платній основі саме як адвокат з центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Згідно з пунктом 1.1. Посадової інструкції головного юрисконсульта юридичного відділу у Малиновському районі м. Одеси Установи, затвердженої директором Установи 08 травня 2013 року (далі - Посадова інструкція), головний юрисконсульт юридичного відділу у Малиновському районі м. Одеси Комунальної установи «Спеціалізована установа з надання безоплатної первинної правової допомоги у м. Одесі» здійснює надання безоплатної первинної правової допомоги у Малиновському районі м. Одеси.

Посадовою інструкцією визначено, що головний юрисконсульт зобов`язаний дотримуватись Правил (том 1, а. с. 46 - 80).

Згідно з пунктами 3.1, 3.2, 5.1, 5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Установи, які є додатком до Колективного договору Установи (далі - Правила), працівники установи зобов`язані працювати чесно і сумлінно, виконувати покладені на них обов`язки; додержуватись дисципліни праці; своєчасно і точно виконувати закони України, нормативно-правові акти Президента та Кабінету Міністрів України, інших органів державної виконавчої влади, Одеського міського голови, органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, наказів та інших розпорядчих документів директора Установи; не допускати дій і вчинків, що можуть зашкодити інтересам держави, місцевої громади чи негативно вплинути на репутацію працівника Установи; шанобливо ставитись до громадян та інших осіб, керівників і працівників Установи, дотримуватися високої культури спілкування. Коло обов`язків, які виконує кожний працівник за своєю посадою, визначається посадовими інструкціями, що затверджуються директором Установи.

Для працівників Установи встановлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями - субота та неділя. Тривалість робочого часу працівників становить 40 годин на тиждень. Також встановлено час початку і закінчення роботи працівників та час перерви для відпочинку і харчування, а саме: з понеділка до четверга: початок роботи - о 09 год 30 хв, закінчення роботи - о 18 год 15 хв; п`ятниця: початок роботи - о 9 год 30 хв, закінчення роботи - о 17 год 00 хв; перерва: з 13 год 00 хв до 13 год 30 хв.

Відповідно до пункту 5.3 Правил для виконання невідкладної та непередбаченої роботи працівники зобов`язані за розпорядженням керівництва з`являтися на роботу у вихідні, святкові та неробочі дні в порядку, передбаченому законодавством. Робота у ці дні компенсується відповідно до статті 72 КЗпП України.

Згідно з пунктом 4.7 Порядку організації та проведення особистого прийому громадян в і (том 1, а. с. 32 - 33) працівникам Установи суворо забороняється: встановлювати будь-яку плату за надання правової допомоги, що включає консультування, оформлення заяв, звернень, запитів, видачу особам витягів із законодавчої бази, інформаційних довідок, бланків та інших документів; надавати будь-які послуги, не пов`язані зі специфікою діяльності установи (вторинна правова допомога, зокрема адвокатські послуги; розроблення індивідуальних пакетів документів - статутів, положень тощо; копіювання не пов`язаних документів тощо), надавати правову допомогу від імені Установа за індивідуальним запрошенням приватних або юридичних осіб, без попереднього погодження з керівництвом установи.

Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України.

Суди встановили, що відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 19 листопада 2019 року двічі: з 10 год 00 хв до 12 год 44 хв та з 13 год 47 хв до 15 год 03 хв є прогулами, оскільки він був відсутній на роботі у цей період без поважних причин. Відсутність позивача на роботі у вказаний час підтверджується актами від 19 листопада 2019 року № 16 та № 17.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 , як посадова особа, залишав у робочий час основне місце роботи з метою прийняття участі у судових засіданнях за дорученнями Одеського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

З урахуванням установлених обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 19 листопада 2019 року є прогулом, оскільки він був відсутнім на роботі у вказаний період без поважних причин, що підтверджується належними доказами у справі.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, що позивач, перебуваючи на посаді головного юрисконсульта Установи, 19 листопада 2019 року був відсутній на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня з поважних причин, суди проігнорували те, що предметом спору є конфлікт процесуальних обов`язків, покладених КПК України на позивача як адвоката та обов`язків, покладених КЗпП України як найманого працівника, у зв`язку з чим помилково не застосували норми КПК України до спірних правовідносин, Верховний Суд зазначає таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що у своїх поясненнях щодо факту відсутності на робочому місці 19 листопада 2019 року протягом чотирьох годин ОСОБА_1 письмово пояснив, що був відсутній у зв`язку з його викликом до суду, як представника (захисника), за дорученням Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та надав відповідні повістки.

Згідно з підпунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про безоплатну допомогу» (далі - Закон) безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел.

Безоплатна первинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг: 1) надання правової інформації; 2) надання консультацій і роз`яснень з правових питань; 3) складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру); 4) надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації (стаття 7 Закону в редакції на час прийняття оскаржуваного наказу).

Згідно зі статтею 9 Закону суб`єктами надання безоплатної первинної правової допомоги в Україні є: 1) органи виконавчої влади; 2) органи місцевого самоврядування; 3) фізичні та юридичні особи приватного права; 4) спеціалізовані установи; 5) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: 1) захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру (стаття 13 Закону).

Згідно зі статтею 15 Закону суб`єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є: 1) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; 2) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги є неприбутковими організаціями, користуються правами юридичної особи, мають власні бланки, печатку із своїм найменуванням (частина друга статті 16 Закону).

Згідно з частинами першою-третьою статті 21 Закону після прийняття рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначає адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом. Під час призначення адвоката враховуються його спеціалізація, досвід роботи, навантаження, складність справ, у яких адвокат бере участь. Повноваження адвоката підтверджуються дорученням Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та довіреністю відповідно до вимог процесуального законодавства.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону у разі неможливості надання безоплатної вторинної правової допомоги адвокатом, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги укладає договір з адвокатом, включеним до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

Адвокат, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом чи на тимчасовій основі на підставі договору, має всі права та гарантії, встановлені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", іншими законами України (частина друга статті 25 Закону).

Надання безоплатної вторинної правової допомоги регулюється Положенням про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 липня 2012 року № 967/5 (далі - Положення).

Згідно з пунктом 1 Порядку і умов укладення контрактів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі, та договорів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі, затверджено постановою Кабінету Міністрів Українивід 11 січня 2012 року № 8 (у редакції постанови Кабінету Міністрів Українивід 19 грудня 2012 р. № 1214) (далі -Порядок і умови) ці Порядок і умови визначають відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» механізм укладення центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі - центр) контрактів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі, та договорів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі.

Відповідно до пункту 2 Порядку і умов предметом контрактів (договорів) є надання адвокатами за дорученням центру безоплатної вторинної правової допомоги, що включає такі види правових послуг: 1) захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на таку допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру.

Контракти (договори) з адвокатами укладаються з урахуванням принципу незалежності адвокатської діяльності, положень Цивільного кодексу України, Законів України "Про безоплатну правову допомогу", "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", інших актів законодавства та цих Порядку і умов. Контракт (договір) укладається з адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання та включений до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (пункти 3, 4 Порядку і умов).

Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Верховний Суд зауважує, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, яку, згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», складають всі адвокати України, що мають право здійснювати адвокатську діяльність.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Організаційними формами адвокатської діяльності є: здійснення адвокатської діяльності індивідуально, адвокатське бюро; адвокатське об`єднання (статті 13, 14, 15 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 7 Закону № 5076-VI (в редакції на час винесення оскаржуваного наказу) несумісною з діяльністю адвоката є: 1) робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції"; 2) військова або альтернативна (невійськова) служба; 3) нотаріальна діяльність;4) судово-експертна діяльність. Вимоги щодо несумісності з діяльністю адвоката, передбачені пунктом 1 цієї частини, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі).

У разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону № 5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 14 Закону № 5076-VI адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив. 5. Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське бюро.

Адвокатське об`єднання є юридичною особою, створеною шляхом об`єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту. Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об`єднання. Від імені адвокатського об`єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об`єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об`єднання. Адвокатське об`єднання може залучати до виконання укладених об`єднанням договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське об`єднання зобов`язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності (частини перша, п`ята, шоста статті 15 Закону № 5076-VI).

Процесуальна діяльність адвоката у кримінальному провадженні регулюється кримінальним процесуальним законом.

Законодавець передбачив дві форми залучення та участі захисника у кримінальному провадженні для захисту прав та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого: захист за запрошенням стороною захисту: за договором (стаття 51 КПК України) та захист за призначенням (відповідно до частини першої статті 49 та статті 53 КПК і випадках, передбачених Законом України «Про безоплатну правову допомогу»).

Відповідно до частини другої статті 47 КПК України захисник зобов`язаний прибувати для участі у виконанні процесуальних дій за участю підозрюваного, обвинуваченого. У разі неможливості прибути в призначений строк захисник зобов`язаний завчасно повідомити про таку неможливість та її причини слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд, а у разі, якщо він призначений органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, - також і цей орган (установу).

Згідно з частиною третьою статті 120 КПК України допомога захисника, залученого для здійснення захисту за призначенням у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, надається за рахунок коштів Державного бюджету України і є безоплатною для підозрюваного, обвинуваченого. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законодавством.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 121 КПК України витрати, пов`язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження захисника, несе підозрюваний, обвинувачений. Витрати, пов`язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження представника, несе особа, яку він представляє.

Згідно із системним аналізом зазначених вище норм права безоплатну вторинну правову допомогу надає адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання та включений до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу. Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги укладає з адвокатом на постійній основі контракт. У разі неможливості надання безоплатної вторинної правової допомоги адвокатом, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги укладає договір з адвокатом, включеним до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі на підставі договору про її надання.

Верховний Суд зауважує, що Центр з безоплатної первинної правової допомоги та Центр з безоплатної вторинної правової допомоги є самостійними юридичими особами в системі безоплатної правової допомоги (стаття 6-1 Закону).

Для роботи в системі безоплатної вторинної правової допомоги адвокат, який внесений до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, укладає контракт з регіональним або місцевим центром.

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Установою, яка є спеціалізованою установою, що надає безоплатну первинну правову допомогу. Водночас за дорученням Центру з безоплатної вторинної правової допомоги здійснює представництво в судах інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу.

Згідно з матеріалами справи 09 липня 2018 року та 28 серпня 2018 року Центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги укладено контракти № № 57, 6 з адвокатом Гайсою А. М. який надає безоплатну правову допомогу на постійній основі (том 1, а. с. 146 - 159).

Верховний Суд зазначає, що перебуваючи у трудових відносинах з Установою, яка надає безоплатну первинну правову допомогу, ОСОБА_1 одночасно виконував іншу роботу (надання безоплатної правової допомоги на постійній основі), яка не охоплюється його посадовими обов`язками за основним місцем роботи.

Згідно з пунктом 4.7 Порядку організації та проведення особистого прийому громадян в Установі (том 1, а. с. 32 - 33) йому як працівнику Установи суворо забороняється надавати будь-які послуги, не пов`язані зі специфікою діяльності установи (вторинна правова допомога, зокрема адвокатські послуги).

19 листопада 2019 року такого дозволу керівництва Установи не було.

Верховний Суд зазначає, що елементом верховенства права є юридична визначеність, яка передбачає, що текст закону має бути легко доступним, юридичні норми мають бути чіткі і точні.

Закони та підзаконні акти, які регулюють надання безоплатної правової допомоги є чіткими, дають можливість передбачити ОСОБА_1 свою поведінку та наслідки їх застосування.

ОСОБА_1 мав усвідомлювати, що перебуває у трудових відносинах з Установою, на нього поширюються вимоги нормативних актів, які регулюють трудові відносини, він зобов`язаний додержуватися трудової дисципліни. Перебуваючи у трудових відносинах з однією юридичною особою, він одночасно виконував іншу роботу за дорученням іншої юридичної особи,яка не охоплюється його посадовими обов`язками за основним місцем роботи.

Відповідно до наявних у матеріалах справи заяв позивач неодноразово просив Установу надати відгул у зв`язку з викликом до суду (том 1, а. с. 62, 65). Такі заяви дають підстави вважати, що ОСОБА_1 усвідомлював, що надання безоплатної вторинної правової допомоги ним як адвокатом не може відбуватися під час виконання трудових обов`язків в Установі.

Позивач не надав належні і допустимі докази у справі, що його участь у судових засіданнях як представника (захисника) за дорученням центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги була узгоджена з керівництвом Установи, оскільки відповідна його діяльність як адвоката за дорученням юридичною особи не є його трудовою функцією. Крім того, заборонена Посадовою інструкцією.

У матерілах справи відсутні докази про узгодження відповідних дій з керівництвом Установи, в якій він працював, є пояснення, в яких він константував факт його відсутності у зв`язку з перебуванням у суді (том 1, а. с. 55, 63, 66, 68-72).

Також необґрунтованим є посилання в касаційній скарзі, що на вимогу директора Установи позивач брав судові повістки на підтвердження поважності відсутності на робочому місці протягом 2019 року, оскільки ці докази не підтверджують попередню згоду керівництва Установи на участь позивача у судових засіданнях у справах, не пов`язаних з виконанням його трудових функцій.

Верховний Суд зазначає, що у цій справі виклик позивача до суду, як представника за дорученням Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, не може розглядатися як поважна причина відсутності його на роботі, з огляду на встановлені обставини справи та викладені мотиви та висновки у цій постанові.

Оскільки правовідносини між сторонами у цій справі врегульовані нормами трудового законодавства, то норми КПК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги, щодо конфлікту процесуальних обов`язків, покладених КПК України на позивача як адвоката та обов`язків, покладених КЗпП України як найманого працівника є необґрунтованими, з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що ОСОБА_1 може надавати безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі в таких організаційних формах адвокатської діяльності: здійснення адвокатської діяльності індивідуально, адвокатське бюро; адвокатське об`єднання (статті 13, 14, 15 Закону № 5076-VI).

Сама по собі належність позивача до адвокатської спільноти за умови його перебування у трудових відносинах з Установою не дає йому права виконувати у робочий час обов`язки адвоката, які не охоплюються трудовим договором, оскільки як працівник Установи ОСОБА_1 зобов`язаний дотримуватися вимог трудового законодавства.

Верховний Суд зауважує, що системний аналіз вказаних вище норм права, які регулюють правовідносини, що виникли між стронами цього спору, дає підстави зазначити, що ОСОБА_1 може надавати безоплатну вторинну правову допомогу у формі здійснення адвокатської діяльності індивідуально лише за межами робочого часу в Установі або у період відсутності на роботі зі згоди керівника Установи, що з точки зору логіки і закону виключає можливість поєднання одночасно двох видів діяльності.

Безпідставним є посилання ОСОБА_1 на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 47, частини третьої статті 120, частин третьої, четвертої статті 121 КПК України до спірних правовідносин, з огляду на таке.

Суди встановили, що перебуваючи у трудових відносинах з Установою, позивач залишав основне місце роботи для надання правової допомоги як адвокат, не узгодивши це з керівництвом Установи, що передбачено його посадовою інструкцією, у зв`язку з чим його звільнено за прогули та порушення трудової дисципліни. Спірні правовідносини врегульовані нормами КЗпП України, щодо застосування яких є стала практика, викладена у постановах Верховного Суду. На час розгляду справи висновки судів відповідають встановленим обставинам.

З огляду на встановлені судами обставини справи, викладене вище нормативно-правове регулювання спірних правовідносин у цій справі, виникнення між сторонами трудового спору, відсутня конкуренція між нормами КЗпП України та КПК України.

Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що суди не застосували правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц, Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17, провадження № 61-72св17, від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц, провадження № 61-20505св18.

Верховний Суд України у справі № 761/30967/15-ц від 13 вересня 2017 року про поновлення на роботі, дійшов висновку, що прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника. Верховний Суд України дійшов висновку, що суди апеляційної та касаційної інстанції дійшли передчасного висновку про незаконність звільнення позивача у зв`язку з тим, що позивач вчинив прогул з поважних причин, оскільки надання соціальної відпустки є обов`язком роботодавця, а не є його правом. Проте висновок суду першої інстанції про відмову в позові є обґрунтованим, оскільки позивач самовільно, без погодження з відповідачем, не вийшов на роботу з 19 серпня 215 року, тобто вчинив прогул, у звязку із чим його звільнення відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17, провадження № 61-72св17/, за позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зроблено висновок, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц, провадження № 61-20505св18, у справі за позовом про зміну формулювання причин звільнення, виплату належних сум при звільненні та відшкодування моральної шкоди, зазначено, що крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці необхідно відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Доводи заявника щодо неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц, Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17, провадження № 61-72св17, від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц, провадження № 61-20505св18, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вказані постанови постановлені у подібних правовідносинах, але за різних обставин, які встановлені судами.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив позивачу в участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції, чим позбавив його права на захист, з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 1, 5 розпорядження голови Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року № 12, з наступними змінами (том 2, а. с. 39) тимчасово, на час установлення на території м. Одеси рівня епідемічної небезпеки «помаранчевий» або «червоний», зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинено їх допуск до залів судових засідань. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у частинах першій, другій статті 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.

19 лютого 2021 року від ОСОБА_1 надійшли заява та клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (том 2, а. с. 6, 7, 15-17).

Відповідно до частини другої статті 212 ЦПК України учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розгляд справи в режимі відеоконференції відмовлено, оскільки заява подана з порушенням частини другої статті 212 ЦПК України, а саме не направлено заяву іншим учасникам справи (том 2, а. с. 18-19).

З цих підстав не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суд апеляційної протиправно відмовив позивачу в участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції з підстав ненаправлення клопотання іншим учасникам справи.

Є необґрунтованими доводи касаційної скарги, що позивач одержав відзив 18 лютого 2021 року без додатків до відзиву на апеляційну скаргу, оскільки відповідач до відзиву на апеляційну скаргу додав лише докази відправлення цього відзиву позивачу та копію довіреності, яка не підлягає направленню як додаток та наявна у матеріалах справи (том 2, а. с. 8 -12). Тому порушень процесуального закону, які б вплинули на доступ позивача до суду, не встановлено.

Щодо клопотань ОСОБА_1 про приєднання до матеріалів справи постанови Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 947/22062/19, то Верховний Суд зазначає таке.

У клопотанні про приєднання до матеріалів справи постанови ОСОБА_1 посилався на те, що суди в оскаржуваних рішеннях посилалися на наказ Установи від 12 червня 2019 року № 18-ОС про оголошення догани, як правову підставу винесення спірного наказу про звільнення, проте він визнаний незаконним та скасований постановою Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 947/22062/19.

Відповідно до Наказу від 13 грудня 2019 року № 26-ОС позивача звільнено з займаної посади за відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин та систематичне порушення трудової та виконавчої дисципліни.

У справі, яка переглядається суд апеляційної інстанції врахував, що протягом останнього року ставлення позивача до роботи та його поведінка неодноразово розбирались на засіданнях трудового колективу, йому виносилось попередження, а наказом Установи від 12 червня 2019 року № 18-ОС до нього було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень постановою Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 травня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Наказ директора Установи від 12 червня 2019 року № 18-ОС визнано незаконним та скасовано. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що докази надані ОСОБА_1 на підтвердження звернення його за консультативною допомогою до сімейного лікаря є належними доказами згідно зі статтями 76 77 89 ЦПК України, крім того, у наказі від 12 червня 2019 № 18-ОС відсутні посилання на конкретні обставини вчинення порушення трудової дисципліни та не зазначено, чи настали та які негативні наслідки, отже, відсутні обов`язкові елементи складу дисциплінарного правопорушення, що є підставою для визнання наказу про оголошення догани незаконним та його скасування.

Скасування судом наказу Установи від 12 червня 2019 року № 18-ОС не вплинуло на висновки судів про відмову в позові ОСОБА_1 у цій справі.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Отже, суди ухвалили законні рішення з урахуванням обставин справи у сукупності з іншими доказами у справі.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко