Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 522/970/19

провадження № 61-9912 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, військова частина

НОМЕР_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси на постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який було уточнено, до квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії,

Позовна заява мотивована тим, що 27 липня 1995 року він був направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 Бориспільського гарнізону ( АДРЕСА_1 ). 27 липня

1995 року він звернувся з рапортом до командира військової частини

НОМЕР_2 про зарахування його на квартирний облік для отримання житлової площі у м. Борисполі Київської області у зв`язку з відсутністю власного житла. Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 28 липня

1995 року його, ОСОБА_1 , було зараховано до списків військової частини НОМЕР_2 наказом від 27 липня 1995 року № 150 та зараховано на квартирний облік відповідно до протоколу від 10 квітня 1996 року № 5.

24 червня 2006 року його було переведено до м. Одеси для подальшого проходження військової служби.

З метою отримання достовірних даних щодо дати постановки його на квартирний облік він звернувся до військової частини НОМЕР_3 , яка є правонаступником військової частини НОМЕР_2 , із запитом щодо надання витягу з протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_2 Бориспільського гарнізону про зарахування його на квартирний облік.

28 серпня 2018 року він отримав лист від військової частини НОМЕР_3 , відповідно до йому було повідомлено про відсутність у військовій частині

НОМЕР_3 журналу протоколів засідань житлової комісії військової частини

НОМЕР_2 та вказано, що згідно з книги реєстрації військовослужбовців, які були зараховані на квартирний облік при військовій частині НОМЕР_2 , він значився за АДРЕСА_2 , дата зарахування на квартирний облік 10 квітня 1996 рік, протокол засідання житлової комісії № 5.

Після отримання вказаного листа він звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) з рапортом щодо перенесення дати його зарахування на квартирний облік, а саме з 20 вересня 2006 року на вірну - 10 квітня 1996 року.

Відповідно до витягу з протоколу № 10 засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 31 жовтня 2018 року йому було відмовлено

у перенесені дати зарахування на квартирний облік з 20 вересня

2006 року на 10 квітня 1996 року у зв`язку з відсутністю первинних документів відповідно до «Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей житловими приміщеннями», затвердженої Наказом Міністерства оборони України

від 30 листопада 2011 року № 737.

Вважаючи, що відмова у перенесені дати його зарахування на квартирний облік є незаконною, він звернувся до суду із позовом, в якому просив:

- визнати за ним право на зарахування на квартирний облік з 10 квітня 1996 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 та квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси перенести дату зарахування його на квартирний облік на дату - 10 квітня 1996 року;

- внести відповідні зміни в облікові документи щодо квартирної черги на отримання житла з урахуванням нової дати зарахування на квартирний облік.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада

2019 року у складі судді Домусчі Л. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права позивача порушені, але йому про зарахування на квартирний облік у м. Одесі саме датою

20 вересня 2006 року було відомо ще у 2006 році. Заперечень щодо цього він ні до квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, ні до військової частини НОМЕР_1 не заявляв, а звернувся до суду з цим позовом лише

у січні 2019 року, а тому пропустив строк позовної давності у три роки, про застосування якого заявив відповідач.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2019 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на зарахування на квартирний облік

з 10 квітня 1996 року.

Зобов`язано житлову комісію військової частини НОМЕР_1 та квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси перенести дату зарахування на квартирний облік ОСОБА_1 на дату 10 квітня 1996 року та внести відповідні зміни

в облікові документи щодо квартирної черги на отримання житла з урахуванням нової дати зарахування на квартирний облік.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 лише після отримання відмови (протокол засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 31 жовтня 2018 року № 10) про перенесення дати зарахування його на квартирний облік, скористувавшись своїм правом досудового врегулювання спору, звернувся до суду із цим позовом, а тому строк позовної давності ним не пропущено.

Щодо суті спору, то суд апеляційної інстанції виходив із того, що пунктом 12 Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 03 лютого 1995 року, чинного на час переведення у 2006 році ОСОБА_1 до нового місця служби - м. Одеси, та Інструкції про організацію забезпечення

і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженого наказом Міністра оборони України

від 06 жовтня 2006 року № 577, чинної на час постановки позивача на квартирний облік у військовій частині НОМЕР_1 у 2006 році, встановлено, що при переміщенні військовослужбовця до нового місця служби облікова (квартирна) справа направляються командиром військової частини до нового місця служби військовослужбовця разом з особовою справою або запитується командиром військової частини за попереднім місцем служби військовослужбовця.

Доказів того, що особова справа ОСОБА_1 була направлена з попереднього місця його служби до нового місця служби ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції надано не було. Подання позивачем облікової справи до заяви про прийняття на квартирний облік

у військовій частині НОМЕР_1 законодавством на передбачено. Зберігання облікової (квартирної) справи ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_2 здійснювалося відповідними посадовими особами, а отже, позивач не може нести негативні наслідки у зв`язку із відсутністю зазначеної справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року витребувано у квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси та військової частини

НОМЕР_1 належним чином завірену копію облікової (квартирної) справи військовослужбовця ОСОБА_1 . Визначено строк виконання ухвали

у два тижні з моменту отримання копії ухвали суду апеляційної інстанції. Вищезазначену ухвалу апеляційного суду квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси отримав 06 листопада 2021 року, а військова частини НОМЕР_1 -

09 листопада 2021 року. Однак жодних документів на виконання ухвали апеляційного суду не надано, хоча апеляційним судом двічі було застосовано до відповідачів заходи процесуального примусу у вигляді штрафу.

За таких обставин суд апеляційної інстанції визнав дату постановлення на квартирний облік ОСОБА_1 саме 10 квітня 1996 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2022 року клопотання квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси про поновлення строку

на касаційне оскарження судового рішення задоволено. Поновлено квартирно-експлуатаційному відділу м. Одеси строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 07 жовтня

2021 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду м. Одеси.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси на постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки не врахував доводів квартирно-експлуатаційного відділу

м. Одеси та військової частини НОМЕР_1 про те, що позивачем не було надано оригіналу протоколу військової частини НОМЕР_2 від 10 квітня 1996 року № 5 про зарахування його на квартирний облік. Зазначене й стало підставою для відмови позивачу у перенесені дати його зарахування на квартирний облік з 20 вересня 2006 року на 10 квітня 1996 року, оскільки без первинних документів, а саме облікової справи, довідки про перебування на квартирному обліку, перенесення дати зарахування на квартирний облік

є неможливим та безпідставним.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що про зарахування на квартирний облік у м. Одесі саме датою 20 вересня 2006 року ОСОБА_1 було відомо ще у 2006 році, проте із позовом до суду він звернувся

лише у січні 2019 року, а тому пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявив відповідач.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 липня 1995 року ОСОБА_1 був направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 Бориспільського гарнізону ( АДРЕСА_1 ). 27 липня 1995 року він звернувся

з рапортом до командира військової частини НОМЕР_2 про зарахування його на квартирний облік для отримання житлової площі у м. Борисполі у зв`язку з відсутністю власного житла.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 28 липня

1995 року ОСОБА_1 було зараховано до списків військової частини

НОМЕР_2 наказом від 27 липня 1995 року № 150 та зараховано на квартирний облік відповідно до протоколу від 10 квітня 1996 року № 5.

24 червня 2006 року ОСОБА_1 було переведено до м. Одеси для подальшого проходження військової служби.

30 жовтня 2006 року ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_4 та взятий на квартирний облік у м. Одесі

з 20 вересня 2006 року.

Для отримання достовірних даних щодо постановки ОСОБА_1 на квартирний облік, останній звернувся із запитами до військової частини

НОМЕР_3 , яка є правонаступником військової частини НОМЕР_2 , щодо надання витягу з протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_2 про зарахування його на квартирний облік.

28 серпня 2018 року ОСОБА_1 отримав повідомлення командира військової частини НОМЕР_3 про те, що відсутній журнал протоколів житлової комісії військової частини НОМЕР_2 та вказано, що згідно з книги реєстрації військовослужбовців, які були зараховані на квартирний облік при військовій частині НОМЕР_2 , ОСОБА_1 значився за номером 250, дата зарахування на квартирний облік 10 квітня 1996 року, протокол засідання житлової комісії № 5.

Протоколом засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1

від 31 жовтня 2018 року № 10 ОСОБА_1 відмовлено у перенесенні дати зарахування на квартирний облік з 20 вересня 2006 року на 10 квітня

1996 року у зв`язку з відсутністю у наявності первинних документів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій

в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист

є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають

у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова

чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Позивач у цій справі звернувся з позовом зобов`язання вчинити певні дії. Підставою для звернення з цим позовом, як стверджує позивач, стало те, що військова частина НОМЕР_1 та квартирно-експлуатаційний відділ

м. Одеси безпідставно відмовили йому, військовослужбовцю, у перенесені дати його зарахування на квартирний облік, а саме з 20 вересня 2006 року на вірну - 10 квітня 1996 року.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (абзац другий частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом

Міністрів України (абзац перший пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства (абзац третій пункту 1 цієї статті).

Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями від Міністерства оборони України здійснюється за рахунок: новозбудованого, вивільненого або придбаного житла; надання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення (за згодою військовослужбовця); переобладнання нежилих приміщень фонду Міноборони у жилі (крім приміщень, розташованих на територіях, які використовуються за призначенням військовими частинами) (пункт 2 Розділу І Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380).

Для ведення обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, надання та використання службової жилої площі, обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою житловою площею), ведення оперативного обліку службових житлових приміщень в апараті Міноборони, в Генеральному штабі Збройних Сил України, у інших органах військового управління та військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України, а також у військових прокуратурах

(далі - військова частина) утворюються житлові комісії (далі - житлова комісія військової частини)(пункт 1 Розділу ІІ Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями).

Відповідно до пункту 7 Розділу ІІ Інструкціїз організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) має право приймати рішення щодо: взяття військовослужбовців та членів їх сімей на облік і зняття з обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею); взяття військовослужбовців та членів їх сімей на облік і зняття з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; надання військовослужбовцям та членам їх сімей службових жилих приміщень (службової житлової площі), жилих приміщень для постійного проживання або виплату грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення; зміни дати зарахування (перебування) на обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; внесення змін до облікових справ військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; перегляду раніше прийнятих рішень цією житловою комісією або в порядку правонаступництва.

Згідно з абзацом першим пункту 8 Розділу ІІ Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями рішення житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) оформлюється протоколом (додаток 4), підписується членами комісії, які були присутні на засіданні житлової комісії, та протягом двадцяти робочих днів затверджується командиром військової частини та оголошується в наказі.

Отже, у спірних правовідносинах відповідачі наділені повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями у силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний

і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є військова служба.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Таким чином, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів.

Позивач, мотивуючи позов положеннями Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів

їх сімей», Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада

2011 року № 737, оскаржив дії та бездіяльність відповідачів, житлова комісія яких відмовила йому, як військовослужбовцю, у перенесені дати його зарахування на квартирний облік, а саме з 20 вересня 2006 року на вірну - 10 квітня 1996 року.

Соціальна гарантія, якої, як вважав позивач, його протиправно позбавили, передбачена для осіб, котрі проходять військову, тобто публічну службу. Інакше кажучи, право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме

у зв`язку з проходженням військової служби.

Тому цей спір військовослужбовця щодо реалізації цього права слід розглядати за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори з приводу проходження публічної служби (аналогічно, як і спори, пов`язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців).

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону не звернули уваги на те, що спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачем військової служби як різновиду служби публічної. Саме у зв`язку з останньою держава передбачила відповідні соціальні гарантії, а також порядок їх реалізації. Отже, такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) та постановах Верховного Суду: від 14 липня 2022 року у справі № 359/10656/18 (провадження № 61-11574св20),

від 14 вересня 2022 року у справа № 331/3641/21 (провадження

№ 61-5521св21), від 09 листопада 2022 року у справі № 336/4583/21 (провадження № 61-7337св22).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Верховний Суд дійшов висновку про те, що цей спір щодо реалізації ОСОБА_1 , як військовослужбовцем, права на соціальну гарантію, яке, на його думку, порушено відповідачами, має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій вищезазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про можливість його розгляду у порядку цивільного судочинства.

Отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених

статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому суд повинен повідомити заявникові,

до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України.

Закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України дійшов висновку про закриття провадження у справі, то відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу,

є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Керуючись статтями 255 400 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року скасувати.

Провадження у справі запозовом ОСОБА_1 до квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк