№ 523/1049/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 523/1049/17

провадження № 61-5787св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука 0. С.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом та об`єднаними позовами - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та третя особа за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідачі за первісним позовом, позивачі за зустрічним позовом та позивачі за об`єднаними позовами - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа за первісним, зустрічним та об`єднаними позовами - орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Князюка О. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у користуванні житловою площею шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим будинком, зняття з реєстраційного обліку та виселення;

за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні майном;

за позовом ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про зобов`язання відновити підключення до системи індивідуального опалення (АГВ);

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом в якому просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 , зняти зазначених осіб з реєстраційного обліку та виселити їх.

05 квітня 2017 року до суду звернулася ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах дочки - ОСОБА_4 , із зустрічним позовом до позивача за первісним позовом, про зобов`язання не чинити їм та ОСОБА_2 перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 .

Окрім того, ухвалою суду було об`єднано в одне провадження справи за позовом:

ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дочки - ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про зобов`язання відновити підключення до системи індивідуального опалення (АГВ);

ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дочки - ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про зобов`язання відновити водопостачання.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що 11 листопада 1994 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі - продажу 29/50 частин житлового будинку АДРЕСА_2 .

За умовами договору купівлі - продажу від 11 листопада 1994 року, 29/50 частин цього житлового будинку, продавцем ( ОСОБА_6 ) було відчужено на користь покупця ( ОСОБА_1 ).

15 грудня 2001 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було зареєстровано шлюб, внаслідок якого в квітні 2002 року у подружжя ОСОБА_9 народилася дочка ОСОБА_4 , яка проживає постійно разом з батьками та бабусею ( ОСОБА_1 ) в 29/50 частини цього будинку як член сім`ї.

Як зазначила позивач, в 2012 році помер її син ОСОБА_8 .

Згодом, в 2016 році відповідач ОСОБА_3 уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_2 .

Оскільки відповідачі не є членами родини ОСОБА_1 вона звернулась із зазначеним позовом та просила його задовольнити.

Позивач за зустрічним позовом, котра діє в інтересах дочки ОСОБА_4 , в зустрічному позові посилалась на те, що вона разом з дочкою є членом родини позивача, оскільки ОСОБА_4 є онучкою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 є невісткою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є чоловіком ОСОБА_3 та вітчимом ОСОБА_4 , також вони пов`язані між собою особистими немайновими та майновими правами й обов`язками, які випливають із шлюбу, споріднення, спільного проживання та пов`язаного спільного побуту.

Окрім того, позови ОСОБА_3 обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 створює їй та її доньці ОСОБА_4 , а також чоловіку перешкоди в проживанні, а саме обмеження у доступі до холодного водопостачання, підключення до системи індивідуального опалення (АГВ) на другому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , чим порушує норми Сімейного кодексу України та Житлового кодексу УРСР.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 23 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловою площею шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим будинком, зняття з реєстраційного обліку та виселення залишив без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні займаним приміщенням у житловому будинку залишив без задоволення.

Позов ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про зобов`язання відновити підключення до системи індивідуального опалення залишив без задоволення.

Позов ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дочки - ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про зобов`язання відновити водопостачання задовольнив частково.

Зобов`язав ОСОБА_1 щодо ОСОБА_3 , в інтересах неповнолітньої дочки - ОСОБА_4 , відновити водопостачання на другому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовив.

Місцевий суд, частково задовольняючи позов ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дочки - ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та зобов`язуючи ОСОБА_1 відновити водопостачання на другому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з встановленості обставин перекриття ОСОБА_1 вентилю водопостачання до частини житла, де проживає ОСОБА_3 .

Відмовляючи у решті позовних вимог про зобов`язання відновити підключення до системи індивідуального опалення (АГВ) на другому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не надано доказів того, що ОСОБА_1 дійсно відключила доступ до системи індивідуального опалення (АГВ).

Залишаючи без задоволення позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловою площею шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим будинком, зняття з реєстраційного обліку та виселення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про наявність будь-яких перешкод у володінні та користуванні будинком, які б могли бути підставою для виселення відповідачів зі спірного нерухомого майна, оскільки виселення колишніх членів сім`ї у зв`язку з припиненням сімейних відносин з власником квартири не позбавляє останніх права користуватися займаним приміщенням та не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення.

Одеський апеляційний суд постановою від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловою площею шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим будинком, зняття з реєстраційного обліку та виселення і в частині задоволення позову ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дочки - ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про зобов`язання відновити водопостачання - задовольнив частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловою площею шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим будинком, зняття з реєстраційного обліку та виселення і в частині задоволення позову ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дочки - ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про зобов`язання відновити водопостачання скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.

Виселив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 29/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . В решті позову відмовив.

В задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про зобов`язання відновити водопостачання відмовив.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дочки - ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про зобов`язання відновити підключення до системи індивідуального опалення (АГВ) на другому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 - задовольнив частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дочки - ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про зобов`язання відновити підключення до системи індивідуального опалення (АГВ) на другому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 - змінив в мотивувальній частині в редакції цієї постанови суду апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язана, вселилася у спірне приміщення зі згоди позивача, яка засновувалась на перебуванні ОСОБА_3 у шлюбі з сином позивача, після смерті якого, відповідач ОСОБА_3 в 2016 році зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , який без дозволу власника будинку вселився у будинок і проживає там однією сім`єю з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Доказів того, що відповідач вела спільне господарство, проживала однією сім`єю із власницею і була членом її сім`ї суду не надано.

Оскільки ОСОБА_3 користувалась спірною квартирою зі згоди ОСОБА_1 під час дії сервітуту, на час розгляду справи обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, в силу статті 406 ЦК України припинились і право користування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належними ОСОБА_1 29/50 частинами житлового будинку АДРЕСА_1 також припинилось і ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають їх звільнити.

Апеляційний суд не вбачав, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відносяться до верств населення, які потребують соціального захисту, місцевий суд не встановив тієї обставини, що вони не мають власного житла. При цьому врахував, що ОСОБА_3 проживає у зареєстрованому шлюбі однією сім`єю з ОСОБА_2 , який також забезпечений житлом.

Вказував, що з ухваленням нового судового рішення про задоволення вимог про виселення вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про зобов`язання відновити водопостачання та про зобов`язання відновити підключення до системи індивідуального опалення (АГВ) задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд також звернув увагу на те, що під час розгляду справи в апеляційному суді, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 18 квітня 2020 року досягла повноліття.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвокат Нестеренко О. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року в якій просить оскаржену постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі представник заявників вказує, що судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права, які виявились у тому, що ОСОБА_1 не надала доказів які б свідчили про наявність у неї перешкод у володінні та користуванні належною їй частиною будинку, а апеляційний суд на це уваги не звернув.

Вважав, що апеляційний суд не звернув увагу на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 та у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Вказує, що висновок суду апеляційної інстанції правильний, адже відповідачі забезпечені житлом, а оскільки спільним побутом позивач за первісним позовом із відповідачами не пов`язана, право на користування її майном припинилося на підставі статті 406 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Суворовського районного суду м. Одеси.

15 липня 2021 року цивільна справа № 523/1049/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 листопада 1994 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу 29/50 частин житлового будинку АДРЕСА_2 (а. с. 7, 8).

Житловий будинок зареєстрований в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації під реєстром № 24610 на сторінці 4, книга № 241 (а. с. 8).

Між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 15 грудня 2001 року було зареєстровано шлюб. В квітні 2002 року у подружжя ОСОБА_9 народилася дочка ОСОБА_4 (а. с. 123 том 2).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, у зв`язку з чим був знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , про що мається відмітка в будинковій книзі (а. с. 10 том 1).

Після смерті чоловіка, ОСОБА_3 залишилася проживати у будинку за адресою: АДРЕСА_3 з малолітньою дочкою ОСОБА_4 .

В 2016 році ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_2 і стала проживати разом з ним та з дочкою за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до акта філії ТОВ «Інфоксводоканал» від 11 вересня 2017 року за № 3252, встановлено, що ОСОБА_1 перекрила водопостачання другого поверху житлового будинку АДРЕСА_1 та відновлювати водопостачання не буде (з особистих міркувань). Окрім того в зазначеному акті зазначено, що ОСОБА_3 здійснює оплату водопостачання (а. с. 168).

ОСОБА_3 здійснювала сплату рахунків за житлово-комунальні послуги, електропостачання і водовідведення за період з 01 січня 2015 року по 25 квітня 2017 року (а. с. 108-114).

З відомостей Єдиного державного реєстру прав власності нерухомого майна встановлено, що ОСОБА_3 є власницею квартири АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області 18 вересня 2013 року.

З Єдиного державного реєстру судових рішень апеляційним судом встановлено, що в Суворовському районному суді м. Одеси вирішується спір за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення частки у спільному майні, про внесення змін до записів Державного реєстру прав, про визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 .

З відомостей Єдиного державного реєстру прав власності нерухомого майна встановлено, що ОСОБА_2 є власником 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_5 (адреса реєстрації місця проживання), а також садового будинку АДРЕСА_6 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша стаття 321 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником 29/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужим нерухомим майном в певних межах, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна можливості володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

З наведеного можна дійти висновку, що особа, яка вселилася у житло в якості члена сім`ї власника житлового будинку (у цій справі - невістки та онуки власника житла) набуває право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є особистим сервітутом.

Отже, у цій справі підставою виникнення особистого сервітуту на спірний будинок для ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стала сукупність обставин: укладення шлюбу з ОСОБА_8 , народження у шлюбі ОСОБА_4 та згода власника на вселення відповідача.

Право такої особи на користування чужим майном, за наявності обставин, які мають істотне значення, зокрема, у разі припинення сімейних відносин, підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Апеляційний суд встановив, що відповідачі спільним побутом із позивачем не пов`язані, вселилася у спірне приміщення зі згоди позивача, яка засновувалася на перебуванні ОСОБА_3 у шлюбі з сином позивача, після смерті якого, відповідач ОСОБА_3 в 2016 році зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , який без дозволу власника будинку вселився у будинок і проживає там однією сім`єю з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Доказів того, що відповідачі вели спільне господарство, проживали однією сім`єю із власницею і були членами її сім`ї суду не надано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Таким чином, оскільки апеляційним судом було встановлено, що відповідачі за первісним позовом не вели з позивачем спільного господарства, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що відповідачі є членами сім`ї позивача ОСОБА_1 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зазначено, що відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України. Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

У постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18 зазначено, що статтею 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту, зокрема відповідно до пункту 4 частини першої зазначеної норми, сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту, оскільки установлено, що власник житлового будинку категорично заперечує проти проживання у ньому відповідачів, які за його згоди вселилися у спірне житлове приміщення на період його проживання за кордоном, тобто тимчасово, тоді як обставини, які надавали їм право на проживання у зазначеному житловому приміщенні припинилися з поверненням власника на постійне місце проживання до України.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Отже при вирішенні вимог, наслідком яких є виселення із житла, виходячи із принципу верховенства права, слід з`ясувати, чи є втручання у право особи на повагу до її житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві».

Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Апеляційним судом із інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_3 є власницею квартири АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області.

Крім того, з відомостей з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановив, що ОСОБА_2 є власником 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_5 (адреса реєстрації місця проживання), а також садового будинку АДРЕСА_6 .

Отже, з огляду на встановлені фактичні обставини у справі, висновок суду апеляційної інстанції що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не відносяться до верств населення, які перебувають у складних життєвих обставинах, правильний.

Крім того апеляційний суд зазначав, що ним встановлено наявність у відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 власного житла та враховано, що ОСОБА_3 проживає у зареєстрованому шлюбі однією сім`єю з ОСОБА_2 , який також забезпечений житлом.

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_3 користувалась спірною квартирою за згоди ОСОБА_1 під час дії сервітуту, на час розгляду справи обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, в силу статті 406 ЦК України припинились, висновок суду апеляційної інстанції про те, що право користування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належним ОСОБА_1 будинком також припинилось і ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають його звільнити правильний та відповідає принципу пропорційності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Враховуючи, що порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув увагу на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 та у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 61-33530св18) сформулювала правові висновки, та вказала, що оскільки у справі, що розглядається, позивач, придбаваючи житло, знав про проживання в ньому відповідача - члена сім`ї колишнього власника цього житла, який є особою з інвалідністю ІІ групи, іншого житла не має та набув охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, але тим не менше не виявив розумну дбайливість про інтереси відповідача, не з`ясував, чи відмовляється відповідач від свого права користування жилим приміщенням, то апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про виселення відповідача, оскільки ні у ЦК України, ні у ЖК УРСР не передбачена можливість виселення члена сім`ї колишнього власника без надання іншого жилого приміщення (стаття 116 ЖК УРСР та стаття 405 ЦК України).

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц Велика Палата Верховного Суду розглядала спір за вимогами нового власника житла про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення колишнього власника житла, яке було предметом іпотеки.

Таким чином фактичні обставини у цій справі є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Посилання касаційної скарги на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) є безпідставним. Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній заявником постанові.

Крім того колегія суддів зауважує, що на час звернення із первісним та зустрічним позовами до суду першої інстанції, ОСОБА_3 діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 .

Аналіз статті 367 ЦПК свідчить, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Частиною другою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що ОСОБА_3 є власницею квартири АДРЕСА_4 , що підтверджується свідоцтвом № НОМЕР_1 від 18 вересня 2013 року, ОСОБА_4 мала право користування вказаною квартирою разом із своєю матір`ю - ОСОБА_3 .

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Аналіз змісту та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог про виселення. Судове рішення в частині інших позовних вимог в касаційному порядку не оскаржується та Верховним Судом не переглядається.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року до закінчення касаційного провадження, слід поновити її виконання.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Одеського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук