Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 523/12156/19

провадження № 61-7809св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», комунальне підприємство «Агенція реєстраційних послуг» приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова Надія Володимирівна,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор інвест»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду в складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С. від 16 квітня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У Серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів, у якому просила:

визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 23 квітня 2019 року за споживчими кредитними договорами згідно додатків № 1-2 до цього договору, укладений між публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ПАТ «Банк Фінанси та кредит» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор інвест» (далі - ТОВ «Алькор Інвест») в частині відступлення права вимоги за кредитним договором № 16-к-102 від 26 березня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») про надання фінансових послуг у вигляді кредиту в сумі 100 000 дол. США.

визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 23 квітня 2019 року про забезпечення споживчих кредитних договорів згідно додатків № 1-2 до цього договору, укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» в частині відступлення права вимоги за іпотечним договором від 26 березня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О. В. 26 березня 2007 року, зареєстрованим в реєстрі за № 918;

скасувати запис про право власності № 32427770 від 12 червня 2019 року, здійснений державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор інвест» квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

У прохальній частині позовної заяви позивач в порядку забезпечення позову просила накласти арешт на нерухоме майно квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та заборонити ТОВ «Фінансова компанія «Алькор інвест» та іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору по зміні власника або встановлення будь-якого обтяження (іпотека, застава майнових прав, здійснення платежів за квартиру, передання майна в оренду або інше користування майном).

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2019 року вжито заходи забезпечення позову за заявою ОСОБА_1 ; накладено арешт на нерухоме майно квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонено ТОВ «Фінансова компанія «Алькор інвест» та будь-яким іншим особам вчиняти дії, направлені на відчуження квартири АДРЕСА_1 , в тому числі реєстрацію/перереєстрацію прав власності, встановлення будь-якого обтяження (іпотека, застава майнових прав), або інших речових прав на неї, здійснення платежів за квартиру, передання в оренду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову щодо спірного нерухомого майна може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Алькор інвест» задоволено. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2019 року про забезпечення позову в зазначеній справі - відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.

Апеляційний суд відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, дійшов висновку про невідповідність такої заяви вимогам статті 151 ЦПК України та при поданні якої не було сплачено судовий збір.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У травні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року, у якій заявник посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати зазначену постанову та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову позбавляє її права на справедливе та неупереджене правосуддя з метою забезпечення законних прав та інтересів своєї сім`ї. Також апеляційний суд незаконно поклав на неї обов`язок зі сплати судового збору, оскільки на спірні правовідносини поширюється Закон України «Про судовий збір».

Відзив позивача на касаційну скаргу до суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 26 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 523/12156/19 з Суворовського районного суду м. Одеси.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частин першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Право на ефективний судовий захист закріплено у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першому протоколі та протоколах 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, яку ратифіковано законом України від 17 липня 1997 року.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову врегульовано Главою 10 Розділу 1 ЦПК України.

У відповідності до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).

Зміст і форма заяви про забезпечення позову, а також інші вимоги до неї визначені статтею 151 ЦПК України.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 , апеляційний суд, виходив з того, що заява про забезпечення позову не відповідає вимогам частини першої статті 151 ЦПК України, а саме, те що вона не оформлена у формі окремого документа. Також заявником не було надано доказів сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

При цьому апеляційним судом не було враховано, що у відповідності приписів главі 10 Розділу 1 ЦПК України саме на суд першої інстанції покладений обов`язок щодо перевірки змісту та форми заяви про забезпечення позову вимогам закону. Суд першої інстанції прийняв таку заяву та розглянув її по суті, з перевіркою на стадії апеляційного перегляду відповідності заяви вимогам статті 151 ЦПК України погодитись неможливо.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд безпідставно дійшов до висновку, що заява про забезпечення позову повинна бути сформована тільки у формі окремого документа, і не може бути подана як клопотання у позові, оскільки зазначене не узгоджується з положеннями глави 10 Розділу 1 ЦПК України. Це можна розцінювати, як формальний підхід до розгляду заяви.

З матеріалів справи вбачається, що банк надавав позичальнику кредитні кошти на придбання квартири. Споживчий кредит - це надання грошових коштів кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) приватній особі на її особисті потреби (не пов`язані з комерційною діяльністю).

Апеляційний суд поклав на позивача обов`язок зі сплати судового збору за розгляд заяви про забезпечення позову.

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому у статті 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

Отже, приймаючи Закон України «Про судовий збір», законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг для певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Відступаючи від практики Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року (справа № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) прийшла висновку, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів», стаття 2 ЦПК України).

Таким чином, апеляційний суд безпідставно поклав на позивача який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов`язок зі сплати судового збору та передчасно відмовив в задоволенні заяви про забезпечення позову з цих підстав.

Підстави, на які послався апеляційний суд при відмові в задоволенні заяви про забезпечення позову у відповідності із вимогами статті 153 ЦПК України є підставою для її повернення.

Апеляційний суд, вдавшись до перевірки відповідності заяви про забезпечення позову за змістом і формою вимогам закону, яка була прийнята місцевим судом та розглянута по суті, залишив поза увагою доводи апеляційної скарги щодо недотримання судом першої інстанції принципу співмірності застосованих судом заходів забезпечення позову заявленим позивачем вимогам.

Таким чином, суд апеляційної інстанції у порушення вимог цивільно-процесуального кодексу України не забезпечив повного та всебічного розгляду заяви про забезпечення позову, не дослідив та не встановив усі обставини, які є необхідними для правильного її вирішення.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанцій в порушення норм процесуального права не встановив обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 415 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун