Постанова

Іменем України

22 червня 2022 року

місто Київ

справа № 523/12426/16

провадження № 61-10737св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Укрінком»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2018 року, постановлене суддею Бузовським В. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у вересні 2016 року звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» (далі - ПАТ «Укрінбанк») про стягнення заборгованості за вкладами, пені та трьох відсотків річних від простроченої суми.

ОСОБА_1 у березні 2017 року подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, а в серпні 2017 року - заяву про збільшення позовних вимог, в яких просила стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрінком»

(далі - ПАТ «Укрінком») на її користь залишок за вкладами у розмірі 4 130, 00 дол. США та 5 336, 62 дол. США, відсотки за вкладами у розмірі 431, 78 дол. США та 812, 18 дол. США, три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 4 235, 67 грн та 5 663, 80 грн та пеню в розмірі 1 546 044, 02 грн та 2 067 329, 14 грн.

Свої уточнені вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 12 вересня 2014 року вона та ПАТ «Укрінбанк» через його Одеське центральне відділення уклали заяву-договір про розміщення банківського вкладу, відповідно до якого передала банку грошові кошти в сумі 5 000, 00 дол. США строком на один рік зі сплатою 10, 5 % річних.

Також 18 червня 2015 року між нею та ПАТ «Укрінбанк» укладено заяву-договір про розміщення банківського вкладу, за умовами якого вона передала банку грошові кошти в сумі 13 000, 00 дол. США строком на шість місяців зі сплатою 11 % річних.

ОСОБА_1 зазначала, що на вимогу від 16 жовтня 2015 року про дострокове повернення грошових вкладів, відповідачем частково виплачено кошти в жовтні 2015 року в сумі 870, 00 дол. США та у лютому і березні 2016 року здійснено виплату Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) в сумі 200 000, 00 грн.

Отже, ПАТ «Укрінбанк» не повністю повернуло грошові кошти за договорами банківського вкладу, тому позивач просила стягнути суму існуючої заборгованості з ПАТ «Укрінком», яке згідно з його статутом є правонаступником прав та обов`язків ПАТ «Укрінбанк».

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 02 жовтня 2017 року Суворовський районний суд м. Одеси замінив первісного відповідача Одеське центральне відділення ПАТ «Укрінбанк» на належного відповідача - ПАТ «Укрінком».

Заочним рішенням від 07 лютого 2018 року Суворовський районний суд м. Одеси позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув із ПАТ «Укрінком» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору про розміщення банківського вкладу від 12 вересня 2014 року № 10-1284573:

- залишок за вкладом у сумі 4 130, 00 дол. США, що еквівалентно 113 409, 80 грн;

- відсотки за вкладом у сумі 431, 78 дол. США, що еквівалентно 11 856, 68 грн;

- три відсотки річних від простроченої суми за вкладом у сумі 4 235, 67 грн;

- пеню в розмірі вартості послуги за кожен день прострочення за вкладом у сумі 1 546 044, 02 грн.

Стягнув із ПАТ «Укрінком» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору про розміщення банківського вкладу від 18 червня 2015 року № 15-3609-10:

- залишок за вкладом у сумі 5 336, 62 дол. США, що еквівалентно 146 543, 59 грн;

- відсотки за вкладом у сумі 812, 18 дол. США, що еквівалентно 22 302, 46 грн;

- три відсотки річних від простроченої суми за вкладом у сумі 5 663, 80 грн;

- пеню в розмірі вартості послуги за кожен день прострочення за вкладом у сумі 2 067 329, 14 грн;

Вирішив питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Ухвалою від 20 липня 2018 року Суворовський районний суд м. Одеси заяву Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія»

(далі - ПАТ «Українська інноваційна компанія») про перегляд заочного рішення від 07 лютого 2018 року залишив без задоволення.

Постановою від 20 квітня 2021 року Одеський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ПАТ «Українська інноваційна компанія»,заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2018 року скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Суд вирішив питання розподілу судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що 24 грудня 2015 року Правління Національного банку України (далі - НБУ) прийняло постанову № 934 «Про віднесення ПАТ «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних», а Виконавча дирекція ФГВФО - рішення від 24 грудня 2015 року № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Суд першої інстанції не врахував, що депозитні договори, укладені вкладниками з ПАТ «Укрінбанк», є припиненими з 24 грудня 2015 року, тобто з дня початку процедури ліквідації в банку, та дійшов неправильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у період ліквідації ПАТ «Укрінбанк».

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 25 червня 2021 року звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, матеріали справи передати на розгляд Господарського суду Луганської області.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження згаданих судових рішень визначила, що:

- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/16 (провадження № 14-7цс18), від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 200/12041/17 (провадження

№ 61-12507св19), від 19 лютого 2020 року у справі № 334/1939/16-ц (провадження № 61-47237св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 199/6577/16-ц (провадження № 61-13297св18), від 18 березня 2020 року у справі № 200/10257/14-ц (провадження № 61-9721св18), від 20 травня 2020 року у справі № 161/18582/17 (провадження № 61-26625св18), від 10 червня 2020 року у справі № 640/20224/15-ц (провадження

№ 61-6920св18), від 23 грудня 2020 року у справі № 750/7344/18 (провадження № 61-5354св19). Відповідно до цих висновків розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи;

- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування правових висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року

у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), щодо обов`язковості фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 09 липня 2021 року Верховного Суду відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 13 червня 2022 року справу призначив до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України

(далі -ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що12 вересня 2014 року між ПАТ «Укрінбанк» в Одеському центральному відділенні та ОСОБА_1 укладено заяву-договір про розміщення банківського вкладу № 10-1284573 на суму 5 000, 00 дол. США, відповідно до якого відкрито вклад «Тільки для своїх» з процентною ставкою 10, 5 % річних та строком до 13 вересня 2015 року. Строк дії договору пролонговано до 14 вересня 2016 року з процентною ставкою 11, 2 % річних.

18 червня 2015 року між ПАТ «Укрінбанк» в Одеському центральному відділенні та ОСОБА_1 укладено заяву-договір про розміщення банківського вкладу № 15-3609-10 в сумі 13 000, 00 дол. США, відповідно до якого відкрито вклад «Тільки для своїх» з процентною ставкою 11 % річних та строком до 18 грудня 2015 року.

29 жовтня 2015 року позивач отримала 870, 00 дол. США за договором від 12 вересня 2014 року № 10-1284573.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що 01 жовтня 2015 року Правління НБУ ухвалило постанову № 659/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» до категорії проблемних», якою віднесено ПАТ «Укрінбанк» до категорії проблемних банків. Ця постанова НБУ не оскаржена та не скасована, отже, ПАТ «Український інноваційний банк» відповідно до постанови НБУ зберігає статус проблемного.

Постановою НБУ про неплатоспроможність банку від 24 грудня 2015 року ПАТ «Укрінбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних та рішенням Фонду гарантування вкладів від 25 грудня 2015 року в цьому банку запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 25 грудня 2015 року до 24 березня 2016 року (включно), призначено уповноважену особу Фонду для здійснення цих повноважень.

09 лютого 2016 року ФГВФО відповідно до статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виплатив позивачу гарантовану суму відшкодування в розмірі 200 000, 00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2016 року у справі № 826/1162/16 визнані незаконними та скасовані з моменту їх прийняття постанова НБУ про неплатоспроможність банку та рішення Фонду про тимчасову адміністрацію, суд зобов`язав НБУ надати 95 днів на відновлення платоспроможності цього банку. Це судове рішення оскаржене в суді апеляційної інстанції.

22 березня 2016 року відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про банки та банківську діяльність», на підставі відповідного звернення Фонду Правлінням НБУ винесена постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку. Цього ж дня виконавчою дирекцією Фонду прийняте рішення про ліквідацію банку, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Укрінбанк», призначена уповноважена особа Фонду та делеговані всі повноваження ліквідатора цього банку.

14 квітня 2016 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/1162/16 відмовлено у задоволенні апеляційних скарг, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2016 року (незаконність та скасування постанови НБУ про неплатоспроможність банку та рішення Фонду про тимчасову адміністрацію) залишено без змін. Це судове рішення оскаржене до суду касаційної інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2016 року у справі № 826/5325/16 визнані протиправними та скасовані з моменту їх прийняття постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й рішення Фонду про ліквідацію банку, суд зобов`язав НБУ вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Укрінбанк» як банківської установи в обсязі та стані, який існував станом на 22 березня 2016 року. Судове рішення, зокрема, ґрунтується на незаконності та скасуванні постанови НБУ про неплатоспроможність банку та рішення Фонду про тимчасову адміністрацію у справі № 826/1162/16. Це судове рішення оскаржене в апеляційному порядку.

Ухвалою від 13 липня 2016 року у справі № 826/5325/16 Київський апеляційний адміністративний суд відмовив у задоволенні апеляційних скарг, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2016 року (незаконність та скасування постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й рішення Фонду про ліквідацію банку) залишено без змін. Це судове рішення оскаржене до суду касаційної інстанції.

13 липня 2016 року наглядовою радою ПАТ «Укрінбанк» ініційовано проведення позачергових загальних зборів акціонерів, на яких прийнято рішення про перейменування ПАТ «Укрінбанк» на ПАТ «Укрінком», змінене місцезнаходження акціонерного товариства, затверджено нову редакцію його статуту, змінені види діяльності товариства за Класифікацією видів економічної діяльності (виключено «діяльність комерційних банків»,

за КВЕД 64.19) та призначені голова правління і члени правління

(далі - організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року). Державна реєстрація відповідних змін до установчих документів банку проведена цього ж дня приватним нотаріусом (реєстраційна дія № 10741050132038947). Відповідно до пункту 1.1 статуту акціонерного товариства у редакції від 13 липня 2016 року ПАТ «Укрінком» продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «Укрінбанк» на ПАТ «Укрінком», яке є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «Укрінбанк».

Ухвалою від 31 серпня 2016 року Вищий адміністративний суд України у справі № 826/1162/16 відмовив у задоволенні касаційних скарг та залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року (незаконність та скасування постанови НБУ про неплатоспроможність банку та рішення Фонду про тимчасову адміністрацію).

Ухвалою від 23 листопада 2016 року Вищий адміністративний суд України у справі № 826/5325/16 відмовив у задоволенні касаційних скарг та залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року (незаконність та скасування постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й рішення Фонду про ліквідацію банку).

Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрінком» від 28 березня 2017 року змінено назву акціонерного товариства на ПАТ «Українська інноваційна компанія», реєстрація здійснена 03 квітня 2017 року (реєстраційна дія № 10701200000007396).

Відповідно до пункту 1.1 статуту акціонерного товариства у редакції від 18 березня 2017 року ПАТ «Українська інноваційна компанія» продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «Укрінком» на ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке є набувачем всіх прав та обов`язків ПАТ «Укрінком» та ПАТ «Укрінбанк».

Постановою Верховного Суду України від 24 жовтня 2017 року у справі № 826/1162/16 скасовані судові рішення судів попередніх інстанцій, відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконними та скасування постанови НБУ про неплатоспроможність банку та рішення Фонду про тимчасову адміністрацію.

14 грудня 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва постановою у справі № 826/14033/17 задовольнив позовні вимоги ПАТ «Українська інноваційна компанія», визнав незаконними та скасував постанови НБУ про неплатоспроможність банку та рішення Фонду про тимчасову адміністрацію.

Постановою від 20 лютого 2018 року у справі № 826/14033/17 Київський апеляційний адміністративний суд залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року (визнання незаконними та скасування постанови НБУ про неплатоспроможність банку та рішення Фонду про тимчасову адміністрацію). Це судове рішення було оскаржене до суду касаційної інстанції.

09 серпня 2019 року постановою Верховного Суду у справі № 826/14033/17 відмовлено у задоволенні касаційних скарг, залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року щодо визнання незаконними та скасування постанови НБУ про неплатоспроможність банку та рішення Фонду про тимчасову адміністрацію.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

У січні 2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI (зі змінами, внесеними Законом України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI).

Частиною четвертою статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; про сплату податків, зборів (обов`язкових платежів); стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, а також визнання недійсними рішень державних органів, пов`язаних з майновими вимогами до боржника.

Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.

Такого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/16 (провадження № 14-7цс18).

Визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог, та дотримання прав боржника щодо визначення обсягу кредиторської заборгованості та черговості її погашення.

ЦПК України передбачено ситуації, коли таке провадження не могло бути закінчене у цивільному процесуальному порядку.

Відповідно до частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Так, ухвалою від 15 травня 2020 року Господарський суд Луганської області відкрив провадження у справі № 913/266/20 про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія», ввів процедуру розпорядження майном строком на сто сімдесят календарних днів, до 01 листопада 2020 року. Розпорядником майна призначив арбітражного керуючого Дашка І. В.

На офіційному веб-сайті Господарського суду Луганської області в мережі Інтернет 15 травня 2020 року оприлюднено оголошення про порушення справи про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Суд першої інстанції правильно відкрив провадження у справі в порядку цивільного судочинства, оскільки на час відкриття провадження у справі, що переглядається, не було порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Проте після ухвалення заочного рішення у справі та на час його перегляду в апеляційному порядку законодавство було змінено, зокрема 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства

(далі - КУзПБ).

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.

Відповідно до статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша).

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга зазначеної статті).

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7 КУзПБ).

Згідно з частинами першою-третьою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Тобто законодавець зазначив, що у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ зазначеної категорії.

Наведене дає підстави дійти висновку, що КУзПБ передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і зазначено у статті 7 цього Кодексу.

Оскільки суд має застосовувати відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України норму права, чинну на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду (перегляду) справи у тому числі й у суді касаційної інстанції, Верховний Суд застосовує норми КУзПБ, які є чинними на час такого перегляду.

Зі змісту зазначених норм права випливає, що законодавець захищає не лише права ймовірного банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута.

Захист прав таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження в інших справах не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача.

Урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.

Предметом спору у справі, що переглядається, є майнові вимоги до боржника, щодо якого ухвалою Господарського суду Луганської області від 15 травня 2020 року порушено провадження у справі № 913/266/20 про банкрутство.

Інформація про порушення справи про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія» є загальнодоступною та ця обставина встановлена в багатьох постановах Касаційного цивільного суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Тож, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції та Верховним Судом, законодавець наголосив на тому, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Зазначені висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), проте не враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що, виходячи зі змісту та підстав позову, характеру спірних правовідносин, ураховуючи наведені положення чинного законодавства, спір у цій справі між сторонами стосується майнових вимог до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Отже, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, а справу потрібно передати до господарського суду, на розгляді якого перебуває справа про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Аналогічних висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 607/2990/17 (провадження № 61-37199св18), у справі № 159/778/17 (провадження № 61-1749св18), у справі № 754/10739/17 (провадження

№ 61-44466св18), у справі № 750/8669/17 (провадження № 61-10623св18), від 06 жовтня 2021 року у справі № 442/6508/17 (провадження

№ 61-18311св20), від 10 листопада 2021 року у справі № 442/1520/18 (провадження № 61-16820св 20) та від 01 грудня 2021 року у справі № 442/6507/17 (провадження № 61-16770св20). Зазначені висновки Верховного Суду також не враховані судом апеляційної інстанції.

Враховуючи, що доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції правил судової юрисдикції знайшли своє підтвердження, то Верховний Суд не надає оцінку іншим доводам касаційної скарги, які стосуються вирішення спору по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/16 (провадження № 14-7цс18) та від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), відповідно до яких розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен здійснюватися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, та в межах цієї справи про банкрутство.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, оскільки спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. За встановлених обставин справу потрібно передати до Господарського суду Луганської області, на розгляді якого перебуває справа № 913/266/20 про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною другою статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням приписів цієї норми підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року скасувати.

Матеріали справи № 523/12426/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрінком» про стягнення заборгованості за вкладами, пені та трьох відсотків річних від простроченої суми, передати до Господарського суду Луганської області, на розгляді якого перебуває справа № 913/266/20 про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко