ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 року

м. Київ

справа № 523/13605/13-ц

провадження № 61-14133св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом, третя особа за об`єднаним позовом) - ОСОБА_1 , яка є правонаступницею ОСОБА_2 ,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_3 (позивач за зустрічним позовом, відповідач за об`єднаним позовом), ОСОБА_4 ,

третя особа за первісним позовом (позивач за об`єднаним позовом) - ОСОБА_5 , яка є правонаступницею ОСОБА_6 ,

третя особа за зустрічним та об`єднаним позовом - Одеська міська рада,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_5 , в інтересах якої діє представник - адвокат Воронков Володимир Олексійович, та ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Носенко Ігор Петрович, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 березня 2019 рокуу складі судді Бузовського В. В.та постанову Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та просив усунути перешкоди в користуванні гаражем, загальною площею 23,8 кв.м, відображеним в технічному паспорті, складеному КП «ОМБТІ та РОН» 22 вересня 2010 року, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом звільнення території гаражу від будь-яких речей, належних ОСОБА_3 , ОСОБА_4 або будь-яким іншим особам.

На обґрунтування позову зазначив, що 25 грудня 2010 року він придбав у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу.

14 квітня 2011 року його право власності на вказане нерухоме майно було зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН».

Відповідно до технічного паспорту, виготовленого 22 вересня 2010 року КП «ОМБТІ та РОН», до складу квартири АДРЕСА_2 входить, зокрема гараж, загальною площею 23,8 кв.м, під літ. «З».

Однак, на протязі більш ніж два роки цим гаражем користується ОСОБА_3 , зберігає там свої речі та речі своєї цивільної дружини ОСОБА_4 .

Позивач вказує, що відповідачі на його вимоги щодо звільнення гаража не реагують, тому він вимушений звернутися до суду.

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 , у якому просив усунути перешкоди в користуванні гаражем, належним йому на праві власності, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , та стягнути з ОСОБА_2 матеріальну та моральну шкоду.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 19 липня 1982 року він придбав у ОСОБА_7 , яка діяла від імені ОСОБА_8 , на підставі договору купівлі-продажу 1/8 частину будинку АДРЕСА_1 загальною площею 163, 28 кв.м з надвірними спорудами до складу якого також входить гараж під літ. «З».

21 липня 1982 року він зареєстрував право власності на вказане нерухоме майно в КП «ОМБТІ та РОН».

Вказує, що на теперішній час відповідач перешкоджає йому розпоряджатися та користуватися спірним гаражем, оскільки повісив на нього свій замок та опечатав його.

Вважає, що такими діями відповідача йому була заподіяна матеріальна шкода у розмірі 3 600 грн, оскільки він поніс витрати за користування орендованим ним автомобілем, та моральна шкода, яку він оцінює у 20 000,00 грн.

У грудні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просив визнати за ним право власності на гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 23,8 кв.м.

На обґрунтування позову зазначив, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2009 року у справі № 2-3736/2009 визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, яке складається з 3/8 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з побудованим гаражем літ «Б» - площею - 24,1 кв.м; сарай літ. «И» - переобладнано в кухню площею - 22,4 кв.м; добудований до І поверху квартири холл площею - 14 кв.м. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 10 грудня 2013 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_9 задоволено частково. Рішення Суворівського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2009 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на гараж літ. «Б» - площею - 24,1 кв.м. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності на гараж літ. «Б» - площею - 24,1 кв.м. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В мотивувальній частині рішення суд апеляційної інстанції зокрема встановив, що згідно свідоцтва на спадщину ОСОБА_1 отримав у спадщину гараж під літ. «З».

Таким чином суд апеляційної інстанції виправив помилку, допущену судом першої інстанції, яким замість визнання за ним права власності в порядку спадкування на гараж, позначений літ. «З», визнав за ним право власності на гараж, позначений літ. «Б».

На думку ОСОБА_1 власником гаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є саме він.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2013 року об`єднано в одне провадження справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні гаражем та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні гаражем, присвоєно справі єдиний номер № 523/13605/13.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2013 року залучено до участі в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні гаражем третю особу без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_6 .

Залучено до участі в справі за об`єднаним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні гаражем, стягнення моральної шкоди третю особу без самостійних вимог на предмет спору - Одеську міську раду.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2014 року об`єднано в одне провадження справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні гаражем, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні гаражем та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності, присвоєно справі єдиний номер № 523/13605/13.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 21 березня 2014 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 .

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2018 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_1 , про усунення перешкод в користуванні власністю, як правонаступника третьої особи ОСОБА_6 - ОСОБА_5 .

Залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності, як правонаступника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_5 .

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про усунення перешкод в користуванні власністю, в частині вимоги до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю - залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2018 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю, як правонаступника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .

Залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Одеська міська рада, про усунення перешкод в користуванні власністю, як правонаступника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .

Залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності, як правонаступника третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2018 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання права власності третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Одеську міську раду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 06 березня 2019 року в позові ОСОБА_1 відмовлено. В позові ОСОБА_3 відмовлено. В позові ОСОБА_5 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовів, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 оскаржили його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задоволені частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 березня 2019 року змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті судове рішення залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачі ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , та ОСОБА_5 є набувачами прав після ОСОБА_6 , який, отримав ІНФОРМАЦІЯ_3 свідоцтво про право на спадщину на 3/8 частини житлового будинку з надвірними спорудами, належну йому частину будинку реконструював, та в судовому порядку визнав право власності на самочинно реконструйоване майно.

Незважаючи на те, що рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2009 року при апеляційному перегляді справи в частині визнання права власності на гараж скасоване і у задоволенні позову в цій частині вимог ОСОБА_6 відмовлено, воно залишилося підставою набуття права власності останнього та надалі квартира такої площі була двічі відчужена.

При цьому як договір купівлі - продажу щодо квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 з ОСОБА_6 , так укладений в подальшому між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір купівлі - продажу вказаної квартири не визнані недійсними, незважаючи на неактуальність відомостей щодо спірного гаражу.

Пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є підтвердженням того, що спір виник з приводу одного того ж майна - гаражу, який є самочинно реконструйованим та одночасно зареєстрованим за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в їх правовстановлюючих документах.

До приведення правовстановлюючих документів ОСОБА_1 у відповідність фактичним обставинам з врахуванням рішень суду не можуть бути задоволені вимоги ОСОБА_3 про усунення перешкод в здійсненні права власності та відшкодування шкоди, також в силу вищевикладених обставин не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод в здійсненні права власності.

Фактично суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що права вказаних позивачів порушені відповідачами.

Також суд зазначив, що вимоги ОСОБА_5 суперечать вимогам ОСОБА_1 , право якої так само як і право ОСОБА_5 , є похідним від прав померлого ОСОБА_6 .

Задоволення вимог ОСОБА_5 про визнання права власності на гараж виключає існування на нього прав ОСОБА_1 , а тому остання повинна бути зазначена відповідачем за позовом ОСОБА_5 . В той же час відповідачем зазначений лише ОСОБА_3 .

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_5 , яка є правонаступницею ОСОБА_6 , слід відмовити через пред`явлення вимог не до всіх відповідачів, що мають відповідати за позовом, а на стадії апеляційного перегляду справи цей недолік не може бути усунутий.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

28 вересня 2023 року ОСОБА_5 в особі представника - адвоката Воронкова В. О. через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 березня 2019 рокута постанову Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_1 , Одеська міська рада, про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

02 жовтня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Носенко І. П. через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_5 , про усунення перешкод в користуванні власністю, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в оскаржуваній частині.

Касаційні скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційних скарг, відзиву на касаційні скарги до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - адвоката Воронкова В. О. на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 березня 2019 рокута постанову Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року, та витребувано матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Носенка І. П. на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року.

21 листопада 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 перебувало у спільній частковій власності, та відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи первісно складалося з будинку та кількох сараїв.

16 листопада 1956 року між ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_8 був укладений договір про порядок користування будинком АДРЕСА_3 , посвідчений нотаріально. Порядок передбачав визначення долі сараїв, але в договорі не зазначені їх літери, що не надає можливості їх ідентифікації.

На інвентаризаційному плані сарай під літ. «З» зазначений станом на 27 жовтня 1956 року, проте у правовстановлюючих документах співвласників як окремий об`єкт права власності, який можливо ідентифікувати за літ. «З», не зазначався до 1982 року.

Згідно довідки - характеристики від 02 грудня 1982 року сарай під літ «З» є самовільно збільшеним на 5% та перебуває у користуванні ОСОБА_8 .

В матеріалах інвентаризації 1986 року під літ. «З» зазначений гараж, який самовільно збільшений, перебуває у користуванні ОСОБА_13 та ОСОБА_8 .

Згідно довідки - розрахунку бюро технічної інвентаризації гараж під літ. «З» віднесений до самочинно побудованих споруд та перебуває у користуванні ОСОБА_3 .

В технічному паспорті від 28 листопада 1990 року під літ. «З» зазначений гараж, який побудований в 1979 році, площею 24,1 кв.м.

Відповідно до договору купівлі - продажу від 19 липня 1982 року ОСОБА_3 купив у ОСОБА_8 1/8 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Даний договір був посвідчений державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори Савіною К. Ю., зареєстрований у реєстрі № 2-2561. Відповідно до умов договору у користування покупця перейшло у літ. «А»: 5-1 жила, 5-2 кухня, 1-3 сарай, гараж літ. «З», житлової площі -15,43 кв.м. З договору також вбачається, що вищевказана частина будинку належала ОСОБА_8 на підставі договору дарування, посвідченого Першою Одеською державною нотаріальною конторою 14 листопада 1956 року за реєстровим № 2-8898, зареєстрованому в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації № 869, стр. 35, кв. 137, відповідно до якого ОСОБА_11 подарував, а ОСОБА_8 прийняв в дар 1/8 частку із належній ОСОБА_11 частки домоволодіння АДРЕСА_3 .

Після смерті ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_3 Четвертою Одеською державною нотаріальної конторою ОСОБА_6 видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 3/8 частки жилого будинку по АДРЕСА_4 , які належали ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі рішення народного суду 2 діл. Ленінського району м. Одеси від 11 грудня 1945 року. В свідоцтві зазначено, що в цілому вищевказаний будинок складався з одного кам`яного жилого будинку, 163,2 кв.м жилої площі, що позначений на технічному плані під літ. «А», з надвірними спорудами, що позначені літерами «Б, И» - сараї, літ. «Л» - літня кухня, «К, Е» - вбиральні, «3-гараж», № 1-4 огородження. При цьому гараж під літ. «З» є самовільно збільшеним.

Право власності ОСОБА_6 на 3/8 частин жилого будинку по АДРЕСА_4 зареєстровано Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації 30 березня 1992 року.

В зв`язку зі здійсненням самочинної реконструкції належних йому 3/8 частин житлового ОСОБА_1 звертався до суду про визнання права власності на реконструйоване майно, посилаючись, в тому числі, і на будівництво гаражу, площею 24,1 кв.м.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2009 року у справі № 2-3736/2009 року за ОСОБА_1 визнано право власності на нерухоме майно, яке складається з 3/8 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з побудованим гаражем літ. «Б», площею 24,1 кв.м, сарай літ. «И»- переобладнано в кухню, площею 22,4 кв.м, добудований до 1 поверху квартири холл площею 14 кв.м.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 10 грудня 2013 року вищевказане рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2009 року в частині визнання права власності на гараж літ. «Б», площею 24,1 кв.м скасовано, та в цій частині відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Як рішення суду першої інстанції, так і рішення апеляційної інстанції містять відомості щодо гаражу під літерою «Б», однак обставини справи та пояснення всіх учасників дозволяють дійти висновків про те, що спір стосується реконструйованого гаражу, який є предметом спору у цій справі.

25 грудня 2010 року, тобто до скасування апеляційним судом рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2009 року в частині права власності на гараж ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 126,7 кв.м.

Згідно технічного паспорту, станом на вересень 2010 року, гараж, площею 23,8 кв.м, включений до складу вказаної вище квартири загальною площею 126,7 кв.м.

Згідно договору купівлі-продажу від 15 вересня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською Н. В., ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купила, квартиру АДРЕСА_2 , зареєстровано в реєстрі за № 613.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні гаражем, відшкодування матеріальної та моральної шкоди в касаційному порядку не оскаржені, а тому, в силу приписів статті 400 ЦПК України, у вказаній частині не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у не зміненій при апеляційному перегляді частині та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , яка є правонаступницею ОСОБА_2

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Згідно частини п`ятої статті 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких гуртуються позовні вимоги.

У відповідності до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

ОСОБА_1 , яка є правонаступницею ОСОБА_2 , не було надано суду достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її прав зі сторони ОСОБА_3 , а тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення її позовних вимог про усунення перешкод в користуванні гаражем.

Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_5 , яка є правонаступницею ОСОБА_6

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 травня 2024 року у справі № 491/838/21.

Із матеріалів справи вбачається, що задоволення вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання права власності на гараж унеможливлює існування на нього майнових прав ОСОБА_1 , яка також заявляє самостійні вимоги щодо предмету позову у цій справі, а тому остання повинна бути зазначена відповідачем/співвідповідачем за вказаним позовом.

При таких обставинах апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги заявлені ОСОБА_5 не до всіх належних відповідачів, що є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення в оскаржуваній частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у не зміненій при апеляційному перегляді частині та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 , в інтересах якої діє представник- адвокат Воронков Володимир Олексійович, та касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Носенко Ігор Петрович, залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 березня 2019 року в не зміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов