Постанова
Іменем України
26 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 523/13763/15-ц
провадження № 61-46536св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В.С., Ігнатенка В.М., Карпенко С. О., Тітова М.Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 червня 2016 року, у складі колегії суддів: Артеменка І. А., Черевка П. М., Сватаненка В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність предмета іпотеки.
На обґрунтування скарги зазначало, що на підставі кредитного договору, укладеного 11 вересня 2006 року з Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 75 000 доларів США зі сплатою 10,3 % річних строком до 11 вересня 2015 року. У забезпечення цього договору відповідач того ж дня передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до умов якого ПАТ «УкрСиббанк» відступило ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним та іпотечним договорами від 11 вересня 2006 року, укладеними з ОСОБА_1 , в обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.
Посилаючись на те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, станом на 21 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 3 096 796,96 грн, з яких: 1 583 905,97 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1 171 396,57 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, 320 158,56 грн - пеня, 7 577,48 грн - 3% річних від простроченої суми по тілу кредиту та 13 758,38 грн - 3% річних від простроченої суми по відсотками за користування кредитом, ПАТ «Дельта Банк» просило звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , шляхом визнання права власності на нерухоме майно за банком в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року у складі головуючого судді Бузовського В. В. у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», є способом позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання у зазначений спосіб.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 15 червня 2016 року апеляційну скаргу АВТ «Дельта Банк» задоволено, заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року скасовано, позов задоволено.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 11037858000 від 11 вересня 2006 року в розмірі 3 096 796,96 грн, з яких: 1 583 905,97 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1 171 396,57 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, 320 158,56 грн - пеня, 7 577,48 грн - 3 % річних від простроченої суми по тілу кредиту та 13 758,38 грн - 3 % річних від простроченої суми по відсотками за користування кредитом, звернуто стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності та передачі у власність ПАТ «Дельта Банк» квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 2006 року. Зупинено виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки чинним законодавством передбачена можливість передачі предмета іпотеки у власність банку у разі невиконання умов кредитного та іпотечного договорів, крім того такий спосіб забезпечення виконання кредитного договору обумовлений сторонами у договорі іпотеки, позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на іпотечне майно є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, проте суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову банку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту цивільних прав, оскільки норми Закону України «Про іпотеку» не передбачають визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, крім того у пункті 5.1 договору іпотеки сторони узгодили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, яке здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, у порядку встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», унаслідок неправильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2018 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження, поновлено їй строк на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 червня 2016 року, відкрито касаційне провадження у цій справі, матеріали даної справи витребувано із суду першої інстанції.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року справу №523/13763/15-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність предмета іпотеки призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частинами першою, другою та третьою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що 11 вересня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 1103785800, згідно якого відповідач отримала кредит в розмірі 75 000 доларів США зі сплатою 10,3% річних строком до 11 вересня 2025 року.
У забезпечення цього договору ОСОБА_1 за іпотечним договором від 11 вересня 2006 року передала в іпотеку банку належну їй на праві власності трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно пунктів 4.2, 5.1 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: або рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса, або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або за договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. Сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, у порядку встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно умов якого до позивача перейшло право вимоги, яке виникло за кредитним договором від 11 вересня 2006 року № 1103785800 та договором іпотеки від 11 вересня 2006 року.
Через неналежне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором кредиту щодо його своєчасного й повного погашення, виникла заборгованість, у зв`язку з чим 27 листопада 2014 року ПАТ «Дельта Банк» надіслало відповідачу лист-вимогу про погашення кредитної заборгованості, яка останньої залишена без виконання.
Станом на 21 липня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 1103785800 від 11 вересня 2006 року складає 3 096 796,96 грн, з яких: 1 583 905,97 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1 171 396,57 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, 320 158,56 грн - пеня, 7 577,48 грн - 3 % річних від простроченої суми по тілу кредиту та 13 758,38 грн - 3 % річних від простроченої суми по відсотками за користування кредитом, у рахунок погашення якої ПАТ «Дельта Банк» просило звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку».
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За змістом частини першої статті 627 та статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку», зараз і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, визначених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Згідно зі змістом частин першої-третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
Разом з тим, стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не передбачає можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі рішення суду.
Відповідно до зазначеної норми закону, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.
Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
Позивач не позбавлений відповідно до статей 38 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15. Підстав для відступу від зазначеного правого висновку не убачала і Велика Палата Верховного Суду, зазначивши у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18) про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, оскільки з урахуванням вимог статей 328 335 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Апеляційний суд зазначеного не врахував, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та скасував судове рішення, яке відповідає закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Враховуючи наведене суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції були належним чином оцінені подані сторонами докази, вірно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Згідно статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За таких обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Зважаючи на те, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена, то сплачений нею судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 7 308 грн підлягає стягненню на її користь з ПАТ «Дельта Банк».
Керуючись статтями 400 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 червня 2016 року скасувати.
Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року залишити в силі.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 7 308 (сім тисяч триста вісім) гривень судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов