Постанова

Іменем України

27 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 523/2064/17

провадження № 61-9615св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2018 року у складі судді Шепітка І. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що їй та онуці ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належала в рівних частках трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_2 шахрайським шляхом умовили її продати свою частку для придбання кращого житла у центрі міста, для спільного проживання та догляду за нею. 29 грудня 2015 року між нею та онукою укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким вона продала належну їй на праві власності 1/2 частини вказаної квартири за 208 802,00 грн. 23 лютого 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали квартиру третім особам за 33 000,00 дол. США, що еквівалентно 891 000,00 грн. Проте вона грошей від відповідачів за продаж своєї частини квартири не отримувала, залишилась без житла, у зв`язку з чим проживає в геріатричному будинку-інтернаті.

Посилаючись на викладене, позивач просила стягнути на її користь солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 : 445 500,00 грн за договором купівлі-продажу від 29 грудня 2015 року 1/2 частини її квартири; 250 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої тим, що укладаючи зазначений договір купівлі-продажу вони не заплатили їй грошові кошти за її частку квартири.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі: 208 802,00 грн за договором купівлі-продажу від 29 грудня 2015 року № 3027; 150 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, яка є особою похилого віку, будучи введеною в оману своєю онукою та її чоловіком, залишилась без єдиного житла та, починаючи з 2016 року вимушена проживати у притулках та будинках-інтернатах, що підтверджується штампами у паспорті позивача, а саме: 22 січня 2016 року її знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , згодом 29 квітня 2016 року її місце проживання зареєстровано: АДРЕСА_3 , а з 27 липня 2018 року місцем проживання позивача є: АДРЕСА_4 . Таким чином, позивач із 23 лютого 2016 року піддавалася як моральним так і психологічним стражданням зі сторони відповідачів, які виразилася у залишенні останніми позивача без місця проживання та засобів існування. З урахуванням принципу розумності та справедливості, враховуючи характер та обсяг душевних, фізичних, емоційних страждань, які зазнала позивач, що спричинені втратою житла, які виражаються у душевних та психічних стражданнях, і, як наслідок, у порушені звичайного способу життя, що беззаперечно призвело до змін у психо-емоційному стані, а індивідуальні-психологічні прояви перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості, що у свою чергу завдає їй моральних страждань, суд вважав за можливе та необхідне стягнути солідарно з відповідачів, на користь позивача 150 000,00 грн, у порядку відшкодування моральної шкоди, оскільки такий розмір відшкодування є адекватним, справедливим та відповідатиме моральним стражданням позивача.

Постановою Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо стягнення моральної шкоди та розподілу судових витрат скасовано. Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у частині стягнення моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із того, що зі змісту договору купівлі-продажу від 29 грудня 2015 року вбачається, що він укладений за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_2 (тобто в інтересах сім`ї), що ОСОБА_3 сплачено грошові кошти у сумі 208 802,00 грн ОСОБА_1 до підписання договору у повному обсязі у безготівковому порядку, зокрема шляхом переказу коштів із поточного рахунку фізичної особи-покупця на поточний рахунок-продавця. Разом з тим жодних доказів перерахування таких коштів матеріали справи не містять. Крім того, письмовими поясненнями ОСОБА_3 підтверджено, що ОСОБА_1 гроші за продану частку своєї квартири не отримала. Перед укладенням 23 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 дав нотаріальну згоду на вказаний правочин своїй дружині, зазначивши, що частка цієї квартири придбана ними у зареєстрованому шлюбі, за їхні спільні сумісні кошти. Договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири позивача від 29 грудня 2015 року укладений в інтересах сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Ця частка 23 лютого 2016 року відчужена одним із подружжя зі згоди іншого також в інтересах цієї сім`ї. За таких обставин, правильним є висновок суду першої інстанції про солідарний обов`язок відповідачів, зокрема, ОСОБА_2 , відшкодувати позивачу 208 802,00 грн за договором купівлі-продажу від 29 грудня 2015 року № 3027. Проте суд першої інстанції помилково стягнув з ОСОБА_2 моральну шкоду та судові витрати. Умови договору купівлі-продажу від 29 грудня 2015 року № 3027 не передбачали стягнення моральної шкоди за несвоєчасний розрахунок за цим договором, правових підстав для стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 немає. Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 є законним представником дитини-інваліда - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже, він, на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У липні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Судукасаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 208 802,00 грн, та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що ОСОБА_3 пояснила, що вона із чоловіком ОСОБА_2 заздалегідь та цілеспрямовано вводили позивача в оману, щоб заволодіти належною їй часткою квартири та після підписання договору купівлі-продажу ніхто з них позивачу грошові кошти не повернув. Суд не врахував умови укладеного договору купівлі-продажу і лише на підставі пояснень ОСОБА_3 дійшов висновку, що відповідачі, скориставшись довірою позивача, яка є людиною похилого віку, свої зобов`язання не виконали, грошові кошти не повернули, обіцянки покращити житлові умови та доглядати за позивачем не дотримались. Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 753/8830/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі 137/1608/16-ц, від 21 листопада 2019 року у справі № 363/4003/15-ц.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та рішення апеляційного суду - без змін.

Судові рішення в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні вимог позивача до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.

Обставини встановлені судом

ОСОБА_1 , 1936 року народження, була власником Ѕ частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2006 року. Іншим співвласником квартири була її онука ОСОБА_3

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 11 грудня 2015 року.

29 грудня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі - продажу Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , за яким ОСОБА_1 передала свою частку квартири ОСОБА_3 .

Зі змісту договору купівлі-продажу від 29 грудня 2015 року вбачається, що він укладений за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_2 , що ОСОБА_3 сплачено ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 208 802,00 грн до підписання договору у повному обсязі у безготівковому порядку, зокрема шляхом переказу коштів із поточного рахунку фізичної особи-покупця на поточний рахунок-продавця.

Жодних доказів перерахування таких коштів матеріали справи не містять.

Крім того, письмовими поясненнями ОСОБА_3 підтверджено, що ОСОБА_1 гроші за продану частку своєї квартири не отримала.

Перед укладенням 23 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 дав нотаріальну згоду на вказаний правочин своїй дружині, зазначивши, що частка цієї квартири придбана ними у зареєстрованому шлюбі, за їхні спільні сумісні кошти.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні. Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.

Якщо покупець не виконує свого обов`язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (частина третя статті 692 ЦК України) або розірвання договору з підстав, передбачених статтею 651 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що ОСОБА_3 , за нотаріально посвідченою згодою свого чоловіка ОСОБА_2 , придбаваючи Ѕ частини належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , на виконання вимог закону та умов договору не передала продавцю грошові кошти у сумі 208 802,00 грн, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів вартості придбаної ОСОБА_3 у ОСОБА_1 частини квартири.

Доводи ОСОБА_2 про те, що суди при ухваленні рішення не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 753/8830/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 137/1608/16-ц, від 21 листопада 2019 року у справі № 363/4003/15-ц, є безпідставними та необґрунтованими, з огляду на таке.

У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 753/8830/15-ц Верховний Суд зробив висновок про те, що доводи заявника про неотримання грошових коштів за продаж спірної квартири не можуть бути підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 230 ЦК України, оскільки доводи щодо неналежного виконання грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу можуть свідчити про виключно неналежне виконання умов договору, а не про його недійсність. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у договорі купівлі-продажу квартири продаж здійснено за 871 400,00 грн, при нотаріальному посвідченні цього договору сторони своїми підписами засвідчили відсутність матеріальних, грошових та інших будь-яких претензій один до одного. Доказів того, що зазначений пункт договору сторонами не виконано та відповідач не розрахувався за придбану квартиру, суду не надано.

Отже, Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення у вказаній справі, виходив із недоведеності заявником обставин, що свідчать про невиконання стороною умов договору купівлі-продажу в частині передачі грошових коштів за придбане майно, тоді як у справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 не отримувала грошових коштів, оскільки позивач надала докази про те, що на її поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у ТВБВ № 10015/0551 філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк», грошові кошти за відчуження нею 1/2 частини квартири не надходили, а отже, умови договору купівлі-продажу від 29 грудня 2015 року не виконані у повному обсязі.

У постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 137/1608/16-ц, Верховний Суд зробив висновок про те, що згідно з умовами оспорюваних правочинів продаж майна здійснено за 10 000 грн (7 000 грн + 2 000 грн + 1 000 грн), які отримані продавцем від покупця повністю до підписання договорів. Повний розрахунок і відсутність матеріальних та інших претензій один до одного сторони підтвердили своїми підписами. Доказів того, що зазначені умови сторонами не виконано та відповідач не розрахувався за придбане майно, суду надано не було. Отже, позивачем не доведено, що під час підписання та нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу існували обставини, які мали істотне значення та щодо яких відповідач навмисно ввів його в оману, і що, його обізнаність про такі обставини могла вплинути на вчинення ним оспорюваних правочинів. Обставини неотримання грошових коштів не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та, навіть за умов їх встановлення, такі обставини не можуть бути підставою для застосування положень статті 230 ЦК України.

Разом з тим у справі, що переглядається обставини справи є відмінними від обставин, що встановлені у судових рішеннях у справі № 137/1608/16-ц, а саме доведеність позивачем факту невиконання умов договору в частині розрахунку за придбане майно.

Що ж до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21 листопада 2019 року у справі № 363/4003/15-ц, то вони теж не свідчать про неправильність висновків, зроблених судами у цій справі. Зокрема, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на встановлений ними факт проведення покупцями розрахунку з продавцями за придбаний садовий будинок, що підтверджується умовами оспорюваного договору купівлі-продажу, а саме факт розрахунку за майно до моменту укладення такого правочину, що сторони підтвердили своїми підписами у договорі, відповідність договору вимогам закону.

Таким чином, доводи заявника про неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 21 листопада 2019 року у справі № 363/4003/15-ц, не знайшли своє підтвердження, оскільки у цій справі відсутня подібність змісту та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, а встановлені судами обставини є відмінними.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2018 року у нескасованій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик