Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 523/3212/19

провадження № 61-12680св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2019 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - ПрАТ «СК «Українська страхова група») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), у розмірі 51 849,57 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 04 грудня 2017 року між ПрАТ «СК «Українська страхова група» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Трайдекс Трейд» (далі - ТОВ «Трайдекс Трейд») укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, предметом страхування якого став транспортний засіб - автомобіль ГАЗ-2705, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

15 лютого 2018 року відбулась ДТП за участю автомобіля ГАЗ-2705, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , і автомобіля «Вольво», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок якої автомобілю ГАЗ-2705 спричинені механічні пошкодження. Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), з накладенням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

Оскільки між ПрАТ «СК «Українська страхова група» та ТОВ «Трайдекс Трейд» (власником ГАЗ-2705, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ) укладений договір добровільного страхування, на підставі звіту від 28 березня 2018 року № 02-023 про вартість матеріальної шкоди, ПрАТ «СК «Українська страхова група» здійснено виплату ТОВ «Трайдекс Трейд» страхового відшкодування у розмірі 100 446,20 грн.

Відповідач ОСОБА_1 застрахував свою відповідальність у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ВУСО» (далі - ПрАТ СК «ВУСО»). Згідно зі страховим полісом страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, - 100 000,00 грн, розмір франшизи - 0. ПрАТ СК «ВУСО» за заявою на виплату страхового відшкодування в порядку регресу виплатило 20 серпня 2018 року ПрАТ «СК «Українська страхова група» 48 596,63 грн.

Посилаючись на те, що сума невідшкодованого матеріального збитку становить 51 849,57 грн, які повинен відшкодувати ОСОБА_1 , позивач просив про задоволення позову.

14 серпня 2019 року Суворовський районний суд м. Одеси виніс ухвалу про залучення до участі у справі як співвідповідача ПрАТ СК «ВУСО».

15 січня 2020 року провадження у справі в частині позову ПрАТ «СК «Українська страхова група» до ПрАТ СК «ВУСО» закрито судом першої інстанції в зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 січня 2020 року у задоволенні позову ПрАТ «СК «Українська страхова група» відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вказав, що, оскільки позивач відшкодував шкоду потерпілому, то він має право відповідно до статті 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на зворотну вимогу (регрес), однак не до відповідача ОСОБА_1 , а до ПрАТ СК «ВУСО».

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 липня 2020 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Українська страхова група» задоволено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 січня 2020 року скасовано. Позов ПрАТ «СК «Українська страхова група» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Українська страхова група» збитки, заподіяні внаслідок ДТП, у розмірі 51 849,57 грн та судові витрати у вигляді судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції -1 921,00 грн і за розгляд справи в суді апеляційної інстанції - 2 881,50 грн.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що, зважаючи на те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (частина перша статті 993 ЦК України), позивач в порядку суброгації має право на відшкодування ОСОБА_1 , який є винним у спричиненні шкоди внаслідок ДТП збитків, у розмірі 51 849,57 грн (100 446,20 грн - 48 596,63 грн).

На переконання колегії суддів апеляційного суду, суд першої інстанції порушив норми матеріального права, застосувавши статтю 1191 України, яка не підлягає застосуванню, і не застосував статтю 993 ЦК України та статтю 27 Закону України «Про страхування», які підлягають застосуванню, внаслідок чого дійшов неправильного висновку про відмову у позові ПрАТ «СК «Українська страхова група».

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У серпні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 21 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та залишити без змін рішення суду першої інстанції, а також стягнути з ПрАТ «СК «Українська страхова група» на його користь витрати на сплату судового збору за подачу касаційної скарги у розмірі 3 842,00 грн, витрати на оплату послуг адвоката за складання касаційної скарги у розмірі 3 000,00 грн.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14-ц, постановах Верховного Суду: від 18 грудня 2019 року у справі № 752/9591/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 201/2187/15, від 13 листопада 2019 року у справі № 759/9261/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 753/12993/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 559/934/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 439/180/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 369/8675/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 363/1300/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 234/19372/15-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 369/3461/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 381/1625/14-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 607/1848/16-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 753/14729/16-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 415/3676/16-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 753/881/2017 (№ 753/14867/16-ц), від 31 липня 2019 року у справі № 127/17525/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 127/22011/15-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 385/1259/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 712/7242/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 287/463/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 759/10424/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 206/3219/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 279/96/17, від 27 березня 2019 року у справі № 521/5996/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 695/882/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 522/438/18, від 06 березня 2019 року у справі № 369/11306/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 369/11701/15-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 757/41971/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 359/3528/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 640/12615/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Також у касаційній скарзі заявник звертає увагу, що обидві страхові компанії вважають транспортний засіб марки ГАЗ-2705, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , знищеним, обидві визначають ринкову вартість автомобіля у розмірі 123 851,20 грн, проте по-різному визначають суму вартості залишків, придатних для подальшого використання. Апеляційний суд помилково вважає, що різниця у розмірі 100 446,20 грн - 48 596,63 грн = 51 849,57 грн, є різницею непокритого ремонту, яку повинен відшкодувати відповідач.

Заявник вважає, що у випадку, коли позивач погоджується з тим, що відповідно до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» сума страхового відшкодування складає 48 596,63 грн, і вона виплачена страховиком, в якого застрахована відповідальність відповідача відповідно до вказаного Закону, то ОСОБА_1 не повинен сплачувати ніякої різниці, адже її немає (48 596,63 грн - 48 596,63 грн = 0). У випадку, коли позивач вважає суму страхового відшкодування відповідно до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» такою, що дорівнює 100 446,20 грн, то він повинен стягувати її з ПрАТ СК «ВУСО», оскільки на момент ДТП між ПрАТ СК «ВУСО» та відповідачем укладена угода - страховий поліс, за яким відповідальність ОСОБА_1 застрахована у ПрАТ СК «ВУСО». Згідно з пунктом 4 полісу встановлено страхову суму (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, - 100 000,00 грн, франшиза - 0. У даному випадку відповідно до статті 1194 ЦК України заявник зобов`язаний сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), що складає 100 446,20 грн - 100 000,00 грн = 446,20 грн.

Також заявник зазначає у касаційній скарзі, що:

- апеляційний суд дійшов хибного висновку, що у даному випадку компенсуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, а суму позову відносить помилково до різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням за полісом страхування, що призвело до помилкового застосування статті 29, а не статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»;

- ПрАТ СК «ВУСО» як страховик винної у ДТП особи (відповідача) зобов`язане відшкодувати завдані ОСОБА_1 збитки третій особі в обсязі, визначеному Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та відповідно до договору страхування, укладеного з особою, що застрахувала свою цивільно-правову відповідальність. Якщо виплати страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування не вистачає для повного покриття фактичних збитків, то решта понесених витрат за договором добровільного страхування має бути відшкодована за рахунок особи, що заподіяла збиток;

- покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»);

- відсутність співвідповідача ПрАТ СК «ВУСО» в постанові Одеського апеляційного суду, його неповідомлення про наявність апеляційної скарги та розгляду справи в апеляційному порядку є грубим порушенням норм процесуального права.

Станом на дату розгляду справи відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у малозначній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 (на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано із Суворовського районного суду м. Одеси матеріали цивільної справи № 523/3212/19 та надано іншим учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2020 року матеріали справи № 523/3212/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2021 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 грудня 2017 року між ПрАТ «СК «Українська страхова група» та ТОВ «Трайдекс Трейд» укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-1509-17-00341 зі строком дії до 05 грудня 2018 року, предметом страхування якого став транспортний засіб, автомобіль ГАЗ-2705, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_1 застрахував свою цивільно-правову відповідальність у ПрАТ СК «ВУСО», поліс № АМ/2246862 зі строком дії з 11 січня 2018 року по 10 січня 2019 року. Страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого, зокрема, за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000,00 грн, розмір франшизи - 0.

15 лютого 2018 року на вул. Мельницькій, 49 у м. Одесі за участю автомобіля ГАЗ-2705, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , і автомобіля «Вольво», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням відповідача ОСОБА_1 , сталася ДТП, внаслідок якої автомобілю ГАЗ-2705 завдані механічні пошкодження.

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2018 року у справі № 521/3483/18 ОСОБА_1 , який не врахував дорожньої обстановки і не дотримався безпечного бокового інтервалу, чим порушив пункт 13.1 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем ГАЗ-2705, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

Згідно зі звітом від 28 березня 2018 року № 02-023 незалежної оцінки транспортних засобів вартість матеріальної шкоди, спричиненої в результаті пошкодження автомобіля ГАЗ-2705, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , визначається рівною його ринковій вартості на дату ДТП, без урахування отриманих 15 лютого 2018 року пошкоджень, і складає 123 851,20 грн.

30 квітня 2018 року згідно з договором від 04 грудня 2017 року № 28-1509-17-00341 добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті ПрАТ «СК «Українська страхова група» і ТОВ «Трайдекс Трейд» уклали угоду про розмір страхового відшкодування, відповідно до якої визнали, що автомобіль ГАЗ-2705, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , є конструктивно загиблим (пункт 6 угоди), сума страхового відшкодування становить 100 446,20 грн і є остаточною, страхове відшкодування буде сплачено згідно із заявою страхувальника (пункти 7, 8 угоди).

Відповідно до платіжного доручення від 08 травня 2018 року № 9219 на виконання умов договором від 04 грудня 2017 року № 28-1509-17-00341 добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті, ПрАТ «СК «Українська страхова група» сплатило ТОВ «Трайдекс Трейд» 100 446,20 грн страхового відшкодування.

ПрАТ СК «ВУСО» (страховик ОСОБА_1 ) сплатило ПрАТ «СК «Українська страхова група» страхове відшкодування у розмірі 48 596,63 грн.

03 жовтня 2018 року ПрАТ «СК «Українська страхова група» надіслало ОСОБА_1 претензію про відшкодування шкоди у розмірі 51 849,57 грн, заподіяної внаслідок ДТП, яка сталася з його вини 15 лютого 2018 року.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Щодо переходу до позивача права вимоги потерпілого у деліктному зобов`язанні

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Предметом позову є вимога, заявлена позивачем, як він визначає, в порядку регресу, про відшкодування завданої майнової шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 51 849,57 грн.

Суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин норму статті 1191 ЦК України (право зворотної вимоги до винної особи), відмовив у позові на підставі того, що позивач має право зворотної вимоги до ПрАТ СК «ВУСО», а не відповідача.

У свою чергу апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, застосував до спірних правовідносин положення статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» стосовно переходу до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за заподіяні збитки, дійшовши висновку, що позивач у порядку суброгації має право на відшкодування йому відповідачем у межах фактичних витрат ПрАТ «СК «Українська страхова група» заявленої ним суми у розмірі 51 849,57 грн (100 446,20 грн - 48 596,63 грн).

Водночас і суд першої, і суд апеляційної інстанції неправильно визначились із характером спірних правовідносин та дійшли передчасних та необґрунтованих висновків у своїх рішеннях.

Учасники спірних правовідносин мають декілька зобов`язань:

договірне зобов`язання між позивачем ПрАТ «СК «Українська страхова група» і потерпілим ТОВ «Трайдекс Трейд»- за договором добровільного майнового страхування;

деліктне зобов`язання між потерпілим ТОВ «Трайдекс Трейд» та відповідачем ОСОБА_1 - із завдання шкоди внаслідок ДТП;

договірне зобов`язання між відповідачем ОСОБА_1 і ПрАТ СК «ВУСО» - за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини (аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18); пункт 34).

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.

Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

Отже, кредитор у деліктному зобов`язанні (потерпілий) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов`язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.

Згідно зі статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Враховуючи викладене, вимога позивача (страховика ТОВ «Трайдекс Трейд») до завдавача шкоди ОСОБА_1 не є регресною, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої особи у деліктному зобов`язанні.

Таким чином, як позивачем, так і судом першої інстанції помилково здійснено кваліфікацію права вимоги ПрАТ «СК «Українська страхова група» як регресу.

Щодо особи, зобов`язаної відшкодувати шкоду, та суми спору

Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. У разі якщо загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п`ятикратну страхову суму, відшкодування кожному потерпілому пропорційно зменшується. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, становить 100 тисяч гривень на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Страховик, керуючись нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування, про що зазначено у пункті 36.1 статті 36 цього Закону.

Статтею 1194 ЦК України урегульовано питання відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14-ц (провадження № 14-80цс19)).

Непред`явлення вимоги до страховика, який має відшкодувати шкоду відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є підставою для відмови у позові до особи, яка завдала шкоди. За загальним правилом, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є страховик у межах страхової суми, зазначеної у страховому полісі. У разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди як співвідповідач має залучатися до участі у справі страхувальник.

У спірних правовідносинах, за умови фізичного знищення пошкодженого автомобіля, до правовідносин сторін мають застосовуватися положення статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», додатково - приписи статті 1194 ЦК України у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, шкоди.

У випадку, якщо йде мова лише про відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, слід застосовувати норми статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (шкода, пов`язана з пошкодженням транспортного засобу), додатково - приписи статті 1194 ЦК України у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, шкоди.

Згідно зі страховим полісом від 10 січня 2018 року № АМ/2246862 страховиком відповідача зі страховим лімітом 100 000,00 грн за шкоду, заподіяну майну, на момент вчинення ДТП було ПрАТ СК «ВУСО» (спочатку ухвалою суду першої інстанції від 14 серпня 2019 року товариство залучено до участі у справі як співвідповідач, згодом, згідно з ухвалою суду першої інстанції від 15 січня 2020 року, що не оскаржувалась, провадження у справі в частині позову до ПрАТ СК «ВУСО» закрито в зв`язку у тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

ПрАТ СК «ВУСО» здійснено виплату страхового відшкодування страховику потерпілого лише в сумі 48 596,63 грн, що розрахована таким чином: 123 851,20 грн (погоджена ПрАТ СК «ВУСО» ринкова вартість пошкодженого транспортного засобу згідно з наданим ПрАТ «СК «Українська страхова група» звітом від 28 березня 2018 року № 02-023) за вирахуванням 75 254,57 грн (розрахована страховиком завдавача шкоди вартість залишків, придатних для подальшого використання). У своєму відзиві на позовну заяву страховик ОСОБА_1 не погоджується із визначеною ПрАТ «СК «Українська страхова група» вартістю залишків (запчастин), придатних для використання, пояснюючи це ненаданням позивачем експертного дослідження, в якому було б вказано ринкову вартість залишків пошкодженого транспортного засобу, а визначення їх ПрАТ «СК «Українська страхова група» у непрозорий спосіб, без проведення оцінки чи аукціону, в сумі 23 000,00 грн (а. с. 107-109), про що також зазначено у листі ПрАТ СК «ВУСО» ОСОБА_1 від 23 жовтня 2018 року № 8351/838645 (а. с. 67).

За угодою між ПрАТ «СК «Українська страхова група» та ТОВ «Трайдекс Трейд» про розмір страхового відшкодування від 30 квітня 2018 року, пошкоджений в результаті ДТП автомобіль визнано сторонами конструктивно загиблим, а вартість залишків цього транспортного засобу визначається на підставі ринкового попиту, зокрема, громадянин ОСОБА_3 готовий придбати автомобіль у пошкодженому вигляді за 23 000,00 грн (пункти 5, 6 угоди).

Тобто страхові компанії потерпілого та відповідача при розрахунку вартості матеріального збитку, спричиненого внаслідок пошкодження автомобіля ГАЗ-2705, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , погодили застосування наданого позивачем звіту від 28 березня 2018 року № 02-023 (ринкової вартості пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу), проте не дійшли згоди щодо вартості залишків пошкодженого в результаті ДТП автомобіля (ПрАТ «СК «Українська страхова група» -23 000,00 грн, а ПрАТ СК «ВУСО» - 75 254,57 грн), таким чином, це унеможливлює визначення суми фактичних витрат страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про страхування», що свідчить про передчасність позовних вимог до відповідача та необґрунтованість стягнення з нього апеляційним судом 51 849,57 грн.

Колегія суддів не погоджується із твердженням апеляційного суду, що визначення страховими компаніями суми вартості залишків, придатних для подальшого використання, не мають правового значення при вирішенні питання щодо покладення на ОСОБА_1 обов`язку відшкодувати збитки ПрАТ «СК «Українська страхова група», враховуючи таке.

Стаття 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлює, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

У звіті від 28 березня 2018 року № 02-023 про оцінку вартості матеріального збитку, спричиненого в результаті пошкодження автомобіля ГАЗ-2705, спеціаліст-автотоварознавець дійшов висновку, що її розмір, без урахування отриманих у результаті ДТП 15 лютого 2018 року пошкоджень, складає 123 851,20 грн (вказане не оспорюється позивачем та страховою компанією відповідача). Апеляційний суд погодився із доводами позивача, що пошкоджений автомобіль є фізично знищеним.

Отже, визначена сума (123 851,20 грн) підтверджує вартість пошкодженого транспортного засобу до ДТП, у вчиненні якої визнано винуватим ОСОБА_1 , але відсутні відомості для визначення вартості пошкодженого транспортного засобу після цього ДТП (стаття 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), отже, неможливо встановити вартість транспортного засобу після ДТП та відповідно вирахувати різницю між фактичним розміром шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) згідно зі статтею 1194 ЦК України.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки у підсумку суди ухвалювали рішення про стягнення завданої у результаті ДТП шкоди лише з ОСОБА_1 , тому підстави для задоволення позову відсутні. ПрАТ «СК «Українська страхова група» та ПрАТ СК «ВУСО» мають насамперед вирішити спір між собою в межах установленого ліміту страхової відповідальності останнього для правильного урегулювання спору між ПрАТ «СК «Українська страхова група» та відповідачем, у протилежному випадку - до вирішення питання про наявність підстав для відшкодування заподіяної шкоди за рахунок страховика відповідача, зокрема у судовому порядку, - у задоволенні позову до ОСОБА_1 слід відмовити через передчасність та пов`язану із цим необґрунтованість позовних вимог.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).

Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, але судами допущено неправильне застосування норм матеріального права (зокрема судом першої інстанції - статей 993 1191 ЦК України, судом апеляційної інстанції - статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України «Про страхування», статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав, зазначених у цій постанові.

Колегія суддів окремо у відповідь на доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права у зв`язку з незалученням ПрАТ СК «ВУСО» як співвідповідача (відсутність в оскаржуваній постанові та неповідомлення про апеляційне провадження) звертає увагу, що ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15 січня 2020 року провадження у справі в частині позову до ПрАТ СК «ВУСО» закрито, а тому підстав для зазначення цього товариства як співвідповідача в судових рішеннях немає.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та скасування судових рішень, судові витрати ПрАТ «СК «Українська страхова група», пов`язані з розглядом справи, залишаються за ним та не підлягають відшкодуванню. Із позивача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений відповідачем судовий збір за подачу касаційної скарги у розмірі 3 842,00 грн.

ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі також просив, окрім сплаченого ним судового збору, стягнути на його користь із позивача витрати на оплату послуг адвоката за складання касаційної скарги у розмірі 3 000,00 грн, на підтвердження чого надав до суду касаційної інстанції лише довідку за підписом адвоката Задорожної О. В. від 18 серпня 2020 року про те, що нею отримано гонорар від ОСОБА_1 у розмірі 3 000,00 грн за надання йому правової допомоги щодо складання касаційної скарги на постанову Одеського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у справі № 523/3212/19.

Матеріали справи, у свою чергу, містять копію витягу з угоди про надання правової допомоги від 08 квітня 2019 року № 5 (а. с. 68), укладеної між ОСОБА_1 та адвокатом Задорожною О. В., про представництво інтересів відповідача у Суворовському районному суді м. Одеси та оригінал ордера, серія ОД № 134065 (а. с. 69), на представництво адвокатом Задорожною О. В. інтересів відповідача у суді першої інстанції.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Водночас Верховному Суду не надано договору/угоди про надання правової допомоги у суді касаційної інстанції між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що регулює питання виплати адвокату гонорару у заявленому розмірі 3 000,00 грн.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Ураховуючи недоведеність надання відповідних послуг у суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 у стягненні на його користь із позивача витрат на оплату послуг адвоката за складання касаційної скарги у розмірі 3 000,00 грн.

Керуючись статтями 137 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 липня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 51 849,57 грн відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 3 842,00 грн судового збору за подачу касаційної скарги.

Відмовити ОСОБА_1 у стягненні на його користь витрат на оплату послуг адвоката за складання касаційної скарги у розмірі 3 000,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко