Постанова
Іменем України
23 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 523/4928/17
провадження № 61-2989св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Суворовський районний у місті Одесі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Швець Катериною Олегівною , на постанову Одеського апеляційного суду від
09 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2 , Суворовського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Суворовський районний у м. Одесі відділ ДРАЦС ГТУЮ в Одеській області) про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини.
Позов мотивовано тим, що у 1997 році вона уклала шлюб з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 не за місцем свого проживання. Оскільки підтвердження його смерті тривало до 14 лютого 2012 року, свідоцтво про смерть ОСОБА_4 було видано їй лише 18 квітня 2012 року.
З 2008 року ОСОБА_1 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач народила сина ОСОБА_5 , батьком дитини
є ОСОБА_2 .
У зв`язку з тим, що на час народження дитини смерть ОСОБА_4 ще не була встановлена остаточно, батьком дитини ОСОБА_6 було визнано ОСОБА_4 .
Після отримання свідоцтва про смерть ОСОБА_4 позивач звернулась до органів реєстрації актів цивільного стану для перереєстрації свідоцтва про народження дитини, проте ОСОБА_2 як батько дитини відмовився подати заяву про визнання батьківства.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня
2013 року позов ОСОБА_1 до відділу ДРАЦС у Суворовському районі Одеського МУЮ, Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси, Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Зобов`язано відділ ДРАЦС у Суворовському районі Одеського МУЮ внести зміни до актового запису Першого Суворовського відділу ДРАЦС Одеського МУЮ від 15 грудня 2011 року № 2063 про народження ОСОБА_6 шляхом виключення відомостей про ОСОБА_4 як батька ОСОБА_6
ОСОБА_1 просила:
визнати ОСОБА_2 батьком дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народженого ОСОБА_1 ;
зобов`язати відділ ДРАЦС у Суворовському районі Одеського МУЮ внести зміни до актового запису про народження дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 26 вересня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 не надала суду письмових доказів на обґрунтування своїх позовних вимог. Крім того, позивач не довела суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Постановою Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 26 вересня 2017 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Суворовського районного у м. Одесі відділу ДРАЦС ГТУЮ в Одеській областіпро визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини задоволено частково.
Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народженого ОСОБА_1 у місті Одесі.
Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 (у шлюбі ОСОБА_7 ) перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 з 16 серпня 1997 року та фактично до смерті чоловіка, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте запис про смерть уповноваженим на те органом було зроблено лише 18 квітня 2012 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 народила дитину - сина ОСОБА_8 . Оскільки на час народження дитини у ОСОБА_1 ще не було вчинено запис про смерть ОСОБА_4 та, відповідно, вважалось, що дитина народжена у шлюбі, то 15 грудня 2011 року в Книзі реєстрації народжень Першим Суворовським відділом ДРАЦС Одеського МУЮ було зроблено запис № 2063 про народження ОСОБА_9 (батьками зазначені: батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_10 ) та видане свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 .
Оскільки ОСОБА_4 , з яким ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з 1997 року, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , то фактом є те, що ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , не є дитиною ОСОБА_4 (оскільки смерть останнього настала задовго до зачаття і народження дитини), а є дитиною батьків, які не перебували у шлюбі між собою.
За період перебування справи у провадженні суду першої інстанції з 04 квітня
2017 року до 26 вересня 2017 року, а також у суді апеляційної інстанції з 17 квітня 2018 року до 09 грудня 2021 року відповідач ОСОБА_2 та його представники адвокати Швець К. О., Шестакова Ю. Д. чи інші представники жодного разу до суду не з`явились, не надали жодного доказу, пояснень, заперечень щодо вимог про батьківство, від проведення двічі призначеної судом апеляційної інстанції генетичної експертизи протягом періоду з 19 червня 2018 року до 09 грудня
2021 року відповідач ухилився.
Основним доказом у спорах щодо батьківства є експертиза ДНК або молекулярно-генетична експертиза. При проведенні експертизи ДНК або молекулярно-генетичної експертизи для визначення батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу, за відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї із сторін провести дослідження неможливо.
Законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення та доведення факту ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.
Суд апеляційної інстанції вважав факт ухилення ОСОБА_2 від участі в експертизі встановленим та доведеним.
Таким чином, оскільки відповідач ухилявся від участі в експертизі, без якої провести експертизу неможливо, не спростував доводів ОСОБА_1 щодо спільного проживання до народження дитини та після цього ігнорував судові засідання суду першої та апеляційної інстанції протягом чотирьох років, захищаючи право дитини знати своїх батьків та розраховувати на їх допомогу тощо, апеляційний суд вважав наявними підстави для визнання батьківства
ОСОБА_2 відносно ОСОБА_11 , 2011 року народження.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважав, що вимога ОСОБА_12 про зобов`язання органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового народження дитини є передчасною, оскільки рішення суду про визнання батьківства до органу не подавалось.
Аргументи учасників справи
У квітні 2022 року представник ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду в частині позовних про визнання ОСОБА_2 батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народженого ОСОБА_1 у місті Одесі, а справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 109 ЦПК України, безпідставно визнав факт ухилення ОСОБА_2 від участі в експертизі встановленим та доведеним;
відповідач не ухилявся від участі в проведенні експертизи та не відмовлявся від надання біологічних зразків. Про призначення експертизи та необхідність надання біологічних зразків, необхідних для проведення експертизи, ОСОБА_2 належним чином не повідомлявся, тому не знав про дату і час її проведення;
застосування наслідків ухилення від участі в експертизі можливе лише після призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі. У матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують умисні дії відповідача щодо ухилення від участі в проведенні експертизи;
ОСОБА_1 вперше звернулася з заявою про призначення судової медичної (генетичної) експертизи у справі лише на стадії апеляційного розгляду справи. У суді першої інстанції подібного клопотання позивач не заявляла, питання про призначення експертизи у справі не порушувала, у зв`язку із чим розгляд справи відбувся без висновку експерта. Під час подання заяви про призначення експертизи до апеляційного суду позивач жодним чином не обґрунтувала причини не звернення з такою заявою до суду першої інстанції, а суд апеляційної інстанції при вирішенні вказаного клопотання зазначеного не врахував та протиправно призначив у справі судово-медичну (генетичну) експертизу;
суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про ігнорування представниками відповідача: адвокатом Швець К. О. та адвокатом
Шестаковою Ю. Д. судових повісток. Станом на день прийняття оскарженої постанови апеляційного суду в представників ОСОБА_2 - адвоката
Швець К. О. і адвоката Шестакової Ю. Д. не було повноважень на представництво його інтересів у цій справі. Тому повістки про виклик в судове засідання, надіслані на адресу адвокатів Швець К. О. та Шестакової Ю. Д. не
є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи. При цьому, кореспонденція суду, яка надсилалась ОСОБА_2 та поверталася з відміткою «адресат відсутній за адресою» також не можна вважати належним повідомленням відповідача про розгляд справи, зважаючи на те, що він перебував за кордоном. Факт перебування відповідача за кордоном підтверджується копією його закордонного паспорта, наявною у матеріалах справи. Таким чином, оскаржене рішення апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України.
Аналіз доводів касаційної скарги ОСОБА_2 свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в касаційному порядку в частині задоволених позовних вимог про визнання його батьком ОСОБА_6 , тому в іншій частині позовних вимог рішення апеляційного суду не переглядається.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано йому строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції. Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії постанови апеляційного суду задоволено, зупинено дію постанови Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі з п`яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 713/545/19. Крім того, вказано, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 16 серпня 1997 року ОСОБА_4 і ОСОБА_1 уклали шлюб, про що видано свідоцтво про одруження серії НОМЕР_2 .
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 18 квітня
2012 року, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що в Книзі реєстрації смертей 18 квітня 2012 року зроблено актовий запис № 08.
24 травня 2012 року позивач змінила прізвище « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_13 », про що зроблено відповідний актовий запис № 60 та видано свідоцтво про зміну імені серії НОМЕР_4 .
15 грудня 2011 року в Книзі реєстрації народжень Першим Суворовським відділом ДРАЦС Одеського МУЮ зроблено актовий запис № 2063 про народження ОСОБА_9 (син позивача); батьками зазначені: батько - ОСОБА_4 і мати - ОСОБА_10 (позивач), про що видане свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 .
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня
2013 року позов ОСОБА_1 до відділу ДРАЦС у Суворовському районі Одеського МУЮ, Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси, Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Зобов`язано відділ ДРАЦС у Суворовському районі Одеського МУЮ внести зміні до актового запису про народження ОСОБА_6 №2063 Першого Суворовського відділу ДРАЦС Одеського МУЮ від 15 грудня 2011 року шляхом виключення відомостей про ОСОБА_4 як батька ОСОБА_6 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , яке видане 27 серпня 2013 року відділом ДРАЦС у Суворовському районі реєстраційної служби Одеського МУЮ, ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками зазначені ОСОБА_11 і ОСОБА_1
ОСОБА_1 спільно проживали з відповідачем ОСОБА_2 та вели спільне господарство з 2010 року до 2017 року, виховували сина ОСОБА_8 .
Постановою від 06 грудня 2010 року начальника СО Великомихайлівського РО
ГУ МВС України в Одеській області про допуск громадського захисника до участі в справі ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4 , була допущена до участі в кримінальній справі № 18200900019, порушеній стосовно ОСОБА_2
за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 186, частиною другою статті 289 КК України (постанову про допуск громадського захисника було винесено за клопотанням ОСОБА_2 , який у клопотанні зазначив,
що ОСОБА_10 є його «цивільною» дружиною).
19 березня 2017 року ОСОБА_1 зверталася до поліції з заявою на неправомірні дії ОСОБА_2 як колишнього співмешканця; протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 складено за статтею 173 КУпАП.
Позиція Верховного Суду
Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України).
Відповідно до частини другої статті 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Згідно зі статтею 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, спрямований на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини.
Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).
У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 10 травня 2022 року в справі № 473/1343/18 (провадження № 61-827св22) зазначено, що стаття 109 ЦПК України встановлює процесуальні наслідки для осіб, які ухиляються від участі в експертизі. Суд може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні лише у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо. Застосування наслідків ухилення від участі в експертизі можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі. Ухиленням від участі в експертизі є умисні дії особи, яка бере участь у справі, метою яких є неможливість проведення експертизи. Схожий за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 201/11183/16 (провадження № 61-23601св18), на яку посилається заявник як на підставу касаційного оскарження.
Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за період знаходження справи в суді першої інстанції з 04 квітня 2017 року до
26 вересня 2017 року, знаходження справи в суді апеляційної інстанції з 17 квітня 2018 року до 09 грудня 2021 року відповідач ОСОБА_2 та його представники адвокати Швець К. О., Шестакова Ю. Д. чи інші представники жодного разу до суду не з`явились, не надали жодного доказу, пояснень, заперечень тощо щодо вимог про батьківство. При цьому відповідач від проведення двічі призначеної судом апеляційної інстанції генетичної експертизи протягом періоду з 19 червня 2018 року до 09 грудня 2021 року ухилився. Суд вважав, що саме по собі посилання в клопотаннях представників відповідача про відкладення розгляду справи з огляду на ті чи інші причини (в тому числі й на відсутність відповідача) не може бути підставою для відмови в позові, оскільки на протязі трьох років знаходження справи в суді апеляційної інстанції, достовірно знаючи про призначення експертизи щодо батьківства, відповідач ОСОБА_2 ніяким чином не сприяв ні проведенню призначеної судом експертизи, ні добровільному поза межами суду з`явленню разом з дитиною до експертної установи у зручний для обох час та період для відібрання необхідних для генетичного дослідження зразків.
Тому апеляційний суд вважав факт ухилення ОСОБА_2 від участі в проведенні експертизи встановленим та доведеним. Враховуючи ухилення відповідача від участі в експертизі, без якої її проведення неможливе, не спростування доводів ОСОБА_1 щодо спільного проживання до народження дитини та ігнорування участі в судових засіданнях суду першої та апеляційної інстанції протягом чотирьох років, захищаючи право дитини знати своїх батьків та розраховувати на їх допомогу, апеляційний суд визнав батьківство ОСОБА_2 відносно ОСОБА_11 , 2011 року народження.
Колегія суддів з вказаним висновком апеляційного суду не погоджується з таких мотивів.
Згідно зі статями 76 77 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України вказано, що в апеляційній скарзі, крім іншого, мають бути зазначені нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження
№ 61-35488св18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/7772/15-ц (провадження № 61-12848св21).
У справі, що переглядається:
позивач ОСОБА_1 під час розгляду справи судом першої інстанції заяв чи клопотань про призначення судово-медичної (генетичної) експертизи не подавала. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 не надала суду письмових доказів на обґрунтування своїх позовних вимог. Крім того, позивач не довела суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог;
07 травня 2018 року, оскаржуючи рішення суду першої інстанції, позивач разом з апеляційною скаргою подала до апеляційного суду заяву про призначення експертизи, в якій ОСОБА_1 стверджує, що відповідач є біологічним батьком її дитини. Оскільки для з`ясування наявності кровного споріднення відповідача з дитиною є потреба у проведенні експертного дослідження, позивач просила призначити судово-медичну (генетичну) експертизу, на вирішення якої постановити питання: чи є ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_5 , біологічним батьком дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ? Проведення експертизи доручити експертам Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи. Жодного мотивування щодо об`єктивної неможливості подання такого клопотання до суду першої інстанції заява про призначення експертизи не містить (т. 1, а. с. 98 - 99);
ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 червня 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено та призначено у справі судово-медичну (генетичну) експертизу (т. 1, а. с. 153 - 156);
судову-медичну (генетичну) експертизу не проведено у зв`язку з ненаданням біологічних зразків;
28 березня 2019 року ОСОБА_1 вдруге подала до апеляційного суду аналогічну заяву про призначення судово-медичної (генетичної) експертизи. Обґрунтування обставин щодо неможливості подання відповідного клопотання до суду першої інстанції ця заява також не містить (т. 1, а. с. 215 - 216);
ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 червня 2019 року заяву ОСОБА_1 про призначення експертизи задоволено, призначено у справі судово-медичну (генетичну) експертизу (т. 2, а. с. 5 - 9).
Таким чином, апеляційний суд всупереч нормам статті 367 ЦПК України
19 червня 2018 року та 13 червня 2019 року задовольнив заяви позивача ОСОБА_1 про призначення у справі судово-медичних (генетичних) експертиз, оскільки як заяви про призначення експертиз, так ухвали апеляційного суду, не містять обґрунтування щодо неможливості подати такі заяви до суду першої інстанції з поважних причин, що об`єктивно не залежали від позивача.
Тому, безпідставно призначивши проведення судово-медичних (генетичних) експертиз, апеляційний суд необґрунтовано вважав факт ухилення відповідача від участі в експертизі встановленим.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про наявність підстав для скасування законного рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання батьківства та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 в цій частині.
Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що відповідача
ОСОБА_2 не було повідомлено про засідання апеляційного суду, призначене на 09 грудня 2021 року, з таких мотивів.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні
з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу (частина третя статті 368 ЦПК України).
Відповідно до частин першої - четвертої статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що судові-повістки щодо судового засідання, призначеного на 09 грудня 2021 рокуо 17 год 00 хв були відправлені на адреси відповідача (за місцем реєстрації, за місцем проживання): АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , проте повернулись до суду з відмітками оператора поштового зв`язку про причини повернення - «адресат відсутній за вказаною адресою».
За таких обставин ОСОБА_2 було належним чином повідомлено про розгляд справи судом апеляційної інстанції 09 грудня 2021 року.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного оскарження, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що: касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду в оскарженій частині скасуванню, а рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог - залишенню в силі.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
При подачі касаційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 1 280,00 грн.
Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанцій в оскарженій частині - скасуванню, а рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання батьківства - залишенню в силі, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 280,00 грн.
Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Швець Катериною Олегівною , задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства скасувати.
Заочне рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 26 вересня
2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 280,00 грн.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук