Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 523/5275/17

провадження № 61-21598св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Одеський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Одеський МВ ДРАЦС ГТУЮ в Одеській області, про визнання батьківства.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 2010 року він мав стосунки з ОСОБА_3 , від яких у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 .

На момент народження дитини ОСОБА_3 знаходилася у шлюбі з ОСОБА_5 , тому в свідоцтві про народження було вказано батьком її чоловіка.

Після народження дитини позивач постійно спілкувався з нею, цікавився її життям, брав участь у навчанні та вихованні, надавав матеріальну допомогу. Однак на цей час ОСОБА_3 перешкоджає у спілкуванні з дитиною.

ОСОБА_1 просив:

визнати його батьком дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

вказати його батьком, виключити з актового запису про народження дитини відомості про батька ОСОБА_7 , та змінити прізвище дитини на « ІНФОРМАЦІЯ_6 », а по батькові на « ІНФОРМАЦІЯ_6 ».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 травня 2019 року у складі судді Середи І. В., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, батьком дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Внесено зміни до актового запису про народження дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , № 1849, складеного 27 лютого 2013 року ВДРАЦС у м. Одесі РС Одеського МУЮ, виключивши відомості про батька « ОСОБА_5 », у графі відомості про батька записати « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України», змінивши прізвище дитини з « ІНФОРМАЦІЯ_6 » на « ІНФОРМАЦІЯ_6 », по батькові з « ІНФОРМАЦІЯ_6 » на « ІНФОРМАЦІЯ_6 ». В іншій частині актовий запис залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що надані докази у сукупності, факт ухилення відповідача від проведення судової експертизи для встановлення кровного споріднення, підтверджують факт батьківства позивача відносно ОСОБА_6 . Причиною не звернення із позовом стало те, що коли дитина народилася позивач не хотів компрометувати відповідача перед родичами та чоловіком, тому не піднімав питання про батьківство, не бажав розбивати сім`ю. Однак при цьому надавав допомогу, зустрічався з ним і бажає це продовжувати, а також займатися вихованням, надавати матеріальне забезпечення. Тому суд першої інстанції зазначив, що пропуск позовної давності для пред`явлення вимог щодо визнання батьківства позивачем пропущено з поважних причин і з боку держави в особі суду права позивача та дитини на юридичне встановлення спорідненості незалежно від волі інших осіб підлягають захисту і це відповідає рішенню Європейського суду з прав людини у справі «Гронмарк проти Фінляндії».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Суворовського районного суд м. Одеси від 22 травня 2019 року скасовано та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що обставини справи та пояснення позивача щодо підстав пропуску позовної давності не можуть вважатися поважними, а тому до позовних вимог ОСОБА_1 судом першої інстанції помилково не було застосовано наслідків пропуску позовної давності. Колегія суддів визнала необґрунтованим посилання суду першої інстанції на рішення ЄСПЛ «Гронмарк проти Фінлянції», яке стосується інших правовідносин і обставини справ є істотно відмінними. Станом на момент ухвалення рішення дитині - ОСОБА_6 вже минуло 6 років, дитині відомо, що його батько - ОСОБА_5 , який помер у 2015 році від хвороби, а, отже, визнання батьком іншої особи у такому віці однозначно спричиняє дитини тяжку психічну травму, тому таке визнання не виходить з інтересів дитини. Позивач не довів належними та допустимими доказами факт свого батьківства щодо ОСОБА_6 .

Аргументи учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент народження дитини у ОСОБА_12 був чоловік з яким вона проживала однією сім`єю і позивач не міг втручатися у її особисте життя, розбивати сім`ю, компрометувати жінку, з якою були близькі, інтимні стосунки. При цьому, позивач надавав матеріальну допомогу на утримання дитини, зустрічався з ОСОБА_12 та дитиною. Після смерті ОСОБА_5 ОСОБА_1 не встановлював батьківство, тому як не бажав компрометувати відповідача перед родичами її покійного чоловіка. Встановленням батьківства позивач почав займатися після 20 березня 2017 року, коли відповідач відмовила мені у спілкуванні з нашою дитиною. У зв`язку із цим суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що пропуск позовної давності обумовлено поважними причинами і права позивача та дитини на юридичне встановлення спорідненості незалежно від волі інших осіб підлягають захисту. Застосування негнучкої позовної давності щодо справ встановлення батьківства, незважаючи на обставини конкретної справи і, особливо, обов`язок позивача вчинити певні дії у межах цього строку позовної давності, порушує основу права на повагу до особистого життя особи, закріпленого статтею 8 Конвенції. Висновок апеляційного суду про пропуск позивачем позовної давності не відповідає частині п`ятій статті 267 ЦК України.

Суд першої інстанції двічі призначав судову медичну молекулярно-генетичну експертизу, однак відповідач ухилилася від її проведення оскільки не забезпечила відбір біологічних зразків у дитини.

Позивачем було надано як докази фотографії, які були зроблені разом з відповідачем та сином, фотознімок УЗІ . Крім того надані квитанції про переказ грошей відповідачу після народження дитини на її утримання. Однак апеляційний суд не звернув увагу на наявність вищевказаних квитанцій у матеріалах справи. Також допитані свідки підтвердили наявність близьких стосунків між сторонами.

Вважає, що визнання позивача батьком надасть дитині можливість отримувати виховання, батьківську увагу, матеріальне утримання.

У січні 2020 року ОСОБА_2 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги і залишити рішення апеляційного суду в силі.

Відзив мотивований тим, що позивач не подавав заяву про поновлення позовної давності. Пояснення позивача щодо підстав пропуску строку позовної давності не можуть вважатися поважними. Фотознімок УЗІ та фотографії невідомого походження не можуть бути достатніми, допустимими, належними та достовірними доказами, якими би підтверджувалися обставини, на які посилається позивач, а особливо ці докази не можуть бути засобами доказування факту батьківства особи. Зміст зазначених фотографій є невстановленим: Відповідачем в ході судового розгляду неодноразово заперечувалося, а позивачем жодним чином не було доведено, що дитина на цих фотографіях та знімку УЗД є саме ОСОБА_14 ; справжність цих фотографій як речових доказів не була встановлена судом, навіть при постійному запереченні з боку відповідача. Відповідач під час вагітності, народження дитини та подальших двох років, перебувала в законному шлюбі із ОСОБА_5 , тому згідно статті 122 СК України він є батьком. Позивач не надав доказів, яким б підтверджувалися його доводи стосовно довготривалих стосунків із відповідачем, доглядом та участю у вихованні чи забезпеченні дитини.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина ОСОБА_4 , де в актовому записі про його народження № 1849, складеному 27 лютого 2013 року ВДРЦС у м. Одесі РС Одеського МУЮ, батьком дитини ОСОБА_6 , вказаний ОСОБА_5 , матір ОСОБА_3 .

З 19 вересня 1998 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 знаходилися в зареєстрованому шлюбі, актовий запис № 796.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 помер, тому відповідно до вимог частини першої статті 104 СК України шлюб припинився.

20 лютого 2018 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_15 , актовий запис № 149 складений Суворовським районним у м. Одесі ВДРАЦС ГТУЮ в Одеській області, і змінила прізвище на « ОСОБА_3 ».

11 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом про визнання батьківства.

У позові ОСОБА_1 зазначав, що з 2010 року по теперішній час мав відносини із відповідачем та іноді проживав із нею однією сім`єю, і в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_6 . У зв`язку з тим, що відповідач на той час знаходилась у зареєстрованому шлюбі, то в свідоцтві про народження дитини було зроблено запис про батька - чоловіка відповідача. Позивач приймав участь у вихованні та догляді за дитиною, знаючи що він є справжнім батьком. Йому було відомо ще в момент вагітності відповідача про факт його батьківства, а у зв`язку із небажанням компрометувати відповідача перед родичами та чоловіком, позивач навмисно не підіймав на той час (період до та після народження дитини) питання про своє батьківство. ІНФОРМАЦІЯ_4 , після смерті чоловіка відповідача, позивач став ініціювати питання внесення змін щодо батьківства та прізвища його дитини до актових записів, в чому йому було відмовлено.

За клопотанням позивача у справі було призначено двічі судову медичну молекулярно-генетичну експертизу, однак, відповідач ухилилася від її проведення оскільки не забезпечила відбір біологічних зразків у дитини.

Для підтвердження наявності відносин та народження їх спільної з відповідачем дитини позивач надав копію фото УЗД, фото з зображенням позивача і сина, фото з зображенням відповідача та сина ОСОБА_4 .

Згідно квитанцій від 22 червня 2015 року, ІНФОРМАЦІЯ_5 , 07 березня 2017 року ОСОБА_1 здійснював поповнення карти/рахунку ОСОБА_3 на суму 2 018 грн, 2 520 грн, 2 000 грн.

Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство (частина перша, друга статі 129 СК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що: «доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. Судово-генетична та судово-імунологічна експертизи у цій справі не проведені, проте, встановлено з підтвердженням належними і допустимими доказами походження ОСОБА_7 від позивача: сумісне проживання відповідача разом із позивачем без реєстрації шлюбу до і на момент народження дитини у квартирі батьків позивача, визнання позивачем дитини своєю».

Європейський суд з прав людини вказав, що «у цій справі питання полягає не в діях держави, а в стверджуваній неналежності захисту національними судами приватного життя заявника у спорі між приватними сторонами. У справах такого типу має враховуватись справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. До того ж усі рішення щодо найкращих інтересів дитини повинні мати надзвичайне значення. Стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини. Суд встановлював порушення статті 8 Конвенції, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи. На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадах, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини та не проігнорувавши при цьому інтереси ймовірного біологічного батька (M. T. v. UKRAINE, № 950/17, § 23 - 24, ЄСПЛ, від 19 березня 2019 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що «у цій справі національні суди визнали, що заявник подав свій позов про визнання батьківства поза межами встановленого законодавством строку. Згідно з національним законодавством суди мали повноваження поновити строк за наявності вагомих для цього причин. Клопотавши про поновлення строку, заявник наполягав, що він пропустив його з поважних причин, зокрема, оскільки не хотів порушувати сімейне становище дитини, в якої був законний батько, доки йому не перешкоджали у регулярному спілкуванні з дитиною. Заявник втрутився, лише коли дізнався про рішення матері виїхати з країни разом з дитиною. Тоді як суд першої інстанції дійшов висновку, що ці причини були поважними для поновлення строку та розгляду позову по суті, апеляційний суд відхилив ці аргументи, не навівши будь-яких альтернативних підстав, якими б пояснювалося його рішення. Незважаючи на складну фактичну ситуацію дитини, яка передбачала наявність ймовірного біологічного батька, законного батька та вітчима, фактичні стосунки дитини з цими трьома чоловіками залишилися абсолютно непроаналізованими і не було розглянуто питання, чи було в найкращих інтересах дитини поновлення позовної давності для позову заявника та розгляд його по суті. У зв`язку з цим не було проведено жодного аналізу для встановлення балансу між інтересами дитини та батька щодо встановлення його батьківства за таких обставин. Незважаючи на касаційну скаргу заявника, Верховний Суд України не розглянув ці питання під час перегляду справи. Наведені процесуальні недоліки провадження на національному рівні призводять до висновку Суду, що за фактичних та правових обставин цієї справи національні суди апеляційної та касаційної інстанцій не забезпечили поваги до приватного життя заявника, на яке він має право відповідно до Конвенції (M. T. v. UKRAINE, № 950/17, § 25 - 26, ЄСПЛ, від 19 березня 2019 року).

Твердження у відзиві про те, що ОСОБА_1 не подавав заяву про поновлення позовної давності спростовується матеріалами справи (Т. 1, а. с. 206).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що «для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц)».

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційний суд при скасуванні рішення суду першої інстанції: не надав оцінки доказам, наданим позивачем на підтвердження позовних вимог; не врахував, що застосування наслідків спливу позовної давності можливе лише до обґрунтованих позовних вимог; не здійснив аналізу для встановлення балансу між інтересами дитини та батька щодо встановлення його батьківства за обставин цієї справи; не вказав чи відповідатиме статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосування наслідків спливу позовної давності у цій справі; чи буде в найкращих інтересах дитини поновлення позовної давності для позову в цій справі. За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року скасувати.

Передати справу № 523/5275/17 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Одеського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук