Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 523/5462/19

провадження № 61-14572св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , на рішення Суворовського районного суду м. Одеси

від 03 лютого 2020 року у складі судді Кисельова В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди матері.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 лютого 2005 року між ним та

ОСОБА_3 було укладено шлюб, у якому народилися діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2018 року шлюб між ним та

ОСОБА_3 було розірвано.

До припинення шлюбних відносин подружжя з дітьми проживали спільно за місцем його реєстрації. Згодом, у зв`язку із його тривалим відрядженням, сім`я переїхала в Сінгапур , оскільки він влаштувався на роботу на посаду інженера-розробника програмного забезпечення компанії «Symantec Asia Рacific Pte Ltd.» з 24 листопада 2014 року.

21 травня 2018 року ОСОБА_3 повернулася в Україну з молодшим сином ОСОБА_5 , який на час подання до суду вказаного позову проживає окремо від батька.

Старший син - ОСОБА_4 , залишився жити з батьком у Сінгапурі , та є студентом Всесвітньої Індійської міжнародної школи в Сінгапурі (GIIS). Відповідно до додатку А «Відомості про програму» контракту від 24 лютого 2019 року, укладеного між ним, в інтересах свого сина ОСОБА_4 , та Всесвітньою Індійською міжнародною школою, з 01 квітня 2019 року по

31 березня 2020 року ОСОБА_4 зараховано учнем 7 класу зазначеної школи із можливістю подальшого переведення його до 8 класу.

Зазначав, що він повністю сплатив навчання сина ОСОБА_4 у 7 класі, про що 04 березня 2019 року Всесвітня Індійська міжнародна школа надала офіційне підтвердження отриманої сплати. Після закінчення 7 класу планується, що ОСОБА_4 продовжить своє навчання у 8 класі вищевказаної школи.

У зв`язку із необхідністю продовження навчання ОСОБА_4 він звернувся до ОСОБА_3 05 березня 2019 року з електронним листом про необхідність надання дозволу на виїзд ОСОБА_4 за кордон на період навчання у

8 класі. Однак, ОСОБА_3 проігнорувала вказаний лист та чинить перешкоди у навчанні старшого сина та, станом на час розгляду справи, відмовлялась надати дозвіл на тимчасовий виїзд громадянина України - неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України до Республіки Сінгапур на період навчання.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд громадянина України неповнолітнього ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України до Республіки Сінгапур на період навчання, а саме до 28 вересня 2021 року, без згоди та супроводу матері ОСОБА_3 . Дозволити йому або його офіційному представникові оформляти документи для тимчасового виїзду або супроводу неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України до Республіки Сінгапур на період навчання 28 вересня 2021 року без згоди матері ОСОБА_4 - ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що тимчасовий виїзд дитини за кордон передбачений на підставі рішення суду та має відповідати найкращим інтересам дитини, що узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 04 липня

2018 року у справі № 712/10623/17 та від 03 липня 2019 року у справі

№ 643/1090/17.

Дослідивши матеріали справи, а також заслухавши пояснення сторін, суд вважав, що дійсно навчання ОСОБА_4 у Всесвітній Індійській міжнародній школі може відповідати інтересам дитини, оскільки дитина отримує міжнародний рівень освіти, а також умови навчання є сприятливими для розвитку дитини. Однак, починаючи із закінчення дозволу перебування дитини за межами України (17 травня 2019 року), позивач не повернув дитину на батьківщину.

У цій ситуації, враховуючи незаконність дій позивача, виключається можливість надати тимчасовий дозвіл на виїзд неповнолітнього

ОСОБА_4 за межі України до Республіки Сінгапур на період навчання, а саме до 28 вересня 2021 року, без згоди та супроводу матері ОСОБА_3 , а також щодо оформлення документів для виїзду.

Окрім того, суд вважав, що оскільки дитина перебуває за межами України, то вирішувати питання щодо надання дозволу на її виїзд можливо тільки після її повернення до України, тобто з визначенням конкретної дати виїзду та повернення до України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2020 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків. Дослідивши матеріали справи, а також заслухавши пояснення сторін, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дійсно навчання ОСОБА_4 у Всесвітній Індійській міжнародній школі відповідає інтересам дитини, оскільки дитина отримує міжнародний рівень освіти, а також умови навчання є сприятливими для розвитку дитини. Однак, починаючи з дати закінчення дозволу перебування дитини за межами України, позивач не повернув дитину на батьківщину. Таким чином, оскільки дитина перебуває за межами України, то вирішувати питання щодо надання дозволу на її виїзд можливо тільки після її повернення до України, тобто, з визначенням конкретної дати виїзду та повернення до України.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги не підлягали задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2021 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди матері призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що навчання ОСОБА_4 в Сінгапурі відповідає найкращим чином його інтересам з чим погодилися суди першої та апеляційної інстанції. Однак суд відмовив у позові, зробивши висновок про необхідність вирішення цього питання лише по поверненню дитини до України. При цьому суд апеляційної інстанції повністю відхилив доводи про те, що на прикладі цієї ж справи вирішення питання щодо надання дозволу дитині виїзду за кордон у суді може зайняти півтора роки і дитина втратить можливість продовжити своє навчання весь цей час.

Відтак, позиція суду апеляційної інстанції є такою, що суперечить інтересам дитини. Суди першої та апеляційної інстанції лише формально послались на правові позиції, викладені у постановах від 04 липня 2018 року у справі

№ 712/10623/17, від 03 липня 2019 року у справі № 643/1090/17.

У дійсності суди першої та апеляційної інстанції за своїм змістом ухвалили судові рішення, які не тільки не відповідають інтересам дитини, а навпаки, їм шкодять, адже ОСОБА_4 прямо зазначив у власних письмових поясненнях, що у разі прибуття до України, він не зможе повернутись до Республіки Сінгапур для продовження навчання.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 лютого 2005 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , було укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис № 103.

У шлюбі у сторін народилися діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2018 року у справі № 523/6466/18 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано.

Сторонами не заперечувалось, що до припинення шлюбних відносин подружжя проживало у Сінгапурі , оскільки ОСОБА_1 влаштувався на роботу на посаду інженера-розробника програмного забезпечення компанії «Symantec Asia pacific Pte Ltd.» з 24 листопада 2014 року де і працює на час розгляду цієї справи.

21 травня 2018 року ОСОБА_3 повернулася в Україну з молодшим сином ОСОБА_5 , який на час розгляду справи проживає окремо від батька ОСОБА_1 .

До цього, 17 квітня 2018 року ОСОБА_3 надала згоду на виїзд за кордон неповнолітніх синів у супроводі батька на період з 17 травня 2018 року

по 17 травня 2019 року.

На час розгляду цієї справи, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває у Республіці Сінгапур спільно з батьком ОСОБА_1 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у Всесвітній Індійській міжнародній школі.

Малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає спільно з матір`ю ОСОБА_3 .

У судовому засіданні було встановлено, що після 17 травня 2019 року

ОСОБА_3 не надавала згоду на виїзд неповнолітнього ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України.

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - Ніцом А. С., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої

статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини і розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Стаття 157 СК України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно зі статтями 141 150 153 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

На час розгляду справи існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила).

Вказані Правила передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли

16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред`явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий із батьків відсутній у пункті пропуску.

Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим із батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» регулює конкретний (одноразовий) виїзд дитини за кордон із визначенням його початку й закінчення.

Тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків має відповідати найкращим інтересам дитини і такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE,

№ 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) зроблено висновок, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що навчання

ОСОБА_4 у Всесвітній Індійській міжнародній школі відповідає інтересам дитини, оскільки дитина отримує міжнародний рівень освіти, а також умови навчання є сприятливими для розвитку дитини.

Проте, оскільки дитина перебуває за межами України, то вирішувати питання щодо надання дозволу на її виїзд можливо тільки після її повернення до України, тобто, з визначенням конкретної дати виїзду та повернення до України.

Доводи касаційної скарги про те, що судом не було враховано, що навчання сина ОСОБА_4 в ОСОБА_11 відповідає найкращим інтересам дитини є необґрунтованим, оскільки питання про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди матері у цій справі є недоцільним, оскільки встановленим є факт перебування, на час розгляду справи судом, ОСОБА_4 у Республіці Сінгапур разом з батьком ОСОБА_1 . Таким чином, оскільки дитина не перетинала кордон України, тому вирішення питання щодо надання йому дозволу на виїзд за кордон є передчасним, і може бути вирішено у судовому порядку у разі повернення ОСОБА_4 до України.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які знайшли обґрунтовану оцінку у мотивувальній частині рішень, та переважно зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2020 року

та постанову Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович