Постанова

Іменем України

30 березня 2020 року

м. Київ

справа № 523/9870/18-ц

провадження № 61-20095св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року у складі судді Бойчука А. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зобов`язання не вчиняти певні дії та відшкодування моральної шкоди.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що у 2011 році ОСОБА_3 вселилась у комунальну квартиру АДРЕСА_1 , до свого чоловіка ОСОБА_4 , який помер у 2014 році. ОСОБА_2 є представником ОСОБА_3 у всіх державних органах. Із часу вселення ОСОБА_3 в квартиру, остання постійно ображала її, пригнічувала її гідність, як людини, яка пережила концтабір і як людини похилого віку. ОСОБА_2 у судових засіданнях також постійно принижувала її гідність, формулювала свої висловлювання у неповажній до неї формі, не поважаючи її як учасника процесу та людину похилого віку. На підставі договору довічного утримання вона отримала у власність кухню площею 6,3 кв. м, яка належала на праві власності ОСОБА_5 . Із листопада 2007 року вона не може користувались приміщенням кухні через протиправні дії ОСОБА_3 . У зв`язку із підробками у документах із приватизації у 19951996 роках, покійним ОСОБА_6 і службовими особами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 28 грудня 2012 року відкрито кримінальне провадження № 12012170500001454, через що ОСОБА_3 погрожує її життю, користується її власністю. Всупереч статті 32 Конституції України про заборону втручання в особисте і сімейне життя, збирання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, відповідачі протягом осені 2017 року почали втручання в її особисте життя. У жовтні 2017 року Обласний військовий комісаріат повідомив їй, що хтось із відповідачів незаконно отримав доступ до матеріалів, на підставі яких вона отримує пенсію на території України. Крім того, з Приморського РВ ГУ ДМС України в Одеській області хтось з відповідачів незаконно отримав відомості про підстави отримання нею паспорта громадянина України. У листопаді 2017 року на запит відповідача адвоката Гніздовської Г. М., ОСОБА_3 отримала відомості з архіву Департаменту внутрішніх справ Південно-Казахстанської області у м. Шимкент (раніше м. Чимкент) про її родину (покійних чоловіка, сина і відсутність доньки), тобто, що ОСОБА_9 не є її донькою та про паспортні дані. Між сторонами відсутній спір або справи, які б надавали право відповідачам збирати щодо неї особисті дані. ОСОБА_3 розповсюджує відомості про неї серед мешканців будинку, надає відомості до Портофранківського ВП Приморського ВП м. Одеси для приєднання до матеріалів кримінального провадження № 12012170500001454, що спричиняє їй моральні страждання. Відповідачі безпідставно втручаються в її особисте життя і життя її родини, внаслідок 11 років судової тяганини через приміщення кухні, численні скарги, заяви, візити до органів поліції, прокуратури з метою захисту її прав вона набула захворюваня й пошкодила здоров`я, що спричинило моральну шкоду.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила зобов`язати відповідачів припинити дії, які порушують її конституційні права, а саме: дії, пов`язані із незаконним збиранням особистої інформації щодо ОСОБА_1 та членів її родини (чоловіка, сина, доньки); дії, пов`язані із втручанням в особисте життя позивача і членів її родини (чоловіка, сина, доньки), розповсюдженням особистої інформації; дії, пов`язані із ображанням, приниженням особистості позивача, погрозами її життю; дії, пов`язані із незаконним користуванням власністю позивача, приміщенням кухні площею 6,3 кв. м; стягнення на відшкодування моральної шкоди у розмірі 450000,00 грн.

У жовтні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ОСОБА_1 розповсюджує недостовірну інформацію про ОСОБА_3 та її нині покійного чоловіка ОСОБА_4 під час розгляду цивільних справ і кримінальних проваджень шляхом подання кількох позовних заяв до суду. При цьому, в апеляційній скарзі, в поясненнях на позовну заяву і в заяві про перегляд судового рішення за нововиявленними обставинами, ОСОБА_1 стверджувала, що її чоловік ОСОБА_4 начебто вчиняв незаконні дії з перепланування квартири, збирав брехню, підробив документи, є загарбником і мародером, порівнювала його з окупантом, що плямує його чесне ім`я. У подальшому ОСОБА_1 звернулась із завідомо неправдивою заявою до слідчих органів про те, що її чоловік начебто підробив приватизаційні документи і вкрав у неї кухню. ОСОБА_1 безпідставно стверджує, що вона зверталась до Обласного військового комісаріату і Приморського РВ ГУ ДМС України і нібито отримала відомості щодо неї, проте ці твердження не відповідають дійсності, оскільки вона не зверталась до цих органів і жодних доказів на підтвердження зазначених обставин не надано.

Висловлювання ОСОБА_1 про неї і її покійного чоловіка не є оціночними судженнями, недостовірна інформація не була підставою позову, доказами у справі і предметом апеляційного перегляду, неправомірні дії відповідача тривають більше 10 років, що завдало їй значних моральних страждань.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила зобов`язати ОСОБА_1 спростувати недостовірну інформацію, яку вона поширювала про ОСОБА_3 та її покійного чоловіка ОСОБА_4 й припинити поширювати недостовірну інформацію про неї та її покійного чоловіка; стягнути з ОСОБА_1 на її користь моральну (немайнову) шкоду, завдану поширенням недостовірної інформації, яка шкодить її честі та гідності у розмірі 70 000,00 грн.

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що ОСОБА_1 завдає шкоду її честі, гідності та діловій репутації, а також завдала їй моральної (немайнової) шкоди, оскільки зверталася до суду із позовними заявами, у яких розповсюджувала про неї недостовірну інформацію, що порочить її честь, гідність та ділову репутацію. Вона є адвокатом і головою АО «Юріс Феррум», а клієнтами ОА «Юріс Феррум», зокрема є: ОСОБА_3 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 із якими укладені відповідні договори про надання правової допомоги. При цьому, в усіх справах (цивільних та кримінальних) протилежною стороною є ОСОБА_1 , яка стверджує у позові, що восени 2017 року вона нібито незаконно отримала особисті відомості з архіву Департаменту внутрішніх справ Південно-Казахстанської області у м. Шимкент про її родину та її паспортні дані, проте жодних доказів на підтвердження зазначених обставин не надано. Крім того, ОСОБА_1 звернулася із дисциплінарною скаргою до КДКА Одеської області, стверджуючи про її нібито незаконні дії, проте ОСОБА_1 відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження. У скарзі ОСОБА_1 також звинуватила її у безконтрольних діях, що нічим не обґрунтовано, є недостовірним і шкодить її діловій репутації, як адвоката. Всі висловлювання ОСОБА_1 щодо неї не є оціночними судженнями, вони містять фактичні дані, є голослівними і недостовірними, внаслідок поширення такої інформації вона зазнала моральних страждань.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила стягнути із ОСОБА_1 на її користь моральну (немайнову) шкоду внаслідок поширення ОСОБА_1 недостовірної інформації, яка шкодить її честі, гідності та діловій репутації у розмірі 70000,00 грн; зобов`язання ОСОБА_1 спростувати недостовірну інформацію та припинити поширювати недостовірну інформацію про ОСОБА_2 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року узадоволенні позовів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовів, суд першої інстанції виходив із того, що оформлення і направлення адвокатського запиту до Міністерства юстиції Республіки Казахстан не є порушенням законних інтересів ОСОБА_1 , оскільки запит складений відповідно до вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». ОСОБА_1 фактично звернулася до суду з позовом із метою оскаржити рішення дисциплінарної палати КДКА Одеської області від 28 серпня 2018 року, яким відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження щодо адвоката ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю в її діях складу дисциплінарного правопорушення.

Всі висловлювання ОСОБА_1 щодо ОСОБА_3 та її покійного чоловіка ОСОБА_4 під час їхнього давнього конфлікту є оціночними судженнями, які не є предметом судового захисту, оскільки по своїй природі є думками, переконаннями, наданням критичної оцінки певних фактів і недоліків. Така інформація є висловлюванням суб`єктивної думки і поглядів ОСОБА_1 , і її не можна перевірити на предмет відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Інформація, яку поширила ОСОБА_1 про ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , є підставою пред`явлених позовів або ж інформацією, викладеною в заявах, із якими ОСОБА_1 звертається до компетентних органів. Обраний ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спосіб захисту їх прав є неналежним, оскільки вони мали б скористатися наданим їм законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 , як адвокат, виконуючи свої професійні обов`язки у рамках кримінальної справи, дійсно, шляхом направлення відповідних запитів до державних установ іноземної держави, збирала інформацію про особисте життя ОСОБА_1 . Разом з тим адвокат має право на збирання інформації, а питання надання адвокату відповідної інформації з обмеженим доступом має вирішувати орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит. Адвокатські запити ОСОБА_2 складені відповідно до вимог частини першої статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відповідь на адвокатські запити надали уповноважені органи іноземної держави, які й вирішували питання можливості або неможливості надання інформації з обмеженим доступом. ОСОБА_1 не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 використала або поширила інформацію про її особисте життя, яку вона отримала на запити.

Оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не довели своїх позовних вимог, відсутні підстави для твердження про порушення прав або інтересів, за захистом яких вони звернулися до суду.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні її позову та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що ОСОБА_2 у судових засіданнях також постійно принижувала її гідність, формулювала свої висловлювання у неповажній до неї формі, не поважаючи її як учасника процесу та людину, жінку похилого віку. Докази моральних страждань містяться у позовній заяві, у якій вказані факти про те, що їй завдано моральних страждань, що вона протягом 11 років відстоює свої права як власника на спірну кухню, звертається до правоохоронних органів та суду.

У грудні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що ОСОБА_1 під час подання позовної заяви та апеляційної скарги не сплатила судовий збір. Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає вимогам процесуального закону. Вона як адвокат, виконуючи свої професійні обов`язки у рамках кримінальної справи, дійсно, шляхом направлення відповідних запитів до державних установ іноземної держави, збирала інформацію про особисте життя ОСОБА_1 .

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 просила дозволити їй бути присутньою у судовому засіданні.

Підстави для задоволення такого клопотання відсутні, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга).

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частини першої, другої третьої та п`ятої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.

Разом із тим як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З огляду на відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, та того, що жоден із суддів Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не дійшов висновку про призначення справи до судового розгляду, вказане клопотання ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судові рішення в частині зустрічних позовів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не оскаржуються, а тому не підлягають перегляду судом касаційної інстанції.

Обставини встановлені судами

ОСОБА_1 і ОСОБА_3 є мешканцями квартири загального користування АДРЕСА_1 . Між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з 2011 року тривають спори у суді щодо користування приміщеннями загального користування вказаної квартири, крім того, конфлікт між сторонами неодноразово був предметом розгляду органів поліції.

ОСОБА_2 є адвокатом і головою АО «Юріс Феррум». Клієнтами ОА «Юріс Феррум», зокрема є: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11

28 грудня 2012 року за заявою ОСОБА_1 , порушено кримінальне провадження № 12012170500001454 за частиною другою статті 190 КК України.

17 вересня 2015 року за заявою ОСОБА_10 , порушено кримінальне провадження № 12015160500008317 за частиною четвертою статті 358 КК України.

27 липня 2017 року за заявою ОСОБА_1 порушено кримінальне провадження № 12017162500002103 за частиною першою статті 358 КК України.

ОСОБА_2 , як адвокат, із підстав того, що порушено кримінальне провадження за заявою ОСОБА_12 № 12015160500008317, 03 листопада 2017 року і 08 лютого 2018 року звернулась із запитом до Міністерства юстиції Республіки Казахстан, Департамента юстиції ЮКО, Управління юстиції м. Шимкента, і у листопаді 2017 року отримала від Департаменту внутрішніх справ Південно-Казахстанської області інформацію про ОСОБА_1 та її родину.

У березні 2018 року ОСОБА_3 , у межах кримінальних проваджень №№12012170500001454, 12015160500008317, 12016160500002076, зверталась до слідчого із клопотаннями про проведення слідчих (розшукових дій) щодо ОСОБА_1 і членів її родини.

Рішенням КДКА Одеської області від 28 серпня 2018 року відмовлено у порушенні дисциплінарної справи щодо адвоката ОСОБА_2 за скаргою ОСОБА_1 за відсутністю в діях адвоката ознак дисциплінарного проступку.

Нормативно-правове обґрунтування

За правилами частини першої статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції Україникожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Частиною другою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).

Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).

Згідно із статтями 297 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

За змістом частини першої статті 277 ЦК Українифізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело (стаття 302 ЦК України).

Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Інформація про фізичну особу (персональні дані) відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб); збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою (стаття 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Адвокатський запит письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту. До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється. Адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз`яснень положень законодавства. Надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом. Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом (частини перша та друга статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

У жовтні 1988 року на пленарному засіданні у Страсбурзі делегацією дванадцяти країн-учасниць було прийнято Загальний кодекс правил для адвокатів Європейського Співтовариства (далі Кодекс).

Відповідно до статті 1.1 Кодексу на адвоката покладено цілий комплекс зобов`язань як юридичного, так і морального характеру, які часто вступають у взаємну суперечність. Зобов`язання умовно поділяють на такі категорії:перед клієнтом; перед судом та іншими органами влади, з якими адвокат контактує, виступаючи як довірена особа клієнта або від його імені; перед іншими представниками даної професії в цілому і перед будь-ким з колег зокрема; а також перед суспільством, для членів якого існування свободної незалежної професії поряд з додержанням правових норм є найважливішою гарантією захисту прав людини перед державною владою та іншими інтересами суспільства.

Згідно зі статтею 2.1.1 Кодексу завдання, що виконуються адвокатом у процесі професійної діяльності, вимагають його абсолютної незалежності і відсутності будь-якого впливу на нього, пов`язаного, в першу чергу, його особистою заінтересованістю або з тиском зовні. Незалежне становище адвоката сприяє зміцненню в суспільстві довіри до процедур правосуддя і неупередженості суддів. Таким чином, адвокату необхідно уникати будь-яких ущемлень власної незалежності і не поступатися принципам обов`язку інтересів клієнта, суду або інших осіб.

Статтею 3.1.1 Кодексу зазначено, що при здійсненні професійної діяльності адвокат зобов`язаний керуватися вказівками клієнта.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що адвокат Гніздовська Г. М. мала право збирати відомості зазначені у адвокатських запитах від 03 листопада 2017 року № 208 та від 08 лютого 2018 року № 230, направлених до державних установ іноземної держави щодо особистого життя ОСОБА_1 у межах кримінальної справи, суд першої інстанції з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки такі повноваження адвоката передбачені законодавством, вказані звернення виконувались із метою захисту інтересів клієнтів.

Інформація, запитувана адвокатом Гніздовською Г. М. у державних установ іноземної держави, використана лише в межах кримінальної справи, та не була розповсюдженою, з огляду також і на те, що ОСОБА_1 не надала доказів протилежного.

При цьому, з приводу збирання адвокатом Гніздовською Г. М. інформації про ОСОБА_1 , остатньою подано скаргу до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області, де розглянуто та надано оцінку відомостям викладеним ОСОБА_1 та винесено відповідне рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження щодо адвоката ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю в її діях складу дисциплінарного правопорушення.

Таким чином, ОСОБА_1 скористалася своїм правом на звернення до відповідного органу, а саме кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону із скаргою на дії адвоката з метою надання оцінки поведінці адвоката, а тому вимоги ОСОБА_1 безпідставні та необґрунтовані.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за її участю відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик