№ 524/1187/22 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2024 року

м. Київ

справа № 524/1187/22

провадження № 61-4790св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Автозаводський відділ державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Суми), приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Фєдосєєв Дмитро Олександрович, на постанову Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року у складі колегії суддів Абрамова П. С., Пікуля В. П., Панченка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Автозаводський відділ державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі - Автозаводський ВДВС у місті Кременчуці), приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. (далі - приватний нотаріус Бондар І. М.), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позов обґрунтовано тим, що 15 липня 2019 року приватний нотаріус Бондар І. М. вчинила виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 вважає, що вказаний виконавчий напис нотаріуса має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не надсилав йому лист-вимогу про погашення кредитної заборгованості, що є порушенням процедури вчинення виконавчого напису.

Крім того вказував, що АТ КБ «ПриватБанк», звернувшись у липні 2015 року до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, змінило строк виконання основного зобов`язання.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від 28 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 15 липня 2019 року приватним нотаріусом Бондар І. М. про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3 992,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що приватний нотаріус Бондар І. М. не дотримала вимог чинного законодавства під час вчинення виконавчого напису, а саме, що при його вчиненні нотаріус не отримувала первинних документів щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо).

Також місцевий суд погодився із доводами позивача про пропуск позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, із спірного виконавчого напису вбачається, що стягнення було проведено в рахунок погашення заборгованості, яка виникла в період із 23 серпня 2007 року до 02 травня 2019 року, що перевищує загальну позовну давність більш ніж на 8 років.

Разом із тим нотаріус не врахував, що 13 липня 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» зверталось до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його до апеляційного суду.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 28 вересня 2022 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» сплачений судовий збір у розмірі 1 488,60 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що повернення позову про стягнення кредитної заборгованості без розгляду не змінило строк виконання основного зобов`язання. З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що провадження у справі не відкривалося. Згідно із долученої до справи копії позовної заяви слідує, що досудова вимога до позовної заяви не долучалася та в позовній заяві банк не робить посилання на пред`явлення досудової вимоги.

Апеляційний суд виходив з того, що сам по собі факт звернення позивача до суду з позовом, при цьому якщо суд не прийняв справу до розгляду, не є дією, яка засвідчує зміну строку виконання основного зобов`язання.

Щодо дотримання нотаріусом порядку видачі виконавчого напису апеляційний суд вказав, що АТ КБ «ПриватБанк» надало нотаріусу усі необхідні документи (їх копії), передбачені Порядком вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису, а саме: кредитний договір, нотаріально посвідчений договір іпотеки, розрахунок заборгованості за кредитним договором, письмову вимогу про необхідність погашення боргу з розрахунковим документом про надання послуг поштового зв`язку та описом вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання.

Отже, висновок місцевого суду про недотримання приватним нотаріусом Бондар І. М. вимог чинного законодавства під час вчинення виконавчого напису є помилковими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Фєдосєєв Д. О., просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18), від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).

Касаційна скарга мотивована тим, що АТ КБ «ПриватБанк», звернувшись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, надав останньому не оригінали необхідних документів, а їх копії.

Також заявник звертає увагу суду на те, що виконавчий напис вчинений із порушеннями, оскільки нотаріус не переконалася у безспірності боргу.

Вказує також, що у відповідності із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору, тому наданий банком нотаріусу розрахунок кредитної заборгованості із нарахованими процентами після 2015 року не є безспірний.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу відхилити, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Відповідач у відзиві вказує, що висновки суду апеляційної інстанції щодо дотримання строку вчинення нотаріусом виконавчого напису та безспірності заборгованості є правильними.

Також зазначає, що позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед банком станом на час вчинення виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Фєдосєєв Д. О., у березні 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу з Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області.

У серпні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 23 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № РLRHGК00007883, за яким ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в розмірі 22 000 доларів США та 4 760 доларів США на сплату страхових внесків.

Термін дії договору сторони визначили до 28 серпня 2027 року (а. с. 21-23).

Також 23 серпня 2007 року між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, за яким в іпотеку було передано належне позичальнику на праві власності майно - квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 18-20).

У серпні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» зверталося до Автозаводського районного суду міста Кременчука із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Ухвалою Автозаводського районного суду міста Кременчука від 29 вересня 2015 року у справі № 524/5813/15-ц позовну заяву повернуто в зв`язку з порушенням правил територіальної підсудності (а. с. 24-27).

15 липня 2019 року приватним нотаріусом Бондар І. М. вчинено виконавчий напис, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості в сумі 31 509,27 доларів США (а. с. 14, 84-114).

17 листопада 2021 року головним державним виконавцем Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Коротких Д. Г. відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса (а. с. 15).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За загальним правилом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення нотаріусом виконавчого напису) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій у редакції, чинній на час вчинення нотаріусом виконавчого напису).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить аналогічні правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказував, що вчинений 15 липня 2019 року приватним нотаріусом Бондар І. М. виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не надсилало йому лист-вимогу про погашення кредитної заборгованості, що є порушенням процедури вчинення виконавчого напису.

Крім того вказував, що АТ КБ «ПриватБанк», звернувшись 13 липня 2015 року до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, змінило строк виконання основного зобов`язання, тому виконавчий напис міг бути вчинений протягом трьох років від цієї дати.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню з огляду на те, що повернення позову про стягнення кредитної заборгованості без розгляду не змінило строк виконання основного зобов`язання. Сам по собі факт звернення позивача до суду з позовом, при цьому якщо суд не прийняв справу до розгляду не є дією, яка засвідчує зміну строку виконання основного зобов`язання.

Також апеляційний суд вказав, що висновок місцевого суду про недотримання приватним нотаріусом Бондар І. М. вимог чинного законодавства під час вчинення виконавчого напису є помилковим.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Щодо оцінки безспірності вимог кредитора

Можливість звернення стягнення на предмет іпотеки передбачена як Законом України «Про нотаріат», так і спеціальним Законом України «Про іпотеку».

При цьому стаття 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частинами першою, другою статті 35 цього Закону визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у згаданому Переліку документів.

Відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Також на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати та бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень, письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15 16 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача, з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 та узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18) з подібних правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) викладено висновок щодо безспірності заборгованості, зокрема, у разі вчинення виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами іпотеки.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на момент звернення заінтересованих осіб до нотаріуса з метою ініціювання вчинення нотаріальної дії відсутність спору про право цивільне є обов`язковою умовою, а наявність спору у свою чергу унеможливлює вчинення нотаріальної дії і є перешкодою, яка утворює підстави для відкладення і зупинення нотаріального провадження (стаття 42 Закону України «Про нотаріат»).

Вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат» слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що спір про право, який унеможливлює вчинення виконавчого напису і, як наслідок, зумовлює певну правову реакцію нотаріуса, міг вбачатися нотаріусом винятково із заяви боржника про зупинення виконавчого провадження, поданої відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про нотаріат» і обґрунтованої тим, що боржник звернувся до суду із відповідною позовною заявою про оспорювання заборгованості, а також на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження його позовної заяви. Але навіть такі обставини свідчили б про існування спору про право, проте не змінювали б правової характеристики цього виду заборгованості як безспірної.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 361/1488/19 виснував, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком. Нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. Безспірність документа, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.

Як вказано вище вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланого іпотекодержателем повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржник, якщо він є відмінний від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19) звертає увагу, що наведена норма спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення, або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) звертала увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Як вбачається з матеріалів справи зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є квартира АДРЕСА_1 .

Сторони у договорі іпотеки від 23 серпня 2007 року погодили, що у випадку порушення позичальником умов кредитного договору від 23 серпня 2007 року або умов цього договору іпотеки іпотекодержатель направляє іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку ця вимога залишається без задоволення, іпотекодержатель має право почати звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 22 договору іпотеки). Іншого порядку направлення письмової вимогу про усунення порушення сторони в договорі не передбачили.

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

12 червня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» на адресу ОСОБА_1 , вказану у договорі іпотеки та кредитному договорі, направило письмову вимогу про усунення порушень за кредитним договором від 23 серпня 2007 року № РLRHGК00007883, необхідність погашення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

На підтвердження направлення цієї вимоги банк додав розрахунковий документ про надання послуг поштового зв`язку та описом вкладення з відміткою поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (а. с. 91-96).

Отже, АТ КБ «Приватбанк» у погоджений сторонами спосіб надіслав ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушень за кредитним договором та дотримався порядку направлення іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором, передбаченого Порядком вчинення нотаріальних дій.

Крім того, виконавчий напис вчинено нотаріусом 15 липня 2019 року з дотриманням тридцятиденного строку, встановленого підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, протягом якого іпотекодавець має право спростувати зазначений банком розмір заборгованості.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Пунктом 1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку), подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

У пункті 1-1 Переліку зазначено, що для одержання виконавчого напису за іпотечними договорами, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання, подаються: оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; довідка фінансової установи про ненадходження платежу.

На момент звернення заінтересованих осіб до нотаріуса з метою ініціювання вчинення нотаріальної дії відсутність спору про право цивільне є обов`язковою умовою, а наявність спору у свою чергу унеможливлює вчинення нотаріальної дії і є перешкодою, яка утворює підстави для відкладення і зупинення нотаріального провадження (стаття 42 Закону України «Про нотаріат»).

Відповідно до наведеного вище висновку Великої Палати Верховного Суду наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису.

Отже, за відсутності будь-яких доказів того, що нас час вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник звертався до суду із відповідною позовною заявою про оспорювання заборгованості за кредитним договором, заперечення ОСОБА_1 безспірності такої заборгованості є необґрунтованою, на спростування вказаних обставин останній жодних належних доказів суду не надав.

Апеляційний суд, встановивши, що стягувач надав нотаріусу усі необхідні документи (їх копії), передбачені Порядком вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису, а саме: кредитний договір, нотаріально посвідчений договір іпотеки, розрахунок заборгованості за кредитним договором, письмову вимогу про необхідність погашення боргу з розрахунковим документом про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, зробив обґрунтований висновок про вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису у відповідності до вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат» та Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Щодо дотримання строку на вчинення виконавчого напису нотаріуса

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статей 526 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 256 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, у постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 зазначила про те, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону України «Про нотаріат», безпосередньо пов`язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб`єктного складу сторін у правовідносинах. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку (пункт 80 постанови).

У постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 361/7076/19 та від 18 серпня 2021 року у справі № 201/153130/16 викладено висновок про те, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі. Позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Як убачається з матеріалів справи 23 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в розмірі 22 000 доларів США та 4 760 доларів США на сплату страхових внесків. Термін дії договору сторони визначили до 28 серпня 2027 року.

У серпні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» зверталося до Автозаводського районного суду міста Кременчука із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (справа № 524/5813/15-ц), однак ухвалою цього суду від 29 вересня 2015 року позовну заяву повернуто в зв`язку з порушенням правил територіальної підсудності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) виснувала, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально?правовими підставами.

Із Єдиного Державного реєстру судових рішень вбачається, що провадження у справі № 524/5813/15-ц не відкривалося, судове рішення по суті заявлених вимог про стягнення кредитної заборгованості не приймалось.

Крім того, відповідно до наданої суду копії позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості у справі № 524/5813/15-ц досудова вимога до позовної заяви не долучалася, у позовній заяві банк не робить посилання на пред`явлення досудової вимоги боржнику.

Отже, факт звернення банку у серпні 2015 року до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості та повернення цього позову судом не є дією, яка засвідчує зміну строку виконання основного зобов`язання.

Крім того, станом на час вчинення виконавчого напису, укладений між сторонами договір іпотеки не є припинений в судовому порядку чи з підстав, визначених статтею 17 Закону України «Про іпотеку».

З огляду на викладене, встановивши, що іншими обставинами позивач зміну строку виконання основного зобов`язання не обґрунтовував, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту зміни строків виконання основного зобов`язання, строк виконання основного зобов`язання, визначений пунктом 7.1 кредитного договору, а саме 28 серпня 2027 року, не змінився, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , вчинений приватним нотаріусом Бондар І. М. у межах визначеного законом строку.

Щодо неврахування апеляційним судом під час розгляду справи висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18), від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), колегія суддів зазначає таке.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц зазначено, що, вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат», слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису.

Звертаючись до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, АТ КБ «ПриватБанк» надало розрахунок заборгованості станом на час звернення із цієї заявою, а саме на 02 травня 2019 року, відповідно до якого ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 31 509,27 доларів США, з яких заборгованість за кредитом - 15 203,61 доларів США, 6 295,76 доларів США - заборгованість зі сплати процентів, 1 854,42 доларів США - заборгованість зі сплати комісії, 8 155,48 доларів США - пеня. Наведена сума заборгованості також відображена у оспорюваному виконавчому написі приватного нотаріуса Бондар І. М. від 15 липня 2019 року.

Крім того, аналогічний розрахунок заборгованості банк надсилав ОСОБА_1 12 червня 2019 року у письмовій вимозі про усунення порушень на адресу боржника, зазначену в іпотечному та кредитному договорах.

Отже, приватний нотаріус правомірно вважав розмір заборгованості ОСОБА_1 безспірною, оскільки у встановленому законом порядку боржник не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення. ОСОБА_1 не вчиняв жодних дій, які могли бути розцінені нотаріусом як невизнання боржником розміру заборгованості, вказаної банком у заяві про вчинення виконавчого напису на іпотечному договорі.

Посилання заявника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 926/1065/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17, від 03 червня 2020 року у справі № 359/8181/18 (провадження № 61-22164св19), не свідчать про необхідність їх неврахування апеляційним судом під розгляду справи, оскільки в цих постановах касаційного суду висновки сформульовані за відмінних фактичних обставин.

Так, у справі № 359/8181/18 Верховний Суд вирішив скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди першої та апеляційної інстанції не врахували доводи позивача про недотримання банком при зверненні до нотаріуса вимог законодавства щодо необхідності направлення іпотекодержателем письмової вимоги боржнику.

У справі № 910/5226/17 розглядався спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Під час розгляду справи стороною заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності. Верховний Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем. У постанові вказано, що оскільки представник позивача ознайомився з матеріалами виконавчого провадження з примусового виконання оспорюваного позивачем виконавчого напису, тому починаючи з цього часу був обізнаний про порушення своїх прав, відтак трирічний строк позовної давності для звернення з вимогою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, сплинув.

У постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 926/1065/17 розглядався спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що жодними доказами не доведена відсутність заборгованості, не спростований та не доведений її інший розмір, ніж визначений у виконавчому написі. На час вчинення спірного напису не існувало спору щодо факту та розміру заборгованості. Верховний Суд погодився з висновками судів та зазначив, що відмінність розміру заборгованості у повідомленні відповідача про усунення порушення, яке не містило умову про можливість збільшення суми заборгованості у зв`язку із затримкою сплати боргу, та у спірному виконавчому написі свідчить про відсутність безспірності заборгованості (пункт 12), та посилання на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 20 травня 2015 року. Правова позиція Верховного Суду України про те, що лише та обставина, що зазначена у виконавчому написі більша сума заборгованості за кредитом, ніж у повідомленні, не свідчить про наявність спору, висловлена безвідносно до того, чи містить повідомлення застереження про можливість збільшення суми боргу.

З огляду на вказане, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки наведені висновки сформовані щодо інших правовідносин, тому є незастосовними до спірних правовідносин.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної про те, що стягувач не надав нотаріусу нотаріально посвідчений договір кредиту, що не відповідає вимогам, зазначених у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

У справі, яка переглядається, АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до приватного нотаріуса Бондар І. М. для одержання виконавчого напису на іпотечному договорі від 23 серпня 2007 року.

Так, відповідно до пункту 1-1 згаданого Переліку (в редакції, чинній на час вчинення виконавчого напису) для одержання виконавчого напису на іпотечному договорі, що передбачає право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання, нотаріусу, зокрема, подається оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору, а також оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання, що і було виконано АТ КБ «ПриватБанк» під час звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису.

Отже, надання АТ КБ «Приватбанк» нотаріусу засвідченої копії кредитного договору від 23 серпня 2007 року не свідчить про порушення приватним нотаріусом Бондар І. М. вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат».

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника із висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Оскаржувана постанова містять вичерпні висновки суду апеляційної інстанції, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині оскаржуваної постанови наведено дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також надано оцінку всім доказам.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Фєдосєєв Дмитро Олександрович, залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк