Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 524/1189/17

провадження № 61-6787св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 13 грудня 2018 року у складі судді Андрієць Д. Д. та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Бондаревської С. М., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про вселення, стягнення збитків і моральної шкоди.

Позов, з урахуванням уточнень, мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 2012 року зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Вказана квартира була придбана у період його шлюбу з ОСОБА_2 . Власником квартири у правовстановлюючих документах зазначена ОСОБА_2

08 травня 2015 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, однак він продовжував проживати у зазначеній квартирі.

09 лютого 2017 року ОСОБА_2 не впустила ОСОБА_1 у квартиру, заявивши, що квартира належить їй особисто. На наступний день ОСОБА_2 його також не впустила до квартири, у зв`язку із чим він був вимушений викликати поліцію.

Внаслідок зазначених дій ОСОБА_2 він був вимушений винаймати тимчасове житло і сплачувати кошти за його оренду. Крім того, такими діями йому була завдана також моральна шкода.

З урахуванням наведеного просив: вселити ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки в розмірі 42 240,00 грн за період з 10 лютого 2017 року по 31 грудня 2017 року, а також моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн; вирішити питання судових витрат.

Заочним рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 06 червня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення, стягнення збитків і моральної шкоди, задоволено частково.

Вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки в сумі 12 880,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в повернення сплаченого судового збору 1 280,00 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 24 липня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , відхилено.

Заочне рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 06 червня 2017 року залишено без змін.

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позов мотивовано тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі зареєстрований її колишній чоловік - ОСОБА_1 , шлюб з яким розірвано 08 травня 2015 року. Наявність реєстрації відповідача у її квартирі створює їй перешкоди у вільному користуванні майном, оскільки вона вимушена сплачував вартість комунальних послуг, з урахуванням факту реєстрації відповідача в квартирі. Також їй створюються перешкоди в отриманні житлових соціальних пільг, оскільки в їх розрахунку визначається сукупний дохід і кількість усіх зареєстрованих осіб за вказаною адресою. Крім того, у разі відчуження квартири вона буде зобов`язана повідомити покупців про вказаний факт, що може стати перешкодою для відчуження її власності. Крім того, між нею та ОСОБА_1 не укладалось жодних угод.

ОСОБА_2 , просила усунути їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування зазначеним житловим приміщенням.

У серпні 2017 року ОСОБА_2 подала заяву про перегляд заочного рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 06 червня 2017 року.

Ухвалою Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 12 вересня 2017 року скасовано заочне рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 06 червня 2017 у справі № 524/1189/17 і призначити справу до розгляду в загальному порядку.

Ухвалою Автозаводського районного суду міста Кременчука від 13 лютого 2018 року об`єднано в одне провадження справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення, стягнення збитків і моральної шкоди та цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом визнання особи, такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від 13 грудня 2018 року, з урахуванням ухвали Автозаводського районного суду міста Кременчука від 19 березня 2019 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення, стягнення збитків і моральної шкоди -залишено без задоволення.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом визнання особи, такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задоволено.

Вирішено усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні власністю, шляхом визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 640,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_1 не було доведено правових підстав для проживання в спірній квартирі, а також неправомірності дій ОСОБА_2 та існування причинно-наслідкового зв`язку між її діями та наслідками у виді витрат на оплату житла, а тому вимоги ОСОБА_1 про вселення та стягнення збитків задоволенню не підлягають. При цьому, оскільки вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від наведених вище вимог, то також підлягає відхиленню.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд виходив з того, що шлюбні відносини між сторонами по справі припинені та спільне господарство не ведеться з 2015 року, при цьому між ними не досягнуто домовленості щодо проживання ОСОБА_1 в належній ОСОБА_2 квартирі, а тому наявні правові підстави для захисту права власності позивача по зустрічному позову на належне їй майно шляхом усунення перешкод у вільному володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_2 спірною квартирою, яка є особистою власністю ОСОБА_2 .

Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 13 грудня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

29 березня 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 13 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, а в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано норми ЖК України, згідно яких припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням (стаття 156 ЖК України).

Доводи інших учасників справи

18 червня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у кому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 13 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з актовим записом № 77, вчиненим Відділом ДРАЦС по м. Черкаси Черкаського МУЮ, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одружились 02 лютого 2012 року.

28 березня 2012 року між ПАТ «Автокразбанк» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Марченко Н. А., право власності зареєстровано 25 вересня 2012 року, згідно витягу про державну реєстрацію прав № 35615699.

У вказаному договорі зазначено, що придбаний об`єкт нерухомості не буде являтись предметом спільної сумісної власності, оскільки придбавається за кошти, які належать покупцю особисто, що підтверджується спільною заявою подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (пункт 8 договору купівлі-продажу).

Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 08 травня 2015 року шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 09 червня 2017 року № 89179137, власником спірної квартири є саме ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.

У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

У частині першій статті 402 ЦК України вказано, шо сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.

Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

При порівнянні норм ЖК УРСР та ЦК України можна зробити такі висновки:

У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.

Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.

Зазначена норма не передбачає і самостійного характера права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.

Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік речових прав, похідних від права власності:

право користування (сервітут);

інші речові права відповідно до закону.

Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.

Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин.

Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, дійшла висновку, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору, з огляду на те, що ОСОБА_1 вселився до квартири АДРЕСА_1 та зареєстрований у квартирі зі згоди власника ОСОБА_2 , як член її сім`ї, а тому він у встановленому законом порядку набув права користування вказаною квартирою.

Встановивши, що ОСОБА_1 вибув зі спірної квартири не з власної волі, не встановив наявність іншого житла, яке можна було б вважати його постійним місцем проживання.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та як наслідок відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про вселення, водночас не дослідив питання на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, дотримання балансу між захистом права власності позивача та захистом права відповідача на користування житловим приміщенням.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд приймає доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права при перегляді справи в апеляційному порядку.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення суду апеляційної інстанції втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев В. М. Коротун