Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 524/1907/16-ц

провадження № 61-663св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за об`єднаним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за об`єднаним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа за первісним та об`єднаним позовом - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовський Анатолій Григорович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційнускаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду

м. Кременчука Полтавської області від 22 травня 2018 року у складі судді Андрієць Д. Д. та постанову Полтавського апеляційного суду

від 19 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Карпушина Г. Л.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовський А. Г., про визнання недійсним договору.

Позовну заяву мотивовано тим, що 26 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кошти у розмірі 65 000,00 грн, зі строком повернення до 26 грудня 2009 року. Виконання зобов`язань за зазначеним договором позики було забезпечено іпотекою, предметом якої є квартира

АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 зазначала, що у подальшому між нею та ОСОБА_2 неодноразово укладалися додаткові угоди до договору позики, якими змінювались суми боргу та процента ставка. 20 грудня 2013 року було укладено додаткову угоду, відповідно до якої сума боргу була визначена

у розмірі 228 000,00 грн із сплатою 5% щомісяця та з вимогою повернути борг у розмірі 28 500,00 доларів США.

Вважала, що оскільки під час укладення додаткових угод грошові кошти реально не передавались, вказані угоди є безгрошовими, а тому і недійсними у частині визначення суми позики. У зв`язку із погашенням заборгованості станом на 22 січня 2013 року відповідно до умов попереднього договору

в редакції від 26 грудня 2008 року, нею виконані зобов`язання перед кредитором ОСОБА_2 , а відтак відсутні правові підстави для забезпечення виконання договору позики, тому іпотека підлягає припиненню.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд визнати частково недійсним, а саме у частині збільшення суми позики договір від 20 грудня 2013 року про внесення змін до договору позики від 26 грудня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Веселовським А. Г. та визнати припиненими права іпотеки, що виникли на зазначену квартиру на підставі договору іпотеки від 26 грудня 2008 року.

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом

до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовну заяву мотивовано невиконанням позичальником умов договору

від 20 грудня 2013 року про внесення змін до договору позики

та розрахунком, здійсненим на підставі узгодженим умовами договору розміром щомісячних процентів.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просив суд стягнути

із ОСОБА_1 на його користь суму боргу 2 006 350, 94 грн, яка складається із: 729 582,16 грн боргу за позикою та 1 276 768,78 грн процентів за користування позикою.

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 23 лютого

2017 року було об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору

та цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 травня 2018 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість

за договором позики у розмірі 1 704 165,70 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 5 852,37 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вирішальне значення для вирішення справи є встановлення факту отримання чи не отримання ОСОБА_1 грошових коштів під час укладення договору про внесення змін від 20 грудня 2013 року до договору позики від 26 грудня 2008 року.

Встановивши відсутність належних та допустимих доказів, які б спростували факт одержання ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 228 000,00 грн, суд першої інстанції вважав відсутніми правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання частково недійсним,

а саме у частині збільшення суми позики договір від 20 грудня 2013 року про внесення змін до договору позики від 26 грудня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Веселовським А. Г. та визнання припиненими права іпотеки, що виникли на зазначену квартиру на підставі договору іпотеки

від 26 грудня 2008 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання виконала

не в повному обсязі, тому наявні підстави для стягнення з неї на користь ОСОБА_2 суму боргу та нарахованих відсотків. При цьому суд першої інстанції не погодився із розрахунком грошового боргу, здійсненого позивачем, та навів власний розрахунок.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 травня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_2

до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та судових витрат з урахуванням внесених виправлень ухвалою суду від 10 грудня

2018 року змінено, зменшено стягнуту судом суму заборгованості

за договором позики з 1 704 165,70 грн до 1 325 373, 30 грн, яка складається із 729 582,90 грн суми боргу та відсотків за договором 573 553,12 грн, а також 3 % річних - 22 237,30 грн, зменшивши при цьому розмір судового збору

з 5 852,37 грн до 4 574,40 грн.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини щодо невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором позики, дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення розміру заборгованості, яка станом на час подачі позову -

01 грудня 2016 року становила 729 582,00 грн, що є еквівалентом

28 500,00 дол. США.

Визначаючи розмір заборгованості за відсотками, суд першої інстанції вважав, що останні підлягають стягненню за період з 22 січня 2014 року, тобто з часу здійснення боржником першої виплати процентів згідно умов договору про внесення змін, до 01 грудня 2016 року, тобто до моменту пред`явлення позову.

Проте зазначений висновок суду першої інстанції, як вважав суд апеляційної інстанції, не повністю ґрунтується на законі та не відповідає правовим позиціям, висловленим при розгляді справ подібної категорії Великою Палатою Верховного Суду.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважав, що стягненню

з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають відсотки

за договором лише за період з 22 січня 2014 року по грудень 2015 року включно, тобто у межах строку дії договору про внесення змін до договору позики у розмірі 573 553,12 грн за межами дії договору, строк дії якого закінчився 22 грудня 2015 року, захист інтересів кредитора здійснюється згідно положень статті 625 ЦК України, тобто шляхом нарахування 3 % річних та індексу інфляції.

При цьому, оскільки предметом договору позики були долари США, тому,

як вважав суд апеляційної інстанції, це унеможливлює нарахування індексу інфляції на суму боргу, визначеного в іноземній валюті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду першої інстанції

та постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання договору позики безгрошовим та стягнення відсотків скасувати, у іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення судів попередніх інстанцій

в оскаржуваній частині ухвалені при неповному з`ясуванні обставин,

що мають значення для справи. Неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності.

ОСОБА_1 вважала, що оскільки під час укладення додаткових угод грошові кошти реально не передавалися, зазначені угоди є безгрошовими,

а тому є недійсними у частині визначення суми позики. У зв`язку

із погашенням заборгованості, станом на 22 січня 2013 року, відповідно

до умов попереднього договору у редакції від 26 грудня 2008 року, нею виконані зобов`язання перед кредитором ОСОБА_2 , а відтак відсутні правові підстави для забезпечення виконання договору позики, тому іпотека підлягає припиненню.

Також, ОСОБА_1 посилалась на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме щодо розгляду справи

за її відсутності та її представника.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2019 року було поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 травня 2018 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року. Відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи

№ 524/1907/16-ц із Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області та зупинено виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року

У жовтні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовський А. Г., про визнання недійсним договору та за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовський А. Г., про стягнення боргу

за договором позики призначено до розгляду.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 прийняла грошові кошти у розмірі 65 000,00 грн, строком повернення до 26 грудня

2009 року, зі сплатою 3 % щомісячно від суми позики, які виплачуються

до останнього дня поточного місяця, що був посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу

Веселовським А. Г. (а. с. 7, т. 1).

На забезпечення виконання указаного зобов`язання, того ж дня між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, предметом якого була квартира

АДРЕСА_1 , що був посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А. Г. (а. с. 13, 14, т. 1).

Протягом 2009-2013 років між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 неодноразово укладались договори про внесення змін до договору позики від 26 грудня 2008 року (а. с. 8-11, т. 1).

20 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено останній договір про внесення змін до договору позики від 26 грудня

2008 року, відповідно до умов якого сторони погодили викласти

пункт 1 договору позики у наступній редакції: «позикодавець передав

у власність, а позичальник прийняв грошові кошти в сумі 228 000,00 грн,

що за згодою сторін є еквівалентом 28 500,00 доларів США. Сума позики отримана повністю позичальником до підписання цього договору. В разі девальвації протягом строку дії цього договору національної грошової одиниці України позичальник зобов`язується повернути суму грошових коштів у гривнях, еквівалентну 28 500,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день платежу». Пункт 2 викладено

у наступній редакції: «позичальник зобов`язується повернути таку ж суму грошових коштів в повній сумі і в строк до 22 грудня 2015 року включно». Також договором про внесення змін до договору позики від 26 грудня

2008 року викладено в новій редакції пункт 4 договору, а саме: «позичальник зобов`язується сплатити проценти за користування грошовими коштами

в розмірі 5 % щомісячно від суми позики, які виплачуються починаючи

з 22 січня 2014 року до останнього дня сплати позики». Зазначений договір було посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А. Г. (а. с. 12, т. 1).

15 січня 2013 року ОСОБА_1 здійснила часткове погашення

за договором позики у розмірі 100 000,00 грн, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 (а. с. 22, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня

2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій частині під час апеляційного розгляду

та постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян,

а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку,

що встановлені договором.

Відповідно до статей 526, 530, 610, 611 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою

статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України

від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання

і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року

№ 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці Україні - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня, як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент

в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається

в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти

на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.

Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження

№ 14-727цс19).

Відповідно до статей 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для

її вирішення, на підставі належним чином оцінених доказів, встановивши, відсутність належних та допустимих доказів, які б спростували факт одержання ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 228 000,00 грн,

що еквівалентно 28 500,00 дол. США та ураховуючи те, що сторони у справі не заперечували часткового факту виконання грошового зобов`язання, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання частково недійсним, а саме у частині збільшення суми позики договір від 20 грудня 2013 року про внесення змін до договору позики від 26 грудня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Веселовським А. Г. та визнання припиненими права іпотеки, що виникли на зазначену квартиру на підставі договору іпотеки від 26 грудня 2008 року.

Встановивши обставини щодо невиконання у повному обсязі ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором позики, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку щодо стягнення розміру заборгованості, яка станом на час подачі позову - 01 грудня 2016 року становила 729 582,00 грн, що є еквівалентом

28 500,00 дол. США, а також щодо стягнення відсотків за користування позикою.

При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що відсотки

за користування позикою підлягають стягненню лише за період у межах строку дії договору про внесення змін до договору позики, зокрема з 22 січня 2014 року до 21 грудня 2015 року, а за межами дії договору, зокрема

з 22 грудня 2015 року, захист інтересів кредитора здійснюється згідно положень статті 625 ЦК України.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо зменшення стягнутої суми заборгованості за договором позики з 1 704 165,70 грн до 1 325 373,30 грн.

Посилання у касаційній скарзі на безгрошовість додаткових угод, у тому числі і останнього договору від 20 грудня 2013 року на тій підставі, що грошові кошти реально не передавалися та нею не отримувалися,

є необґрунтованими, оскільки таке посилання спростовується матеріалами справи, зокрема підписаним та нотаріально посвідченим договором позики, відповідно до умов якого позичальник ОСОБА_1 прийняла грошові кошти від ОСОБА_2 , які зобов`язалась повернути на обумовлених сторонами умовах, зазначивши при цьому, що сума позики отримана нею

до підписання договору.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, зокрема розглянув справу за відсутності

ОСОБА_1 та її представника, є необґрунтованими.

З матеріалів справи встановлено, що ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 11 липня 2018 року відкрито апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 24 липня 2018 року - закінчено підготовчі дії у справі та призначено її розгляд на 31 липня 2018 року.

Розгляд справи неодноразово відкладався, про що сторін було належним чином повідомлено.

За правилами частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами

не допускається.

Неявка ОСОБА_1 та її представника у судове засідання 19 листопада 2018 року не може бути підставою для скасування правильної по суті постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вказана справа перебувала

на розгляді в судах першої та апеляційної інстанцій з 24 березня 2016 року

і у ОСОБА_1 було достатньо часу для надання всіх пояснень і доказів, які вона вважала за доцільне надати суду.

Крім того, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час

і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться

до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки

та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції

від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру

до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок

та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили

в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судове рішення суду першої інстанції у нескасованій частині після апеляційного перегляду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 22 травня

2018 року у нескасованій частині після апеляційного перегляду та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович