Постанова

Іменем України

20 березня 2020 року

місто Київ

справа № 524/4159/17

провадження № 61-38287св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та від імені ОСОБА_2 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ОСОБА_3 ,

третя особа - Служба у справах дітей Кременчуцької районної державної адміністрації Полтавської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 січня 2018 року у складі судді Андрієць Д. Д. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Дорош А. І., Лобова О. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та від імені малолітньої ОСОБА_2 , у травні 2017 року звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей Колект»

(далі - ТОВ «Кей-Колект»), ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 08 травня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційний банк «УкрСиббанк»

(далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого у спірних правовідносинах є ТОВ «Кей Колект», та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Вважала, що договір іпотеки укладено з порушенням законодавства, оскільки його укладено у той момент, коли в цього житлі проживала малолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що призвело до порушення прав дитини.

Посилаючись на такі обставини, позивач просила суд визнати недійсним договір іпотеки, укладений 08 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Стислий виклад заперечень відповідачів

ОСОБА_3 надіслав суду заяву, в якій зазначив, що позов визнає.

ТОВ «Кей Колект» зазначило, що згода органу опіки та піклування на передачу майна в іпотеку необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником) або має підтверджене право на користування жилим приміщенням, що відчужується. У пункті 1.4 іпотечного договору іпотекодавець підтверджував те, що треті особи, в тому числі малолітні діти, не мають прав на предмет іпотеки. Посилаючись на такі обставини, ТОВ «Кей Колект» просило відмовити позивачу у задоволенні позову.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та від імені ОСОБА_2 , відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що оспорюваний договір іпотеки укладався не батьками малолітньої ОСОБА_2 , а тому міг бути укладений без дозволу органу опіки та піклування. Суд першої інстанції врахував відсутність беззаперечних доказів того, що на момент укладення договору іпотеки малолітня ОСОБА_2 мала право користуватися квартирою АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд додатково зазначив, що законодавство не покладає на інших осіб, окрім батьків дитини та осіб, які їх замінюють, обов`язку з отримання дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки, предметом якого є квартира, у якій проживає дитина. Враховуючи, що єдиним власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , апеляційний суд вважав доводи заявника про те, що оспорюваним договором порушено майнові права малолітньої ОСОБА_2 , безпідставними.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у червні 2018 року, ОСОБА_1 , діючи в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , просить скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2018 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій, викладені у оскаржуваних судових рішеннях, не відповідають дійсним обставинам справи, зроблені із неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що укладенням договору іпотеки без дозволу органу опіки та піклування порушені права дитини, яка проживала у квартирі на момент передання її в іпотеку.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ТОВ «Кей-Колект» просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначає, що під час укладення іпотечного договору відповідач отримав гарантії та підтвердження від іпотекодавця щодо відсутності прав у третіх осіб на предмет іпотеки, у тому числі у малолітніх дітей, що відображено у пункті 1.4 договору іпотеки.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2018 року відкрито касаційне провадження.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у липні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладеного договір іпотеки.

Відповідно до пункту 1.1 договору іпотеки іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 1.4 договору іпотеки іпотекодавець свідчить, що предмет іпотеки до цього часу жодним способом не відчужений, у спорі та під арештом (забороною) не перебуває, в оренду/лізинг/довірче управління не переданий. Іпотекодавець свідчить, що укладенням цього договору не порушені права та/або інтереси третіх осіб, а також у разі якщо предметом іпотеки є житлова нерухомість, в тому числі не порушені права дітей.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 21 квітня 2008 року та договору іпотеки від 08 травня 2008 року квартира АДРЕСА_1 на момент укладення спірного договору іпотеки належала на праві приватної власності ОСОБА_3 .

На підтвердження того, що малолітня дитина ОСОБА_2 мала право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , позивачем надано суду копію акта від 20 лютого 2017 року № 262, відповідно до якого свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 з 29 квітня 2008 року проживають у зазначеній квартирі.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини шостої статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оскаржуваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, під час вирішення позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Отже, вирішуючи категорію справ за позовами в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, обґрунтованими порушенням статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» залежно від моменту виникнення спірних правовідносин), судам необхідно в кожному конкретному випадку:

1) перевіряти наявність на момент укладення оспорюваного договору в дитини права користування житловим приміщенням, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (наприклад, довідці про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких зазначена й дитина) або на законі (на підставі статті 29 ЦК України); за відсутності реєстрації дитини в спірному приміщенні на момент укладення оспорюваного договору з`ясовувати наявність у дитини іншого місця проживання;

2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло - предмет іпотеки при укладенні оспорюваних договорів.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантовано збереження права дитини на житло.

Верховний Суд в оцінці обставин справи врахував, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що договір іпотеки укладено дідом малолітньої ОСОБА_2 ОСОБА_3 , який і є власником квартири, переданої в іпотеку. Судами не встановлено наявність у малолітньої ОСОБА_2 права користування квартирою, переданою в іпотеку.

Враховуючи, що ОСОБА_3 не є батьком або опікуном малолітньої ОСОБА_2 , а також, що квартира, передана в іпотеку, належить ОСОБА_3 на праві власності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що укладення договору іпотеки не порушує прав та інтересів малолітньої.

За таких обставин на момент вчинення оспорюваного правочину були відсутні підстави для отримання ОСОБА_3 відповідного дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містить норм, які б зменшували або обмежували права членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до пункту 1.4 договору іпотеки іпотекодавець свідчить, що предмет іпотеки до цього часу жодним способом не відчужений, у спорі та під арештом (забороною) не перебуває, в оренду/лізинг/довірче управління не переданий. Іпотекодавець свідчить, що укладенням цього договору не порушені права та/або інтереси третіх осіб, а також у разі якщо предметом іпотеки є житлова нерухомість, в тому числі не порушені права дітей.

Наведені обставини свідчать про те, що на час укладення оспорюваного іпотечного договору ОСОБА_3 визнав, що його малолітня онука не має права користування предметом іпотеки.

Верховним Судом враховано, що оспорюваний договір укладено у 2008 році, однак із зазначеним позовом позивач звернулася майже через 10 років, у 2017 році.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Суд касаційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, судом не встановлено достатніх підстав вийти за межі доводів скарги, визначені правилом статті 400 ЦПК України. Верховний Суд в оцінці обґрунтованості та правомірності оскаржуваного рішення, ухваленого у справі, виходить з оцінки тих доводів, що наведені сторонами під час розгляду справи, а також доводів касаційної скарги, не визнаючи за можливе надавати оцінки іншим міркуванням, що не були предметом вивчення судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко