Постанова

Іменем України

11 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 524/652/21

провадження № 61-14129 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк»,

третя особа - Автозаводський відділ державної виконавчої служби

у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 11 травня 2021 року у складі судді Вінтоняк Н. Д. та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 липня 2021 року у складі колегії суддів:

Карпушина Г. Л., Обідіної О. І., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк»

(далі - АТ «ПУМБ»), третя особа - Автозаводський відділ державної виконавчої служби у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Суми), про розірвання кредитного договору.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 15 липня 2020 року підписанням заяви № 1001636726501 він підтвердив, що приймає пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за умовами якого він отримав кредит

на споживчі цілі у розмірі 40 000,00 грн строком на 24 місяці.

Згодом йому стало відомо, що постановою державного виконавця Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції

(м. Суми) Бажан М. О. від 03 серпня 2020 року в рамках виконавчого провадження № 8785812 з примусового виконання виконавчого листа

№ 2-6743, виданого 27 жовтня 2005 року Автозаводським районним судом м. Кременчук про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів, накладено арешт на грошові кошти, що містяться на його відкритих рахунках, у тому числі й на вказаний рахунок.

Вказував, що кредитними коштами не користується, так як рахунок арештований, проте банк щомісяця нараховує комісію за обслуговування кредиту, чим порушує його майнові інтереси та ставить у нерівне становище. Неодноразові його звернення до банку з проханням розірвати укладений договір залишено відповідачем без відповіді та реагування.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 , керуючись статтею 652

ЦК України просив суд розірвати договір комплексного банківського обслуговування від 15 липня 2020 року № 1001636726501.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 11 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 20 липня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не доведено,

а судами не встановлено наявності правових підстав, передбачених

статтею 652 ЦК України у сукупності, для розірвання укладеного між сторонами договору комплексного банківського обслуговування. Банком перераховано кредитні кошти на рахунок, відкритий на ім`я позивача. ОСОБА_1 виконував узяті на себе зобов`язання за кредитним договором, зокрема, сплатив на його виконання 13 385,76 грн.

При цьому судами було враховано й те, що позивач позбавлений можливості користуватися кредитними коштами у зв`язку з накладенням арешту на рахунок із власної вини, оскільки він неналежно виконував рішення суду про стягнення аліментів, ухвалене набагато раніше (виконавчий лист видано 27 жовтня 2005 року), ніж укладення кредитного договору (15 липня 2020 року). Усунення вказаної обставини - погашення заборгованості за аліментами та, як наслідок, зняття арешту з рахунку

в повній мірі залежить лише від волі позивача.

Суд першої інстанції відхилив твердження позивача про те, що банк, нараховуючи комісію за користування кредитом, ставить його у нерівне становище та порушує його майнові інтереси, оскільки сам по собі факт нарахування кредитної заборгованості не свідчить про порушення прав позивача.

Апеляційним судом ураховано відповідну судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду у подібних справах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення

та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 01 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області

від 11 травня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 20 липня 2021 року залишено без руху та надано для усунення недоліків касаційної скарги.

У наданий судом строк ОСОБА_1 надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 524/652/21 із Автозаводського районного суду м. Кременчука. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судові рішення

є незаконними та необґрунтованими. Укладаючи оспорюваний кредитний договір, він розраховував на самостійне розпорядження такими коштами, дотримання відповідачем, як банківською установою, умов збереження належних йому коштів і недопущення несанкціонованого їх блокування. Натомість, він отримав інший результат й щомісячне нарахування комісії

за обслуговування кредиту, передбаченої паспортом споживчого кредиту, що ставить його у нерівне з банком становище та порушує його майнові інтереси.

Вказує, що судами невірно застосовано до спірних правовідносин положення частин першої та другої статті 652 ЦК України та частини першої статті 1075 ЦК України, відповідно до якої договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2021 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив

на касаційну скаргу від АТ «ПУМБ», у якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального

та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити

без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором

є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ОСОБА_1

та АТ «ПУМБ» було укладено договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит на споживчі цілі шляхом підписання 15 липня 2020 року заяви про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування № 1001636726501. Відповідно до заяви та паспорту споживчого кредиту, підписаних сторонами, сума (ліміт) кредиту складає 40 000,00 грн, строк кредитування - 24 місяці, видається на загальні споживчі цілі (а. с. 4-5).

Відповідно до звіту по транзакціях, наданого банком, 15 липня 2020 року

на рахунок ОСОБА_1 зараховано 40 000,00 грн (а. с. 55).

Постановою державного виконавця Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Суми) Бажан М. О. від 03 серпня

2020 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках ОСОБА_1 у рамках виконавчого провадження № 8785812

з виконання виконавчого листа № 2-6743, виданого Автозаводським районним судом м. Кременчука, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів (а. с. 77-78).

З виписок по особовому рахунку вбачається, що ОСОБА_1 , починаючи з 15 серпня 2020 року вносив періодичні платежі за кредитним договором (а. с. 56-66).

04 вересня та 10 листопада 2020 року ОСОБА_1 надсилав на адресу відповідача заяви з проханням розірвати кредитний договір через неможливість користуватися грошовими коштами, які залишилися без задоволення (а. с. 6, 8).

Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності

та справедливості.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,

що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої та другої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше

не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність

з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони

за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зі змісту статті 652 ЦК України випливає, що укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей, проте, в ході виконання договору можуть виникати обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для пред`явлення вимоги про розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, коли вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали би договору або уклали його на інших умовах.

Тобто розірвання договору через істотну зміну обставин допускається

за рішенням суду у виняткових випадках, коли залишення відповідного правочину в силі призведе до завдання шкоди стороні, яка значно перевищує витрати, необхідні для виконання договору на первісних умовах. При цьому можливість розірвання договору пов`язується безпосередньо

не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, за істотної зміни обставин.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 12 червня 2018 року у справі № 910/21034/17 і він відповідає правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 23 травня 2011 року у справі № 3-47гс11.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для розірвання оспорюваного договору, оскільки позивачем не доведено наявності сукупності істотних умов для його розірвання, визначених частиною другою статті 652 ЦК України.

Судами попередніх інстанцій було правильно враховано й те, що позивач

з власної вини позбавлений можливості користуватися кредитними коштами у зв`язку з накладенням арешту на рахунок, оскільки неналежно виконував судове рішення про стягнення аліментів, ухвалене набагато раніше (виконавчий лист видано 27 жовтня 2005 року), ніж укладення кредитного договору (15 липня 2020 року). Усунення вказаної обставини - погашення заборгованості за аліментами та, як наслідок, зняття арешту

з рахунку, в повній мірі залежить лише від волі позивача.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника касаційної скарги на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, оскільки

ці постанови прийняті у справах, які за змістом правовідносин, правових підстав позовів і встановлених обставин є відмінними, ніж у справі, яка переглядається.

Крім того, у силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам

в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування

чи відхилення є мотивованими.

Наведені у касаційній скарзі доводи в цілому були предметом дослідження

у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства,

і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити

без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 11 травня

2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 липня

2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць