Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 524/8722/16-ц

провадження № 61-3137св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області,

треті особи: Перша кременчуцька державна нотаріальна контора, ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 вересня 2018 року у складі судді Андрієць Д. Д. та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2019 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Пікуля В. П., Одринської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, треті особи: Перша кременчуцька державна нотаріальна контора, ОСОБА_4 , про визнання права власності та встановлення порядку користування майном.

Уточнена позовна заява мотивована тим, що вона побудувала разом зі своїм чоловіком ОСОБА_5 будинок на земельній ділянці, площею 295 кв. м, яка була передана ОСОБА_5 для будівництва житлового будинку і господарських будівель.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер і після його смерті з`ясувалось, що за життя він склав заповіт, за яким усе своє майно заповів своїй сестрі ОСОБА_3

16 січня 2008 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на 1/2 частину спільного сумісного майна подружжя, зокрема на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 .

З 2014 року вона у спірному будинку не проживає, а з 2016 року ОСОБА_3 перестала її пускати на подвір`я домоволодіння, оскільки вважає себе одноосібним власником всього майна.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати за нею та ОСОБА_3 по 1/2 частині земельної ділянки, площею 0,0295 га, кадастровий номер 5310436100:06:003:0488, на АДРЕСА_1 ; встановити порядок користування цією земельною ділянкою та будинком, розташованим на ній; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене 02 червня 2008 року державним нотаріусом Першої кременчуцької державної нотаріальної контори Роженко Л. М., зареєстроване в реєстрі за № 5-393, та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 163754, виданий 20 листопада 2008 року управлінням Держкомзему у м. Кременчуці Полтавської області на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 червня 2008 року, на ім`я ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено такий порядок користування 1/2 частиною житлового будинку на АДРЕСА_1 (квартири № 2, літ. «А, а, а1, ап» ): виділено в користування ОСОБА_1 1/2 частину квартири № 2 житлового будинку літ. «А, а, а1, ап», розташованого у АДРЕСА_1 , кімнату «2-5», площею 18,9 кв. м, яка в додатку № 1 до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 01 червня 2017 року № 42-17 позначена зеленим кольором; виділено в користування ОСОБА_3 1/2 частину квартири № 2 житлового будинку літ. «А, а, а1, ап», розташованого у АДРЕСА_1, прибудову «2-3», площею 5,9 кв. м, та кімнату «2-4», площею 6,5 кв. м, які в додатку № 1 до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 01 червня 2017 року № 42-17 позначені синім кольором; в спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишено коридор «2-1», кухню «2-2», передпокій «2-6» та прибудову «2-7», загальною площею 20,9 кв. м, які в додатку № 1 до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 01 червня 2017 року № 42-17 позначені червоним кольором.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0295 га, кадастровий номер 5310436100:06:003:0488, розташованої на АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0295 га, кадастровий номер 5310436100:06:003:0488, розташованої на АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене 02 червня 2008 року державним нотаріусом Першої кременчуцької державної нотаріальної контори Роженко Л. М., зареєстроване в реєстрі за № 5-393, в частині його видачі на 1/2 частину спадкового майна - приватизованої земельної ділянки, площею 0,0295 га, розташованої на АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯЗ № 163754, виданий 20 листопада 2008 року управлінням Держкомзему в м. Кременчуці Полтавської області на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 червня 2008 року № 5-393 на ім`я ОСОБА_3 в частині його видачі на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0295 га, кадастровий номер 5310436100:06:003:0488, розташованої на АДРЕСА_1 .

Встановлено наступний порядок користування земельною ділянкою, площею 0,0295 га, кадастровий номер 5310436100:06:003:0488, розташованої на АДРЕСА_1 : виділено в користування ОСОБА_1 на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями - земельну ділянку, площею 147,5 кв. м, з них на земельній ділянці спільного користування, площею 83,5 кв. м, (яка в додатку № 3 до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 01 червня 2017 року № 42-17 позначена червоним кольором), на земельній ділянці індивідуального користування, площею 64 кв. м, яка в додатку № 3 до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 01 червня 2017 року № 42-17 позначена зеленим кольором; виділено в користування ОСОБА_3 на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями - земельну ділянку, площею 147,5 кв. м, з них на земельній ділянці спільного користування, площею 83,5 кв. м, (яка в додатку № 3 до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 01 червня 2017 року № 42-17 позначена червоним кольором), на земельній ділянці індивідуального користування, площею 64 кв. м, яка в додатку № 3 до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 01 червня 2017 року № 42-17 позначена синім кольором.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суди виходили із того, що відповідно до статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) позивач має право на набуття у власність відповідної частини земельної ділянки як законний власник частини домоволодіння, розташованого на ній. Оскільки між сторонами існує спір щодо користування житловим будинком та земельною ділянкою, тому підлягає встановленню порядок користування спірним майном, визначений додатком № 3 до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 01 червня 2017 року № 42-17. У зв`язку із цим також підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 02 червня 2008 року, та державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯЗ № 163754, виданого 20 листопада 2008 року на ім`я ОСОБА_3 , в частині їх видачі на 1/2 частину спадкового майна, зокрема приватизованої земельної ділянки, площею 0,0295 га, на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 вересня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що позивач під час оформлення спадщини жодним чином не заперечувала погоджений сторонами порядок користування спадковим майном, оскільки претензій щодо оформлення на ОСОБА_3 земельної ділянки не мала, тому пропустила строк звернення до суду з цим позовом.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 вересня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2019 року залишено без руху для усунення недоліків.

У березні 2019 року заявником у встановлений судом строк недолік касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 вересня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2019 року і витребувано із Автозаводського районного суду м. Кременчука цивільну справу № 524/8722/16.

У липні 2020 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 про залучення його до участі у справі як правонаступника позивача ОСОБА_1 .

До заяви долучені документи щодо правонаступника ОСОБА_1 , зокрема, копія свідоцтва про смерть ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданого 18 лютого 2019 року Кременчуцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області; копії свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_1 на земельну ділянку та житловий будинок.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 04 жовтня 1956 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

Згідно з актом Управління головного архітектора м. Кременчука Полтавської області від 14 січня 1985 року, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради депутатів трудящих від 20 листопада 1957 року № 519/4, здійснено відвід в натурі земельної ділянки, площею 540 кв. м, під індивідуальне житлове будівництво на АДРЕСА_4 і передано в користування ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради депутатів трудящих Полтавської області від 25 березня 1977 року № 205 житловому будинку АДРЕСА_4 присвоєно новий номер поштової адреси № 76/1.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради народних депутатів Полтавської області від 08 серпня 1997 року № 830 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» та рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради народних депутатів Полтавської області від 15 лютого 1999 року № 235 «Про затвердження площі земельної ділянки» ОСОБА_5 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 295 кв. м, на АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

20 квітня 1999 року ОСОБА_5 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ПЛ № 037314, площею 0,0295 га, на АДРЕСА_1 .

З технічного паспорта вбачається, що будівництво житлового будинку, розташованого на земельній ділянці, площею 0,0295 га, на АДРЕСА_1 , закінчено в 1962 році.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , повторно виданим 21 липня 2016 року Кременчуцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області.

14 січня 2008 року державним нотаріусом Першої кременчуцької державної нотаріальної контори Роженко Л. М. на ім`я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 .

16 січня 2008 року державним нотаріусом Першої кременчуцької державної нотаріальної контори Роженко Л. М. на ім`я ОСОБА_1 , як дружини ОСОБА_5 , видано свідоцтво про право власності після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на 1/2 частину в спільному сумісному майні, придбаному подружжям за час шлюбу. Спільне майно складається з 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

02 червня 2008 року державним нотаріусом Першої кременчуцької державної нотаріальної контори Роженко Л. М. на ім`я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на приватизовану земельну ділянку, площею 0,0295 га, кадастровий номер 5310436100:06:003:0488, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на АДРЕСА_6 .

20 листопада 2008 року ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 163754, виданий управлінням Держкомзему у м. Кременчуці Полтавської області на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 червня 2008 року, площею 0,0295 га, кадастровий номер 5310436100:06:003:0488, на АДРЕСА_6 .

02 березня 2018 року ОСОБА_3 подала до суду заяву про застосування строку позовної давності (том 1, а. с. 191, 192).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 120 ЗК України визначено особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, який також пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип юридичної єдності частини земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип юридичної єдності частини земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При цьому під час застосування положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України судам слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року (провадження № 6-2цс15), від 13 квітня 2016 року (провадження № 6-253цс16), від 12 жовтня 2016 року (провадження № 6-2225цс16).

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) Велика Палата Верховного Суду не встановила правових підстав для відступу від наведених висновків.

Відповідно до частини першої статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

За змістом статті 87 ЗК України право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає, зокрема, при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; при прийнятті спадщини або за рішенням суду.

Частиною першою статті 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки (частина четверта статті 88 ЗК України).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовано матеріалами справи, що підставою для звернення з позовом до суду стало порушення права власності ОСОБА_1 як власника 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які в цілому складають 1/2 частину домоволодіння, на частину земельної ділянки, що зайнята належною їй частиною житлового будинку, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування, а також встановлення порядку користування належною позивачу часткою в будинку та відповідною земельною ділянкою.

Встановлено, що 16 січня 2008 року державним нотаріусом Першої кременчуцької державної нотаріальної контори Роженко Л. М. на ім`я ОСОБА_1 , як дружини ОСОБА_5 , видано свідоцтво про право власності після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на 1/2 частину в спільному сумісному майні, придбаному подружжям за час шлюбу. Спільне майно складається з 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

За таких обставин суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що, набувши право власності на частину житлового будинку, ОСОБА_5 відповідно до статті 120 ЗК України набула у власність частину земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт нерухомості.

Відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину,може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно з частиною першою статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не має право на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Задовольнивши позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частину земельної ділянки, яка відповідає розміру її частки права власності у спільному майні - житловому будинку АДРЕСА_1 , суди обґрунтовано задовольнили і похідні позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим 02 червня 2008 року державним нотаріусом Першої кременчуцької державної нотаріальної контори Роженко Л. М., зареєстрованим в реєстрі за № 5-393, в частині його видачі на 1/2 частину спадкового майна - приватизованої земельної ділянки, площею 0,0295 га, на АДРЕСА_1 , та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯЗ № 163754, виданого 20 листопада 2008 року управлінням Держкомзему в м. Кременчуці Полтавської області на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 червня 2008 року № 5-393 на ім`я ОСОБА_3 в частині його видачі на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0295 га, кадастровий номер 5310436100:06:003:0488, на АДРЕСА_1 .

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що між сторонами склалися напружені, майже неприязні стосунки, що фактично виключає можливості позасудового врегулювання питання щодо користування спільним майном - житловим будинком та земельною ділянкою, тому під час вирішення питання про визначення способу користування спірними майном враховано висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 01 червня 2017 року № 42-17.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 01 червня 2017 року № 42-17 експертом визначено лише один можливий порядок користування спірним житловим будинком АДРЕСА_1 , зокрема виділивши в користування ОСОБА_1 кімнату «2-5», площею 18,9 кв. м; виділивши в користування ОСОБА_3 прибудову «2-3», площею 5,9 кв. м, та кімнату «2-4», площею 6,5 кв. м; в спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишити коридор «2-1», кухню «2-2», передпокій «2-6» та прибудову «2-7», загальною площею 20,9 кв. м. Також визначено порядок користування спірною земельною ділянкою на АДРЕСА_1 шляхом виділення в користування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 земельних ділянок, площею 147,5 кв. м, з них на земельній ділянці спільного користування - площею 83,5 кв. м, та на земельній ділянці індивідуального користування - площею 64 кв. м.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, необхідно зазначити таке.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) обставини.

При цьому положення частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, тому обов`язок доведення відомостей про термін, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що про порушення свого права позивач дізналася лише в 2016 році, коли відповідач не допустила її до спірного житлового будинку, повідомивши її про те, що вона є одноосібним власником цього будинку. До 2014 року позивач проживала у спірному житловому будинку, безперешкодно користувалась земельною ділянкою і не вважала, що її права як власника відповідачем порушенні.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Щодо вирішення заяви про залучення ОСОБА_2 до участі у справі як правонаступника позивача ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 55 ЦПК України передбачено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

З огляду на те, що правовідносини, з приводу яких виник спір у цій справі, допускають правонаступництво, ОСОБА_2 підтримує позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 , і подав заяву про залучення його до участі у справі як її правонаступника, суд касаційної інстанції вважає за необхідне залучити до участі у справі правонаступника ОСОБА_1 ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 55 141 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Залучити до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_1 .

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 вересня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк