Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 524/9532/17

провадження № 61-11702св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Державна кримінально-виконавча служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної кримінально-виконавчої служби України на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Лобова О. А., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Державної кримінально-виконавчої служби України про стягнення шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що її син ОСОБА_2 відбував покарання у Полтавській виправній колонії № 64.

Зазначала, що 28 серпня 2017 року їй зателефонував син та повідомив про те, що у нього вимагають 46 000 грн, і запевнив, якщо він не віддасть

кошти - його вб`ють. Того ж дня, ОСОБА_2 повідомив їй про те, що його побили. Наступного дня вона звернулась до заступника начальника виправної колонії, який їй повідомив про те, що ОСОБА_2 покладуть до медичної частини для лікування від наркотичної залежності та адміністрація колонії проведе розслідування з питання вимагання коштів. Близько 19:00 вона знову зателефонувала заступнику начальника виправної колонії ОСОБА_3 , який їй повідомив, що її син помер від серцевого нападу. Вважала, що її сина вбили.

Вважала, що неправомірною бездіяльністю держави в особі Державної кримінально-виконавчої служби України, яка не забезпечила безпеку її сина, допустивши його вбивство, їй завдано матеріальну шкоду в сумі 11 268 грн, витрачених на поховання сина, та моральну шкоду, спричинену моральними та фізичними стражданнями, які призвели до негативих змін у її житті.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України матеріальну шкоду в сумі 11 268 грн та моральну шкоду, заподіяну бездіяльністю, що полягає

у неналежному незабезпеченні життя та здоров`я ОСОБА_2 , у сумі

3 000 000 грн шляхом стягнення зазначеної суми з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 лютого 2019 року у складі судді Андрієць Д. Д. позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт вчинення відповідачами протиправних дій або бездіяльності, а також наявність причинного зв`язку між такими діями/бездіяльністю і наслідками, які призвели до смерті сина позивача - ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 лютого 2019 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 11 268 грн.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що Державною кримінально-виконавчою службою України не вжито відповідних заходів для захисту життя ОСОБА_2 , не забезпечено останньому необхідної медичної допомоги, яку держава забезпечує для лікування населення в цілому.

Також суду не надано належних доказів щодо походження тілесних ушкоджень засудженого. Втрата сина завдала значної моральної шкоди ОСОБА_1 , яка полягає в її душевних стражданнях з приводу передчасної смерті сина. Враховуючи характер та обсяг страждань,

невстановлення судом умислу зі сторони працівників Державної кримінально-виконавчої служби України щодо спричинення смерті ОСОБА_2 , позовні вимоги в частині завданої моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить змінити постанову апеляційного суду в частині розміру моральної шкоди, а саме: стягнути

з держави України за рахунок Державного бюджету України на її користь

3 000 000 грн. В іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

У касаційній скарзі Державна кримінально-виконавчої служби України, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 27 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2020 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим,що вона не погоджується з розміром компенсації моральної шкоди, визначеним апеляційним судом. Вважає вказаний розмір компенсації завданої їй шкоди малим та таким, що не відповідає характеру немайнових втрат, понесених нею.

Касаційна скарга Державної кримінально-виконавчої служби України мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що позивачем пред`явлено позов до неналежного відповідача, оскільки Полтавська виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області № 64 є юридичною особою, а отже, може бути відповідачем у справі.

Крім того, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 11 268 грн, не обґрунтував своє рішення щодо того, які саме витрати входять до цієї суми та якими доказами вони підтверджуються.

Вважає, що апеляційний суд у порушення вимог статтей 263 264 382 ЦПК України не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, не надав обґрунтованої оцінки законності рішення місцевого суду.

Відзив на касаційні скарги учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Автозаводським відділом реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області (а.с. 6).

ОСОБА_2 відбував покарання в Полтавській виправній колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області № 64 за вчинення злочину передбаченого частиною четвертою статті 70 та частиною першою статті 187 Кримінального кодексу України.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Подільським районним у м. Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області.

Відповідно до довідки про причину смерті від 30 серпня 2017 № 1053 смерть ОСОБА_2 настала внаслідок тупої травми тулуба з переломом кісток скелету та розривів внутрішніх органів.

Постановою від 13 листопада 2017 року старшим слідчим слідчого відділу управління Державної кримінально-виконавчої служби України Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства Юстиції України ОСОБА_4 залучено ОСОБА_1 потерпілою у кримінальному провадженні, внесеному

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017170030001104

від 30 серпня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України, за фактом смерті громадянина ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку Полтавської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області № 64 за фактом смерті засудженого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , смерть засудженого ОСОБА_2 настала внаслідок нещасного випадку.

Під час проведеної перевірки встановлено, що 28 серпня 2017 року близько 14:00, засуджений ОСОБА_2 знаходився на своєму спальному місці у спальному приміщенні відділення СПС № 9, з власної необачності, встаючи зі свого ліжка, підсковзнувся на мокрій підлозі та впав правою стороною на приліжкову тумбочку і правим плечем вдарився об металевий кут ліжка. Після падіння засуджений самостійно підвівся, тримаючись за лівий бік. Факт падіння підтвердили засуджені: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 . До медичної установи засуджений у той день не звертався.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної кримінально-виконавчої служби України задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 27 Конституції Україникожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Статтею 56 Конституції України гарантовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що неправомірною бездіяльністю держави в особі Державної кримінально-виконавчої служби України, яка не забезпечила безпеку її сина, допустивши його вбивство, їй завдано матеріальну та моральну шкоду.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала

у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи,

а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

У пункті 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 № 4 (зі змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції України судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб. Така шкода за наявності необхідних підстав може бути відшкодована на підставі стаття 440-1 ЦК України чи іншого законодавства.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Отже, доводи касаційної скарги Державної кримінально-виконавчої служби України про те, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що позивачем пред`явлено позов до неналежного відповідача, є безпідставними.

Згідно із статтею 1164 ЦК Україниу разі неусунення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати: вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози; відшкодування завданої шкоди; заборони діяльності, яка створює загрозу.

Відповідно до 1165 ЦК Українишкода, завдана внаслідок неусунення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, відшкодовується відповідно до цього Кодексу.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Цивільне законодавство встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою та вина.

Відшкодування такої шкоди можливе лише якщо таке передбачене відповідним законом, що визначає порядок і умови її відшкодування. Також передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року(далі - Конвенція). Для України вона набрала чинності 11 вересня 1997 року і є частиною національного законодавства України.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до пунктів 35-37 рішення ЄСПЛ від 03 жовтня 2013 року у справі «Юрій Ілларіонович Щокін проти України» перше речення статті 2Конвенціїзобов`язує Договірні держави не тільки утримуватись від «умисного» позбавлення життя або позбавлення життя через «застосування сили», непропорційної до законних цілей, про які йдеться в підпунктах «а» і «с» другого пункту цього положення, але й вживати відповідних заходів для захисту життя тих, хто знаходиться під їх юрисдикцією (рішення у справах «L. C. B. проти Сполученого Королівства» (L.C.B. с. Royaume-Uni),

від 09 червня 1998 року, пункт 36, Recueil des arrets et decisions 1998-III, та «Кінан проти Сполученого Королівства» (Keenan v. the United Kingdom),

від 03 квітня 2002 року, заява № 27229/95, пункт 89, ЄСПЛ 2001-III).

Зобов`язання Договірних держав набирають особливого значення щодо осіб, які перебувають під вартою, оскільки останні повністю перебувають під контролем державних органів: з огляду на їх вразливе становище державні органи мають обов`язок їх захищати. На підставі статей 2 та 3 Конвенції Суд дійшов висновку, що на державу покладено обов`язок надавати переконливі пояснення щодо походження тілесних ушкоджень, завданих під час позбавлення свободи, і цей обов`язок є особливо суворим, коли особа помирає (рішення у справах «Селмуні проти Франції» (Selmouni

c. France) [ВП], № 25803/94, пункт 87, ЄСПЛ 1999?V, «Салман проти Туреччини» (Salman c. Turquie) [ВП], № 21986/93, пункт 99, ЄСПЛ 2000-VII, «Алборео проти Франції» (Alboreo c. France), № 51019/08, пункт 90,

від 20 жовтня 2011 року, та «Кетреб проти Франції» (Ketreb c. France),

№ 38447/09, пункт 73, від 19 липня 2012 року).

За загальним правилом лише той факт, що особа померла за підозрілих обставин під час тримання її під вартою, має служити підставою для з`ясування, чи виконала держава свій обов`язок із забезпечення захисту права цієї особи на життя (рішення у справах «Слімані проти Франції» (Slimani v. France), № 57671/00, пункт 27, ЄСПЛ 2004-IX (витяги), та «Таї проти Франції» (Tais c. France), № 39922/03, пункт 83, від 1 червня 2006 року).

Апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги

ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди, дійшов обґрунтованого висновку про те, що втрата сина завдала значної моральної шкоди позивачу, яка полягає в її душевних стражданнях, з приводу передчасної смерті сина. Враховуючи характер та обсяг страждань, відсутність умислу зі сторони працівників Державної кримінально-виконавчої служби України, щодо спричинення смерті ОСОБА_2 , апеляційний суд правильно вважав, що розмір завданої моральної шкоди становить 200 000 грн.

Частиною першою статті 1166 ЦК Українивизначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1166 ЦК Українипередбачено, що відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними; 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду.

Наявність усіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов`язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.

Частина перша статті 1166 ЦК Українимістить пряму вказівку на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов`язкову підставу деліктної відповідальності.

Ураховуючи зазначене, обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що неправомірною бездіяльністю держави в особі Державної кримінально-виконавчої служби України, яка не забезпечила безпеку сину

ОСОБА_1 , що призвело до його смерті, їй завдано матеріальну шкоду у розмірі 11 268 грн, яка полягала у витратах на поховання, вказане підтверджується квитанцією серії ААВ № 305646 від 30 серпня 2017 року (а.с. 8).

Інші доводи касаційних скарг не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушені норми матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної кримінально-виконавчої служби України залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк