ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 524/955/21

провадження № 61-822св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Департамент державної реєстрації виконкому Кременчуцької міської ради, приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Мушинський Олександр Юрійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 11 травня 2023 року в складі судді Кривич Ж. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Департамент державної реєстрації виконкому Кременчуцької міської ради, приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Мушинський О. Ю., про визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору купівлі-продажу житлового будинку недійсними.

В обґрунтування позову вказала, що додатковим рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 26 листопада 2012 року їй та її матері ОСОБА_5 виділено разом 42/100 (31/100 та 11/100) домоволодінняна АДРЕСА_1 , а саме: у житловому будинку літ. «А» - кімнату «1-4», загальною площею 11,1 кв. м; по надвірним будівлям: частину сараю літ. «Б», сарай «Б1», сарай «Г», колодязь «К» та частину огорожі.

ОСОБА_2 виділено 58/100 частини домоволодіння з такими приміщеннями: у житловому будинку літ. «А» - передпокій «1-1», кладову «1-2», кухню «1-3», загальною площею приміщень 16,7 кв. м; по надвірним будівлям: частину сараю літ. «Б», погріб «В», вбиральню «Д1», літній душ «Д», сарай «дд1», частину огорожі.

У подальшому ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 06 січня 2016 року, де загальна площа належних йому приміщень у будинку зазначена як 18,2 кв. м, замість 16,7 кв. м як зазначено у вказаному судовому рішенні, та 06 лютого 2018 року продав належну йому частину будинку ОСОБА_6 .

Вказала, що у результаті таких дій було незаконно припинено право спільної часткової власності на вказаний будинок, а вона втратила переважне право на купівлю частки цього нерухомого майна.

Посилаючись на положення статей 328 362 ЦК України, позивач просила суд визнати недійсними: свідоцтво на право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1, видане Кременчуцьким міським управлінням юстиції 06 січня 2016 року стосовно житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , а також договір купівлі-продажу житлового будинку від 06 лютого 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Мушинським О. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 304.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 11 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що збільшення розміру площі частки відповідача на 1,5 кв. м відбулося не за рахунок площі приміщень, право власності на які належить позивачу, а у результаті демонтажу пічки у приміщенні кухні у тій частині будинку, яка була виділена в натурі відповідачу. Водночас суди звернули увагу на те, що після вирішення судом спору про виділ часток в натурі, ініційованого у тому числі ОСОБА_1 , право спільної часткової власності припинилося, а колишні співвласники втратили переважне право купівлі частки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У січні 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України: від 29 червня 2022 року в справі № 495/3521/18, від 23 червня 2022 року в справі № 587/666/17, від 03 квітня 2013 року в справі № 6-12цс13, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В обґрунтування доводів касаційної скарги заявник вказала, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про припинення права спільної часткової власності сторін на вказане будинковолодіння, та безпідставно не врахували необхідність отримання згоди на продаж частки із спірного нерухомого майна іншого співвласника. Крім того, суди не звернули увагу на відсутність у справі технічної документації щодо переобладнання частки будинку відповідача.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Домоволодіння АДРЕСА_1 належало співвласникам: ОСОБА_5 (1/8 частка), ОСОБА_1 (3/8 частки) та ОСОБА_2 (1/2 частка).

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 03 лютого 2012 року (справа № 2-156/12) частково задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про реальний розподіл домоволодіння та встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Виділено ОСОБА_1 3/8 частини та ОСОБА_5 1/8 частину домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається: в житловому будинку літ. «А» - кімнату «1-4», загальною площею 11,1 кв. м; по надвірним будівлям: частину сараю літ. «Б», сарай «Б1», сарай «Г», колодязь «К», частину огорожі.

Виділено ОСОБА_2 частину вказаного домоволодіння, що складається: у житловому будинку літ. «А» - передпокій «1-1», кладову «1-2», кухня «1-3», загальною площею приміщень 16,7 кв. м; по надвірним будівлям: частину сараю літ. «Б», погріб «В», вбиральню «Д1», літній душ «Д», сараї «дд1», частину огорожі. Встановлено порядок користування земельною ділянкою між співвласниками домоволодіння.

Виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_5 земельну ділянку площею 750 кв. м, яка на схематичному плані додатку № 3 до висновку експертного будівельно-технічного дослідження №П-138 від 31 травня 2011 року визначена синім кольором; ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 750 кв. м, яка на схематичному плані додатку № 3 до висновку експертного будівельно-технічного дослідження № П-138 від 31 травня 2011 року визначена червоним кольором.

Встановлено зону особистого сервітуту на строк 3 місяці на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , призначену для проходу до кімнати «1-4» житлового будинку літ. «А» АДРЕСА_1 .

Додатковим рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 26 листопада 2012 року (справа № 2-156/12) виділено ОСОБА_1 , ОСОБА_5 разом 42/100 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 , а саме наступні приміщення: в житловому будинку літ. «А» - кімнату «1-4», загальною площею 11,1 кв. м; по надвірним будівлям: частину сараю літ. «Б», сарай «Б1», сарай «Г», колодязь «К», частину огорожі.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 31/100 частин домоволодіння, а ОСОБА_5 - право власності на 11/100 частин домоволодіння.

Виділено ОСОБА_2 58/100 частини домоволодіння, а саме наступні приміщення: в житловому будинку літ. «А» - передпокій «1-1», кладову «1-2», кухню «1-3», загальною площею приміщень 16,7 кв. м; по надвірним будівлям: частину сараю літ. «Б», погріб «В», вбиральню «Д1», літній душ «Д», сараї «дд1», частину огорожі.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 58/100 частин домоволодіння.

Розпорядженням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради № 171-Р від 18 липня 2013 року за клопотанням ОСОБА_1 та ОСОБА_5 частині індивідуального житлового будинку присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .

06 січня 2016 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 ; загальна площа будинку - 18,2 кв. м, житлова площа - 11,8 кв. м.

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 06 лютого 2018 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_6 житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 .

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 19 лютого 2020 року (справа № 524/439/19), яке залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 про переведення на ОСОБА_1 прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу 58/100 частки житлового домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_1 права власності на 58/100 частки цього домоволодіння та витребування 58/100 частки домоволодіння з володіння ОСОБА_6 як добросовісного набувача.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 2023 частина домоволодіння, виділена ОСОБА_2 в окрему одиницю згідно із свідоцтвом про право власності, виданим Кременчуцьким міським управлінням юстиції за № НОМЕР_1 від 06 січня 2016 року, не відповідає розмірам його частки у домоволодінні, визначеним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 26 листопада 2012 року (а.с. 142-163, т. 2).

Аналізуючи дані, наведені в наданих на дослідження технічних паспортах, та дані натурного обстеження, експерт встановив, що в приміщенні кухні «1-3» житлового будинку літ. «А-1», яке належало на праві приватної власності ОСОБА_2 , було проведено демонтаж конструкції пічки, відповідно збільшилася площа приміщення з 10,3 кв. м до 11,8 кв. м. Таким чином, фактична площа приміщень в житловому будинку літ. «А», яка належить ОСОБА_2 , відповідає площі, яка зазначена у свідоцтві про право власності № НОМЕР_1 від 06 січня 2016 року та не відповідає площі приміщень, які були виділені ОСОБА_2 відповідно до додаткового рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 26 листопада 2012 року.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує дотримання принципу забезпечення балансу між інтересами власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктів власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, усього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власника з боку держави, фізичної чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Особи користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення й не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Кожен співвласник має право вимагати від інших передання йому у володіння та користування конкретної частини спільного майна, що відповідає його частці у праві власності (частина третя статті 358 ЦК України). При цьому право спільної часткової власності, безумовно, не припиняється. Це право може припинитися для співвласника за його волею у разі поділу спільного майна (стаття 367 ЦК України), виділу з нього частки (стаття 364 ЦК України) або шляхом розпорядження співвласником своєю часткою (статті 361 362 ЦК України).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що внаслідок демонтажу конструкції пічки у домоволодінні на АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_2 06 січня 2016 року отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, де загальна площа належних йому приміщень у будинку зазначена не 16,7 кв. м, як визначено судовим рішенням про розподіл вказаного домоволодіння, а 18,2 кв. м, та на підставі оскарженого договору купівлі-продажу від 06 лютого 2018 року відчужив належну йому частину будинку ОСОБА_6 . У результаті таких дій було незаконно припинено право спільної часткової власності на будинок, а вона втратила переважне право на купівлю частки нерухомого майна.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно керувався тим, що збільшення розміру площі частки відповідача у вказаному домоволодінні на 1,5 кв. м відбулося не за рахунок площі приміщень, право власності на які належить позивачу, а у результаті демонтажу пічки у приміщенні кухні у тій частині будинку, яка була виділена в натурі відповідачу судовим рішенням про поділ зазначеного домоволодіння.

Такі висновки суди обґрунтовано базували на належним чином оцінених доказах, у тому числі і висновку судової будівельно-технічної експертизи № 2023, у якому експерт встановив, що у приміщенні кухні «1-3» житлового будинку літ. «А-1», яке належало на праві приватної власності ОСОБА_2 , було проведено демонтаж конструкції пічки, відповідно збільшилася площа приміщення з 10,3 кв. м до 11,8 кв. м.

При цьому суди констатували відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження того, що збільшення розміру площі частки відповідача відбулося за рахунок площі приміщень позивачки, а також обґрунтовано вказали на те, що час проведення відповідачем демонтажу пічки не має правового значення (до чи після ухвалення судом додаткового рішення від 26 листопада 2012 року), оскільки його проведено у тій частині будинку, яка була виділена в натурі відповідачу.

Водночас суди підставно звернули увагу на те, що після вирішення судом спору про виділ часток в натурі (справа № 2-156/12) право спільної часткової власності припинилося, ОСОБА_2 06 січня 2016 року зареєстрував своє право приватної власності на нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , а отже, колишні співвласники спірного нерухомого майна втратили переважне право купівлі частки.

Відповідно до частини третьої статті 364 ЦК України у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Отже, у разі виділу співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України: від 29 червня 2022 року в справі № 495/3521/18, від 23 червня 2022 року в справі № 587/666/17, від 03 квітня 2013 року в справі № 6-12цс13, на які зокрема посилається заявник у своїй касаційній скарзі.

Таким чином, при вирішенні спору в цій справі та надаючи оцінку доводам позивача про порушення її прав внаслідок відчуження відповідачем належної йому частини будинку іншій особі, суди попередніх інстанцій правильно звернули увагу на те, що за загальним правилом виділення частки житлового будинку в натурі припиняє право спільної часткової власності на нього та не потребує згоди колишнього співвласника на відчуження цього майна, а тому обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю.

Схожі висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 211/7117/13-ц (провадження № 61-6812св19).

Отже, аргументи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів та до переоцінки доказів, що згідно із положеннями статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Таким чином, колегія суддів, надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 11 травня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

Є. В. Синельников