ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 524/9730/24

провадження № 61-914св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Укрсиббанк»,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «СА-19», ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СА-19» на ухвалу Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 09 вересня 2024 року у складі судді Андрієць Д. Д. та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

02 вересня 2024 року АТ «Укрсиббанк» звернулося до суду із позовом до ТОВ «СА-19», ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання за АТ «Укрсиббанк» права іпотекодержателя на квартиру АДРЕСА_1 , право якої виникло на підставі договору іпотеки укладеного 19 березня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ «Укрсиббанк», посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3617, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «СА-19».

Позов мотивовано тим, що 19 березня 2007 року між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передав позивачу в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Одночасно з посвідченням договору іпотеки приватним нотаріусом Ганночкою О. В. 19 березня 2007 року накладено заборону відчуження на предмет іпотеки та зареєстровано обтяження іпотекою у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером 4656484. В 2016 році АТ «Укрсиббанк» стало відомо, що 20 листопада 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кучиком С. Л. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про припинення іпотеки. Банком жодні повідомлення про виконання зобов`язань, забезпечених іпотекою, або про наявність інших підстав для припинення обтяження майна іпотекою приватному нотаріусу Кучику С. Л. не надавалися, а тому банком було направлено запит приватному нотаріусу Кучику С. Л. та отримано відповідь, якою нотаріус повідомив, що ним не вчинялися жодні нотаріальні дії щодо припинення іпотеки предмета іпотеки і виключення записів про обтяження стало можливим внаслідок виявленого факту компрометації його логіну, паролю та ключа ЕЦП.

На виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року, державним реєстратором проведено скасування у ДРРПНМ запису про припинення іпотеки від 19 березня 2007 року, про що 22 вересня 2016 внесено запис до ДРРПНМ. В результаті скасування запису на підставі рішення суду у ДРРПНМ було поновлено запис про речові права, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована. Потреба у визнанні права іпотекодержателя виникло у зв`язку із неможливістю АТ «Укрсиббанк» як стягувача задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у виконавчому провадженні, так як запис про іпотеку АТ «Укрсиббанк» було вилучено з реєстру, а майно, яке належить ОСОБА_1 (боржнику), та є предметом іпотеки, зареєстровано за іншою особою (ТОВ «СА-19»).

06 вересня 2024 року АТ «Укрсиббанк» звернулось до суду із заявою про забезпечення позову у справі № 524/9730/24 за позовом АТ «Укрсиббанк».

Заява обґрунтована тим, що предметом позову є визнання права АТ «Укрсиббанк», як іпотеко держателя, на квартиру АДРЕСА_1 . Відповідач може вчинити дії з відчуження нерухомого майна, що зробить неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову, оскільки право власності на спірну квартиру вже неодноразово перереєстровувалось на інших осіб.

Просив суд забезпечити позов АТ «Укрсиббанк» про визнання права іпотекодержателя на квартиру АДРЕСА_1 шляхом накладання арешту на предмет іпотеки.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 вересня 2024 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року, заяву про забезпечення позову задоволено частково. Накладено заборону відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині вимог відмовлено.

Суд першої інстанції прийняв до уваги те, що предметом позову є визнання права позивача як іпотекодержателя на нерухоме майно, тому дійшов висновку, що накладення заборони відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо квартири АДРЕСА_1 буде співмірним заявленим позовним вимогам.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції вказавши, що ЦПК України не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Тому доводи щодо правомірності набуття права власності на спірне нерухоме майно ТОВ «СА-19» колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони стосуються обставин справи, які суд досліджує та перевіряє під час розгляду справи по суті позовних вимог.

Предметом спору у справі, що переглядається, є захист права позивача як іпотекодержателя на спірну квартиру. При цьому судом встановлено, що спірна квартира неодноразово відчужувалась на користь третіх осіб.

Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо відсутності реальної загрози утруднення виконання можливого рішення суду ґрунтуються на припущеннях та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

20 січня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ТОВ «СА-19» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить ухвалу суду першої інстанції і постанову апеляційного суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні клопотання АТ «УкрСиббанк» про забезпечення позову відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що 15 лютого 2018 року Апеляційним судом Полтавської області ухвалено постанову в справі № 524/1775/17, якою в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «Укрсиббанк» за Договором про надання споживчого кредиту № 11129780000 від 19 березня 2007 року у сумі 72 267, 21 дол. США та пені у розмірі у розмірі 64 684,12 грн - звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 19 березня 2007 року, що укладений між ПАТ «Укрсиббанк» і ОСОБА_1 , а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 2007 року. В подальшому ПАТ «УкрСиббанк» отримало виконавчий лист на підставі указаної постанови та пред`явило його до виконання в Автозаводський ВДВС місті Кременчук. У вказаній справі за наслідками перегляду судових рішень Верховним Судом у поданні державного виконавця відмовлено і вказано, що станом на час вирішення місцевим судом питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, що не зареєстровано у встановленому законом порядку, квартира АДРЕСА_1 перебувала у власності ОСОБА_2 , яким вона була придбана за процедурою прилюдних торгів, проведених ДП «СЕТАМ». Відсутні будь-які підстави вважати, що вказана квартира належить боржнику ОСОБА_1 . Тобто станом на 25 квітня 2024 року ОСОБА_2 є добросовісним набувачем та законним власником квартири АДРЕСА_1 . Запис про право власності внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 11 вересня 2018 року під номером 27859239.

25 квітня 2024 року ОСОБА_2 відчужив її шляхом укладення договору дарування з ТОВ «СА-19» (обдаровуваний). Запис про право власності ТОВ «СА-19» на квартиру внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25 квітня 2024 року за № 54757136.

Враховуючи пункт 1 частини першої статті 2 Закону Украни «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також статті 182 316 321 328 330 334 388 ЦК України вбачається, що ТОВ «СА-19» є законним власником квартири АДРЕСА_1 , оскільки придбав майно у добросовісного набувача і яке, в свою чергу, не було обтяжене жодною іпотекою.

Поряд з цим, постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 було практично змінено підходи застосування статті 23 Закону України «Про іпотеку»: за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12- 127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню. Указаною постановою також встановлено, що права особи, яка покладається на дані реєстру речових прав, мають пріоритет по відношенню до прав іпотекодержателя, чий запис про іпотеку було незаконно вилучено, або не було зареєстровано (Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду в постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 922/1995/17). На іпотекодержателя покладається обов`язок довести, що особа, яка придбала іпотечне майно, діяла недобросовісно. Тобто, законність придбання квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , подальше її відчуження та набуття на неї права власності ТОВ «СА-19» прямо встановлена наведеним законодавством та судовою практикою.

Проте суд першої інстанції не з`ясував всі обставини, що мають значення для справи, і прийняв незаконне рішення про накладення заборони відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних щодо майна ТОВ «СА-19», яке є законним власником квартири і не має ніякого відношення до іпотечних договорів АТ «УкрСиббанк» з іншими особами.

Враховуючи положення статті 23 Закону України «Про іпотеку», фактично навіть у разі відчуження ТОВ «СА-19» належного йому на праві власності спірного майна, позивач не буде позбавлений права іпотекодержателя, в разі задоволення його позовних вимог. Поряд з цим, апеляційний суд в оскаржуваній постанові погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що доводи скаржника про правомірність набуття права власності на спірне майно слід розглядати та досліджувати під час розгляду справи по суті позовних вимог. Проте, такі висновки не виключають та не скасовують той факт, що судом першої інстанції не було обґрунтовано підстави обрання виду забезпечення позову.

У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ «УкрСиббанк», у якому просить касаційну скаргу ТОВ «СА-19» залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Зазначає, що дії третіх осіб по перереєстрації предмету іпотеки направлені на уникнення виконання судового рішення у справі № 524/1775/17 та є такими, що направлені на перешкоджання АТ «УкрСиббанк» задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. Враховуючи попередні дії третіх осіб по перереєстрації предмета іпотеки, відсутність обтяжень на квартиру, подальші дії АТ «УкрСиббанк» по зверненню стягненню на предмет іпотеки будуть ускладнені або неможливі в зв`язку з новою перереєстрацією квартири на інших осіб. Враховуючи зазначене, арешт на квартиру зобов`язаний забезпечити АТ «УкрСиббанк» реальне та ефективне виконання судового рішення, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Позовні вимоги АТ «УкрСиббанк» в цій справі свідчать про наявність порушеного права позивача на іпотечну квартиру та необхідність захисту цих прав шляхом поновлення права іпотеки банку на квартиру. А заходи забезпечення позову необхідні для реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Враховуючи, що спірна квартира, яка перебуває в іпотеці банку, підлягає примусовій реалізації на користь АТ «УкрСиббанк», але знаходиться у розпорядженні ТОВ «СА-19», заходи забезпечення позову є необхідними задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, з врахуванням того, що предмет іпотеки вже декілька разів було перереєстровано на різних осіб. Накладена судом заборона на відчуження предмету іпотеки не порушує прав ТОВ «СА-19», тому що до нього перейшли права іпотекодавця.

ТОВ «СА-19» не може вважатися добросовісним набувачем квартири, оскільки не сплачував за неї кошти, а отримав її як подарунок. Твердження, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем та законним власником спірної квартири не відповідають обставинам справи, та протилежне вже встановлено судовими рішеннями. ОСОБА_2 , як і попередні до нього особи, за якими в реєстрі реєструвалося право власності, оренди, іпотеки не могли набувати цих прав, оскільки вони набувалися на підставі нікчемних правочинів. Судами при розгляді справи № 524/1775/17 встановлено, що предмет іпотеки відчужувався ОСОБА_1 без згоди іпотекодержателя та на час розгляду справи був зареєстрований за ТОВ «Адвіга». Також встановлено нікчемність договору купівлі-продажу іпотечної квартири, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Алвіга», а подальші правочини, що були вчинені на підставі нікчемного правочину, також є нікчемними. Тому за відсутності записів про іпотеку АТ «УкрСиббанк» в Державному реєстрі іпотек, збереження за АТ «УкрСиббанк» права іпотекодержателя на іпотечну квартиру, постановлено звернути стягнення на іпотечну квартиру на користь АТ «УкрСиббанк».

Виконавчий напис за № 1617, вчинений 11 липня 2018 року, про звернення стягнення на квартиру та приміщення нотаріальної контори судовими рішеннями у справі № 524/7046/18 визнано таким, що не підлягає виконанню.

Враховуючи, що торги відбувалися не на користь іпотекодержателя АТ «УкрСиббанк, твердження про те, що іпотека банку припинилася в зв`язку з реалізацією на електронних торгах не ґрунтуються на доказах. Доводи відповідача про те, що ТОВ «СА-19» придбавало спірну квартиру у добросовісного набувача, і яке не було обтяжено жодною іпотекою, також не відповідає наданим відповідачем доказам. В договорі дарування зазначено про те, що квартира перебуває в іпотеці.

Судами у справі № 524/1775/17 встановлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно неправомірно було вилучено запис про іпотеку АТ «УкрСиббанк», вилучено запис про право власності ОСОБА_1 на підставі нікчемного правочину, результатом якого було внесення запису про право власності ОСОБА_2 . Отже, відомості, що містяться в Державному реєстрі, не відповідають фактичним документам (тобто обставинам) та не можуть братися до уваги. З огляду на встановлені судами у справах № 524/1775/17, № 524/7046/18 обставини, відсутні підстави вважати, що здійснення державної реєстрації права власності на майно за ОСОБА_2 здійснено правомірно, оскільки це суперечить положенням статей 215 216 ЦК України та частині третій статті 12 Закону України «Про іпотеку».

Правовий висновок Верховного Суду у справі № 922/2416/17 не можна застосовувати в повній мірі при розгляді цієї справи, оскільки обставини наведеної справи не є тотожними справі, що розглядається. У справі № 922/2416/17 предмет іпотеки первісно реалізовувався в процедурі банкрутства, отримувачем коштів від реалізації іпотеки мав стати іпотекодержатель, але в подальшому процедуру банкрутства було закінчено як незаконно розпочату. У справі ж № 524/9730/24 квартира, яка є предметом іпотеки, не реалізовувалася на користь іпотекодержателя АТ «УкрСиббанк» з подальшим перерахуванням коштів іпотекодержателю, а була відчужена власником на підставі нікчемного правочину, при цьому обставини чинності іпотеки АТ «УкрСиббанк» встановлено судовим рішенням.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від18 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині першій статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що:

«умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що:

«43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

54. Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред`явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.

55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.

57. Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні».

У справі, що переглядається, при частковому задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суди врахували предмет позову про визнання права позивача як іпотекодержателя на нерухоме майно, між сторонами дійсно виник спір, спірмірність заявленим позовним вимогам забезпечення такого позову накладенням заборони відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо спірної квартири, реальну загрозу утруднення виконання можливого рішення суду, оскільки рішеннями судів в інших справах встановлено, що ця квартира неодноразово незаконно відчужувалась на користь третіх осіб, можливе подальше відчуження відповідачем спірної квартири об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що в разі задоволення позову в цій справі це не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.

Колегія суддів враховує, що немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки квартира залишається в його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час, а також погоджується з висновком апеляційного суду, що доводи відповідача щодо його добросовісності та правомірності набуття права власності на спірну квартиру стосуються обставин, які суд має дослідити та перевірити під час розгляду справи по суті позовних вимог.

Встановивши, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення заяви АТ «Укрсиббанк».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без дотримання норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а судові рішення в оскарженій частині - без змін.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СА-19» залишити без задоволення.

Ухвалу Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 09 вересня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року в частині забезпечення позову шляхом накладення заборону відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо квартири залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко