№ 527/1812/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 527/1812/16-ц

провадження № 61-956св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Глобинська міська рада Полтавської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 4 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Атаманової С. Ю., та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Кривчун Т. О., Абрамова П. С., Пилипчук Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Глобинської міської ради Полтавської області про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-ресурсі Глобинської міської ради Полтавської області (http://globyne-rada.gov.ua) було розміщено статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», в якій частина інформації стосовно нього не відповідала дійсності, була недостовірною і такою, що порушувала його право на повагу до честі, гідності та ділової репутації, оскільки він, будучи публічною особою, в цей час перебував на посаді заступника голови Глобинської районної державної адміністрації, займався громадською діяльністю як член громадської організації «Громадський рух «За розвиток і процвітання Глобинщини» та балотувався в 2015 році на посаду міського голови міста Глобине.

Недостовірною і неправдивою, на його думку, є інформація, яка міститься у вказаній статті про те, що він:

1) «…дозволив собі вчиняти порушення законності, які як державний службовець, та і взагалі, як громадянин, не мав права робити, розпочавши передвиборну агітацію з фальсифікації та перекручень певних фактів», оскільки подібних дій позивач не допускав;

2) «…забув про заповідь статті 40 Закону України «Про корупцію», що державні службовці зобов`язані при виконанні своїх службових повноважень дотримуватися політичної нейтральності, уникати демонстрації у будь-якому вигляді власних політичних переконань або поглядів, не використовувати службові повноваження в інтересах політичних партій чи їх осередків або окремих політиків», оскільки позивач не порушував принцип нейтральності державного службовця та не міг порушувати норму закону «Про корупцію», якого не існує у законодавчій системі України;

3) «…в порушення інших Законів, зокрема статті 8 Закону України «Про рекламу» став використовувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України у рекламі свого громадського руху, що забороняється робити. Така ж заборона передбачена і статтею 18 Закону України «Про об`єднання громадян», яка забороняє політичним партіям мати символіку, яка відтворює державні символи України. А саме такі зображення державних символів були розміщені на агітаційній палатці цієї громадської організації, батуті та навіть прикріплені до державних прапорців, які роздавали від імені цієї громадської організації з прізвищем та іменем державного діяча ОСОБА_3 . Як особа, що перебуває на такій посаді, яка покликана сприяти виконанню законів та Конституції України в районі, сама ж їх відверто і прилюдно безсоромно порушує? Однак, і цього разу на сесії ради в присутності депутатів ОСОБА_4 так і не визнав неправильності своїх дій та порядку вирішення суспільно-важливих проблем», оскільки він не вчиняв порушень вищевказаних норм законодавчих актів.

Окрім того, вказував, що опублікована відповідачем стаття містить образливі висловлювання на адресу позивача, а саме:

1) «Як на свої роки дуже зарано дістався крісла заступника голови районної державної адміністрації»;

2) «… з якогось дива зголосився бути лідером громадського руху. Раніше теж були якісь такі месії-шарлатани, які щоб заробити собі статки, ким себе тільки не оголошували, аби довірливих людей надурити та відібрати в них кошти і майно. Цей же в такий спосіб хоче дорватись до влади. Та якої ще влади потрібно, якщо вибачте пан, чи державний службовець - друга за посадою особа в районі. Керуй. Так ні щось не так. Можливо, «клепиків» чи пак глузду не вистачає, чи керівного хисту»;

3) «…ОСОБА_1…»;

4) «…використовує свою посаду не для вирішення проблем Глобинщини, не на користь громади, а для здобуття власного дешевого популізму…».

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недостовірною зазначену вище інформацію, розміщену (опубліковану) в мережі Інтернет на веб-ресурсі Глобинської міської ради Полтавської області в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», та зобов`язати відповідача спростувати дану інформацію шляхом розміщення (опублікування) в мережі Інтернет, а саме на веб-ресурсі Глобинської міської ради Полтавської області (globynska-gromada.gov.ua), з урахуванням її уточнення під час підготовчого провадження, повідомлення про ухвалене судове рішення у даній цивільній справі, включаючи публікацію резолютивної частини даного судового рішення.

Оскільки поширення вказаної недостовірної інформації про нього відбулось через образливі висловлювання на його адресу, що були виражені в брутальній, принизливій та непристойній формі, що ганьблять його честь, гідність та ділову репутацію, просив стягнути з відповідача на свою користь завдану такими діями моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Ухвалою Семенівського районного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 4 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що викладена в статті інформація є вираженням суб'єктивної думки третьої особи ОСОБА_2 як її автора, фактично коментарем тієї ситуації, яка склалась навколо створення будинку ветеранів в місті Глобине, та ролі посадових осіб у її вирішенні з наданням відповідної оцінки їх діям, тобто є не твердженням про факти, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації. Такі висновки не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору. Натомість поширення таких висновків на сайті відповідача повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь-якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації, отриманої з різних джерел.

Отже, стаття, в якій містилось повідомлення про хід та результати обговорення питання, що мало суспільний інтерес, та були відтворені висловлювання інших осіб, незалежно від того, були вони змінені, чи ні, є одним із способів інформування громадськості.

Також позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини завдання йому моральної шкоди саме внаслідок приниження його честі, гідності та ділової репутації, а тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди також не підлягає задоволенню.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 4 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що висновок місцевого суду стосовно того, що викладена в статті інформація є вираженням суб`єктивної думки ОСОБА_2 як її автора, тобто оціночним судженням ситуації, що склалась навколо питання створення будинку ветеранів в місті Глобине, з наданням відповідної оцінки ситуації, тобто є не твердженням про факти, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками третьої особи у справі щодо отриманої інформації, є правильним.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, врахувавши, що спірні висловлювання є оціночним судженням, яке не підлягає спростуванню, суд першої інстанцій правильно вирішив спір по суті та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення про відмову в позові, яке не підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що поширена відповідачем інформація в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» не відповідає дійсності, є недостовірною і такою, що порушує його право на повагу до його гідності, честі, а також негативно впливає на його ділову репутацію, є помилковими, оскільки поширена у статті інформація є оціночним судженням її автора щодо відповідних обставин, не встановлює жодних фактів і спростуванню не підлягає.

Належних та допустимих доказів того, що вказана стаття містить образливі висловлювання на адресу позивача, які ганьблять його гідність, честь та ділову репутацію та були сформульовані в брутальній, принизливій та непристойній формі, матеріали справи не містять.

Вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від вимог про визнання відповідної інформації такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, які не підлягають задоволенню, тому відсутні підстави і для стягнення моральної шкоди, що правильно визначено місцевим судом, за відсутності належних та допустимих доказів завдання відповідної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

9 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 4 жовтня 2019 року і постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 просить касаційну скаргу розглядати за його участю.

Підставою касаційного оскарження рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 4 жовтня 2019 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року вказує, що викладена у статті інформація є недостовірною, образливого характеру, яка порушує право на повагу до його гідності, честі, а також негативно впливає на його ділову репутацію.

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені висловлювання не носять характер образ (хоча і висловлені в агресивній формі), а є критичними по відношенню до причетної до даної обставини людини - позивача у справі, та є вираженням погляду автора статті на вказані події, не відповідають дійсності, як і те, що у статті були поширені оціночні судження.

Суди не з`ясували всі фактичні обставини справи та не надали їм належну оцінку.

Позиція інших учасників справи

У червні 2020 року Глобинська міська рада подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на відповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій нормам матеріального та процесуального права, просила залишити касаційну скаргу без задоволення.

У червні 2020 року ОСОБА_2 подав пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в яких, посилаючись на відповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій нормам матеріального та процесуального права, просив залишити касаційну скаргу без задоволення.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 на дату виникнення спірних правовідносин перебував на посаді першого заступника голови Глобинської районної державної адміністрації Полтавської області.

Згідно з інформаційним бюлетенем Громадської організації «Громадський рух «За розвиток і процвітання Глобинщини» ОСОБА_1 був членом даної громадської організації.

3 серпня 2015 року між Глобинською міською радою в особі голови ОСОБА_7 (замовник) та ОСОБА_2 (виконавець) було укладено договір № 292 про надання інформаційних послуг, предметом якого є підготовка та розміщення у засобах масової інформації аналітичної інформації, статей, оголошень, тощо з метою інформування населення територіальної громади про діяльність замовника, підготовка текстів виступів міського голови, розміщення на офіційному веб-сайті замовника матеріалів, що підлягають оприлюдненню, організація та проведення зборів, зустрічей з представниками громадськості, засобів масової інформації, виконання інших замовлень. Строк дії договору до 31 грудня 2016 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 в мережі Інтернет на веб-ресурсі Глобинської міської ради Полтавської області (http://globyne-rada.gov.ua) була розміщена стаття «ІНФОРМАЦІЯ_1» в якій зазначено наступне (мовою оригіналу):

- абзац 1 «В четвер, 27 серпня 2015 року, в залі для засідань міської ради відбулася чергова 57 сесія Глобинської міської ради. Особливістю цієї сесії міської ради було те, що на зібрання депутатів міської ради для участі в роботі сесії прибули голова Глобинської районної державної адміністрації ОСОБА_10, перший заступник голови Глобинської районної державної адміністрації ОСОБА_1, заступник районного військового комісара ОСОБА_5 , начальник управління праці та соціального захисту населення Глобинської районної державної адміністрації ОСОБА_11, начальник територіального центру ОСОБА_12, голова районної організації ветеранів, депутат Глобинської районної ради ОСОБА_14 та представники ветеранської організації району ОСОБА_13 та ОСОБА_6 »;

- абзац 2 «Поява таких поважних і шанованих людей була пов'язана з тим, що першим питанням повістки денної було розгляд звернення голови Глобинської районної організації ветеранів ОСОБА_15 щодо передачі в оренду колишнього будинку ветеранів, що розміщується за адресою: АДРЕСА_1 . Розгляд цього питання був пов'язаний з заходами по відкриттю будинка ветеранів в місті Глобине. Розглядаючи це питання, Глобинський міський голова зауважив, що на сьогодні задовольнити звернення не має можливості, бо у відповідності до частини 7 статті 8 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» забороняється проводити відчуження, передачу в оренду (користування), заставу (іпотеку), лізинг, концесію, оперативне управління об'єктів комунальної власності територіальних громад, що об'єдналися, з дня набрання чинності рішення про утворення об'єднаної територіальної громади...об'єднання громад в Глобинську міську об`єднану територіальну громаду відбулося згідно рішення Полтавської обласної ради від 13 серпня 2015 року»;

- абзац 4 «Однак така відповідь відразу ж була використана як привід для звинувачень депутатів Глобинської міської ради в небажанні розглядати питання відкриття будинку ветеранів та утримання його за рахунок бюджету міської ради. Дещо емоційний виступ голови районної ветеранської організації ОСОБА_19, можна було зрозуміти, він неодноразово звертався в районні інстанції, на сесію районної ради з проханням сприяти у відкритті будинку ветеранів, однак всі інстанції дружньо кивають в бік міської ради і, як кажуть, віз і нині там…»;

-абзац 6 «Дещо більш врівноваженим був виступ голови Глобинської районної державної адміністрації ОСОБА_16… Що стосується створення будинку ветеранів в місті Глобине, то він закликав морально підтримати такий захід, а також, що необхідно вирішувати питання утримання такого закладу за рахунок співфінансування його з бюджетів міської та районної рад. В тім, як конкретно вирішити це питання з його уст так і не прозвучало. Мовляв, думайте Ви»;

- абзац 7 «Потім напросився на слово і ще один державний службовець, друга людина в районі за посадою - перший заступник голови Глобинської районної державної адміністрації ОСОБА_1. Цей виступаючий став обвинувачувати міську раду, депутатів в тому, що вони умисне закрили будинок ветеранів, а майно, що було розікрали»;

- абзац 8 «Те що міська рада не мала відношення до громадської організації «Соціальний захист», яка управляла і майном, і коштами будинку ветеранів, та не приймала рішення про припинення її діяльності й закриття будинку ветеранів, його не цікавило. В ході подальшого виступу ОСОБА_3 депутатам стало зрозуміло, що його взагалі то не цікавить питання конкретного вирішення проблем відкриття та функціонування в місті Глобине будинку ветеранів…»;

- абзац 9 «Міський голова ОСОБА_7 запитав у ОСОБА_3 , як він, державний службовець такого рангу в районі, не прийшов, не порадився з міським головою з приводу вирішення тих чи інших проблем, не звернувся до сесії міської ради, так як мав на це право, і не тільки як посадова особа, а як і кожен житель міської ради, а дозволив собі вчиняти порушення законності, які як державний службовець, та і взагалі, як громадянин не мав права робити, розпочавши передвиборну агітації з фальсифікацій та перекручень певних фактів»;

- абзац 10 «Тут, слід зауважити, що у ОСОБА_3 , як першого заступника голови Глобинської районної державної адміністрації достатньо повноважень, щоб будь-яке питання вирішити законним шляхом, хоча б і ту ж проблему будинку ветеранів. Здавалось, що тобі треба, молодий, розумний здібний. Як на свої роки, життєвий досвід та здобутки дуже зарано дістався крісла заступника голови районної державної адміністрації. Здається, що ще треба. Твори добро в ім'я громади та людей глобинських. Адже для цього в тебе є всі важелі державного посадовця. Однак ні, з якогось дива зголосився бути лідером громадського руху. Раніше теж були якісь такі месії-шарлатани, які щоб заробити собі статки, ким себе тільки не оголошували, аби довірливих людей надурити та відібрати в них кошти і майно. Цей же в такий спосіб хоче дорватись до влади. Та якої ще влади потрібно, якщо вибачте пан, чи державний службовець - друга за посадою особа в районі. Керуй. Так ні щось не так. Можливо, «клепиків» чи пак глузду не вистачає, чи керівного хисту»;

- абзац 11 «До речі за глузду. Не знаємо, куди дивляться там особи, які повинні наглядати за законністю, де ті органи, що борються з корупцією, якщо ОСОБА_1 забув про заповідь статті 40 Закону України «Про корупцію», що державні службовці зобов'язані при виконанні своїх службових повноважень дотримуватися політичної нейтральності, уникати демонстрації у будь-якому вигляді власних політичних переконань або поглядів, не використовувати службові повноваження в інтересах політичних партій чи їх осередків або окремих політиків»;

- абзац 12 «Уникнув. Та так уникнув, що в порушення інших Законів, зокрема статті 8 Закону України «Про рекламу» став використовувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України у рекламі своєї громадського руху, що забороняється робити. Така ж заборона передбачена і статтею 18 Закону України «Про об'єднання громадян» яка забороняє політичним партіям мати символіку, яка відтворює державні символи України. А саме такі зображення державних символів були розміщені на агітаційній палатці цієї громадської організації, батуті та навіть прикріплені до державних прапорців, які роздавали від імені цієї громадської організації глобинцям з прізвищем та іменем державного діяча ОСОБА_1»;

- абзац 13 «Як особа, що перебуває на такій посаді, яка покликана сприяти виконанню законів та Конституції України в нашому району, сама ж їх відверто і прилюдно безсоромно порушує?»;

- абзац 14 «Однак, і цього разу на сесії ради в присутності депутатів рада ОСОБА_4 так і не визнав не правильності своїх дій та порядку вирішення суспільно-важливих проблем»;

- абзац 15 «Тоді вже присутнім депутатам ради остаточно стало зрозуміло, що для нього не потрібно, щоб ця проблема з будинком ветеранів була вирішена, йому вона потрібна для власного дешевого піару»;

- абзац 17 «По закінченню розгляду цього питання присутні гості залишили зал засідань. Депутати ж переконавшись, що ОСОБА_4 , використовує свою посаду не для вирішення проблем Глобинщини, не на користь громади, а для здобуття власного дешевого популізму, проголосували за пропозицію депутата ОСОБА_9 про направлення відповідних звернень, щодо «діяльності» цього державного службовця до керівників державних адміністрацій району та області, а також правоохоронних органів».

Згідно з постановою Глобинської міської виборчої комісії № 5 від 29 вересня 2015 року затверджено подання самовисуванців - кандидатів на посаду голови Глобинської міської об'єднаної територіальної громади, в тому числі, і ОСОБА_1 .

Постановою Глобинського районного суду Полтавської області від 12 травня 2016 року визнано неправомірними дії Глобинської міської ради в частині прийняття рішення від 27 серпня 2015 року за № 531 «Про протиправну поведінку першого заступника голови Глобинської райдержадміністрації ОСОБА_1» та скасовано вказане рішення.

Під час розгляду справи судом встановлено, що рішенням Глобинської міської ради від 27 серпня 2015 року за № 531 було зобов'язано Глобинського міського голову ОСОБА_7 направити звернення до голови Полтавської обласної державної адміністрації ОСОБА_17 та голови Глобинської районної державної адміністрації ОСОБА_18 про притягнення до відповідальності ОСОБА_1 . Зобов'язано Глобинського міського голову ОСОБА_7 направити звернення до правоохоронних органів для проведення перевірки та притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 .

Вчинення ОСОБА_1 будь-яких протиправних дій, підтверджених судовим рішенням, яке набрало законної сили, під час судового розгляду справи встановлено не було.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 4 жовтня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї відповідача та пояснень ОСОБА_2 , суд дійшов таких висновків.

У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

З позиції правової природи, право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.

Колегія суддів наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі

№ 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) викладено правовий висновок такого змісту: «При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право».

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

За змістом статті 29 Закону України «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

З огляду на викладене, суспільство має право на отримання інформації, яка надає йому можливість здійснити її оцінку самостійно на основі всієї сукупності фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації, а особливо тих, що розповсюджуються лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями.

З урахуванням необхідності громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців та публічних осіб, є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики і оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Таким чином, публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі й у грубій формі, прискіпливої уваги і підвищеної зацікавленості суспільства до його діяльності та/або особистого життя тощо, адже, обираючи кар'єру публічної особи, вони свідомо погодились на таку увагу.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, обов'язковому визначенню підлягає характер такої інформації та з'ясовування того, чи є така інформація фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених під час судового розгляду фактичних обставин справи.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак в цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів з використанням мовно-стилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Крім того, у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого

2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати, зокрема, рекомендації, що містяться в Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

У зазначеній Резолюції визначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Системний аналіз зазначених норм права з урахуванням релевантної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише сама така інформація, висловлена чи написана відповідачем у цій категорії справ. Тобто, предметом спору у цій категорії справ є спірна інформація, що передається дослівним цитуванням (без редагування, корегування, власного розуміння позивача).

Тобто конкретно висловлена особою інформація (сказана, написана, надрукована в ЗМІ) повинна бути предметом дослідження та правового аналізу у справах про захист честі, гідності і ділової репутації. Саме сказані відповідачем висловлювання, тобто дослівне твердження, досліджуються на предмет оціночності суджень із урахуванням вживаних особою слів та виразів із використанням мовно-стилістичних засобів.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу, частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Встановивши, що на дату розміщення на офіційному сайті відповідача статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» (ІНФОРМАЦІЯ_2) ОСОБА_1 був публічною особою, оскільки обіймав публічну посаду першого заступника голови Глобинської районної державної адміністрації Полтавської області та здійснював громадську діяльність як член Громадської організації «Громадський рух «За розвиток і процвітання Глобинщини», межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього були значно ширшими, оскільки позивач безпосередньо відігравав важливу роль у діяльності місцевого органу виконавчої влади та вирішенні питань, віднесених до його повноважень, внаслідок чого безпосередні дії позивача становили суспільний інтерес.

Також суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши положення статей 3, 4, 6 Декларації, а також прецендентну практику ЄСПЛ, дійшов обґрунтованого висновку що розміщена на сайті Глобинської міської ради Полтавської області інформація у вигляді опублікованої статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка лише в частині стосувалась ОСОБА_1 , відображала критичну оцінку її автором тієї ситуації, яка склалася під час розгляду на сесії Глобинської міської ради питання про функціонування будинку ветеранів у місті Глобине, мотивів поведінки позивача та допущених ним висловлювань під час обговорення даного питання, а також оцінку його дій та компетентності як посадової особи місцевого органу виконавчої влади та члена громадської організації.

Вказані висловлювання не носять характер образ (хоча і висловлені в агресивній формі), а є критичними по відношенню до причетної до даної обставини людини -позивача у справі, та є вираженням погляду автора статті на вказані події.

При цьому оціночні судження ОСОБА_2 як автора статті щодо використання позивачем своєї посади не для вирішення проблем Глобинщини, не на користь громади, а для здобуття власного дешевого популізму, ґрунтувалися на його особистому трактуванні даної інформації, отриманої з іншого джерела - від депутатів Глобинської міської ради за результатами розгляду зазначеного вище питання, а оціночні судження щодо порушення позивачем законності, які він як державний службовець, та і взагалі, як громадянин, не мав права робити, розпочавши передвиборну агітацію з фальсифікацій та перекручень певних фактів, - ґрунтувалися на його особистому трактуванні даної інформації, отриманої з іншого джерела - від голови Глобинської міської ради ОСОБА_7 під час сесії ради.

Крім того, у вказаній статті були поширені оціночні судження з урахуванням стилістики викладеної в ній інформації, що притаманні розмовному стилю, що повністю узгоджується з практикою ЄСПЛ.

Право на власне тлумачення обставин справи є виявом реалізації конституційного права на свободу думки, свободу слова та вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Таким чином, викладена в статті інформація є вираженням суб`єктивної думки ОСОБА_2 як її автора, фактично коментарем тієї ситуації, яка склалась навколо створення будинку ветеранів в місті Глобине, та ролі посадових осіб у її вирішенні з наданням відповідної оцінки їх діям, тобто є не твердженням про факти, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації. Такі висновки не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору.

Натомість поширення таких висновків на сайті відповідача повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь-якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації отриманої з різних джерел.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частина друга статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

З огляду на викладене, розміщення на веб-сайті Глобинської міської ради статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» стосується інформування громадськості - жителів міста Глобине, як територіальної громади, про діяльність ради, зокрема про хід обговорення суспільно-важливого питання, пов`язаного зі створенням в місті Глобине будинку ветеранів, та позиції з цього приводу посадових осіб даного органу місцевого самоврядування, органу виконавчої влади та депутатів.

При цьому опублікування вказаної статті на офіційному сайті відповідача не може оцінюватись як порушення ним вимог діючого законодавства щодо заборони оприлюднення інформації саме в такій формі та з використанням такого ресурсу, оскільки під час судового розгляду позивачем не було наведено посилання на жодний нормативно-правовий акт, положеннями якого були б встановлені вимоги до змісту та стилістики викладу інформації, яка не носить офіційного характеру, та заборони її розміщення на сайті органу місцевого самоврядування.

Разом з тим, міська рада, представляючи інтереси територіальної громади міста, не позбавлена права на інформування населення - жителів міста Глобине про свою діяльність, висвітлюючи при цьому спірні питання та надаючи оцінку дій посадових осіб як міської ради, так і місцевого органу виконавчої влади.

Інформація, поширена на сайті відповідача, стосується виключно професійної та громадської діяльності позивача, а не його приватного життя, а тому, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.

Крім того, позивач, будучи посадовою особою, не довів, що опублікована на сайті відповідача у наведеному контексті інформація є твердженням про факти, а не оціночним судженням, що оспорена ним інформація порушувала його особисті немайнові права, або завдала шкоди його особистим немайновим благам, або призвела до звільнення позивача із займаної посади внаслідок її поширення, як і не надав доказів того, що метою опублікування ІНФОРМАЦІЯ_2 статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» було саме намагання опорочити його честь, гідність та ділову репутацію.

Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів і містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Касаційний суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про розгляд касаційної скарги у цій справі за його участю, оскільки за змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні із викликом сторін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 4 жовтня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук