Постанова

Іменем України

03 червня 2022 року

м. Київ

справа № 534/223/19

провадження № 61-11264 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області у складі судді

Солохи О. В. від 15 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Карпушина Г. Л.,

Гальонкіна С. А. від 03 червня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо

ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ та виділ майна в натурі.

В обґрунтування позову зазначав, що з 10 серпня 2007 року він та

ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 30 червня 2016 року (справа № 534/990/16-ц). За час шлюбу вони за спільні кошти 25 березня

2008 року придбали земельну ділянку, загальною площею 1 000 кв.м,

що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер № 5310200000:50:026:0696, оформлену на відповідача.

Оскільки шлюб між ними розірвано, виникла необхідність у поділі майна подружжя, у тому числі вищезазначеної земельної ділянки, так як добровільно поділити не можуть.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:визнати земельну ділянку, площею 1 000 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер

№ 5310200000:50:026:0696, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; визначити розмір часток кожного зі співвласників відповідно до рівності часток співвласників по 1/2 частині; припинити право спільної сумісної власності подружжя на вказану земельну ділянку, виділивши йому в натурі у приватну власність земельну ділянку площею 500 кв.м, позначену в Додатку № 2 до висновку експерта від 06 лютого 2019 року № 1/5-19 жовтим кольором, а ОСОБА_2 виділити у власність земельну ділянку площею 500 кв.м, позначену в Додатку № 2 до висновку експерта від 06 лютого

2019 року № 1/5-19 зеленим кольором; визнати за ними право власності на зазначену земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 15 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 03 червня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано земельну ділянку, загальною площею 1 000 кв. м, яка розташована по

АДРЕСА_1 , кадастровий номер № 5310200000:50:026:0696, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визначено у такому майні розмір часток кожного із співвласників відповідно до рівності часток співвласників по 1/2 частині. Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку, загальною площею 1 000 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер № 5310200000:50:026:0696, шляхом її поділу в натурі відповідно до висновку експерта від 06 лютого 2019 року

№ 1/5-19. Виділено ОСОБА_1 у натурі у приватну власність земельну ділянку, площею 500 кв. м, і визнано за ним право власності на таке майно, як самостійний об`єкт права власності. Виділено ОСОБА_2 в натурі

у приватну власність земельну, ділянку площею 500 кв. м, й визнано за нею право власності на таке майно, як самостійний об`єкт права власності.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір

у сумі 768,40 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати пов`язані із проведенням експертного земельно-технічного дослідження

від 06 лютого 2019 року, у сумі 1 500,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати пов`язані із витребуванням доказів (залученням спеціаліста землевпорядної організації Компанія «ТЕРРА-МАКС») для проведення експертного земельно-технічного дослідження, у сумі 1 500,00 грн.

Судові рішення мотивовано тим, що, досліджуючи надані докази у справі, та встановивши підстави набуття права власності на спірну земельну ділянку,

а саме належним чином укладений та посвідчений договір купівлі-продажу, та факт набуття земельної ділянки за час шлюбу, суди прийшли до висновку, що земельна ділянка є об`єктом спільної сумісної власності й підлягає поділу, оскільки набута за спільні кошти подружжя.

Суд першої інстанції зазначив, що твердження відповідача про те, що позивач пропустив строк на звернення до суду з позовом, є безпідставним, так як шлюб між сторонами було розірвано 30 червня 2016 року, рішення набрало законної сили 12 липня 2016 року, а з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 12 лютого 2019 року. При цьому, суд вказав, що даний спір раніше не розглядався, тому доводи відповідача, що зазначений спір розглянуто, посилаючись на інший спір між сторонами у справі № 534/1052/17, до уваги не береться.

Крім того, суди вказали, що відповідач не заперечувала, що договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки укладався нею за час перебування в шлюбі з ОСОБА_1 та в інтересах їх сім`ї, проте, вона заперечувала факт набуття нею права власності на спірну земельну ділянку, оскільки вказувала, що право власності на спірну земельну ділянку набувається з моменту державної реєстрації цього права, а сам по собі договір купівлі-продажу не свідчить про придбання нерухомого майна.

При цьому, суди вказали, що в даній справі спірні відносини не стосуються питання відчуження спірної земельної ділянки, набутої за договором

купівлі-продажу від 25 березня 2008 року, так як предметом позову є права спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку, що виникло в силу закону та на підставі посвідченого 25 березня 2008 року приватним нотаріусом Комсомольського міського округу Куц С. М. за реєстровим

№ 23396 договору купівлі - продажу земельної ділянки та згоди ОСОБА_1 на купівлю об`єкта нерухомого майна.

Суди вказали, що в матеріалах справи наявний державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 679205 (завірений нотаріусом), на якому на зворотній стороні стоїть відмітка ОСОБА_2 засвідчена її підписом, відповідно до якої остання отримала у нотаріуса 15 лютого

2011 року оригінал даного Державного акту на право власності на спірну земельну ділянку. На звороті вказаного акту стоїть відмітка приватного нотаріуса Комсомольського міського нотаріального округу за реєстровим

від 25 березня 2008 року № 2396, що ним посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого право власності на вказану земельну ділянку переходить до ОСОБА_2 . Напис завірено підписом та скріплено печаткою.

Суди зазначили, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, пославшись на відповідну судову практику Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 15 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 534/223/19

з Комсомольського міського суду Полтавської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2021 року клопотання

ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 15 лютого 2021 року задоволено, зупинено дію вказаного судового рішення до закінчення касаційного провадження

у справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі

№ 755/9215/15-ц, провадження № 14-382 цс 19, та у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 450/1726/16-ц, провадження

№ 61-20736 св 19, щодо порядку державної реєстрації правочинів.

Вказує, що суди порушили норму процесуального права, так як взяли до уваги сумнівну копію витягу з Державного земельного кадастру від 17 січня

2014 року та не витребували оригінал вказаного документи, не взяли до уваги заявлене клопотання про витребування оригіналу. При цьому, вказує,

що згідно з Державного земельного кадастру від 15 жовтня 2019 року,

від 03 листопада 2020 року, які є в матеріалах справи, володіє спірною земельною ділянкою ОСОБА_3 , тому до неї не переходило право власності на спірну земельну ділянку.

Крім того, зазначає, що 17 червня 2021 року відомості про право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а 01 липня 2021 року їй стало відомо, що ОСОБА_3 здійснила відчуження спірної земельної ділянки третій особі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. При цьому, зазначає, що посилання в касаційній скарзі на правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду не можуть бути застосовані у цій справі, так як у справі інші фактичні обставини і спірні правовідносини не є подібними. Крім того, вказує, що у постанові від 22 червня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 334/3161/17, провадження

№ 14-188 цс 20 відступила від правового висновку, викладеному у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження

№ 14-382 цс 19.

Також зазначає, що в матеріалах справи наявна завірена нотаріусом копія державного акту на спірну земельну ділянку з відміткою нотаріуса про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, виданий за її заявою, на звороті державного акту міститься запис про право власності на земельну ділянку, тому дані обставини спростовують доводи ОСОБА_2 щодо не набуття нею права власності на спірну земельну ділянку. При цьому, вказує, що він надавав згоду на придбання нею спірної земельної ділянки і договір купівлі-продажу не визнавався недійсним.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 15 лютого 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 03 червня 2021 року ОСОБА_2 посилається на те, суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім цього, вказує, що судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що з 10 серпня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 30 червня 2016 року було розірвано

(т. 1, а. с. 17, 18).

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 25 березня 2008 року

ОСОБА_4 , який діяв за довіреністю від імені ОСОБА_5 продав,

а ОСОБА_2 купила земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га,

що заходиться на території Комсомольської міської ради Полтавської області, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка належить ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯГ № 679205, виданого Комсомольською міською радою Полтавської області 18 січня

2008 року та зареєстрована в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010854700017, кадастровий

№ 5310200000:50:026:0696.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 25 березня 2008 року посвідчений приватним нотаріусом Комсомольського міського нотаріального округу Куц С. М. за реєстровим

№ 2396 (т. 1, а. с. 19).

Згідно з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер витягу НВ-5301107912014 вказана земельна ділянка, кадастровий номер 5310200000:50:026:0696, площа 0,1000 га, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 66).

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви про згоду на придбання майна від 25 березня 2008 року ОСОБА_1 надав згоду ОСОБА_2 на купівлю об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки розміром 1000 кв.м,

що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5310200000:50:026:0696 (т. 1, а. с. 20).

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісної власністю, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до статті 60 СК України що майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо), самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтерес сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною четвертою статті 65 СК України визначено, що договір, укладений одним із подружжя інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором використане в інтересах сім`ї.

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною першою статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі , зокрема придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Частинами дев`ятою та десятою статті 79-1 ЗК України визначено, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Згідно з положенням статті 89 ЗК України земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки подружжя. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.

За змістом статті 126 ЗК України (у редакції, яка діяла на момент укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки) визначено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджується Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформлюється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідні положення Закону України від 05 березня 2009 року № 1066-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об`єднання земельних ділянок» Положення цього Закону щодо посвідчення права власності на земельні ділянки документами, зазначеними у частині другій статті 126 ЗК України, поширюються також на випадки, коли зазначені документи були укладені (видані) до набрання чинності цим Законом, але державні акти на право власності на земельні ділянки видані не були. У такому випадку нотаріус, який посвідчив (видав) відповідний документ, звертається з письмовим запитом до органу, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, про підтвердження того, що державний акт на право власності на землю (земельну ділянку) не виданий новому власнику земельної ділянки. Після надходження до нотаріуса письмового підтвердження такого факту державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право власності на землю або державний акт на право власності на земельну ділянкувилучається нотаріусом із його справ та після здійснення відмітки про перехід права власності на неї долучається до відповідного документа, зазначеного у частині другій статті 126 ЗК України. Термін розгляду зазначеного запиту органом, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, не повинен перевищувати 14 календарних днів.

Таким чином, у разі придбання земельної ділянки за договором купівлі-продажу нотаріус при посвідченні договору купівлі-продажу земельної ділянки долучав (вилучав зі своєї справи) державний акт про право власності на земельну ділянку і долучав до договору купівлі-продажу та проставляв на цьому акті відмітку про перехід права власності. Ці дії регламентуються постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2009 року № 439

«Про деякі питання посвідчення права власності на землю».

Крім того, 07 липня 2011 року прийнято Закон України №3613-VІ

«Про державний земельний кадастр».

Зі змісту частини восьмої статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянку.

Таким чином, у Державному земельному кадастрі відбувається реєстрація земельних ділянок й відомостей про земельні ділянки, а не реєстрація прав на таку.

Пункт 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі

№ 916/675/15.

Суди вірно зазначили, що недосягнення із відповідачем згоди щодо спірної земельної ділянки фактично впливають на права власника стосовно такого майна, щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном в абсолютному суб`єктивному правовому значенні такого права; фактично порушують такі права позивача; такі дії відповідача позбавляють/обмежують його в інших правах. За такого, способом захисту таких порушених своїх права вбачає лише поділ та виділ в натурі частки із спірного майна, що є у спільній частковій власності в окрему одиницю із припиненням права спільної часткової власності на таке (поділене та виділене в натурі) майно.

Згідно з положенням статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом вимог статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Верховний Суд України у пункті 22 постанови Пленуму від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснив, що поділ спільного

майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими

статтями 69-72 СК України та статті 372 ЦКУкраїни.

Згідно з положенням статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними у натурі. У разі недомовленості між подружжям про поділ майна, спір вирішується судом. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Положення даної статті СК Україникореспондується із положенням

статті 364 ЦК України, зокрема, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно.

Суд першої інстанції зазначив, що згідно висновку експерта від 06 лютого 2019 року №1/5-19, встановлено, що відповідно до вимог нормативно-правових актів є технічна можливість розділити земельну ділянку, кадастровий № 5310200000:50:026:0696, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до часток співвласників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (по 1/2 кожному, як такої,

що набута подружжям у шлюбі).

У дослідницькій частині даного висновку експерта та додатках №1, №2 запропоновано варіанти розподілу земельної ділянки, кадастровий

№ 5310200000:50:026:0696, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 між співвласниками

ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (по 1/2 частки кожному). Обидва варіанти передбачають технічну можливість розподілу (поділу, виділу) спірної земельної ділянки, з урахуванням рівності часток кожного співвласника.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно встановив підстави набуття права власності на спірну земельну ділянку, а саме належним чином укладений та посвідчений договір купівлі-продажу та факт набуття земельної ділянки за час шлюбу, тому земельна ділянка є об`єктом спільної сумісної власності й підлягає поділу.

Верховний Суд погоджується із висновками судів й зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними, так як суди надали правильну оцінку усім фактичним обставинам у справі, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому, колегія суддів зазначає, що доводи про те, що суди порушили норму процесуального права, так як взяли до уваги сумнівну копію витягу з Державного земельного кадастру від 17 січня 2014 року, є необґрунтованими, так як в рішенні міського суду зазначається, що судом не взято до уваги копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5301107912014 з додатком до нього, так як позивачем та його представником не подано оригіналу вказаного витягу (т. 1, а. с. 115-117).

Крім того, Верховний суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування правового висновку Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 450/1726/16-ц, провадження № 61-20736 св 19, оскільки в наведеній постанові та в оскаржуваних судових рішеннях установлені різні фактичні обставини справ. При цьому, колегія суддів вказує, що у постанові від 22 червня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 334/3161/17, провадження

№ 14-188 цс 20, відступила від правового висновку, викладеному у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження

№ 14-382 цс 19 на яку посилається ОСОБА_2 . Крім того, у цих справах різні фактичні обставини.

Доводи касаційної скарги про обставини, які мали місце після ухвалення судових рішень, що стосуються ОСОБА_7 , до уваги не беруться, так як судові рішення ухвалені згідно тих фактичних обставин і поданих доказів, які існували на час їх ухвалення і суди об`єктивно не могли їх врахувати. Верховний Суд у силу імперативної норми статті 400 ЦПК України нові докази також не може досліджувати.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2021 року зупинено дію рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 15 лютого 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, тому слід поновити дію вказаного судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 15 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 червня

2021 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 15 лютого 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць