Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 536/2127/18

провадження № 61-16788св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 ,

третя особа: приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка Олександр Вікторович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2020 року у складі судді Колотієвського О. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка О. В.

Позовна заява мотивована тим, що вона є донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

16 листопада 2018 року вона звернулася до приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Волошиної Н. А. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька.

Зазначала, що 12 грудня 2018 року нотаріусом їй повідомлено про існування заповіту, складеного зі слів її батька 15 травня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В., відповідно до якого все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати йому на час смерті він заповів своїй дружині ОСОБА_2 .

Посилалася на те, що за життя батько повідомляв, що не має наміру складати заповіт, вказуючи, що після його смерті всім спадкоємцям дістанеться порівну згідно із законом.

Крім того, оспорюваний заповіт складений без підпису її батька, без прочитання та ще й за день до його смерті.

Вважала, що заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Зокрема, заповіт посвідчений нотаріусом Ганночкою О. В. поза межами його нотаріального округу.

Крім того, з оспорюваного заповіту видно, що заповіт прочитаний вголос нотаріусом і свідками, тобто при відсутності фізичних вад у її батька він не читав та не підписував його. Норма щодо прочитання заповіту нотаріусом взагалі відсутня.

У тексті заповіту та в посвідчувальному написі зазначений ОСОБА_4 , тобто відсутнє по батькові заповідача. Також відсутній текст: «Заповіт повністю прочитаний уголос заповідачем до його підписання у присутності запрошених ним (нею) свідків» та не вказані прізвища, імена, по батькові свідків, місця їх реєстрації або проживання. Отже нотаріусом не додержана форма складання посвідчувального напису.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. від 15 травня 2018 року, реєстраційний номер 977.

- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2020 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького нотаріального округу Ганночкою О. В. від 15 червня 2018 року за номером 977.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що нотаріальна дія вчинена поза межами міського нотаріального округу, до якого відноситься приватний нотаріус Ганночка О. В.

Оскільки село Кривуші Полтавської області Кременчуцького району, де було посвідчено оспорюваний заповіт, відноситься до Кременчуцького району, а отже, до Кременчуцького районного нотаріального округу, відтак, приватний нотаріус Ганочка О. В., який є нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу, не мав права вчиняти нотаріальну дію поза межами свого нотаріального округу.

У зв`язку з вказаним, районний суд дійшов висновку про недоцільність надавати обґрунтування іншим обставинам, які викладені у позові, оскільки встановлення судом порушення порядку посвідчення заповіту, в даному випадку за межами нотаріального округу, є самостійною та достатньою підставою для визнання заповіту недійсним.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночки Олександра Вікторовича задоволено.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення.

Відмовлено з задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо недійсності заповіту з підстав його посвідчення поза межами нотаріального округу приватного нотаріуса Кременчуцького нотаріального округу Ганночки О. В. є неправильними, оскільки норми законодавства України не передбачають заборони особі звернутися до будь-якого нотаріуса з метою вчинення нотаріальної дії - посвідчення заповіту. Суд послався на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20.)

При цьому позивачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року скасувати та направити справу на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, які підтверджують, що у спадкодавця були відсутні фізичні вади або хвороби, які б заважали йому особисто прочитати та підписати заповіт, що вказує на відсутність передбачених законом підстав для підписання заповіту замість заповідача іншою особою та свідчить про порушення при посвідченні оспорюваного заповіту вимог закону щодо його форми.

Зазначає, що районний суд, ухвалюючи судове рішення, обґрунтував його лише однією підставою позову - посвідчення заповіту нотаріусом поза межами нотаріального округу, при цьому залишив поза увагою інші підстави, зазначені у позові.

Вважає, що нотаріус при посвідченні заповіту незаконно застосував положення статей 1248 1252 1253 ЦК України, оскільки заповідач не мав фізичних вад, які б заважали йому самостійно прочитати чи підписати документ.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення районного суду фактично через зміну судової практики та не застосував практику Верховного Суду, яка є обов`язковою для застосування на підставі частини четвертої статті 263 ЦПК України. При цьому апеляційний суд зазначив, що «суду не надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі», хоча вона посилалася на порушення вимог щодо форми та посвідчення заповіту.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 756/10183/16-ц (провадження № 61-6108св19).

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 жовтня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Каларашу А. А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 травня 2022 року у зв`язку з увільненням від роботи на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони судді Калараша А. А. справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2022 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 липня 2022 року справу повернуто на розгляд Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Фактичні обставини, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 01 листопада 2018 року (том 1, а. с. 10).

15 травня 2018 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночко О. В., відповідно до якого все його майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати ОСОБА_3 на час смерті він заповідав своїй дружині ОСОБА_2 (том 1, а. с. 12).

У зв`язку з тим, що заповідач хворів, на його особисте прохання та його дорученням, в його присутності та в присутності нотаріуса та свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , текст заповіту підписано ОСОБА_7 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою та другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина на все належне йому на момент смерті майно. Відповідно до заповіту від 15 травня 2018 року ОСОБА_3 заповів все його майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати йому на час смерті, своїй дружині ОСОБА_2

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка О. В., про визнання недійсним заповіту,оскільки вважала, що під час укладення заповіту ОСОБА_3 не мав фізичних вад, які б не давали йому змоги самостійно за власним волевиявленням прочитати та підписати заповіт, був освіченою особою. Крім того, зазначала про те, що нотаріус посвідчив заповіт поза межами свого нотаріального округу.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що посвідчення заповіту приватним нотаріусом поза межами нотаріального округу не є підставою для визнання заповіту недійсним та відмовив у задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеністю позивачем відсутності у заповідача волевиявлення на вчинення заповіту.

Висновки суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову з підстав посвідчення заповіту поза межами нотаріального округу приватного нотаріуса відповідають положенням закону та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20).

Крім того, Велика Палата у цій справі повернула справу до Касаційного цивільного суду, не знайшовши підстав для прийняття справи до провадження.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову через недоведеність позовних вимог з огляду на таке.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року в справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18) зроблено висновок по застосуванню частини другої статті 1257 ЦК України та вказано, що «для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України».

Встановлено, що як судом першої інстанції, так і апеляційним судом під час розгляду справи та ухвалення судових рішень не надавалася оцінка доводам позивача щодо іншої підстави позову, а саме посвідчення оспорюваного заповіту з порушенням вимог закону щодо його форми.

Зазначене є порушенням вимог ЦПК України щодо обґрунтованості судового рішення. Так, у пункті 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України визначено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Така сама вимога стосується і постанови апеляційного суду, зокрема, у пункті «в» частина третя статті 382 ЦПК України зазначається, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

З огляду на зазначене, судами попередніх інстанцій неповно досліджено всі обставини справи, зокрема, судом першої інстанції не встановлено, чи був заповідач ОСОБА_3 освіченою особою, чи міг він на момент вчинення заповіту прочитати та власноруч підписати заповіт, чи мав він фізичні вади або хвороби, та чи була необхідність у прочитанні та підписанні заповіту від його імені третіми особами та за участі свідків.

Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належно оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу положень статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди обох попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, належно не перевірили доводи сторін і надані на їх підтвердження докази та не встановили склад учасників справи, то ухвалені у справі судові рішення відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк