Постанова

Іменем України

20 березня 2020 року

м. Київ

справа №536/2161/17

провадження №61-9698св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач - Пришибська об`єднана сільська територіальна громада Кременчуцького району Полтавської області,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_5 ,

третя особа - Третя кременчуцька державна нотаріальна контора Полтавської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2018 року у складі судді Клименко С. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у складі колегії суддів Панченка О. О., Одринської Т. В., Пікуля В. П.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Пришибської об`єднаної сільської територіальної громади Кременчуцького району Полтавської області (далі - Пришибська об`єднана територіальна громада), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , неповнолітнього ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_5 , третя особа - Третя кременчуцька державна нотаріальна контора Полтавської області, в якому просила визнати заповіт ОСОБА_6 , складений від 30 серпня 2017 року та посвідчений старостою с. Кобелячок Пришибської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області нікчемним.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_6 , який до смерті проживав без реєстрації зі своєю сестрою ОСОБА_7 в АДРЕСА_1 .

У день смерті ОСОБА_8 30 серпня 2017 року посвідчено заповіт, згідно якого земельну ділянку площею 6,44 га, яка належала померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19 червня 2010 року, останній заповів наступним чином: 2 га - ОСОБА_2 , 2 га - ОСОБА_3 , 1,44 га - доньці ОСОБА_1 , 1,00 га та іншу земельну ділянку площею 0,46 га - сину ОСОБА_9 .

Позивач вважав, що спірний заповіт складено та посвідчено з порушенням вимог закону щодо форми заповіту та його посвідчення. Дані недоліки і порушення, допущені старостою с. Кобелячок (с. Малики) Пришибської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області ОСОБА_10 .

Так, з тексту заповіту неможливо встановити чи дійсно він прочитаний заповідачем, чи складено його в приміщенні сільської ради, чи староста с. Кобелячок виїжджала додому до заповідача, відомості про дієздатність заповідача в заповіті також відсутні, не вказана адреса здійснення посвідчувального запису.

Крім того, у заповіті вказується, що на час складання заповіту заповідач проживав за адресою: АДРЕСА_2 , при тому, що згідно з актом про підтвердження факту проживання без реєстрації до дня смерті від 24 жовтня 2017 року він проживав за адресою:

АДРЕСА_1 .

Улютому 2018 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 , неповнолітнього ОСОБА_4 в особі законного представникаОСОБА_5 , ОСОБА_2 , в якому просив здійснити тлумачення заповіту ОСОБА_6 , посвідченого 30 серпня 2017 року старостою с. Кобелячок (с. Малики) Пришибської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області Черепахою Таїсою Михайлівною, зареєстрованого в реєстрі за № 31.

Зустрічний позов мотивовано тим, що спадкоємці за заповітом після смерті ОСОБА_6 мають різне уявлення стосовно обсягу спадкового майна. Оскільки розмір частин спадкового майна: земельної ділянки з визначеними межами площею 6,44 га, зазначено в заповіті в гектарах (2 га, 1 га, 1,44 га), а не в частках і спадкоємці по-різному рахують розміри своїх часток, то це унеможливлює отримання ними свідоцтв про право спадщину.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що заповіт, вчинений спадкодавцем на користь відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , суперечить ЦК України чи іншим актам цивільного законодавства. Судом не встановлено обставин, з якими закон пов`язує визнання заповіту нікчемним.

Оскаржуваний заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми, змісту та посвідчення, оскільки заповідач ОСОБА_6 , недієздатним чи обмежено дієздатним визнаний судом не був, тому мав право на складання заповіту; заповіт має письмову форму та посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування; зміст заповіту, текст якого підписаний особисто заповідачем, містить роз`яснення останньому положень статей 1233-1236 1238 1241 1248 1307 ЦК України; правочин зареєстровано в Спадковому реєстрі, тому підстав для визнання його нікчемним немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні первісного позову про визнання заповіту нікчемним, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення в оскаржуваній частині та задовольнити вимоги первісного позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що під час вирішення даного спору поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що заповіт написаний в той день, коли ОСОБА_6 помер та в заповіті не вказано дати народження його дітей, проте чітко вказані дати народження інших осіб.

Суди не дотрималися встановленого нормами процесуального закону принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду обставин справи аналізує і надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди обмежились лише поясненнями та доказами, наданими відповідачами, чим обмежили права позивача. Доводи і факти, на які посилався позивач при зверненні до суду, не дослідили та не навели факти, які б спростували ці доводи.

Судами не з`ясовано усіх обставин справи та не надано їм належної правової оцінки. Суди зробили власне тлумачення правових норм та помилково виходили з того, що відсутність у заповіті певних реквізитів, передбачених Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, може розцінюватися як порушення форми заповіту лише у тому разі, коли відсутність таких реквізитів позбавляє можливості встановити особу спадкодавця, свободу його волевиявлення, час, місце вчинення заповіту, особу, яка його нотаріально посвідчила, тощо.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_3 в особі представника, заперечує проти доводів позивача за первісним позовом та просить залишити ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судові рішення оскаржується виключно в частині відмови у задоволенні первісного позову про визнання заповіту нікчемним, у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржувані рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 1233 ЦК Українивизначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК Українипередбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Форма заповіту передбачає обов`язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України(частина третя статті 1247 ЦК України).

Згідно із статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до змісту статті 37 Закону України «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних); 3) видають дублікати посвідчених ними документів; 4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах.

При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, за змістом пункту 1.2 якого нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

У справі, яка переглядається встановлено, що оспорюваний заповіт посвідчено уповноваженою особою органу місцевого самоврядування - старостою с. Кобелячок (с. Малики) Черепахою Т. М., якою дотримано вимоги щодо посвідчення заповіту, визначені ЦК України та Порядком, зокрема заповіт складено зі слів заповідача, в його присутності, після складення заповіту за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, його було прочитано особисто вголос та власноручно підписано саме заповідачем. Заповіт зареєстровано в Спадковому реєстрі.

Суди обґрунтовано виходили з того, що при посвідченні заповіту були дотримані вимоги щодо його форми - заповіт складено у письмовій формі із зазначенням місця і часу їх складання, уповноважена особа органу місцевого самоврядування встановила особу заповідача, перевірила його дієздатність та посвідчила особистий підпис на заповіті. При складанні та посвідченні заповіту дотримано таємницю заповіту відповідно до статті 1255 ЦК України.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати складений ОСОБА_8 заповіт нікчемним, оскільки позивач не надала суду жодного належного та допустимого доказу порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні.

При цьому, у цій справі позивач у якості підстав визнання заповіту нікчемним посилається виключно на недотримання форми і порядку під час його посвідчення, дійсність підпису заповідача у заповіті, складання заповіту за відсутності у останнього необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту не є предметом даного спору і такими підставами позов не обґрунтовувався.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що зміст заповіту не відповідає нормам законодавства щодо його форми і порядку посвідчення, наявність численних суттєвих порушень, вбачаються необґрунтованими та були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій при вирішенні спору по суті заявлених вимог, і суди на підставі наявних у справі доказів дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав вважати заповіт нікчемним.

Обставини та докази, на які посилається позивач на підтвердження своїх доводів про нікчемність заповіту, у повній мірі перевірені судами попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості оскаржених судових рішень спростовуються змістом оспорюваного заповіту, іншими матеріалами справи, які не містять доказів відсутності вільного волевиявлення заповідача на складання заповіту і порушення визначених законом умов його складання, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування правильних по суті рішень судів попередніх інстанцій, оскільки ґрунтуються на доведенні необхідності переоцінки доказів і обставин, на які посилався позивач, пред`являючи позов, і яким суди дали належу оцінку.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська