Постанова
Іменем України
19 березня 2020 року
м. Київ
справа №537/2508/18
провадження №61-5630св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Первинна профспілкова організація публічного акціонерного товариства «Джей ТІ Інтернешнл Україна» Професійної спілки працівників агропромислового комплексу України,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Первинної профспілкової організації публічного акціонерного товариства «Джей ТІ Інтернешнл Україна» Професійної спілки працівників агропромислового комплексу України на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 листопада 2018 року у складі судді Хіневича В. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року у складі колегії суддів Панченка О. О., Пікуля В. П., Дорош А. І.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду до Первинної профспілкової організації публічного акціонерного товариства «Джей ТІ Інтернешнл Україна» Професійної спілки працівників агропромислового комплексу України (далі - ППО ПАТ «Джей ТІ Інтернешнл Україна»), з участю третьої особи - ОСОБА_2 з позовом, вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення засідання профспілкового комітету ППО ПАТ «Джей ТІ Інтернешнл Україна», оформлене протоколом № 7 від 14 березня 2018 року;
- визнати незаконним та скасувати рішення засідання профспілкового комітету ППО ПАТ «Джей ТІ Інтернешнл Україна», оформлене протоколом № 17 від 18 березня 2018 року, в частині надання згоди на звільнення фінансового контролера профспілкового комітету ППО ПАТ «Джей ТІ Інтернешнл Україна» Адарченка Д. В.;
- визнати незаконним та скасувати постанову № 5 профспілкового комітету ППО ПАТ «Джей ТІ Інтернешнл Україна» від 29 травня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді фінансового контролера профспілкового комітету первинної профспілкової організації ПАТ «Джей ТІ Інтернешнл Україна»;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду в сумі 3 0000 грн та допустити негайне виконання рішення суду.
Позов мотивовано тим, що з 17 листопада 1992 року позивач займав посаду культпрацівника профкому Кременчуцької тютюнової фабрики.
12 червня 2006 року був переведений на посаду фінансового контролера профкому ЗАТ «Джей ТІ Інтернешнл Україна» (з 18 жовтня 2011 року профком ЗАТ «Джей ТІ Інтернешнл Україна» перейменовано в ППО ПАТ «Джей ТІ Інтернешнл України»).
Згідно протоколу № 7 від 14 березня 2018 року одночасно були скорочені посади фінансового контролера та казначея ППО ПАТ «Джей ТІ Інтернешнл Україна» та введені посади бухгалтера і фінансового аналітика профкому.
27 березня 2018 року позивач отримав попередження про скорочення штатної одиниці фінансового контролера з 26 травня 2018 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України і рішення, згідно протоколу № 7, засідання профспілкового комітету від 14 березня 2018 року. Пропозиції, щодо зайняття будь-яких інших вакантних посад, що відповідають кваліфікації позивача роботодавцем не пропонувались.
29 травня 2018 року позивача звільнено з посади фінансового контролера профкому в зв`язку зі скороченням штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з внесенням відповідного запису до трудової книжки на підставі протоколу № 17 від 18 травня 2018 року та постанови № 5 від 29 травня 2018 року відповідача.
Позивач вважав своє звільнення незаконним, оскільки у відповідача фактично не відбулось скорочення чисельності або штату працівників, або змін в організації виробництва і праці, у розумінні пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки мало місце фактичне перейменування посади, яку він займав з одночасним введенням посади, аналогічною за змістом і функціональним навантаженням тій, з якої його звільнено. Письмове попередження від 21 березня 2018 року позивач не отримував.
Під час звільнення позивача відповідач не виконав обов`язок щодо працевлаштування працівника при скорочені чисельності працівників або штату.
Незаконним звільненням позивачу завдано моральної шкоди, розмір якої ним оцінено в суму 30 000 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Крюківського районного районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року, позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано рішення засідання профспілкового комітету ППО ПАТ «Джей ТІ Інтернешнл Україна», оформлене протоколом № 7 від 14 березня 2018 року.
Визнано незаконним та скасовано рішення засідання профспілкового комітету ППО ПАТ «Джей ТІ Інтернешнл Україна», оформлене протоколом № 17 від 18 травня 2018 року в частині надання згоди на звільнення фінансового контролера профспілкового комітету ППО ПАТ «Джей ТІ Інтернешнл Україна» ОСОБА_1.
Визнано незаконною та скасовано постанову № 5 профспілкового комітету ППО ПАТ «Джей ТІ Інтернешнл Україна» від 29 травня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді фінансового контролера профспілкового комітету первинної профспілкової організації ПАТ «Джей ТІ Інтернешнл Україна» Професійної спілки працівників агропромислового комплексу України.
Стягнуто з ППО ПАТ «Джей ТІ Інтернешнл Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 травня 2018 року по 13 листопада 2018 року в сумі 58 500 грн.
Стягнуто з ППО ПАТ «Джей ТІ Інтернешнл Україна» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 3000 грн.
Стягнуто з ППО ПАТ «Джей ТІ Інтернешнл Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на правову в сумі 18 000 грн.
Стягнуто з ППО ПАТ «Джей ТІ Інтернешнл Україна» на користь держави судовий збір в сумі 4228,8 грн.
Допущено до негайного виконання рішення, в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що при звільненні позивача з роботи відповідачем не дотримано вимоги трудового законодавства. Позивачу не запропоновано усі вакантні посади на підприємстві, що відповідачем не спростовано. Протокол № 7 від 14 березня 2018 року, яким скорочено посаду позивача, прийнято з порушенням норм Статуту Професійної спілки працівників агропромислового комплексу України та Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», у зв`язку з чим, рішення, оформлене вказаним протоколом є незаконним і таким, що підлягає скасуванню. Вимоги, щодо визнання незаконним та скасування рішення профспілкового комітету, оформленого протоколом № 17 від 18 травня 2018 року, визнання незаконною та скасування постанови № 5 від 29 травня 2018 року та вимоги, щодо поновлення позивача на посаді, суд першої інстанції вважав похідними та такими, що також підлягають задоволенню.
Поновлюючи позивача на роботі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі частини другої статті 235 КЗпП України стягнув з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, визначив його розмір з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року, з подальшими змінами та доповненнями.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що внаслідок неправомірних дій відповідача, позивач зазнав моральних страждань, що виразилась у втраті душевного спокою та порушенні життєвих зв`язків, тому з урахуванням всіх обставин справи визначив розмір відшкодування в сумі 3000 грн, яку стягнув з відповідача на підставі статті 237-1 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ППО «ПАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна», не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та закрити провадження у справі в частині визнання незаконними і скасування рішень профспілкового комітету, а у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правове становище відповідача, зокрема те, що профспілка працівників АПК України є громадською організацією, яка здійснює свою діяльність на підставі Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» і Статуту.
Судами не враховано положень і обмежень, встановлених статтею 12 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», відповідно до якої професійні спілки, їх об`єднання у своїй діяльності незалежні від державних органів та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні.
Вирішуючи даний спір, суди не врахували, що вимоги статті 49-2 КЗпП України не містять вказівки, що попередження про звільнення повинно містити письмову пропозицію щодо можливості заняття працівником посад з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, тощо. В законі не зазначено у який саме спосіб проводиться погодження роботодавця з виборним профспілковим органом скорочення штату.
Позивач, в силу своїх посадових обов`язків, які він виконував більше двох місяців після попередження про скорочення його посади, знав про наявність вакантних посад, але не виявив бажання переводу на посаду фінансового аналітика.
Оскільки посада фінансового аналітика відсутня в тарифно-кваліфікаційному довіднику, тому така посада, не могла бути запропонована позивачу.
Відповідачем дотримана гарантія, передбачена статтею 49-2 КЗпП України, оскільки позивачу була запропонована нова посада, він знав про її наявність, і це було підтверджене у судовому засіданні як свідками, так і письмовими доказами які містяться в матеріалах справи. Але суд не надав цим доказам належної оцінки. Позивач не претендував на введену посаду, оскільки не подав відповідну заяву протягом двох місяців.
Суди попередніх інстанцій безпідставно зв`язали дві самостійні процедури, а саме скорочення чисельності штату і розірвання трудового договору за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, вважав останнє похідним від попереднього.
Висновки судів про те, що у відповідача не відбулося скорочення штату, є помилковими, оскільки скорочення штату та скорочення чисельності є різними поняттями.
Судами не враховано, що скорочення чисельності або штату працівників може бути зумовлене, зокрема, вдосконаленням виробництва, суміщенням професій, зменшенням обсягу робіт, перепрофілюванням підприємства, установи, організації тощо.
У даному випадку зміни були викликані вдосконаленням бухгалтерського обліку у зв`язку із комп`ютеризацією обліку та звітності та необхідності фахівців для виконання роботи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_1 в особі представника, заперечує проти доводів відповідача та просить залишити ухвалені у справі судові рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Крім того, представником ОСОБА_1 у відзиві заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн, понесених останнім у зв`язку із розглядом справи в суді касаційної інстанції.
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України проведено у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників.
Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим органом лише у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкруцтва або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Із змісту наведеної норми убачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, зокрема: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Доводити виконання вимог щодо порядку вивільнення працівника зобов`язаний саме роботодавець, покладення такого обов`язку на працівника, як на слабшу сторону в зазначених правовідносинах, зокрема, і тому, що у нього відсутні документи, що стали підставою для вивільнення, суперечить принципам справедливості та верховенства права.
У справі, яка переглядається, установлено, що 27 березня 2018 року ОСОБА_1 письмово попереджено про майбутнє звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням посади, яку він обіймав.
Дане попередження не містило пропозиції щодо можливості заняття ОСОБА_1 будь-яких посад, при тому, що протоколом № 7 від 14 березня 2018 року, введено посаду бухгалтера та фінансового аналітика профкому.
З дня попередження про вивільнення і до дня розірвання трудового договору, роботодавцем не пропонувались ОСОБА_1 вакантні посад, які існували на день звільнення з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Установивши, що відповідачем не виконано належним чином вимоги трудового законодавства щодо гарантування права громадянина на працю та сприяння збереження роботи, оскільки у порушення вимог статті 49-2 КЗпП України, позивачу в день повідомлення про скорочення посади, яку він займав, не було запропоновано усі вакантні посади відповідно до штатного розкладу відповідача, а також не було здійснено вказаних дій і протягом наступних двох місяців.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки, вирішуючи цей спір, суди правильно застосували наведені вище норми матеріального права, надали належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, у зв`язку з чим дійшли обґрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для визнання незаконним звільнення позивача та поновлення його на роботі зі стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 усно запропоновано посаду фінансового аналітика, від якої він відмовився, не необґрунтованими і не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, у яких відсутня письмова відмова ОСОБА_1 від запропонованої посади.
Посилання відповідача у касаційній скарзі на обізнаність позивача про наявність вакантних посад на підприємстві є безпідставними, оскільки це не звільняє роботодавця від виконання обов`язку, передбаченого положеннями 49-2 КЗпП України, зокрема запропонувати працівнику всі вакантні посади, які існували на день звільнення.
Встановивши вказані обставини з урахуванням наведених норм трудового законодавства, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем порушено визначену законом процедуру вивільнення працівника, у зв`язку з чим позивача звільнено без законної підстави, що відповідно до статті 235 КЗпП України є підставою для його поновлення на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого розраховано судом першої інстанції правильно та належним чином перевірено апеляційним судом.
За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин, зокрема у тому контексті, що на думку відповідача свідчить про законність звільнення позивача.
У справі, яка переглядається судами попередніх інстанцій дано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо клопотання представника ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн, понесених під час касаційного розгляду справи, слід зазначити наступне.
Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд, розподіляючи витрати, понесені ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи договір про надання правової допомоги від 11 квітня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Олійник Л. М., опис наданих послуг, квитанція на суму 15 000 грн, а також копія акта виконаних робіт (наданих послуг), не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
З опису робіт (наданих послуг) вбачається, що вказані послуги надавалися ОСОБА_1 адвокатом та полягають у тому, що адвокат здійснив аналіз касаційної скарги, підготовив та подав відзив на касаційну скаргу.
З урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності подання відзиву на касаційну скаргу та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів вважає, що зазначені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн є завищеними, не є належним чином обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (аналіз касаційної скарги, складання та оформлення відзиву на касаційну скаргу), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 133 137 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Первинної профспілкової організації публічного акціонерного товариства «Джей ТІ Інтернешнл Україна» Професійної спілки працівників агропромислового комплексу України залишити без задоволення.
Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 листопада 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року залишити без змін.
Стягнути з Первинної профспілкової організації публічного акціонерного товариства «Джей ТІ Інтернешнл Україна» Професійної спілки працівників агропромислового комплексу України на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги у розмірі 2 000 грн під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська