Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 537/2863/18

провадження № 61-22050св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач -ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Автозаводський відділ державної виконавчої служби міста Кременчук Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 червня 2019 року у складі судді Дядечко І. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Чумак О. В., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Автозаводський відділ державної виконавчої служби міста Кременчук Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (далі - ДВС), Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (далі - Відділ примусового виконання рішень), про визнання права власності на майно і зняття з нього арешту.

Позов обґрунтований тим, що 04 жовтня 1991 року між нею та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. За час перебування у шлюбі 18 квітня 2006 року подружжя за спільні кошти придбало складське приміщення літ «Г», за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 187,3 кв. м, право власності на яке оформлено на ОСОБА_2 .

Постановами державного виконавця державної виконавчої служби (далі - ДВС)накладено арешт на складське приміщення площею 1 187,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , як на майно боржника ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що складське приміщення є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбане у шлюбі за спільні кошти, тому вона має право на виділення ідеальної 1/2 частки, тому звернулась до суду за захистом своїх майнових прав.

Позивач просила у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частини складського приміщення літ «Г», що знаходиться на АДРЕСА_1 , загальною площею 1 187,3 кв. м, зняти з вказаного приміщення арешт, накладений постановами державного виконавця ДВС.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 червня 2019 року, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року,позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини складського приміщення літ «Г», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 187,3 м. кв. В іншій частині позову відмовлено. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що майно, на яке державний виконавець наклав арешт, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, позивач є власником 1/2 його частини.

Відмовивши в частині зняття арешту з майна, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є боржником у виконавчому провадженні та вона не надала доказів на предмет виявлення порушення порядку накладення арешту на складське приміщення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 червня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року, просило скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, оскільки позивач на надала належних доказів на підтвердження того, що це майно купувалося за спільні кошти і вона брала участь у його придбанні.

Подружжя ОСОБА_1 діє недобросовісно, оскільки позивач фактично звернулася до суду з цим позовом з метою захисту своїх порушених прав, проте її права не порушені, а зазначені дії вчиняються свідомо з метою уникнення сплати боргу та збереження нерухомого майна.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про визнання в порядку поділу майна подружжя за позивачем права власності на 1/2 частини спірного майна, оскільки приміщення сторони придбали за час шлюбу.

Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо утруднення виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором у разу поділу майна, оскільки сторони є солідарними боржниками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 04 жовтня 1991 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Згідно з договором купівлі-продажу від 18 квітня 2006 року відповідач ОСОБА_2 купив складське приміщення літ «Г», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Цейдоговір посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А. Г. та зареєстрований у реєстрі за № 3119.

Згода іншого з подружжя на укладення цього договору отримана у встановленому законом порядку, що вбачається з письмової заяви ОСОБА_1 від 18 квітня 2006 року, зареєстрованої приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А.Г. у реєстрі за № 3118.

Майно куплено за гроші, що належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 червня 2018 року № 129106485 право власності на вказане нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_5 , реєстраційний номер майна 6824619.

01 серпня 2008 року між ОСОБА_5 та АКІБ «Укрсиббанк» укладено кредитний договір № 11379359000, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 20 000,00 дол. США, строком до 31 липня 2028 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором цього ж дня між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 11101, згідно з яким ОСОБА_2 передав в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» складське приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа предмета іпотеки становить 1 187,3 кв. м.

Згідно з письмовою заявою ОСОБА_1 від 01 серпня 2008 року вона надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на оформлення кредиту в АКІБ «УкрСиббанк» за кредитним договором від 01 серпня 2008 року№ 11379359000, та передачу АКІБ «УкрСиббанк» в іпотеку складського приміщення, а також на подальше відчуження вказаного майна при невиконанні умов договору про надання споживчого кредиту.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 квітня 2011 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 07 вересня 2011 року, стягненоз ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» солідарно заборгованість за кредитом у розмірі 1 791 374,29 грн та судові витрати по 910,00 грн з кожного.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України. Постановою Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про перегляд вказаної ухвали.

На виконання рішення суду від 28 квітня 2011 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області 18 жовтня 2011 року видав виконавчий лист.

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 січня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2013 року, замінено сторону виконавчого провадження у справі № 2-105/11 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, а саме ПАТ «УкрСиббанк» на ПАТ «Дельта Банк».

Згідно з актом опису й арешту майна від 02 квітня 2013 року, складеного державним виконавцем ДВС Меренковим Д.О., у виконавчому провадженні № 30056015 описано та накладено арешт на будівлю складу, загальною площею 1 187,3 кв. м, що згідно з договором іпотеки належить ОСОБА_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03 квітня 2013 року.

Постановою державного виконавця ДВС від 16 червня 2017 року замінено сторону виконавчого провадження № 30056015, а саме стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на ПАТ «Дельта Банк».

Відповідно до листа з Відділу примусового виконання рішень від 07 грудня 2018 року за вих. № 12098 у відділі перебуває на виконанні виконавче провадження № 30056015 з виконання виконавчого листа від 18 жовтня 2011 року № 2-105/11, виданого Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області про стягнення з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» солідарно заборгованість за кредитом у сумі 1 791 374,29 грн та судових витрат по 910,00 грн з кожного, яке відповідно до постанови заступника начальника ГТУЮ з питань державної виконавчої служби - начальника УДВС ГТУЮ у Полтавській області Коноза В. М. від 26 січня 2018 року передане з ДВС до Відділу примусового виконання рішень, що також підтверджується постановою про прийняття виконавчого провадження від 06 лютого 2018 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першоюстатті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 355 ЦК України право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.

Згідно зі статтями 69 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 369 ЦК України).

Згідно зі статтею 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Верховний Суд виходить з того, що у справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Встановивши, що спірне нерухоме майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки придбано за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, суди дійшли обґрунтованого висновку про визнання за позивачем права власності на 1/2 частки спірного майна.

Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо недобросовісної поведінки подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та їх намір у спосіб поділу спільного майна уникнути виконання судового рішення про стягнення боргу, оскільки ґрунтуються на припущеннях та висновків судів не спростовують.

Суди встановили, що спірне майно перебуває в іпотеці, що відповідно до статті 589 ЦК України та Закону України «Про іпотеку» забезпечує право іпотекодержателя - АТ «Дельта Банк» задовольнити в повному обсязі свою вимогу за рахунок предмета іпотеки.

Згідно зі статтями 575 577 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Оскільки ОСОБА_1 є солідарним боржником разом з ОСОБА_2 за виконавчим провадженням про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 791 374,29 грн на користь АТ «Дельта Банк», на вказане майно державний виконавецьнаклаварешт, правильність якого підтверджена рішенням суду, яке в цій частині сторонами не оскаржується, також спірне нерухоме майно є предметом іпотеки, обтяження за яким зберігає свою чинність і в разі зміни власника майна, тому доводи касаційної скарги щодо утруднення виконання рішення суду у разі поділу спільного майна сторін є безпідставними.

Верховний Суд виходить з того, що на час виникнення кредитних правовідносин спірне майно перебувало у спільній власності сторін, оскільки придбане зачас їхнього перебування в шлюбі, а також з нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 на укладення ОСОБА_2 договору іпотеки, якою вона засвідчила свою згоду щодо звернення стягнення на вказане спільне майно у випадку невиконання або несвоєчасного виконання умов кредитного договору та розуміння наслідків надання такої згоди, що визнавалось кредитором - іпотекодержателем на час укладення іпотечного договору, тому доводи касаційної скарги щодо недоведення позивачем факту придбання майна за спільні кошти подружжя є безпідставними, оскільки презумпція спільного майна подружжя заявником в установленому порядку не спростована.

Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, зводяться до незгоди з судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 червня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко