Постанова

Іменем України

24 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 539/3532/18

провадження № 61-10880св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 січня 2019 року у складі судді Іващенка Ю. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив зменшити розмір та змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на їх сина ОСОБА_3 , 2008 року народження, рішенням Лубенського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2014 року, а саме з ј частки усіх його доходів щомісячно на 1 100 грн в місяць, починаючи з дня пред`явлення позову до суду та до досягнення сином повноліття.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з липня 2007 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого у ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 .

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 квітня 2014 року його зобов`язано сплачувати на користь ОСОБА_2 аліменти на сина у розмірі ј частини від усіх видів його заробітку, який з урахуванням середньомісячного доходу по Болехівській міській раді складає 1 853, 35 грн. Вказаний розмір аліментів на даний час є для нього занадто обтяжливим, оскільки в останні роки він офіційно не працює та має нерегулярний дохід. Окрім цього, вказує, що він проживає разом з батьками похилого віку, яким щоденно допомагає, в тому числі й матеріально.

У зв`язку з наведеним, посилаючись на зміну матеріального стану, просив стягувати з нього аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 1 100 грн в місяць.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що з часу ухвалення рішення про стягнення аліментів матеріальний стан позивача не змінився, доказів того, що він не має можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі ним не надано, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 січня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не повно з`ясували обставини справи, не врахували те, що він офіційно не працює та не має стабільного доходу, доглядає за непрацездатними батьками, що свідчить про зміну його матеріального стану, та залишили поза увагою його вимогу про зміну способу присудження аліментів - з частки на тверду грошову суму у запропонованому ним розмірі, а тому судові рішення є незаконними і підлягають скасуванню.

Окрім цього, вказує, що суд апеляційної інстанції позбавив його можливості на участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, що, на його думку, вплинуло на прийняття ним судового рішення у цій справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

25 липня 2019 року справа № 539/3532/18 надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що рішенням Лубенського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2014 року з позивача на користь відповідача стягуються аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 14 березня 2014 року і до досягнення сином повноліття.

Звернувшись до суду з даним позовом позивач просив суд зменшити розмір аліментів, який визначений цим судовим рішенням, та змінити спосіб їх стягнення з ј частки від усіх його видів заробітку (доходів) на тверду грошову суму у розмірі 1 100 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У відповідності до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що за позовом платника аліментів може бути зменшено раніше встановлений розмір аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, зокрема, зміни матеріального або сімейного стану, погіршення здоров`я, тоді як право вимагати зміни способу присудження аліментів має лише одержувач аліментів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, обґрунтовано виходив із того, що позивачем не доведено погіршення його майнового стану, оскільки обставини, на які він посилався, існували на час визначення розміру аліментів та були враховані судом.

Твердження заявника про те, що суди не вирішили його позовну вимогу про зміну способу стягнення аліментів колегія суддів відхиляє як безпідставні та такі, що спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, згідно з якими встановлено, що відповідач як одержувач аліментів не погоджується на зміну способу їх стягнення, а тому суди відмовили й у задоволенні цієї вимоги.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки, як зазначено вище Сімейний кодекс України вказує на можливість зміни способу стягнення аліментів лише на вимогу одержувача аліментів.

Посилання заявника у касаційній скарзі на обмеження апеляційним судом його процесуальних прав у зв`язку із відхиленням його заяви про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції також є безпідставними, оскільки відмовляючи у задоволенні цього клопотання апеляційний суд виходив з того, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, а тому судове засідання не проводиться, що відповідає положенням частини 13 статті 7 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 січня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року залишити без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 410 ЦПК України, в редакції, чинній на час подання касаційної скарги,та статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 січня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук