№ 540/2487/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 540/2487/21

адміністративне провадження № К/990/36713/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,

суддів: Жука А.В., Єресько Л.О.

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №540/2487/21

за позовом ОСОБА_1

до Дніпропетровської обласної прокуратури

про визнання протиправним рішення і стягнення коштів,

за касаційною скаргою представниці ОСОБА_1 - адвокатки Пащенко Вікторії Ігорівни

на постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2022 року (головуючий суддя: Осіпов Ю.В., судді: Джабурія О.В., Скрипченко В.О.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому просив суд:

- визнати протиправним рішення Дніпропетровської обласної прокуратури про відмову йому у виплаті матеріальної шкоди, у виді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що були визнані неконституційними, за період з 1 липня 2015 року до 24 вересня 2019 року, яка оформлена листом від 6 квітня 2021 року за вих.№21-287вих.21;

- стягнути з Держави України в особі Дніпропетровської обласної прокуратури на його користь матеріальну шкоду, у виді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що були визнані неконституційними, за період з 1 липня 2015 року до 24 вересня 2019 року у розмірі: 647156,16 грн;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної прокуратури на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі: 15000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 2015 року працював на різних посадах в органах прокуратури, а 30 грудня 2020 року звільнений із посади прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2.

У період з 26 жовтня 2014 року до 31 грудня 2016 року частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» було передбачено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:

з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

У період з 1 січня 2017 року до 24 вересня 2019 року частина третя статті 81 Закону України «Про прокуратуру» визначала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 25 вересня 2019 року абзац перший частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» передбачав, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» №79-VIII від 28 грудня 2014 року, який набрав чинності 1 січня 2015 року, було внесено зміни до пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» і встановлено, що стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетних фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року було визнано неконституційним положення пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру».

Одночасно, відповідач не провів повного розрахунку при звільненні, а саме: не виплатив заробітну плату, яка гарантована частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі: 647156,16 грн.

Отже, позивач стверджує про те, що діями та рішенням Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури порушено його право власності (правомірні очікування на отримання заробітної плати у повному розмірі не були реалізовані), чим завдано майнову шкоду актом, що визнаний неконституційним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю:

- визнано протиправними рішення відповідача про відмову позивачу у виплаті матеріальної шкоди, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що були визнані неконституційними, за період з 1 липня 2015 року до 24 вересня 2019 року, яка оформлена листом від 6 квітня 2021 року за вих.№21-287вих.21;

- стягнуто з Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 1 липня 2015 року до 24 вересня 2019 року у сумі: 647156,16 грн;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі: 3000 грн.

Додатковим рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року клопотання представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі було задоволено частково:

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі: 750 грн;

- в іншій частині клопотання залишено без задоволення.

Задовольняючи позов, окружний суд виходив з того, що Державою неконституційним положенням Закону України «Про прокуратуру» було завдано позивачеві майнову шкоду у виді недоотримуваної заробітної плати за період з 1 липня 2015 року до 24 вересня 2019 року.

За відсутності законодавчо визначеного механізму відшкодування такої шкоди, судами було застосовано як норму прямої дії частину третю статті 152 Конституції України, яка передбачає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, які визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Також, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2022 року апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено, рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2022 року додаткове рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року скасовано та прийняти нове, яким у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі №540/2487/21 відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а розмір заробітної плати визначався із урахуванням постанови Кабінету міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31 травня 2012 року №505 (далі - «Постанова №505»), яка застосовувалась із урахуванням пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.

До того ж, апеляційний суд зазначив, що до 26 березня 2020 року відповідач не мав підстав не враховувати як межі бюджетних призначень, кошториси та штатні розписи, так і правила пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України та Постанови №505.

Тому, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача матеріальної шкоди, обґрунтованої позивачем в контексті статті 152 Основного Закону та норм Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У грудні 2022 року представниця ОСОБА_1 - адвокатка Пащенко В.І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2022 року, а справу №540/2487/21 направити на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Скаржниця у касаційній скарзі покликається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права у взаємозв`язку із пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Так, представниця позивачки наполягає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності будь-яких відомостей про належне повідомлення сторони позивача про відкриття апеляційного провадження та вручення їй матеріалів апеляційної скарги.

Наполягає, що ані позивачем, ані нею як представником ОСОБА_1 , не було отримано ні матеріали апеляційної скарги, ні будь-які процесуальні рішення, ухвалені апеляційним судом, ні кінцеві постанови суду апеляційної інстанції по суті справи.

За таких умов, скаржниця наголошує на порушенні судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які в силу статті 353 КАС України є обов`язковими підставами для скасування цих судових рішень.

Верховний Суд ухвалою від 10 січня 2023 року відкрив касаційне провадження на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу Дніпропетровська обласна прокуратура просить відмовити у її задоволенні, а судове рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору апеляційним судом із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 18 березня 2015 року до 30 грудня 2020 року працював в органах прокуратури України, з 6 грудня 2018 року на посаді прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2.

Представником позивача направлено адвокатський запит від 31 березня 2021 року №243 на адресу Дніпропетровської обласної прокуратури стосовно надання інформації про розмір посадового окладу, який був встановлений ОСОБА_1 за час перебування його на посадах прокурора у органах прокуратури за період з 1 липня 2015 року до 24 вересня 2019 року за кожний місяць окремо.

Дніпропетровською обласною прокуратурою 6 квітня 2021 року № 21-288 вих.21 надано відповідь про розмір посадового окладу ОСОБА_1 за час перебування його на посадах у органах прокуратури за період з 1 липня 2015 року до 24 вересня 2019 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 зі змінами, а саме:

з 1 липня 2015 року до 12 жовтня 2015 року щомісяця становив: 1 379,00 грн;

з 13 жовтня 2015 року до 8 лютого 2016 року щомісяця становив: 1 444,00 грн;

з 9 лютого 2016 року до 5 вересня 2017 року щомісяця становив: 2 048,00 грн;

з 6 вересня 2017 року до 24 вересня 2019 року щомісяця становив: 5 660,00 грн.

Представник позивача 31 березня 2021 року за №244 направив відповідачу клопотання про здійснення перерахунку посадового окладу прокурора та виплату відшкодування шкоди, спричиненої нормативним актом, визнаним в подальшому неконституційним за період з 1 липня 2015 року до 24 вересня 2019 року.

Дніпропетровською обласною прокуратурою 6 квітня 2021 року листом №21-287 вих. 21 повідомлено, що вона не наділена правом самостійно визначати та встановлювати посадові оклади для працівників, у розмірах інших, аніж ті, які були передбачені головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури Генеральною прокуратурою України у кошторисах на відповідні роки. Відповідно, оплата праці прокурорів у вказаний період обґрунтовано здійснювалась на підставі Постанови №505 «Про упорядкування структури та умови оплати праці органів прокуратури», а тому відсутній факт завдання ОСОБА_1 матеріальної коди з боку Дніпропетровської обласної прокуратури.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Частина третя статті 152 Конституції України визначає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

14 жовтня 2014 року прийнято Закон України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року.

Згідно зі частиною першою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (далі - «Закон») заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

У період з 1 січня 2017 року до 24 вересня 2019 року частина третя 3 статті 81 Закону визначала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» було установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» було установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» було установлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2017 року - 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» було установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2019 року - 1921 гривня.

Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» №79-VIII від 28 грудня 2014 року, який набрав чинності 1 січня 2015 року (далі - «Закон №79-VIII»), було внесено зміни до пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» та установлено, що стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури (пункти 2, 6).

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Законом №113-ІХ, який набрав чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Цим Законом до статті 81 внесені зміни, зокрема частини третю - п`яту викладено в такій редакції:

«Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».

Згідно із пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2023 року касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої і третьої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.

У касаційній скарзі представниця ОСОБА_1 покликається на те, що суд апеляційної інстанції розглянув цю справу за відсутності позивача та/або його представника, який не був повідомлений належним чином про час і місце судового засідання.

Наполягає, що за таких умов наведена обставина є обов`язковою підставою для скасування постанов П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2022 року, ухвалених у цій справі.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд встановив наступне.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2021 року розглянуто по суті цю справу і задоволено повністю позов ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 140-146).

Не погодившись із цими судовими рішеннями окружного суду, представник Дніпропетровської обласної прокуратури подав на них апеляційну скаргу (т. 1 а.с. 204-222, 234-252).

Як вбачається із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 листопада 2021 року, для розгляду указаної апеляційної скарги було визначено колегію суддів: головуючий суддя - Осіпов Ю.В., судді - Косцова І.П., Скрипченко В.О. (т. 1 а.с. 233).

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишено без руху (т. 2 а.с. 118-119).

За наслідками усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, П`ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 лютого 2022 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення окружного суду у цій справі, а також зупинив виконання указаного рішення суду першої інстанції (т. 2 а.с. 152-153).

До того ж, ухвалою від 2 лютого 2022 року П`ятий апеляційний адміністративний суд відмовив скаржнику у задоволенні клопотання про розгляд справи (щодо рішення окружного суду) за участю представника Дніпропетровської обласної прокуратури, а також підготовку до розгляду апеляційної справи закінчив (т. 2 а.с. 154-155).

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2022 року апеляційний суд також відкрив апеляційне провадження за скаргою представника Дніпропетровської обласної прокуратури на додаткове рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року (т. 2 а.с. 156-157).

Ухвалою від 2 лютого 2022 року П`ятий апеляційний адміністративний суд відмовив скаржнику у задоволенні клопотання про розгляд справи (щодо додаткового рішення окружного суду) за участю представника Дніпропетровської обласної прокуратури, а також підготовку до розгляду апеляційної справи закінчив (т. 2 а.с. 158-159).

У матеріалах справи міститься також супровідний лист від 10 лютого 2022 року, зокрема, щодо надсилання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , ухвал П`ятого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження, копії апеляційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури, а також містить інформацію про права та обов`язки сторін апеляційного провадження (т. 2 а.с. 160).

Протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 3 серпня 2022 року, з огляду на перебування одного з членів колегії у відпустці, визначено новий склад колегії суддів апеляційного суду: головуючий суддя - Осіпов Ю.В., судді - Джабурія О.В., Скрипченко В.О. (т. 2 а.с. 163).

Того ж дня, апеляційний суд розглянув справу й постановами від 3 серпня 2022 року задовольнив апеляційну скаргу представника Дніпропетровської обласної прокуратури, рішення і додаткове рішення окружного суду - скасував, а у задоволені позову - відмовив (т. 2 а.с. 164-170, 171-174).

З огляду на відсутність належного фінансування апеляційного суду, копії постанов від 3 серпня 2022 року були направлені учасникам справи на їхні електронні адреси (т. 2 а.с. 175).

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, ця справа у суді першої інстанції розглядалась за правилами загального позовного провадження, а рішення у ній було ухвалене за участю представників сторін у судовому засіданні.

Між тим, судом же апеляційної інстанції ця справа була розглянута у письмовому провадженні, тобто за відсутності сторін в судовому засіданні.

Відповідно до частини третьої статті 300 КАС України в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи, необхідних для розгляду скарги на судове рішення. Якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Стаття 301 КАС України визначає, що суд апеляційної інстанції надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам справи разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження у справі.

Під час підготовки справи до розгляду, апеляційний суд, зокрема, вирішує питання про можливість письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді апеляційної інстанції (пункт 7 частини першої статті 306 КАС України).

Частина друга статті 307 КАС України передбачає, що про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.

Одночасно, статтею 311 КАС України визначено порядок розгляду справи у суді апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Так, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі:

1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю;

2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання;

3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

З аналізу наведених норм КАС України слідує, що передумовою для розгляду справи судом є належне сповіщення всіх учасників справи про дату, час та місце розгляду справи (у сукупності), якщо така справа відповідно до вимог КАС України повинна розглядатись з їх повідомленням. Належність означає інформування учасників справи у спосіб та за формою, передбаченою процесуальним законодавством.

До того ж, законодавцем встановлено виключний перелік випадків, за наявності яких апеляційний суд має право ухвалити рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Як вже зазначалось, ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 8 червня 2021 року вирішено цю справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

У поданій на рішення суду першої інстанції апеляційній скарзі Дніпропетровської обласної прокуратури було заявлено клопотання про розгляд справи за участю його представника.

Проте, ухвалами від 2 лютого 2022 року П`ятий апеляційний адміністративний суд від 3 серпня 2022 року у задоволенні указаного клопотання відмовив.

Свої ухвали про відмову скаржнику у задоволенні клопотання про розгляд справи за його участю суд апеляційної інстанції мотивував тим, що з огляду на характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, суд апеляційної інстанції не вбачає необхідності надання пояснень сторонами у зазначеній справі, у зв`язку із чим підстави для апеляційного розгляду справи за участю сторін у справі відсутні.

До того ж, апеляційний суд зважив на рекомендації Ради суддів України, що за можливості варто здійснювати судовий розгляд справ без участі сторін, в порядку письмового провадження, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Між тим, як вбачається з ціни цього позову, ОСОБА_1 ставив перед судом вимогу, зокрема, про стягнення на його користь майнової шкоди у розмірі: 647156,16 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах, зокрема, щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2 цієї норми).

Суд касаційної інстанції зауважує, що ця справа виходячи із критерію складності справи та положень пункту 2 частини четвертої статті 12 КАС України правильно була розглянута судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження.

У подальшому, рішення апеляційного суду здійснювати розгляд цієї справи в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін мало б бути відповідним чином вмотивоване з урахуванням вимог частини першої статті 311 КАС України.

Між тим, належного обґрунтування розгляду цієї справи у порядку письмового провадження ухвали від 2 лютого 2022 року не містять, адже однією зі сторін було заявлено клопотання про розгляд справи за її участю, а також з огляду на відсутність інших обставин, визначених статтю 311 КАС України, які дозволяють апеляційному суду вирішувати справу в порядку письмового провадження.

Одночасно, матеріали справи також не містять жодного доказу того, що, зокрема, ОСОБА_1 та/або його представник були сповіщені апеляційним судом навіть про відкриття апеляційного провадження у справі.

Так, попри наявність супровідного листа від 10 лютого 2022 року, зокрема, щодо надсилання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження, копію апеляційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2021 року, а також інформацію про права та обов`язки сторін апеляційного провадження (т. 2 а.с. 160), матеріали справи не містять зворотного повідомлення, з якого б убачалось вручення позивачу (його представнику) відповідних документів.

Ба більше, як вбачається із супровідного листа, адресою, на яку направлялись указані документи, є Херсонська область, місто Нова Каховка. Між тим, загальновідомим є той факт, що місто Нова Каховка з лютого 2022 року перебуває у зоні тимчасової окупації військами Російської Федерації, що в свою чергу унеможливлювало не лише належне вручення позивачу цих документів, а й фактичне їхнє направлення засобами поштового зв`язку.

За таких умов, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 та/або його представник були сповіщені про відкриття апеляційного провадження у цій справі.

Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції не виконав процесуальну вимогу щодо належного повідомлення учасника справи про відкриття апеляційного провадження, вручення йому процесуальних документів як передумови для апеляційного перегляду справи по суті, а також не забезпечив процесуальної можливості подати відзив на апеляційну скаргу.

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 травня 1988 року в справі «Екбатані проти Швеції» зазначив, що якщо розгляд справи у суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи у другій та третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури по цій справі. Якщо скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим у апеляційному чи касаційному суді особисто.

Право учасників справи, зокрема, бути належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання та на участь у судових засіданнях (за виключенням випадків, що стосується окремих категорій справ), відповідає основним засадам адміністративного судочинства, таким як, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин справи.

У межах цієї справи апеляційним судом не було забезпечено дотримання таких прав позивача, хоча ця справа є такою, що розглядається виключно за правилами загального позовного провадження, а тому повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання є обов`язковим.

У справах цієї категорії суд може провести розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення сторін лише у разі, якщо учасники справи не прибули у судове засідання, будучи належним чином повідомлені про його проведення, або у разі відсутності від них клопотань про розгляд справи за їх участю або участю їх представників.

Викладене свідчить про обґрунтованість визначеної скаржником підстави касаційного оскарження за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Згідно із пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустив лише суд апеляційної інстанції, постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2022 року належить скасувати, а справу - направити на новий розгляд до апеляційного суду.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвокатки Пащенко Вікторії Ігорівни задовольнити.

Постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2022 року у справі №540/2487/21 скасувати, а справу направити на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Л.О. Єресько,

Судді Верховного Суду