ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 541/1816/23
провадження № 61-4540 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Великосорочинська сільська рада Миргородського району Полтавської області,
третя особа - Миргородська районна військова адміністрація Полтавської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 серпня 2023 року у складі судді Городівського О. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області (далі - Великосорочинська СР), третя особа - Миргородська районна військова адміністрація Полтавської області (далі - Миргородська РВА), про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості).
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер
її чоловік - ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина, зокрема право
на земельну частку (пай), площею 4,69 в умовних кадастрових гектарах, розташовану на території Великосорочинської СР, що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай) від 04 грудня 1996 року серії ПЛ
№ 0074048.
Вказаний сертифікат на право на земельну частку (пай) видано ОСОБА_2 як члену колективного сільськогосподарського підприємства «Зоря» (далі - КСП «Зоря»)
на підставі рішення Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області від 25 жовтня 1996 року № 342.
Після смерті чоловіка вона прийняла спадщину, так як звернулася до нотаріуса
із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину в установленому законом порядку.
17 травня 2018 року вона отримала відповідний витяг із Спадкового реєстру
та свідоцтво про право на спадщину за законом № 1043 (спадкова справа
№ 21/2018). Відповідно до зазначеного свідоцтва вона успадкувала право
на зазначену земельну частку (пай), яка перебувала у колективній власності колишнього КСП «Зоря», площею 4,69 в умовних кадастрових гектарах, розташованої на території Солонцівської сільської ради Миргородського району Полтавської області, правонаступником якої є Великосорочинська СР, на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) від 04 грудня 1996 року серії ПЛ
№ 0074048.
Після цього вона подала заяву до Великосорочинської СР щодо надання їй дозволу на розробку документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Виконавчим комітетом сільської ради їй було відмовлено у надані такого дозволу з тих підстав, що на період воєнного стану встановлено заборону на безоплатну передачу земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації
із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації. Крім того, було зазначено про відсутність відомостей щодо видачі
її чоловіку, безпосередньо за життя, сертифікату на земельну частку (пай).
Вважала, що заборона на передачу земельних ділянок у приватну власність, встановлена підпунктом 5 пункту 27 розділу 10 «Перехідні положення» ЗК України, стосується лише безоплатної передачі земельних ділянок державної
та комунальної власності та не поширюється на виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) із земель колективної власності. Законодавчі підстави для відмови у наданні їй відповідного дозволу
на розробку документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відсутні.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд: зобов`язати Великосорочинську СР надати їй дозвіл на розробку технічної документації
із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та виділити
в натурі вищевказану земельну частку (пай).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано Великосорочинську СР надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Зобов`язано Великосорочинську СР виділити ОСОБА_1 в натурі (на місцевості) земельну частку (пай), площею 4,69 в умовних кадастрових гектарах, із земель,
які перебували у колективній власності КСП «Зоря» відповідно до сертифікату
на право на земельну частку (пай) від 04 грудня 1996 року серії ПЛ № 00074048
та відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 17 травня 2018 року приватним нотаріусом Ожеледюк П. М.
Здійснено розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сільська рада порушила права позивачки на виділення (передачу) їй земельної ділянки в натурі (на місцевості). ОСОБА_1 обрала належний спосіб судового захисту свого порушеного права.
Суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на підпункт 5 пункту 27 Перехідних положень ЗК України, яким заборонено безоплатну передачу земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів
на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації.
У листопаді 2022 року вказану норму права було доповнено таким реченням: «Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом». Пряма заборона у підпункті 5 пункту 27 Перехідних положень ЗК України стосується виключно безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт «б» частини першої
статті 81 ЗК України), реалізація якої повинна відбуватися в порядку частини шостої статті 118 ЗК України. Така заборона не розповсюджується
на приватизацію земельних ділянок, що були раніше надані громадянам
у користування (пункт «в» частини першої статті 81 ЗК України) та на виділення
в натурі (на місцевості) належної громадянину земельної частки (паю) (пункт «ґ» частини першої статті 81 ЗК України), право на яку вже має громадянин на підставі сертифіката.
Районний суд застосував норми ЗК України, Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», урахував відповідну судову практику Верховного Суду.
Розподіл судових витрат у частині судового збору здійснено з урахуванням
задоволення позову, статей 133 141 ЦПК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року апеляційну скаргу Великосорочинської СР залишено без задоволення.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 серпня 2023 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду по суті спору,
так як особи, яким належить право на земельну частку (пай), та їх спадкоємці мають право отримати відповідні земельні ділянки в натурі до 01 січня 2025 року. Виділення таких земельних ділянок здійснюється органами місцевого самоврядування, тому саме сільська рада повинна здійснити заходи щодо відновлення права позивачки.
Відмова сільської ради у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не відповідає вимогам закону, оскільки пряма заборона на передачу земель у приватну власність, надання дозволів на розроблення технічної документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, визначена у підпункті 5 пункту 27 Перехідних положень ЗК України, стосується виключно безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт «б» частини першої статті 81 ЗК України), реалізація якої повинна відбуватися в порядку частини шостої статті 118
ЗК України. Така заборона не розповсюджується на приватизацію земельних ділянок, що були раніше надані громадянам у користування (пункт «в»
частини першої статті 81 ЗК України) та на виділення в натурі (на місцевості) належної громадянину земельної частки (паю) (пункт «ґ» частини першої статті 81 ЗК України), право на яку вже має громадянин на підставі сертифіката.
Доводи відповідача про те, що матеріалами справи не підтверджено факт видачі
та реєстрації сертифіката на право ОСОБА_2 на земельну частку (пай) спростовуються наданою позивачкою копією відповідно сертифіката, в якому зазначено, що він зареєстрований 08 січня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за номером 423.
Апеляційний суд застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції, врахував відповідну судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У березні 2024 року Великосорочинська СР звернулося до Верховного Суду
із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2024 року клопотання сільської ради
про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено, поновлено заявнику строк на касаційне оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій. Відкрито касаційне провадження у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 05 квітня
2024 року, витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу.
Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк
для його подання.
У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга Великосорочинської СР мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не з`ясували всі фактичні обставини справи, не надали оцінку поданим сторонами доказам і, як наслідок, невірно вирішили спір.
Сертифікати на право на земельну частку (пай) підлягають реєстрації в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), де відсутні відомості про реєстрацію відповідного сертифікату, виданого на ім`я ОСОБА_4 . Із наявних
у справі доказів неможливо встановити, чи мав ОСОБА_4 прово на земельну частку (пай).
Із цих підстав, позивачка, як спадкоємець померлого ОСОБА_4 , не довела своє право на земельну частку (пай). При цьому до відповідного сертифіката не внесено зміни у зв`язку з переходом права власності на земельну частку (пай)
від ОСОБА_4 до ОСОБА_1 .
Ухвалення рішення про задоволення позову призводить до порушення прав
та інтересів територіальної громади.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі рішення Миргородської районної державної адміністрації від 25 жовтня 1996 року № 342 ОСОБА_4 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) від 24 грудня 1996 року серії ПЛ № 0074048, відповідно до якого ОСОБА_4 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Зоря», розміром 4,69 в умовних кадастрових гектарах (а. с. 11).
Сертифікат зареєстрований 08 січня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів
на право на земельну частку (пай) за номером 423 (а. с. 11, зворот).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва
про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 10).
Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємцем ОСОБА_4 на земельну частку (пай) є його дружина - ОСОБА_1 (а. с. 12).
ОСОБА_1 звернулася до Великосорочинської СР із заявою щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розміром 4,69 в умовних кадастрових гектарах,
що посвідчується вказаним сертифікатом на земельну частку (пай).
Виконавчим комітетом Великосорочинської СР відмовлено у надані відповідного дозволу з посиланням на положення Закону України від 24 березня 2022 року
№ 2145-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», яким встановлено заборону під час дії воєнного стану на безоплатну передачу земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації. Крім того, містяться посилання на підпункт 5 пункту 27 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України, й зазначено про відсутність відомостей щодо видачі/отримання ОСОБА_4 , безпосередньо за життя, зазначеного сертифікату на земельну частку (пай), розміром 4,69 в умовних кадастрових гектарах (а. с. 14).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга Великосорочинської СР задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин,
на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Великосорочинської СР, в якому просила суд зобов`язати сільську раду надати їй, як спадкоємцю померлого чоловіка - ОСОБА_4 , дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та виділити в натурі відповідну земельну частку (пай).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, позов ОСОБА_1 задовольнив.
Верховний Суд погоджується з такими висновками.
У частині другій статті 14 Конституції України передбачено, що право власності
на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільгосппідприємствам, сільгоспкооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, визначені
в Законі України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
Відповідно до статті 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі
(на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).
У пункті 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачено,
що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними
до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
За змістом частини одинадцятої статті 118 ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується
в судовому порядку.
Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України,
у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно
до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95
«Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.
Законом України «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», постановами Кабінету Міністрів України
від 12 жовтня 1995 року № 801 та від 04 лютого 2004 року № 122, спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства и продовольства України та Академії аграрних наук
від 04 жовтня 1996 року № 47/172/48, Рекомендаціями по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств
і організацій, затверджених 15 травня 1992 року Державним комітетом України
по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України встановлено, що з числа земель, які підлягають роздержавленню та приватизації створюється резервний фонд.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно
до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення
або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа,
які проживають у сільській місцевості.
З урахуванням указаних норм, резервний фонд використовується, у тому числі,
для надання земельних ділянок особам, які незаконно були позбавлені права
на земельну ділянку, до яких відносяться також громадяни - спадкоємці права
на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі
(на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.
Статтею 13 вказаного Закону регламентовано питання використання нерозподілених та невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв).
Зазначені норми передбачають право осіб, яким належить право на земельну частку (пай), та їх спадкоємцям отримати земельні ділянки в натурі до 01 січня 2025 року. Виділення таких земельних ділянок здійснюється сільськими, селищними або міськими радами. Відтак саме сільська рада повинна здійснити заходи щодо відновлення права позивача.
До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду
у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження
№ 14-106цс21), а також Верховний Суд у постанові від 03 травня 2023 року у справі № 541/1512/21 (провадження № 61-3067св22).
У пункті 10.29 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала,
що саме державні органи та органи місцевого самоврядування повинні здійснити таке забезпечення (забезпечення порушеного права позивача на отримання земельної ділянки в натурі) за рахунок земель резервного фонду або земель запасу.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 - чоловіку позивачки, який помер у травні 2008 року, на підставі відповідного рішення Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області від 25 жовтня 1996 року було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) від 24 грудня 1996 року серії ПЛ № 0074048.
Відповідно до вказаного сертифікату ОСОБА_4 належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Зоря», розміром 4,69 в умовних кадастрових гектарах.
Установлено, що сертифікат зареєстрований 08 січня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за номером 423.
Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємцем ОСОБА_4 на земельну частку (пай) є його дружина - ОСОБА_1 , тобто позивачка.
ОСОБА_1 зверталася до Великосорочинської СР із заявою щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розміром 4,69 в умовних кадастрових гектарах,
що посвідчується вказаним сертифікатом на земельну частку (пай), проте отримала відмову у задоволенні відповідної заяви.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам і доводам сторін, зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 має бути виділена земельна частка (пай) в натурі на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, яка є спадкоємцем померлого ОСОБА_2 .
Відмова Великосорочинської СР у наданні дозволу спадкоємцю ОСОБА_1
на розробку документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є необґрунтованою й судами надано належну правову оцінку доводам відповідача щодо законності такої відмови, які вірно відхилено.
Верховний Суд звертає увагу, що доводи касаційної скарги зводяться виключно
до того, що сертифікат на право на земельну частку (пай) від 24 грудня 1996 року серії ПЛ № 0074048 не зареєстровано в Книзі реєстрації сертифікатів
на право на земельну частку (пай), що унеможливлює факт встановлення права ОСОБА_4 , спадкоємцем якого є позивачка, на земельну частку (пай).
Разом із цим, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що відповідно
до наданої позивачкою копії сертифіката на право на земельну частку (пай)
від 24 грудня 1996 року серії ПЛ № 0074048 вбачається, що він зареєстрований
08 січня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за номером 423 (а. с. 11, зворот).
Указане спростовує доводи касаційної скарги про те, що відповідний сертифікат
не зареєстрований.
Інших доводів щодо скасування оскаржуваних судових рішень касаційна скарга
не містить, а в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України судові рішення
в касаційному порядку переглядаються в межах доводів та вимог касаційної скарги.
Зроблені судами висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції
є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою.
У зв`язку з цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги
на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду. При цьому у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази
з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно
та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність
та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 402 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області залишити без задоволення.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 серпня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць