Постанова

Іменем України

18 січня 2022 року

м. Київ

справа № 541/1984/19-ц

провадження № 61-9722св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Карбан Євгеній Олексійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 квітня 2020 року у складі судді Куцин В. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 червня 2020 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Панченка О. О., Пікуль В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Карбан Євгеній Олексійович, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки.

Позовну заяву мотивовано тим, що 04 листопада 2016 року його мати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продала ОСОБА_2 житловий будинок, який знаходився за адресою:

АДРЕСА_1 ,

та земельну ділянку площею 0,2000 га, яка є прилеглою до житлового будинку і знаходилася за цією самою адресою. Зазначені договори були посвідчені приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Карбаном Є. О.

Вважав вказані договори незаконними, оскільки його мати планувала передати все своє нерухоме майно йому, своєму сину, про

що склала заповіт, який було посвідчено 10 червня 2015 року Великосорочинською сільською радою Миргородського району Полтавської області. На момент посвідчення заповіту матері було 95 років, а йому було

75 років.

При цьому зазначав, що восени 2016 року відповідач домовлявся з матір`ю про здійснення за нею догляду за умови успадкування останнім житла. Проте, спочатку вона пропонувала ОСОБА_1 здійснювати за нею догляд та довічне утримання, а після її смерті будинок повинен був перейти у його власність за заповітом. Також розглядалися питання укладення договору довічного утримання або спадкового договору власниці будинку

та ОСОБА_1 , проте він відмовився, зважаючи на свій вік. Після чого він погодився, щоб мати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір довічного утримання, посвідчивши його нотаріально.

Також ОСОБА_1 посилався на те, що у зв`язку із тим, що він не був членом сім`ї ОСОБА_3 , не був співвласником спірного будинку та земельної ділянки, відповідач сам організовував укладення і посвідчення спірних правочинів, не повідомивши його про це.

На момент укладення та посвідчення договорів мати знаходилася у будинку ветеранів за адресою: АДРЕСА_2 , і бажала найшвидше повернутися додому, де відповідач мав здійснювати за нею догляд. Вона вважала, що укладає договір довічного утримання, а виявилося, що вчинила та підписала інші правочини, які суперечили її намірам. Спочатку ні мати,

ні він нічого не знали про зміст угод, оскільки копію договорів ні він, ні мати не мали. Після переїзду у придбаний будинок відповідач обіцяв забрати матір у найближчий час до спірного будинку і там здійснювати за нею догляд, проте, цього не зробив, і мати продовжувала перебувати

у Великосорочинському будинку ветеранів, де ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.

ОСОБА_1 вважав, що спірні договори купівлі-продажу є недійсними, оскільки вони не відповідали волі відчужувача щодо мети, суті та наслідків цих угод. Відповідач ввів в оману ОСОБА_3 щодо виду, тлумачення

і змісту правочину, обманув людину похилого віку, скориставшись її майже 100-річним віком, та тяжким станом здоров`я, яка не могла розуміти, яку саме конкретну угоду укладає і не могла керувати своїми діями, щоб почувши про інший вид правочину, відмовитися від нього.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними договори купівлі-продажу: житлового будинку

АДРЕСА_1 , який укладений 04 листопада 2016 року між

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також земельної ділянки площею

0,2000 га, яка є прилеглою до житлового будинку і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений 04 листопада 2016 року між

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 28 квітня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позивачем позовні вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами,

а тому відсутні підстави для визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2000 га, кадастровий номер 5323281001:01:001:0371, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , укладені 04 листопада 2016 року між ОСОБА_3

та ОСОБА_2 та посвідчені приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Карбан Є. О.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 квітня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, законно та обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки заявлені позовні вимоги не підтверджені позивачем належними та допустимими доказами. Жодних доказів, які б підтверджували наявність обставин, що обмежували ОСОБА_3 у можливості розуміти значення і умови договору, а також обману щодо правової природи цього договору з боку відповідача

ОСОБА_2 , до суду не було подано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій

не досліджено зібрані у справі докази та не встановлено обставини,

що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів

(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить скасувати судові рішення судів першої

та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.

ОСОБА_1 вважає, що його мати ОСОБА_3 мала намір укласти договір довічного утримання або спадковий договір, оскільки потребувала стороннього догляду. Довірившись відповідачу ОСОБА_3 вчинила помилку, підписавши неналежну угоду, яку не бажала укладати.

Крім того ОСОБА_1 зазначає, що гроші за договором купівлі-продажу свого майна ОСОБА_3 від відповідача не отримувала.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи

№ 541/1984/19-ц із Миргородського міськрайонного суду Полтавської області.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на касаційну скаргу, у якому зазначено,

що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_3 , є власником земельної ділянки площею 0,2000 га, кадастровий номер 5323281001:01:001:0371, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства за адресою:

АДРЕСА_1

(а. с. 123, 124, т. 1).

На підставі свідоцтва на право особистої власності на домоволодіння

від 08 лютого 1990 року та даних Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно

ОСОБА_3 , є власником житлового будинку загальною площею 76,0 кв. м з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 154-156, т. 1).

04 листопада 2016 року ОСОБА_3 відповідно до договору

купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Карбангом Є. О., продала ОСОБА_2 земельну ділянку, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована

за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2000 га, кадастровий номер 5323281001:01:001:0371.

Згідно із змістом зазначеного договору до його укладення нотаріусом було встановлено, що сторони усвідомлювали природу цього правочину

та значення своїх дій. Продавець та покупець стверджували, що однаково розуміли значення умов договору, його правові наслідки, підтверджували дійсність намірів при його укладенні, а також те, що він не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. Продаж сторони оцінюють в сумі 5 000,00 грн, які повністю сплачено покупцем до підписання договору

(а. с. 120, 121, т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Карбаном Є. О., 04 листопада 2016 року ОСОБА_3 , продала ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями

та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Продаж сторони договору оцінили в 10 000,00 грн, які повністю сплачено покупцем до підписання договору. Згідно умов договору сторони підтвердили, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним

і усвідомленим, відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі

і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків які обумовлені

в ньому. Продавець зобов`язувався серед іншого передати будинок покупцю в день посвідчення договору 04 листопада 2016 року

(а. с. 150, 151, т. 1).

За змістом зазначених договорів договори купівлі-продажу у зв`язку

із похилим віком продавця та на її особисте прохання їх посвідчено

за адресою: АДРЕСА_2 .

У зазначених договорахуказано, що приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області - Карбан Є. О. роз`яснив ОСОБА_3 та ОСОБА_2 наслідки укладення цих правочинів, зокрема статей 229, 230 та 233 ЦК України.

Крім того, 10 червня 2015 року ОСОБА_3 розпорядилась іншою частиною належного їй майна, зокрема: земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, заповівши їх аграрному орендно-приватному підприємству «Великосорочинське», тобто

до укладення оспорюваних угод та після цього розпорядження стала проживати в будинку ветеранів АОПП «Великосорочинське», і при укладенні спірних договорів у цій частині заповіт не змінила. У той час

як заповідальне розпорядження на ім`я позивача ОСОБА_3 фактично скасувала, уклавши спірні договори купівлі продажу (а. с. 37-40).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла, що підтверджується актовим записом про смерть від 25 червня 2018 року № 37, складеним виконавчим комітетом Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області (а. с. 26, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар)

у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами першою-третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним

і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований

на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки й обману передбачені статтями 229 230 ЦК України.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновки про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила

б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення

цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати

у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел

у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав

та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частини першої статті 229 ЦК України).

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують

на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої

статі 229, статті 230 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16

та від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог є конституційною гарантією

(стаття 129 Конституції України).

Частинами першою та третьою статті 12 ЦПК України передбачено,

що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається

як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши відсутність доказів, які

б підтверджували наявність обставин, що обмежували ОСОБА_3

у можливості розуміти значення і умови договору, а також обману щодо правової природи цього договору з боку відповідача ОСОБА_2 , обґрунтовано вважав, що волевиявлення сторін оспорюваних договорів було вільним і усвідомлюваним та відповідало їх внутрішній волі, умови цих договорів відповідали реальній домовленості сторін, а також дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.

У зв`язку із чим суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову

у задоволенні позову, оскільки заявлені позовні вимоги не підтверджені позивачем належними та допустимими доказами.

Доводи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не було належним чином досліджено докази є безпідставними, оскільки

не встановлено процесуальних порушень дослідження наявних у матеріалах справи доказів, судами попередніх інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.

Слід зауважити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції

не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц).

Посилання у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів є необґрунтованими, оскільки заявником

не доведено, що наявні у матеріалах справи докази є недопустимими.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої

та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 28 квітня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 18 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

О. В. Білоконь

О. М. Осіян