Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 541/2556/19

провадження № 61-17171св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Великосорочинський заклад дошкільної освіти (ясла - садок «Ластівка») Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - завідувач Великосорочинським дошкільним начальним закладом (ясла-садочок) «Ластівка» Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області Улізько Юлія Олексіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Великосорочинського закладу дошкільної освіти (ясла - садок) «Ластівка» Високосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області на постанову Полтавського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І., Прядкіної О.В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

07 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Великосорочинського дошкільного начального закладу (ясла - садок) «Ластівка» Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області (далі -третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - завідувач Великосорочинським дошкільним начальним закладом (ясла-садочок) «Ластівка» Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області Улізько Юлія Олексіївна, про визнання протиправним та скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень та поновлення на роботі (справа №541/2556/19).

Позов обґрунтований тим, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем, з 1978 року обіймала посаду вихователя у ДНЗ «Ластівка».

У січні 2019 року на посаду завідувача дошкільного навчального закладу призначено ОСОБА_2 .

У вересні 2019 року завідувач дитячого садка ОСОБА_2 запропонувала їй у добровільному порядку написати заяву про звільнення за власним бажанням, мотивуючи тим, що вона є особою пенсійного віку, а молоді та енергійні працівники краще виконують обов`язки вихователя.

24 жовтня 2019 року складено акт службового розслідування про випадок, який стався 30 вересня 2019 року. У документі не вказано про подію і обставини, за яких вона відбулася.

Зі змісту наказу від 24 жовтня 2019 року № 46 про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани їй стало відомо про те, що нібито вихованець її групи ОСОБА_4 отримав травму голови, перебуваючи на ігровому майданчику.

Про цю подію їй невідомо, оскільки ніякої травми дитина не отримала, вона зачепилась шапкою за огорожу. Якби дійсно травма трапилася, то керівник дитячого садка зобов`язана звернутися до лікувального закладу та повідомити про подію правоохоронні органи для надання їй правової оцінки.

31 жовтня 2019 року складено акт про те, що вона нібито на занятті з фізичної культури не співпрацювала з музичним керівником, що також не відповідає дійсності.

На підставі акта від 31 жовтня 2019 року наказом від 31 жовтня 2019 року № 49 на неї накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Вважає накази від 24 жовтня 2019 року № 46 та від 31 жовтня 2019 року № 49 про накладення на неї дисциплінарних стягнень у вигляді доган незаконними і такими, що підлягають скасуванню, оскільки винесені за надуманими мотивами та за порушення трудової дисципліни, які вона не вчиняла.

Просила суд скасувати накази ДНЗ «Ластівка» від 24 жовтня 2019 року № 46 та від 31 жовтня 2019 року № 49 про накладення на неї дисциплінарних стягнень у вигляді догани; визнати дії завідуючої ДНЗ «Ластівка» Улізько Ю. О. щодо накладення на неї дисциплінарних стягнень у вигляді доган згідно наказів від 24 жовтня 2019 року № 46 та від 31 жовтня 2019 року № 49 неправомірними.

15 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ДНЗ «Ластівка» про визнання протиправним та скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення, просила визнати незаконним та скасувати наказ від 07 листопада 2019 року № 22 про звільнення її з посади вихователя згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити її на посаді вихователя ДНЗ «Ластівка» з 08 листопада 2019 року; визнати дії завідуючої ДНЗ «Ластівка» Улізько Ю. О. щодо накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення згідно з наказом від 07 листопада 2019 року № 22 незаконними та зобов`язати внести відповідні зміни у її трудову книжку про скасування запису про її звільнення згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України (справа № 541/2616/19).

В обґрунтування уточненої позовної заяви про поновлення на роботі вона зазначила, що у листопаді 2019 року вона звернулася до Миргородського міськрайонного суду з позовом про скасування наказів від 24 жовтня 2019 року № 46 та від 31 жовтня 2019 року № 49 про накладення на неї дисциплінарних стягнень у вигляді доган.

Переслідуючи мету звільнення її з роботи, керівник дошкільного навчального закладу ОСОБА_2 не обмежилась лише накладенням дисциплінарних стягнень у вигляді доган, за ті ж самі «порушення», за які були винесені догани, винесла наказ від 07 листопада 2019 року № 22 про звільнення позивача з посади вихователя згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

У цьому наказі підставою для звільнення слугували саме накази № 46 та № 49, якими ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді доган.

До застосування дисциплінарного стягнення їй не запропоновано надати пояснення, що є порушенням норм законодавства.

Накладені на неї дисциплінарні стягнення за порушення трудової дисципліни, які вона не вчиняла, є наслідком неприязного та прискіпливого ставлення зі сторони керівника дошкільного навчального закладу з метою прийняття на її посаду іншого працівника.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 листопада 2019 року цивільні справи № 541/2556/19, провадження № 2/541/1279/2019, та № 541/2616/19, провадження 2/541/1311/2019, об`єднано в одне провадженнята присвоєно загальний номер № 541/2556/19, провадження №2/541/1279/2019.

У березні 2020 року позивач звернулася до суду із заявою про збільшення позовних вимог, доповнивши їх вимогою про стягнення з ДНЗ «Ластівка» на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку 260,73 грн за кожний робочий день за період з 08 листопада 2019 року до дня ухвалення рішення у справі та 10 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 05 березня 2020 року відмовлено у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог, оскільки вона подана з порушенням строку, встановленого частиною третьою статті 49 ЦПК України.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 червня 2020 року у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про скасування наказів, якими до позивачки застосовано заходи дисциплінарного характеру є необґрунтованими, тому не підлягають задоволення. Визнання протиправним дій завідуючої ДНЗ «Ластівка» з накладення на позивачку дисциплінарних стягнень не є ефективним способом захисту порушених прав та не відповідає змісту порушеного права.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень та поновлення на роботі скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. Визнано неправомірними та скасовано накази від 24 жовтня 2019 року № 46 «Про накладення дисциплінарного стягнення на вихователя ОСОБА_1 », від 31 жовтня 2019 року № 49 «Про накладення дисциплінарного стягнення на вихователя ОСОБА_1 », від 07 листопада 2019 року № 22 «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді вихователя ДНЗ «Ластівка» з 08 листопада 2019 року. У частині поновлення ОСОБА_1 на посаді судове рішення допущене до негайного виконання. В іншій частині рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 червня 2020 року залишене без змін.

Встановивши обставини справи та надавши їм правову оцінку, суд апеляційної інстанції зазначив, що факт травми дитини ОСОБА_4 вихователь ОСОБА_1 не помітила, дитина не скаржилася їй на самопочуття. Травму виявила мати дитини, коли прийшла забирати її о 17 год 00 хв, проте вихователь не повідомила про травму ні завідувача, ні медичну сестру закладу, суд першої інстанції не звернув увагу, що вини позивача у травмуванні дитини під час службового розслідування встановлено не було, а безвідповідальне ставлення до своїх посадових обов`язків ОСОБА_1 полягало у приховуванні випадку травмування ОСОБА_4 . Шкідливих наслідків, до яких призвела бездіяльність позивача, комісією службового розслідування не встановлено. Суд першої інстанції самостійно визначив порушення позивачем пунктів 2.1, 2.2, 2.4, 2.5, 2.6, 2.8, 2.12, 2.20, 4.1 Посадової інструкції вихователя, які роботодавцем в оспорюваних наказах не зазначались, та фактично переклав на працівника обов`язок доводити свою невинуватість у порушеннях посадової інструкції, що суперечить завданням та основним засадам цивільного судочинства.

Наказ від 31 жовтня 2019 № 49 не містить посилання на конкретні порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 та чіткої підстави накладення дисциплінарного стягнення, що не відповідає принципу правової визначеності.

Суд апеляційної інстанції, надавши оцінку наказу від 07 листопада 2019 року № 22 «Про звільнення ОСОБА_1 », виходив з того, що за наведеними у наказі фактами притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності згідно з наказами від 24 жовтня 2019 року № 46 та від 31 жовтня 2019 року № 49 позивачка піддавалась дисциплінарним стягненням у виді доган, тому застосування за ті ж самі діяння дисциплінарного стягнення у виді звільнення з роботи є подвійним покаранням, що заборонено статтею 61 Конституції України та частиною другою статті 149 КЗпП України

Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд не може визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими роботодавець не пов`язував звільнення. Факт непроведення прогулянки з дітьми 04 листопада 2019 року не є достатньою підставою для розірвання трудового договору з працівником.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ДНЗ «Ластівка» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, просив скасувати оскаржуване рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував Інструкцію про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися із здобувачами освіти під час освітнього процесу у ДНЗ «Ластівка», затвердженої наказом завідувача від 29 серпня 2019 року № 16 (далі - Інструкція № 16).

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про охорону праці» нормативно-правові акти з охорони праці є обов'язковими для виконання у будь-яких навчальних закладах. Організація охорони праці на зазначених об`єктах, а також порядок розслідування та обліку нещасних випадків визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки, за погодженням з відповідним профспілковим органом.

Посилання судом апеляційної інстанції на нормативний акт ДНЗ «Ластівка» є безпідставним, оскільки зазначені правовідносини врегульовані Положенням про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися із здобувачами освіти під час освітнього процесу, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 16 травня 2019 року № 659 (далі - Положення № 659).

Нещасний випадок із вихованцем ОСОБА_4 підпадає під ознаки пункту 5 розділу I Положення № 659, тому вихователь ОСОБА_1 повинна була діяти відповідно до вимог пункту 1 розділу IIПоложення № 659, а саме терміново організувати надання домедичної допомоги, негайно повідомити керівника закладу освіти, яка є відповідальною за охорону праці, безпеку життєдіяльності в закладі освіти.

Суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку щодо засвідчення нещасного випадку із вихованцем ОСОБА_4 всупереч установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 2 розділу III Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ДНЗ «Ластівка», затвердженого зборами трудового колективу, протокол від 16 лютого 2015 року № 4 (далі - Правила), працівники дошкільного навчального закладу зобов`язані виконувати начальний режим, вимоги з охорони праці, дотримуватися педагогічної етики, норми загальної моралі, захищати дитину від будь яких дій, які шкодять її здоров`ю.

Посадові обов`язки ОСОБА_1 визначені Посадовою інструкцією вихователя ДНЗ «Ластівка», яка затверджена наказом завідувача від 23 лютого 2018 року № 20 (далі - Посадова інструкція), зокрема ОСОБА_1 несе повну відповідальність за охорону життя і здоров`я, за виховання і навчання дітей своєї групи.

Із обов`язками вихователя, закріпленими в Посадовій інструкції та Правилах, ОСОБА_1 ознайомлена належним чином.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності у ОСОБА_1 обов`язків пов`язаних із травмуванням її вихованця ОСОБА_4 , відсутності в її діях вини та ознак дисциплінарного проступку.

Не відповідають обставинам справи висновки суду апеляційної інстанції, що в наказах ДНЗ «Ластівка» про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності не конкретизовані пункти Посадової інструкції або інших нормативних актів, які вона порушила.

Помилковим є висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності у вихователя ОСОБА_1 ознак порушення трудової дисципліни, оскільки її дії не призвели до настання шкідливих наслідків для її вихованця ОСОБА_4 .

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, вказавши тільки на останнє порушення трудової дисципліни, вчинене ОСОБА_1 у період з 30 вересня 2019 року до 04 листопада 2019 року, а саме 04 листопада 2019 року, зазначивши, що це порушення було єдиною підставою для звільнення ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції не застосував висновок Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17; висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 20 травня 2020 року у справі № 754/4355/17, від 18 травня 2020 року у справі 761/14798/17, від 24 липня 2019 року у справі № 359/4316/17, від 30 березня 2020 року у справі № 489/7807/18, від 20 травня 2020 року № 279/3334/17, від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17, від 08 січня 2020 року у справі № 153/1339/17.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справах № 279/3334/17, провадження № 61-38688св18, від 08 січня 2020 року у справі № 153/1339/17, провадження № 61-36556св18, у справах про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення саме роботодавець повинен довести, що застосування таких заходів стягнення відбулося без порушення законодавства про працю, притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності без зазначення повних і точних відомостей про суть і дату порушення є незаконним.

Суд апеляційної інстанції правильно встановив, що скасовані накази відповідача цим вимогам не відповідають.

Твердження відповідача, що усі накази ДНЗ «Ластівка» містять повні і точні відомості про суть та дату порушення, в них є посилання на акти, які стали підставою для винесення цих наказів, є безпідставним, оскільки згідно з наведеними висновками Верховного Суду відповідні відомості повинні міститися у самих наказах, а не у документах, на які вони посилаються.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що «у наказі № 22 від 07 листопада 2019 року, за яким позивачку звільнено з роботи та підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України не вказано обставини, зазначені у акті від 04 листопада 2019 року щодо непроведення вихователем ОСОБА_1 без поважних причин прогулянки з вихованцями своєї групи за наявності сприятливих погодних умов. Тобто на час винесення оспорюваного наказу роботодавець не пов'язував звільнення позивачки з такими обставинами. Подальше внесення змін до наказу № 22 від 07 листопада 2019 року наказом № 22- А із зазначенням нової підстави - акта про невиконання своїх посадових обов`язків від 04 листопада 2019 року не може бути взято судом до уваги, оскільки відповідні обставини, як підстави звільнення ОСОБА_1 з роботи, у самому наказі відсутні».

Суд апеляційної інстанції надав правильну оцінку наказу від 07 листопада 2019 року № 22 «Про звільнення ОСОБА_1 », вказавши, що застосування за ті ж самі дії дисциплінарного стягнення у виді звільнення з роботи є подвійним покаранням, що заборонено статтею 61 Конституції України та частиною другою статті 149 КЗпП України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що сторони перебували у трудових правовідносинах з 1978 року, позивачка ОСОБА_1 обіймала посаду вихователя ДНЗ «Ластівка».

Наказом ДНЗ «Ластівка» від 24 жовтня 2019 року № 46 вихователю середньої групи ДНЗ «Ластівка» ОСОБА_1 оголошено догану за невиконання своїх посадових обов`язків, а саме у травмуванні вихованця середньої групи ОСОБА_4 .

Наказом ДНЗ «Ластівка» від 31 жовтня 2019 року № 49 ОСОБА_1 оголошено догану за невиконання своїх посадових обов`язків.

Наказом ДНЗ «Ластівка» від 07 листопада № 22 ОСОБА_1 звільнена з 08 листопада 2019 року згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України з посади вихователя ДНЗ «Ластівка» за систематичне невиконання нею без поважних причин посадових обов`язків, покладених на неї посадовою інструкцією, трудовим договором та Правилами.

Наказом ДНЗ «Ластівка» від 07 листопада 2019 року № 22-А внесено зміни до наказу від 07 листопада 2019 року № 22.

Підставами притягнення вихователя ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді доган та звільнення з роботи стали результати службового розслідування від 24 жовтня 2019 року випадку, який стався 30 вересня 2019 року з вихованцем середньої групи ОСОБА_4 ; акти невиконання нею посадових обов`язків від 25 жовтня 2019 року та 31 жовтня 2019 року; та застосовані за вказаними порушеннями заходи дисциплінарного стягнення у вигляді доган.

Підставою оголошення догани ОСОБА_1 за невиконання покладених на неї обов`язків відповідно до наказу від 31 жовтня 2019 № 49 є акт про невиконання посадових обов`язків від 25 жовтня 2019 року щодо проведення заняття, яке не відповідало порі року та перспективному плану роботи за 25 жовтня 2019 року, непроведення рухливих ігор з вихованцями своєї групи протягом дня, а також акт про невиконання посадових обов`язків від 31 жовтня 2019 року, відповідно до якого на занятті з фізичної культури вихователь ОСОБА_1 не співпрацювала з музичним керівником ОСОБА_6 (яка з 05 вересня 2019 працює на 0,375 ставки інструктора з фізичної культури), що передбачено посадовою інструкцією, своїми некоректними зауваженнями на адресу ОСОБА_6 створювала непотрібне психологічне напруження на занятті та у присутності дітей звинуватила ОСОБА_6 у непрофесійності.

Згідно з актом від 04 листопада 2019 року ОСОБА_1 без поважних причин не провела прогулянку з вихованцями своєї групи. За це порушення вона не притягувалася до інших видів дисциплінарної відповідальності. Це порушення стало однією із підстав для звільнення згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд не переглядає оскаржуване судове рішення в частині позовних вимог про визнання протиправними дій завідуючої ДНЗ «Ластівка» Улізько Ю. О. з накладення на позивача дисциплінарного стягнення тазобов`язання її внести відповідні зміни у трудову книжку позивача про скасування запису про її звільнення відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки доводи касаційної скарги в цій частині відсутні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна ? це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням роботодавця і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Верховний Суд зазначає, що з передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підстав працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Під час притягнення працівника до такого виду відповідальності роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного ним невиконання або неналежного виконання покладених на нього трудових обов`язків, роз`яснити ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, врахувати обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).

Відповідно до частини третьої статті 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган відповідно до статті 149 КЗпП України повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення; за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення; при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника; стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до пункту 2 розділу III Правил працівники дошкільного навчального закладу зобов`язані виконувати навчальний режим, виконувати вимоги з охорони праці, дотримуватися педагогічної етики, норми загальної моралі, захищати дитину від будь-яких дій, які шкодять її здоров`ю.

Згідно з пунктом 4 розділу III Правил коло обов`язків (робіт), що виконує кожен працівник за своєю спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, визначається посадовими інструкціями.

Посадові обов`язки вихователя ОСОБА_1 визначені Посадовою інструкцією.

Із Посадовою інструкцією ОСОБА_1 ознайомлена та її копію отримала 23 лютого 2018 року, про що свідчить її підпис на цій інструкції.

Згідно з пунктом 2.1 Посадової інструкції вихователь ОСОБА_1 несе повну відповідальність за охорону життя і здоров`я, за виховання і навчання дітей своєї групи.

Відповідно до пункту 2.2 Посадової інструкції вихователь ОСОБА_1 виконує вимоги інструкції з охорони життя і здоров`я дітей.

Вихователь забезпечує дотримання санітарно-гігієнічних норм та вимог безпеки життєдіяльності в групі та на ігровому майданчику (пункт 2.7 Посадової інструкції).

Вихователь слідкує за станом здоров`я кожної дитини в групі, виконує рекомендації лікаря та медсестри (пункт 2.8 Посадової інструкції).

Вихователь несе персональну відповідальність за життя та здоров`я вихованців, з якими працює (пункт 4.1 Посадової інструкції).

Вихователь несе персональну відповідальність за порушення інструкції з охорони життя та здоров`я дітей, безпеки життєдіяльності (пункт 4.3 Посадової інструкції).

Згідно з пунктом 4.8 Посадової інструкції вихователь несе дисциплінарну відповідальність за порушення або невиконання цієї посадової інструкції, статуту ДНЗ правил внутрішнього трудового розпорядку, доручень, наказів і розпоряджень завідувача ЦНЗ.

Відповідно до пунктів 8 і 9 розділу V Правил педагогічним працівникам забороняється залишати дітей без нагляду, залишати робоче місце.

Відповідно до режиму роботи навчального закладу в 2018-2019 навчальному році, затвердженого наказом від 02 вересня 2019 року № 53, щоденний графік роботи дошкільного навчального закладу - з 7 год 00 хв до 17 год 30 хв.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Надавши оцінку підставам звільнення позивача за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України щодо систематичності невиконанням ОСОБА_1 без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

У наказі від підставою дисциплінарної відповідальності вихователя ОСОБА_1 є приховування випадку травмування ОСОБА_4 під час перебування на ігровому майданчику у другу половину дня, з 16.20 по 17.00 год, що не відповідає характеру проступку. За недоведеності вини працівника і причинного зв`язку між бездіяльністю і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків таке стягнення не можна визнати правомірним.

Наказ від 31 жовтня 2019 року № 49 не містить посилання на конкретні порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 та чіткої підстави накладення дисциплінарного стягнення, що не відповідає принципу правової визначеності.

Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язував звільнення.

За неведеними у наказі від 07 листопада 2019 року № 22 «Про звільнення ОСОБА_1 » фактами притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності згідно з наказами від 24 жовтня 2019 року № 46 та від 31 жовтня 2019 року № 49 вона піддавалась дисциплінарним стягненням у виді доган, а тому застосування за ті ж самі діяння дисциплінарного стягнення у виді звільнення з роботи не відповідає нормам статті 61 Конституції України та частини другої статті 149 КЗпП України.

У наказі від 07 листопада 2019 року № 22 про звільнення позивачки з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України не вказано обставин, зазначених в акті від 04 листопада 2019 року щодо не проведення вихователем ОСОБА_1 без поважних причин прогулянки з вихованцями своєї групи за наявності сприятливих погодних умов. На час винесення оспорюваного наказу роботодавець не пов`язував звільнення позивачки з такими обставинами. Надалі внесення змін до цього наказу наказом № 22-А із зазначенням підстави - акт про невиконання посадових обов`язків від 04 листопада 2019 року суд не взяв до уваги, оскільки відповідні обставини, як підстава звільнення ОСОБА_1 з роботи, у наказі про звільнення відсутні. Крім того, сам факт не проведення прогулянки з дітьми 04 листопада 2019 року не є достатньою підставою для розірвання трудового договору з працівником.

Суд першої інстанції зазначив про наявність неприязних відносин між ОСОБА_1 та завідуючою ДНЗ «Ластівка» ОСОБА_2 та неможливість достовірно встановити причини поведінки ОСОБА_1 щодо виявлених фактів.

Верховний Суд зауважує, що дати винесення відповідачем наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивачки: 24 жовтня 2019 року, 31 жовтня 2019 року, 07 листопада 2019 року підтверджують конфліктну ситуацію між ОСОБА_1 та завідуючою ДНЗ «Ластівка» ОСОБА_2 . Незважаючи на наявність конфліктних відносин між позивачкою та керівником відповідача, суд має з`ясувати, чи були дотримані всі умови розірвання трудового договору: визначені законом підстави для розірвання трудового договору, встановлений порядок розірвання трудового договору і його дотримання; належним чином оформлений юридичний факт припинення трудових правовідносин, що є доказом того, що була законна підстава для розірвання трудового договору, або дотриманий порядок розірвання трудового договору.

Суд першої інстанції не надав належну правову оцінку встановленим обставинам у справі, а також доказам щодо систематичного невиконання позивачкою без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку згідно зі змістом наказів про притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

Суд апеляційної інстанції, встановивши обставини справи та належно оцінивши докази у справі, спростував висновки суду першої інстанції про систематичне невиконання ОСОБА_1 без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.Остаточні висновки, яких дійшов суд апеляційної інстанції, ґрунтуються на правильній оцінці доказів у справі.

Суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 , визнавши незаконними оскаржувані накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності, дійшов обґрунтованого висновку про поновлення її на роботі на посаді вихователя ДНЗ «Ластівка».

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності у ОСОБА_1 обов`язків, пов`язаних із травмуванням її вихованця ОСОБА_4 , відсутності в її діях вини та ознак дисциплінарного проступку, є необґрунтованими, оскільки спростовуються висновками комісії з службового розслідування.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував Інструкцію № 16, оскільки відповідно до наказу ДНЗ «Ластівка» від 03 жовтня 2019 року № 40-А створено комісію з проведення службового розслідування відповідно до інструкцій про проведення службового розслідування, без посилання на будь-які положення. Крім того, такі доводи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що помилковим є висновок суду апеляційної інстанції щодо неконкретизації в наказах ДНЗ «Ластівка» про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності пунктів Посадової інструкції або інших нормативних актів, які порушила вихователь ОСОБА_1 , оскільки згідно зі сталою практикою Верховного Суду відповідні відомості повинні міститися у самих наказах, а не у документах, на які посилається роботодавець.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди із оскаржуваним судовим рішенням, проте суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями здійснювати перевірку обставин, установлених судами попередніх інстанцій, а в касаційній скарзі не викладено такі аргументи, які дають підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відповідно до статті 411 ЦПК України.

Посилання заявника як на підставу касаційного оскарження, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, провадження № 14-157цс19, Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17, провадження № 61-22897св18, від 24 липня 2019 року у справі № 359/4316/17, провадження № 61-25878св18, від 08 січня 2020 року у справі № 153/1339/17, провадження № 61-36556св18, від 30 березня 2020 року у справі № 489/7807/18, провадження № 61-15378св19, від 18 травня 2020 року у справі 761/14798/17, провадження № 61-6928св19, від 20 травня 2020 року у справі № 754/4355/17, провадження № 61-47954св18, від 20 травня 2020 року № 279/3334/17, провадження № 61-38688св18, від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17, провадження № 61-38286св18, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Верховний Суд у постановах від 24 липня 2019 року у справі № 359/4316/17, провадження № 61-25878св18, від 20 травня 2020 року у справі № 754/4355/17, провадження № 61-47954св18, від 30 березня 2020 року у справі № 489/7807/18, провадження № 61-15378св19, дійшов висновку, що під час розгляду справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не має значення, чи призвів вчинений ним дисциплінарний проступок до настання реальних негативних наслідків - для накладення дисциплінарного стягнення цілком достатньо фіксації самого факту винного вчиненого працівником порушення трудової дисципліни, а наявність чи відсутність шкідливих наслідків може бути врахована тільки при визначенні тяжкості проступку та виборі виду дисциплінарного стягнення. Разом з цим необхідною умовою для накладення стягнення є така ознака порушення трудової дисципліни як вина працівника, наявність якої має бути обов`язково доведена роботодавцем.

Верховний Суд у постанові від 08 січня 2020 року у справі № 153/1339/17, провадження № 61-36556св18, залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову про визнання незаконними та скасування наказів про застосування дисциплінарного стягнення, оскільки оскаржувані накази про дисциплінарне стягнення щодо позивача не містять повних і точних відомостей, які саме порушення вчинив позивач, які із функціональних обов`язків він порушив відповідно до кожної із посад, вказаних у наказах від 26 грудня 2016 року № 870-к та від 03 квітня 2017 року № 373-к, не зазначено дат порушень.

Верховний Суд у постанові від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17,провадження № 61-38286св18,предметом розгляду якої була вимога про визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани, дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ прийнятий на підставі недотримання позивачем вимог іншого наказу, який втратив чинність, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки оголошення догани роботодавцем на підставі наказу, який втратив чинність, є неприпустимим. Наказ про накладення на позивача дисциплінарного стягнення не відповідає вимогам трудового законодавства, зокрема у ньому не зазначено, коли мало місце і в чому конкретно полягає порушення позивачем трудових обов`язків.

Висновки суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не суперечать наведеним вище висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки у цих справах і справі, яка переглядається, хоча правовідносини і є подібними, проте суди встановили різні обставини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, провадження № 14-157цс19, дійшла висновку про те, що роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (стаття 31 КЗпП України). Отже, роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності у випадку невиконання обов`язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівник не був проінформований належним чином. Звільнення працівника на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України з формулюванням причини - невиконання чи неналежне виконання обов`язків, передбачених контрактом, - не може вважатися законним без визначення конкретних умов контракту, які не виконував чи неналежним чином виконував працівник, і без встановлення на підставі належних і допустимих доказів допущених ним конкретних порушень.

Верховний Суд у постанові від 18 травня 2020 року у справі 761/14798/17, провадження № 61-6928св19, залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові про скасування наказу про оголошення догани, оскільки позивач порушив трудову дисципліну, а відповідач дотримався процедури та строку накладення дисциплінарного стягнення.

Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року № 279/3334/17, провадження № 61-38688св18, дійшов висновку про те, що сторони трудових правовідносин не можуть в односторонньому порядку змінювати строки попередження про розірвання трудового договору.

Доводи заявника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, провадження № 14-157цс19, Верховного Суду,викладених у постановах від 18 травня 2020 року у справі 761/14798/17, провадження № 61-6928св19, від 20 травня 2020 року № 279/3334/17, провадження № 61-38688св18, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вказані постанови постановлені у неподібних правовідносинах.

Доводи про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, Верховний Суд відхиляє, оскільки заявник не зазначив у касаційній скарзі щодо якої норми права у подібних правовідносинах, з урахуванням спірних правовідносин, відсутній висновок, а лише посилання заявника на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України не є достатнім для твердження про таку підставу касаційного оскарження.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Великосорочинського закладу дошкільної освіти (ясла-садок «Ластівка») Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко