ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 543/563/22
провадження № 61-10702св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Черниша Євгенія Анатолійовича, на постанову Полтавського апеляційного суду
від 13 червня 2023 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Лобова О. А., Панченка О. О.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просила встановити факт її проживання із відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2008 року по вересень 2021 року, визнати їхньою спільною сумісною власністю будинок з господарськими будівлями
АДРЕСА_1 , визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеного будинку.
В обґрунтування позову зазначала, що проживала із відповідачем з 2008 року по 2021 рік однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
З початку 2008 року позивач та відповідач почали проживати разом на території Автономної Республіки Крим, потім після з`ясування факту її вагітності, переїхали ближче до родини відповідача ОСОБА_2 - с. Куйбишеве, Оржицького району Полтавської області (наразі - с. Вишневе, Лубенський район, Полтавська область), де почали проживати однією сім`єю та вести спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет.
Вона працевлаштувалась у сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Куйбишево», де працювала з 2010 року по 2014 рік,
у подальшому, після реорганізації підприємства, її було прийнято на роботу до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Вишневе-Агро», де вона працювала дояркою до 2018 року, а з 2018 року по
2019 рік працювала оператором машинного доїння в товаристві з обмеженою відповідальністю «Обрій».
Від шлюбу у них народилося двоє синів: ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Куйбишевською сільською радою Оржицького району Полтавської області 18 вересня 2008 року, та ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Куйбишевською сільською радою Оржицького району Полтавської області 17 листопада 2011 року.
17 січня 2012 року, після народження другої дитини, ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ).
ОСОБА_1 зазначала, що кошти на придбання будинку вони збирали разом, оскільки розуміли необхідність окремого житла для сім`ї.
У результаті частих сварок та непорозумінь, з вересня 2021 року вони вирішили розірвати фактичне сімейне життя, вона почала систематично виїздити на роботу до Чеської Республіки, зв`язок із відповідачем припинився, перебуваючи на території України в одному будинку із відповідачем проживати перестала.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 16 січня 2023 року
у складі судді Смілянського Є. А., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судом хоча і встановлено лише факт спільного проживання сторін з 14 серпня 2012 року по вересень 2021 року, проте зазначений факт не має юридичного значення для ОСОБА_1 , а від встановлення зазначеного факту, у свою чергу, не залежить виникнення, зміна або припинення майнових прав позивача, оскільки ОСОБА_1 подано позов з метою поділу майна, придбаного до зазначеного періоду, відповідно позов задоволенню не підлягав.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 13 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Симоненка Т. В., задоволено. Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 16 січня 2023 року скасовано. Ухвалено у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2008 року по вересень 2021 року.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будинок із господарськими будівлями АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2008 року по вересень 2021 року є більш вірогіднішим, ніж протилежний, з урахуванням оцінки як письмових доказів, так і пояснень сторін, а також показань допитаних у суді свідків в їх сукупності, а оскільки спірний будинок з господарськими будівлями
АДРЕСА_1 був придбаний відповідачем
ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 17 січня 2012 року у період спільного проживання з позивачкою ОСОБА_1 з 2008 року по вересень
2021 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, апеляційний суд дійшов висновку, що вказаний будинок є спільним майном сторін та позивач має право на визнання за нею права власності на 1/2 частину зазначеного будинку
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Черниш Є. А., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 липня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Черниша Є. А., залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано заявникові доплатити судовий збір за подання касаційної скарги. На підтвердження сплати судового збору запропоновано надати суду документ, що підтверджує його сплату, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У наданий судом строк представник ОСОБА_2 - адвокат Черниш Є. А., надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме докази сплати судового збору.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження
у вказаній справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Черниша Є. А., витребувано матеріали цивільної справи № 543/563/22 з Оржицького районного суду Полтавської області та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Черниша Є. А., мотивована тим, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, зокрема, суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Також зазначає, що апеляційним судом встановлено обставини у справі, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відтак, суд апеляційної інстанції, встановлюючи факт проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, не звернув увагу на відсутність доказів на підтвердження спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, ремонт останнього та інших обставин, які б могли засвідчити факт спільного проживання.
Також суд апеляційної інстанції не врахував відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до придбання спірного нерухомого майна, а також не врахував наявні у матеріалах справи письмові докази на підтвердження проживання відповідача окремо від позивача.
На переконання відповідача, факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про усталені відносини між сторонами, які притаманні подружжю.
Крім того, звертає увагу на те, що показання свідків самі по собі не можуть свідчити про факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а наявна у матеріалах справи довідка-характеристика від 26 вересня 2022 року № 664, видана Вишневим старостинським округом викликає обґрунтовані сумніви стосовно останньої, відповідно, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок щодо допустимості такого доказу.
Відзив на касаційну скаргу від іншого учасника справи до суду не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на неправильне застосування Полтавським апеляційним судом норм матеріального права та порушення останнім норм процесуального права, а саме:
1) Застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Не дослідження Апеляційним судом зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) Встановлення апеляційним судом обставин обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів
(пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Черниша Є. А., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами установлено та не заперечувалось учасниками справи, що на початку
2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 переїхали з Автономної Республіки Крим до с. Куйбишеве, Оржицького району Полтавської області (на час розгляду справи - с. Вишневе, Лубенського району Полтавської області).
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 є уродженкою
с. Пшеничне Нижньогірського району Автономної Республіки Крим, переїзд з ОСОБА_2 до с. Вишневе Лубенського району Полтавської області відбувся за місцем проживання родини останнього.
Судом установлено, що ОСОБА_2 з 22 серпня 2008 року знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , а з 30 серпня 2008 року по 14 серпня 2012 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (на час розгляду справи - с. Вишневе, Лубенського району).
ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_4 .
З копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що вона з 2010 року працевлаштувалась за місцем проживання після переїзду (с. Вишневе) та мала постійне місце роботи у товаристві з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Куйбишеве» (після реорганізації - сільськогосподарське товариство «Вишневеагро»), а з 2018 року по 2019 року - товариство з обмеженою відповідальністю «ОБРІЙ».
Після народження молодшого сина, ОСОБА_2 17 січня 2012 року укладено договір купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де з 14 серпня 2012 року зареєстровані як позивач так і відповідач з двома дітьми, що підтверджується довідкою-характеристикою Вишневого старостинського округу Лубенського району Полтавської області від 26 вересня 2022 року № 664. Також із зазначеної довідки вбачається, що сім`я характеризується з хорошої сторони, скарг чи нарікань зі сторони сусідів, односельців на адресу Вишневого старостинського округу не надходило. Факти неналежного забезпечення дітей та факти про насильство відносно дітей у сім`ї ОСОБА_6 на адресу Вишневого старостинського округу не надходило.
Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац перший частини другої статті 3 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України).
Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України, у редакції, чинній з 16 січня 2007 року).
Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша
Тлумачення вказаних норм з урахуванням принципу розумності, свідчить, що статтею 74 СК України регулюються тільки майнові права та обов`язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому на рівні статті 74 СК України передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України.
У статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі
в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Законодавець визначив у статтях 57 та 58 СК України випадки для подружжя, за яких майно є особистою приватною власністю. Такий же підхід має бути застосований і до жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зокрема, особистою приватною власністю для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, є: майно, набуте нею, ним до проживання однією сім`єю; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з них вони були набуті.
Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток жінки та чоловіка, може здійснюватися на підставі: (а) договору жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі; (б) рішення суду при наявності спору між жінкою та чоловіком, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.
У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15 зроблено висновок, що «за правилами статті 74 СК України (у редакції, чинній до
16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають
у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти».
Аналогічні по суті висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 18 липня
2018 року у справі № 544/1274/16-ц (провадження № 61-22277св18), постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц (провадження №61-28343св18, постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі
№ 751/3021/17 (провадження № 61-10778св18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі
№ 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) зазначено, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут
і взаємні права й обов`язки».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі
№ 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України)».
Вирішуючи вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки слід врахувати, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження
№ 61-20968сво21).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 при зверненні до суду посилалася на те, що з 2008 року вона разом із ОСОБА_2 почали спільне проживання на території Автономної Республіки Крим. В подальшому, після з`ясування вагітності позивача переїхали в с. Куйбишеве, Оржицького району Полтавської області (на час розгляду справи - село Вишневе, Лубенський район, Полтавська область), почали проживати однією сім`єю, вести спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет. При цьому під час постійного проживання у сторін народилося двоє синів.
Відповідно, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися фактичні шлюбні відносини, вони проживали в одному помешканні та вели спільне господарство,
в інших зареєстрованих шлюбах не перебували, а за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу набули у власність майно, яке зокрема
є предметом спору та було оформлене на відповідача - ОСОБА_2 .
Апеляційний суд, враховуючи принцип змагальності сторін, встановив, що наданими позивачем доказами підтверджується факт спільного проживання відповідача з позивачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу у селі Вишневе з 2008 року.
Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з цього, апеляційний суд задовольнив позов ОСОБА_1 .
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним ніж протилежний.
Щодо посилань заявника на неможливість доведення спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу показаннями свідків необхідно зазначити наступне.
Як вже зазначалось, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, оскільки факт спільного проживання сам по собі без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
При цьому факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів.
Апеляційний суд, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, зокрема показання свідків, в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження, а переоцінка доказів, в свою чергу, в силу вимог статті 400 ЦПК України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Черниша Євгенія Анатолійовича, залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 13 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць