Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 545/2810/18

провадження № 61-3127св19

ВерховнийСуд у складі колегіїсуддів Першоїсудової палатиКасаційного цивільногосуду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібний С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2019 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Одринської Т. В., Панченка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (далі - ПрАТ «АСК «ІНГО Україна») про стягнення страхового відшкодування за договором добровільного страхування засобів наземного транспорту, відшкодування моральної шкоди та захист прав споживачів.

Позов обґрунтований тим, що у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» відмовилося виплатити страхове відшкодування, чим порушило договір про надання послуг та права позивача як споживача послуг.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 02 листопада 2018 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» про стягнення страхового відшкодування.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що справа територіально підсудна Полтавському районному суду Полтавської області.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2019 року апеляційна скарга ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» задоволена, ухвала Полтавського районного суду Полтавської області від 02 листопада 2018 року скасована.

Матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» про стягнення страхового відшкодування направлено до розгляду за (встановленою) підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач звернулася до суду з позовом до ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» про стягнення страхового відшкодування, тобто спір виник у зв`язку з укладанням договору, а не за фактом заподіяння шкоди, крім того, шкоду заподіяв не відповідач, отже, у цьому випадку не застосовується частина шоста статті 28 ЦПК України.

Враховуючи, що ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» зареєстрований та знаходиться за адресою: вул. Бульварно - Кудрявська 33, м. Київ, що відноситься до Шевченківського району м. Києва, то цей спір повинен розглядатися у цьому суді.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

07 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, просила її скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції постановив судове рішення з порушенням норм процесуального права.

Зазначила, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що передумовою звернення з позовом до суду стала безпідставна відмова страховика від виконання договору страхування за наслідками настання страхового випадку, передбаченого умовами договору.

При поданні позову вона визначила підсудність, керуючись частинами п`ятою, шостою статті 28 ЦПК України, згідно з якими позов про захист прав споживачів може бути пред`явлений також за місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Враховуючи, що шкода була завдана на території Полтавського району Полтавської області, позовна заява подана за місцем заподіяння шкоди.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2019 року, тому підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд відкриває провадження у справі за правилами, встановленими у статті 187 ЦПК України.

У позовній заяві позивач посилалася на частини п`яту, шосту статті 28 ЦПК України, вказуючи правила підсудності, згідно з якими вона подає позов.

Відповідно до статті 27 ЦПК України (тут і далі в редакції на час вчинення процесуальних дій) позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються до суду за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно з частиною п`ятою статті 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди (частина шоста статті 28 ЦПК України).

Відкривши провадження у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що справа територіально підсудна Полтавському районному суду Полтавської області.

Суд апеляційної інстанції, скасувавши ухвалу суду першої інстанції та направивши справу для розгляду за (встановленою) підсудністю, до Шевченківського районного суду м. Києва, виходив з того, що цей спір виник у зв`язку з укладанням договору, а не за фактом заподіяння шкоди. Крім того, шкоду завдав не відповідач, тому для визначення підсудності не застосовується частина шоста статті 28 ЦПК України.

Дійшовши такого висновку, суд апеляційної інстанції не дав відповіді, чи застосовується частина п`ята статті 28 ЦПК України для визначення підсудності у цій справі, на яку також посилалася позивач.

З такими висновками суду апеляційної інстанції не можна погодитися, з огляду на таке.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII)цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 статті 1 Закону № 1023-XII).

Згідно зі статтею 1 Закону № 85/96-ВР страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону, і пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування) (стаття 4 Закону № 85/96-ВР).

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про страхування»(далі - Закон № 85/96-ВР), статтею 979 ЦК України договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Отже, за своєю правовою природою договір страхування є договором про надання послуг. Метою страхування при укладенні договору майнового страхування є погашення за рахунок страховика ризику майнової відповідальності перед іншими особами чи ризику виникнення інших збитків у результаті страхового випадку.

Верховний Суд зазначає, що укладений між сторонами договір добровільного страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків від 05 липня 2017 року спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи- позивача.

Отже, до відносин, які регулюються нормами Закону № 1023-XII, належать і відносини, які виникають при укладенні договору страхування.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі 6-126цс14, необхідності відступити від цього висновку щодо застосування норми права немає, а також у постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2020 року у справі № 643/8146/18, провадження № 61-9581св19.

Верховний Суд зазначає, що для визначення підсудності у цій справі підлягає застосуванню Закон № 1023-XII, отже, підсудність визначається за правилами частини п`ятої статті 28 ЦПК України.

Верховний Суд зауважує, що дотримання прав людини, зокрема права на законного і компетентного суддю, є елементом верховенства права.

Зміст права на законного і компетентного суддю, зокрема складають положення про те, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у тому суді і тим суддею, до підсудності якого вона віднесена законом. Суд сам повинен вирішувати, чи підсудна йому справа, що надійшла на його розгляд, не звертаючись до посередництва або вказівок вищого суду. Кожен суд повинен знати закони (jura novit curia).

Розгляд справи судом відповідно до правил підсудності охоплює процедурний аспект верховенства права, що не взяв до уваги суд апеляційної інстанції, оцінивши доводи апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції належним чином не мотивував свій висновок щодо підсудності справи Шевченківському районному суду м. Києва, його висновки не відповідають верховенству права як одній із основних засад цивільного судочинства, нормам цивільного процесуального закону щодо визначення територіальної підсудності справи, тому ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування постанови суду апеляційної інстанції, направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2019 року скасувати, передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко