ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 545/5263/22

провадження № 61-6470св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Височанська селищна рада,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 30 березня 2023 року в складі колегії суддів: Абрамова П. С., Панченка О. О., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Височанської селищної ради та просила стягнути на її користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позову зазначала, що 06 грудня 2021 року вона звернулася до Височанської селищної ради із заявою про отримання матеріальної допомоги на оздоровлення у сумі 33 878,50 грн, але у встановлений законом строк відповідь на неї не отримала. Розгляд посадовими особами Височанської селищної ради цієї заяви через 9 місяців після її подання завдало їй значних моральних страждань.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень в справі

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела факт спричинення їй моральної шкоди та причинний зв`язок між діяннями відповідача та заподіяною їй шкодою.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 березня 2023 року рішення Полтавського районного суду Полтавської області скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційний суд виходив з того, що ця справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, однак суд першої інстанції помилково розглянув її в порядку спрощеного провадження, що відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Разом з тим, у зв`язку з недоведеністю вимог у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 30 березня 2023 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Апеляційний суд не надав належну оцінку доводам апеляційної скарги, не розглянув справу по суті після скасування незаконного рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Полтавського районного суду Полтавської області.

05 червня 2023 року справа № 545/5263/22 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Височанської селищної ради із заявою про виділення їй матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 33 878,50 грн.

07 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини щодо притягнення до відповідальності ОСОБА_2 за порушення її права, гарантованого Законом України «Про звернення громадян», та вирішення питання щодо розгляду її заяви від 06 грудня 2021 року.

Рішенням виконавчого комітету Височанської селищної ради від 14 вересня 2022 року № 190 ОСОБА_1 відмовлено у наданні матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 33 878,50 грн, про що її повідомлено листом від 20 вересня 2022 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади чи місцевого самоврядування у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Встановлено, що ОСОБА_1 не надала суду будь-яких доказів заподіяння їй моральних страждань внаслідок бездіяльності відповідача у справі, зокрема погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону, і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 30 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко