Постанова

Іменем України

27 жовтня 2022 року

м. Київ

Справа № 546/526/18

Провадження № 51-2101 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - ОСОБА_7,

суддів: ОСОБА_8, ОСОБА_9,

при секретарі ОСОБА_10,

за участю прокурора ОСОБА_11,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015170310000403за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_12 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 06 червня 2022 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Новосанжарського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 ухвалено запобіжний захід не обирати.

Початок строку відбуття покарання ухвалено рахувати з моменту фактичного затримання після приведення вироку до виконання.

Цивільний позов потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Ухвалено стягнути на користь ОСОБА_2 із АТ «Страхова компанія «Країна» 48372, 25 грн. матеріальної шкоди, та з ОСОБА_1 - 300 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалено стягнути на користь ОСОБА_3 із АТ «Страхова компанія «Країна» 20 222, 06 грн. матеріальної шкоди, та з ОСОБА_1 - 100 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про процесуальні витрати, речові докази та про скасування арешту майна у кримінальному провадженні.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 06 червня 2022 року вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2021 року в частині вирішення цивільного позову змінено.

Ухвалено стягнути з АТ «Страхова компанія Країна» в рахунок відшкодування майнової шкоди на користь:

ОСОБА_2 - 48 145,95 гривень;

ОСОБА_3 - 19 325, 69 гривень.

В іншій частині вирок залишено без зміни.

У зв`язку з набранням вироком законної сили ОСОБА_1 взято під варту в залі суду.

За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 23 жовтня 2015 року, приблизно о 14 год. 45 хв., у світлий час доби, керуючи автомобілем Hyundai Santa Fe, державний номер НОМЕР_1 , який належав згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ОСОБА_4 , із швидкістю 70 км/год. рухався по автодорозі зі сторони с. Ганжі у напрямку смт. Решетилівка Полтавської області. Побачивши напливи асфальту та ями на смузі, що призначена для руху транспортних засобів у напрямку смт. Решетилівка, у порушення п.п. 10.1, 11.3 «Правил дорожнього руху України», виїхав на зустрічну смугу руху та по ній продовжив рух, при цьому мав можливість рухатися в межах своєї смуги. Під час руху по зустрічній смузі руху ОСОБА_1 , перебуваючи на відстані 89,7 м від місця зіткнення, побачив автомобіль Skoda Octavia, державний номер НОМЕР_3 , який належить згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_5 та яким керував ОСОБА_6 , і рухався із ввімкнутим ближнім світлом фар назустріч по смузі руху, призначеній для руху транспортних засобів у напрямку с. Ганжі Решетилівського району Полтавської області.

Однак, ОСОБА_1 , маючи технічну можливість повернутися на свою смугу руху з моменту виявлення ним попереду у зустрічному напрямку автомобіля Skoda Octavia, державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_6 та перед маневром праворуч для повернення на свою смугу руху впевнитися в безпечності свого маневру, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, продовжив рухатися в межах зустрічної для нього смуги, чим створив небезпеку для руху ОСОБА_6 та в подальшому, при виконанні маневру праворуч для повернення на свою смугу руху, допустив зіткнення із автомобілем Skoda Octavia, державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_6 .

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажиру Skoda Octavia, державний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка знаходилася на передньому пасажирському сидінні автомобіля, згідно висновку судово-медичної експертизи № 429 від 12.04.2016 року, були спричинені тяжкі тілесні ушкодження.

Крім того, у результаті допущених ОСОБА_1 порушень правил дорожнього руху України пасажиру автомобіля Skoda Octavia, державний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який знаходився на задньому пасажирському сидінні автомобіля, згідно висновку судово-медичної експертизи № 428 від 08.04.2016 року, були спричинені тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

У результаті допущених ОСОБА_1 порушень правил дорожнього руху України водію автомобіля Skoda Octavia, державний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно висновку судово-медичної експертизи № 697 від 24.05.2016 року, були спричинені тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Відповідно до висновку комісійної судової автотехнічної експертизи № 193 від 22.06.2017 року в даній дорожній ситуації водій автомобіля Hyundai Santa Fe, державний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 10.1 та І 1.3 «Правил дорожнього руху України». У даній дорожній обстановці водій автомобіля Hyundai Santa Fe, державний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 мав технічну можливість попередити дану ДТП шляхом виконання вимог п.п. 10.1 та 11.3 «Правил дорожнього руху України». У даній дорожній обстановці дії водія автомобіля Hyundai Santa Fe, державний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.п. 10.1 та 11.3 «Правил дорожнього руху України» і, з технічної точки зору, знаходилися в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить змінити постановлені судові рішення щодо ОСОБА_1 , застосувавши положення ст. 75 КК України, та залишити цивільний позов потерпілих про стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди без розгляду.

Вважає, що призначене ОСОБА_1 судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості.

Зазначає, що судом при призначенні засудженому покарання не враховано порушення ПДР України водієм ОСОБА_6 ; щире каяття засудженого; досудову доповідь, відповідно до якої виправлення ОСОБА_1 можливе без позбавлення або обмеження волі.

Вказує на те, що позиція потерпілих по даній справі є необ'єктивною та не має пріоритету над іншими обставинами, передбаченими ст. 65 КК України.

Стверджує, що судова колегія апеляційного суду не врахувала, що на час апеляційного розгляду ОСОБА_1 створив сім`ю та у нього народилася дитина.

На думку захисника, належним співвідповідачем за цивільним позовом повинен бути ОСОБА_6 .

Позиції учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду на адресу Верховного Суду надійшли заперечення від прокурора та від потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на касаційну скаргу захисника ОСОБА_12 в інтересах засудженого ОСОБА_1 , в яких, обґрунтовуючи доводи про законність оскаржуваних судових рішень, учасники судового провадження просять залишити їх без зміни.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_11 заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_12 в інтересах засудженого ОСОБА_1 . Зазначив, що всі обставини, про які захисник вказує в касаційній скарзі, враховані судами попередніх інстанцій при призначенні засудженому покарання, підстави для застосування ст. 75 КК України відсутні.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а також кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Що стосується доводів захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, та щодо можливості застосування положень ст. 75 КК України, то суд касаційної інстанції дійшов таких висновків.

Зі змісту ст. 370 КПКУкраїни, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. ст. 50 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно зі ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

За змістом ст.75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що місцевий суд, призначаючи покарання виконав указані вище вимоги закону та врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, грубий характер допущених обвинуваченим порушень ПДР України, зокрема виїзд ним на зустрічну смугу руху, унаслідок чого заподіяно потерпілій ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження, потерпілим ОСОБА_3 та ОСОБА_6 - середньої тяжкості тілесні ушкодження, особу ОСОБА_1 , який не судимий, є особою молодого віку, має міцні соціальні зв`язки, родину, постійне місце проживання, де характеризується позитивно, на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває, дані досудової доповіді, в якій зазначено про низький рівень вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення та його небезпеки для суспільства, думку потерпілих щодо призначення ОСОБА_1 суворого покарання, наявність обставин, які пом`якшують покарання: активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне часткове відшкодування шкоди, й відсутність обставин, що його обтяжують.

На думку колегії суддів касаційного суду, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства шляхом призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі з реальним відбуттям, однак у розмірі, наближеному до мінімального, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк, визначений у межах санкції ч.2 ст.286 КК України, що не є максимальним.

Посилання в касаційній скарзі захисника на наявність обставини, що пом`якшує покарання, - щирого каяття ОСОБА_1 , є безпідставним.

Захисником жодним чином не обґрунтовано наявність такої обставини. Під час апеляційного розгляду це питання перевірялося та досліджувалося, і було визнано, що дії ОСОБА_1 щодо щирого каяття під час розгляду справи в суді першої інстанції носили формальний характер.

Щодо доводів захисника про врахування при призначенні покарання ОСОБА_1 винуватості також водія ОСОБА_6 , то вони є неспроможними.

Як вбачається із матеріалів справи, грубе порушення засудженим низки пунктів ПДР України в нескладній дорожній обстановці, пов`язане з виїздом на зустрічну смугу та рухом по ній, створювало небезпеку для життя і здоров`я невизначеного кола людей і стало причиною недотримання ОСОБА_6 ПДР України щодо несвоєчасного застосування екстреного гальмування. Тому такі обставини не зменшують високий ступінь суспільної небезпеки протиправних дій ОСОБА_1 , унаслідок яких сталося зіткнення та травмування 3 потерпілих з тяжкими наслідками.

Суд апеляційної інстанції врахував, що на час апеляційного розгляду в обвинуваченого народилась дитина та ним у суді апеляційної інстанції відшкодовано ОСОБА_2 5500 гривень, ОСОБА_3 2300 гривень стягнутої за цивільним позовом моральної шкоди. Однак, як правильно зазначив суд, зважаючи на викладені вище обставини, це не є мотивованою підставою для пом`якшення призначеного покарання або зміни способу його виконання, оскільки не свідчить про несправедливість такого покарання внаслідок суворості.

Судом було враховано добровільне часткове відшкодування моральної шкоди під час провадження в суді першої інстанції, та визнано це обставиною, яка пом`якшує покарання.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, при призначенні ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції взяв до уваги висновок органу пробації та думку потерпілих в сукупності з іншими обставинами, передбаченими ст. 65 КК України, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині є необґрунтованими.

Окрім того, висновок органу пробації, як і думка потерпілих, не є вирішальними при прийнятті судом рішення про обрання винному заходу примусу, а враховуються ним у сукупності з іншими обставинами справи.

Самі по собі позитивні дані про особу винного та наявність двох обставин, що пом`якшують покарання, між тим істотно не знижують суспільну небезпеку злочину, не вказують на наявність достатніх підстав для застосування до ОСОБА_1 положень ст.75 КК України, натомість обґрунтовано вплинули на призначення обвинуваченому майже мінімального основного покарання.

Правилами дорожнього руху України регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватись усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки.

Призначаючи додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, судом правильно враховано характер допущених ОСОБА_1 одночасно декількох грубих порушень вимог ПДР України, тяжкість наслідків, що могли настати та тих, що настали у результаті вчиненого ДТП для 3 людей.

На думку колегії суддів касаційного суду, призначене місцевим судом ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст.ст.50 65 КК України, з урахуванням принципів співмірності, індивідуалізації є за своїм видом і розміром законним, справедливим та сприяє меті покарання, тобто є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Підстав для застосування положень статті 75 КК України не вбачається.

Доводи захисника про неправильне вирішення місцевим судом позову в частині стягнення моральної шкоди також є безпідставними.

Відповідно до частини 2 статті 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до частини 1 статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до частини 5 статті 128 КПКУкраїни цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 129 КПК України суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому залежно від доведеності підстав і розміру позову.

За приписами ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування такої шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що судом першої інстанції правильно вирішено цивільний позов потерпілих про стягнення з ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди. Визначений у вироку розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у сумі 300 000 гривень, а ОСОБА_3 - 100 000 гривень, узгоджується з принципами розумності, виваженості та справедливості, відповідає характеру й обсягу понесених потерпілими моральних страждань.

Перевіривши вирок, в тому числі, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_12, доводи в якій є аналогічними доводам, викладеним у касаційній скарзі, апеляційний суд обґрунтовано визнав їх неспроможними, навівши відповідні мотиви ухваленого рішення.

Таких порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для зміни оскаржуваних судових рішень у справі не встановлено, а тому в задоволенні касаційної скарги захисника слід відмовити.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 06 червня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_12 в інтересах засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9