Постанова

Іменем України

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 584/537/21

провадження № 61-5229св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Державна казначейська служба України, Полтавська обласна прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2022 року у складі колегії суддів:

Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

Заява мотивована тим, що внаслідок неналежного виконання своїх службових та посадових обов`язків працівниками органів державної влади на підставі припущень заявник був протиправного обвинувачений

та засуджений.

ОСОБА_1 вважав, що держава, як учасник правовідносин, несе відповідальність за матеріальні збитки та моральну шкоду, яких він зазнав

у зв`язку із незаконним кримінальним переслідуванням та безпідставним засудженням до реального відбування покарання на 11 років позбавлення волі із конфіскацією усього майна, а також стягненням грошових коштів

за цивільним позовом у рамках кримінальної справи у сумі 701 656,60 грн.

Заявник зазначав, що внаслідок таких неправомірних дій по відношенню

до нього органами досудового розслідування, прокуратури та суду він залишився зламаний фізично та духовно, деморалізований

та непристосований до життя в умовах сьогодення.

Також зазначав, що тривалий час перебував у слідчому ізоляторі

у неналежних умовах, не мав можливості отримувати належну медичну допомогу, перебуваючи в умовах позбавлення волі, переніс складну операцію з видалення злоякісної пухлини (видалено шлунок) та потребував хімічної терапії. Був позбавлений звичайних людських можливостей - жити зі своєю родиною та не знати незаконного переслідування від держави, лікуватися на власний розсуд, подорожувати тощо.

Разом із цим, ця подія мала колосальний резонанс у засобах масової інформації, що мало негативні наслідки для заявника та його сім`ї.

ОСОБА_1 вважав, що обраний ним спосіб захисту відповідає вимогам Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури

і суду», висновкам Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада

2012 року у справі № 146/1091/17, від 20 березня 2019 року у справі

№ 686/1049/18, практиці Верховного Суду, зокрема, у справі № 554/5980/18, та просив провести розгляд справи у відповідності до вимог діючого законодавства та у тому порядку, який він обрав, що на його думку,

не суперечить закону та є втіленням верховенства права.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути

18 720 000,00 грн моральної шкоди за період позбавлення волі,

240 000,00 грн моральної шкоди за період, що не включає позбавлення волі, 60 000,00 грн витрат, понесених на правничу допомогу у межах кримінального провадження та 42 646,41 грн, що були стягнуті з нього виконавчою службоюна виконання вироку у частині задоволених цивільних позовів, а усього 19 062 646, 40 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області

від 01 листопада 2021 року у складі судді Самойленко Л. М. заяву

ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, моральну шкоду у розмірі 2 208 000,00 грн та майнову шкоду - 102 646,41 грн, що разом складає 2 310 646,41 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1

під слідством та судом перебував 112 місяців 10 днів (з моменту затримання 28 квітня 2011 року по 08 вересня 2020 року - винесення виправдувального вироку), з яких 64 місяці 15 днів перебував у місцях позбавлення волі (з 28 квітня 2011 року по 27 серпня 2014 року

та з 23 серпня 2018 року по 08 вересня 2020 року) та 48 місяців перебував під судом і слідством без позбавлення волі.

Проаналізувавши надані суду докази у їх сукупності, враховуючи обставини, викладені у вироку суду про визнання заявника невинним в інкримінованих йому злочинах, який набрав законної сили, суд першої інстанції вважав доведеним факт понесення заявником моральних страждань і переживань

з приводу порушеної кримінальної справи та розгляду кримінального провадження, що призвели до погіршення стану здоров`я, зміни звичного укладу життя та порушення нормальних життєвих зав`язків, ступінь зниження репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Суд визнав за можливе визначити розмір моральної шкоди із розрахунку

1 мінімальна заробітна плата за кожен із 48-ми місяців перебування під судом та слідством (без позбавлення волі): 48 х 6 000,00 = 288 000,00 грн

та за період, який включає позбавлення волі: 64 місяці х 6 000,00 х 5 =

1 920 000,00 грн із розрахунку п`ятикратного розміру заробітної плати

за кожен місяць перебування в умовах позбавлення волі, а всього

2 208 000,00 грн.

Разом із цим, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наявні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 у частині стягнення витрат

на правничу допомогу, понесених у межах кримінального провадження

у розмірі 60 000,00 грн, які підтверджені договором про надання правничої допомоги від 23 жовтня 2018 року, додатковою угодою до договору про надання правничої допомоги, актом виконання робіт за договором про надання правничої допомоги від 23 жовтня 2018 року та дублікатом квитанції від 09 жовтня 2020 року на суму 60 000,00 грн.

Також, на думку суду першої інстанції, наявні правові підстави для задоволення вимоги ОСОБА_1 про стягнення коштів, стягнутих з нього виконавчою службою на виконання вироку у частині задоволених цивільних позовів у розмірі 42 646,41 грн, що підтверджено довідкою про розподіл коштів, стягнутих із заявника у виконавчому провадженні № 57447213

з моменту відкриття виконавчого провадження по 10 листопада 2020 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2022 року апеляційні скарги Полтавської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 01 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду у частині відшкодування суми 42 646,41 грн, стягнутої на виконання вироку у частині задоволених цивільних позовів та у частині відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених у межах кримінального провадження у розмірі 60 000,00 грн задоволено.

Відшкодовано з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку

з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування суми 42 646,41 грн, стягнутої

на виконання вироку суду у частині задоволених цивільних позовів, та суми 60 000,00 грн, сплаченої у зв`язку із наданням юридичної допомоги, а всього у розмірі 102 646,41 грн, як завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

Заяву ОСОБА_1 у частині відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, у розмірах 18 720 000,00 грн та 240 000,00 грн залишено без розгляду.

Роз'яснено ОСОБА_1 , що після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, він має право звернутися до суду повторно.

Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь держави судовий збір у розмірі 755,91 грн.

Судові витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, понесені Полтавською обласною прокуратурою у розмірі 16 269,09 грн, компенсувати за рахунок держави.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вимоги заяви ОСОБА_1 у частині відшкодування моральної шкоди підлягають розгляду у порядку позовного провадження за правила ЦПК України. У зв`язку із тим, що провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України, тому вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають залишенню без розгляду.

Разом із цим, на думку суду апеляційної інстанції, на підставі вимог Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду» наявні правові підстави для відшкодування заявнику витрат понесених ним на правову допомогу

у межах кримінального провадження, а також втрати, стягнуті з ОСОБА_1 виконавчою службою на виконання вироку суду у частині задоволених цивільних позовів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду Державна казначейська служба України, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, а саме: в оскаржуваному судовому рішенні застосувано норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі

№ 922/445/19, від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18

та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, а також не досліджено зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову

у задоволенні заяви.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції, вирішючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу,

не дотримано принципу пропорційності, оскільки вимоги ОСОБА_1 про відшкодування йому майнової шкоди задоволені частково у розмірі 42 646,41 грн, а у задоволенні вимог щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 18 720 000,00 грн та 240 000,00 грн залишено без розгляду. Проте судом апеляційної інстанції у повній мірі задоволено вимоги щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 60 000,00 грн

з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

При цьому, на думку Державної казначейської служби України, стягнення зазначених судових витрат необхідно здійснювати лише з Полтавської обласної прокуратури, оскільки Державна казначейська служба України

у цьому випадку виступає лише як розпорядник державних коштів

та є установою, яка здійснює безспірне списання коштів державного бюджету з місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Разом із цим, Державна казначейська служба України, посилається на те, що кошти у загальній сумі 42 646,41 грн стягнуті на виконання вироку суду у виконавчому провадженню № 57447213, які складаються із 38 633,12 грн - кошти, стягнуті на виконання вироку суду в частині задоволених цивільних позовів, а кошти у розмірі 3 863,29 грн (виконавчий збір) та 150,00 грн (витрати виконавчого провадження) - це кошти, які стягнуті відповідно

до вимог Закону України «Про виконавче провадження» і які, на її думку,

не підлягають відшкодуванню, оскільки вони були зараховані на рахунки орану виконавчої служби і відсутні належні докази щодо перерахування цих витрат до державного бюджету.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цієї справи

із Семенівського районного суду Полтавської області.

У жовтні 2022 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2023 року справу призначено

до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 квітня 2011 року ОСОБА_1 було затримано, 06 травня 2011 року - заарештовано та пред`явлено першочергове обвинувачення, а 27 квітня 2012 року - кінцеве обвинувачення за частиною другою статті 185, частиною четвертою статті 27, пунктами 6, 11 та 12 частини другої

статті 115, частиною п'ятою статті 27, частиною першою статті 263, частинами четвертою та п'ятою статті 27, частиною п'ятою статті 185 та частиною другою статті 263 КК України.

Вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 10 лютого 2014 року у справі № 1628/1157/12 (провадження № 1/548/4/13)

ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 185, частиною четвертою статті 27, пунктами 6, 11 та

12 частини другої статті 115, частини п'ятої статті 27, частини першої

статті 263, частин четвертої та п'ятої статті 27, частини п'ятої статті 185 КК України та призначено покарання: за частиною першою статті 185 КК України - у виді 2 (двох) років позбавлення волі; за частиною четвертою статті 27, пунктами 6, 11 і 12 частини другої статті 115 КК України - у виді

11 (одинадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності; за частиною п'ятою статті 27 та частиною першою статті 263 КК України (у редакції до 05 липня 2012 року) - у виді

3 (трьох) років позбавлення волі; за частинами четвертою і п'ятою статті 27, частиною п'ятою статті 185 КК України - у виді 8 (восьми) років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке йому належить на праві власності.

На підставі частини першої статті 70 КК України призначено ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим у виді 11 (одинадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності, ОСОБА_1 за частиною другою статті 263 КК України визнано невинним

і по суду виправдано за відсутністю у його діях складу злочину.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 рахувався з 28 квітня 2011 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ОСОБА_3

20 808,70 грн матеріальної шкоди та 240 000,00 грн моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у солідарному порядку

на користь ОСОБА_3 440 847,90 грн матеріальної шкоди

(а. с. 31-77, т. 1).

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 27 серпня 2014 року вказаний вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_1 за частиною другою статті 185, частиною четвертою статті 27, пунками 6, 11 і 12

частини другої статті 115, частиною п'ятою 5 статті 27, частиною першою статті 263, частинами четвертою і п'ятою статті 27, частиною п'ятою

статті 185 та частиною другою статті 263 КК України скасовано

за відсутністю у його діях складу злочину, з закриттям у цій частині провадження у справі.

У частині засудження за частиною першою статті 185 КК України вирок скасовано у зв`язку із неповнотою досудового розслідування, справу в цій частині повернуто прокурору для проведення додаткового розслідування, яка постановою слідчого СВ Миргородського МВ УМВС України

в Полтавській області від 30 січня 2015 року в подальшому була закрита

за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 КК України.

У подальшому ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2015 року скасовано ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 серпня 2014 року

з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 23 серпня 2018 року апеляції прокурора прокуратури Полтавської області, засуджених

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , захисника Листопад Н. А.,

в інтересах засудженого ОСОБА_1 , та адвоката Пугача С. В. в інтересах засудженого ОСОБА_6 , залишено без задоволення, а вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 10 лютого 2014 року стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 залишено без змін.

Засудженого ОСОБА_1 взято під варту в залі суду негайно.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 визначено рахувати з 23 серпня 2018 року.

Зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк перебування його під вартою з 15 квітня 2011 року по 27 серпня 2014 року відповідно до частини п'ятої статті 72 КК України, (у редакції Закону від 26 листопада 2015 року

№ 838-VIII), із розрахунку - один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі (а. с. 79-96, т. 1).

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року касаційну скаргу захисника Репала Д. О. задоволено. Вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 10 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 23 серпня 2018 року у частині засудження

ОСОБА_1 за частиною першою статті 185, частиною четвертою статті 27, пунктами 6, 11 і 12 частини другої статті 115, частиною п'ятою статті 27, частиною першою статті 263, частинами четвертою та п'ятою статті 27, частиною п'ятою статті 185 КК України - скасовано, а справу - закрито. Ці судові рішення у частині виправдання ОСОБА_1 за частиною другою статті 263 КК України залишено без змін.

ОСОБА_1 звільнено з-під варти у залі суду (а. с. 98-104, т. 1).

Загалом під слідством та судом ОСОБА_1 перебував 112 місяців 10 днів (з моменту затримання - 28 квітня 2011 року по 08 вересня 2020 року - винесення виправдувального вироку), з яких 64 місяці 15 днів перебував

у місцях позбавлення волі (з 28 квітня 2011 року по 27 серпня 2014 року

та з 23 серпня 2018 року по 08 вересня 2020 року).

Правова допомога ОСОБА_1 у кримінальному провадженні під час касаційного оскарження вироку суду першої інстанції від 10 лютого

2014 року та ухвали суду апеляційної інстанції від 23 серпня 2018 року надавалася захисником (адвокатом) Репалом Д. О. на підставі договору про надання правничої допомоги від 23 жовтня 2018 року, відповідно до пункту 3.1. якого розмір гонорару обумовлюється сторонами згідно з додатковою угодою (а. с. 126, 127, т. 1).

Додатковою угодою сторони обумовили гонорар адвоката у розмірі 60 000,00 грн, що складається із авансу 30 000,00 грн та оплати остатку 30 000,00 грн після відкриття провадження за касаційною скаргою на вирок та ухвалу суду у справі ОСОБА_1 (а. с. 128, т. 1).

На підтвердження сплати захиснику Репалу Д. О. гонорару у розмірі 60 000,00 грн надано акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги від 09 жовтня 2020 року та дублікат квитанції

від 09 жовтня 2020 року (а. с. 129, 130, т. 1).

Згідно довідки Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Суми) від 10 листопада 2020 року № 31069

про розподіл коштів, стягнутих з ОСОБА_1 у виконавчому провадженню № 57447213 згідно розпоряджень державного виконавця відділу,

що надійшли на депозитний рахунок відділу з моменту відкриття виконавчого провадження по 10 листопада 2020 року, потерпілій

ОСОБА_3 виплачено 38 633,12 грн, виконавчий збір - 3 863,29 грн

та витрати виконавчого провадження - 150,00 грн, всього 42 646,41 грн

(а. с. 139, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,

що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь

і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого

не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно

до процедури, встановленої законом.

Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним

і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За змістом частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої

статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права,

статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право

на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено статті 56 Конституції України.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема: постановлення виправдувального вироку суду.

Статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури

і суду» встановлено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки

по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку

з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Щодо відшкодування витрат, понесених заявником на сплату наданої йому правничої допомоги у межах кримінального провадження

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Верховний Суд зауважує, що встановивши факт понесення витрат у зв`язку із поданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.

Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку

із наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам

на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому,

у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано

статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року

№ 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

У рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року

№ 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження

№ 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21) та від 09 червня 2022 року у справі

№ 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону

України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем

у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі

на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12 46 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності

та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи

з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі

№ 379/1418/18, провадження № 61-9124св20, вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати

на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови

у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Згідно із частинами першою, третьою та п`ятою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу,

а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

На підтвердження вказаних витрат ОСОБА_1 надано договір про надання правничої допомоги від 23 жовтня 2018 року, додаткову угоду

до цього договору, акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги від 09 жовтня 2020 року та дублікат квитанції від 09 жовтня

2020 року (а. с. 126-130, т. 1).

Фактичне понесення заявником витрат на правову допомогу підтверджується дублікатом квитанції на суму та актом виконаних робіт

за договором про надання правової допомоги.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_1 сум, сплачених ним у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги, оскільки сукупність наявних в матеріалах справи доказів свідчить про надання адвокатом Репало Д. О. правничої допомоги

у межах кримінального провадження.

Враховуючи значний період кримінального переслідування ОСОБА_1

та зважаючи на складність справи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), а також критерію розумності їх розміру, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що визначений їх розмір є співмірним з обсягом наданих юридичних послуг.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування заявнику сум, сплачених ним у зв`язку

із наданням йому юридичної допомоги підлягає залишенню без змін.

Щодо відшкодування витрат, понесених заявником у виконавчому провадженні на виконання вироку суду в частині задоволених цивільних позовів

Згідно з пунктом 10 Положення «Про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», крім відшкодування заробітку та інших грошових доходів, громадянинові згідно

з пунктом 3 статті 3 цього Закону підлягають поверненню суми штрафу, стягнуті на виконання вироку суду як міри покарання, судові витрати та інші витрати. До інших витрат відносяться суми, стягнуті з громадянина

на виконання вироку в частині задоволеного цивільного позову, суми, внесені ним на відшкодування матеріальної шкоди добровільно або

за вимогою адміністрації, а також суми, витрачені на оплату проїзду

за викликами органів розслідування і суду та найом жилого приміщення.

Встановлено, що вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 10 лютого 2014 року у справі № 1628/1157/12 (провадження

№ 1/548/4/13) цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5

у солідарному порядку на користь ОСОБА_3 20 808,70 грн майнової шкоди та 240 000,00 моральної шкоди; стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ОСОБА_3 440 847,90 грн майнової шкоди. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 23 серпня 2018 року вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 10 лютого 2014 року в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_3 залишено без змін (а. с. 76, 95, т. 1).

Згідно довідки Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Суми) від 10 листопада 2020 року № 31069 про розподіл коштів, стягнутих з ОСОБА_1 у виконавчому провадженню

№ 57447213 згідно розпоряджень державного виконавця відділу, що надійшли на депозитний рахунок відділу з моменту відкриття виконавчого провадження до 10 листопада 2020 року, потерпілій ОСОБА_3 виплачено 38 633,12 грн, виконавчий збір - 3 863,29 грн, витрати виконавчого провадження - 150,00 грн, усього 42 646,41 грн (а. с. 139, т. 1).

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказана ОСОБА_1 сума 42 646,41 грн, стягнута

з нього на виконання вироку у частині задоволених цивільних позову ОСОБА_3 підлягає відшкодуванню за рахунок державного бюджету.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 07 листопада 2019 року

у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19,

на які заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими,

а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги про те, що стягнення судових витрат необхідно здійснювати лише з Полтавської обласної прокуратури, оскільки Державна казначейська служба України у цьому випадку виступає лише як розпорядник державних коштів та є установою, яка здійснює безспірне списання коштів державного бюджету з місцевих бюджетів на підставі рішення суду є необгрунтованими, виходячи з наступного.

За змістом пункту 3 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» правом на звільнення від сплати судового збору наділяються виключно позивачі за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Наведене узгоджується із правовим висновком, зробленим у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/770/17.

З матеріалів справи вбачається, що 22 березня 2022 року Державна казначейська служба України зверталась до Полтавського апеляційного суду із клопотанням про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі, яке ухвалою цього суду від 23 березня 2022 року було задоволено.

Вирішуючи спір по сусті та виносячи постанову, суд апеляційної інстанції,

з урахуванням принципу пропорційності, вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Ураховуючи зазначене, Державна казначейська служба України не

є звільненою від сплати судового збору у такому випадку.

Аргументи заявника, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів

у справі та незгоду із обставинами встановленими судами попередніх інстанцій, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Пономарьов проти України» повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz

Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши в межах доводів касаційної скарги відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович