Постанова

Іменем України

09 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 551/1264/18

провадження № 61-13256св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариcтво з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 18 квітня 2019 року в складі судді Рябченка В. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 червня 2019 року в складі колегії суддів: Абрамова П. С., Бондаревської С. М., Гальонкіна С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариcтва з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка» (далі - ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка») та просив стягнути невиплачену премію за 2015 рік у сумі 176 095, 00 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 05 травня 2010 року він був прийнятий на посаду заступника генерального директора по сільському господарству ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка», а 01 квітня 2013 року переведений на посаду директора з юридичних та кадрових питань. 27 листопада 2015 року його було звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України у зв`язку із припиненням трудового договору за угодою сторін.

Як передбачено колективним договором та положенням про оплату праці працівникам, кожному працівнику за підсумками року нараховувалися та виплачувалися премії, які могли становити 100 відсотків і більше основної заробітної плати, але йому за 2015 рік премію не виплатили. Вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки жодних стягнень і зауважень від керівництва він не мав.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 18 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 18 червня 2019 року, в задоволення позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що на кінець 2015 року позивач не перебував у трудових відносинах з відповідачем, не проходив оцінку персоналу за результатами якої виплачується премія, а тому згідно з умовами колективного договору та положення про преміювання працівників за 2015 рік не набув права на отримання премії за підсумками календарного року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 18 квітня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 червня 2019 року, а справу направити нановий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи рішення у справі суди посилалися на положення про преміювання, затверджене 01 жовтня 2015 року, яке начебто було частиною колективного договору на 2011-2015 роки, проте вказаний факт не відповідає дійсності, оскільки жодних змін і доповнень до колективного договору протягом 2011-2015 років не було, будь-яких положень про преміювання підприємство не затверджувало. Вважає, що відповідач надав фіктивний документ, про однак суди на вказані обставини уваги не звернули.

Окрім цього зазначає, що апеляційний суд порушив його конституційне право на участь у розгляді справи, оскільки не повідомив про час та місце її розгляду, внаслідок чого позбавив його можливості прийняти участь в судовому засіданні та обґрунтувати доводи апеляційної скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

15 серпня 2019 року справа № 551/1264/18 надійшла до Верховного Суду.

Від представник ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» Чернова І. В. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 05 травня 2010 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» на посаду заступника генерального директора по сільському господарству з оплатою праці згідно встановленого штатного розпису, що підтверджується копією наказу по особовому складу № 60к від 05 травня 2010 року.

З 01 квітня 2013 року ОСОБА_1 переведений на посаду директора з юридичних та кадрових питань з оплатою праці згідно встановленого штатного розпису, про що свідчить копія наказу по особовому складу № 37к від 01 квітня 2013 року.

27 листопада 2015 року позивач звільнений з посади директора з юридичних та кадрових питань за згодою сторін згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України. Бухгалтерії підприємства доручено провести кінцевий розрахунок та виплатити компенсацію за невикористану тарифну відпустку за період з 05 травня 2015 року по 27 листопада 2015 року в кількості трьох календарних днів, що підтверджується наказом № 214к по особовому складу від 26 листопада 2015 року. Заборгованості перед позивачем на час його звільнення ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» не мало.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

Частиною третьою статті 97 КЗпП України передбачено, що конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.

Згідно із статтею 13 КЗпП України зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції, а в колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін).

Статтею 18 КЗпП України визначено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, колективним договором ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» на 2011 - 2015 роки, прийнятим 05 травня 2011 року (чинним на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що преміювання працівників, виплата винагороди та інших стимулюючих виплат здійснюється згідно наказів генерального директора за поданням директорів виробничих підрозділів у відповідності з положеннями про преміювання по виробничих підрозділах.

Відповідно до пункту 2 Положення про преміювання працівників підрозділів сільськогосподарського виробництва ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» за підсумками роботи у 2015 році, затвердженого керівником підприємства та погодженого головою об`єднаного профкомітету 01 жовтня 2015 року,для працівників підприємства, які займають посади, наведені у додатку 1 до цього положення поширюється програма преміювання за досягнення ключових показників ефективності календарного року, для всіх інших передбачене щорічне преміювання за підсумками роботи у звітному періоді.

Встановлено, що посада, яку обіймав ОСОБА_1 , не визначена в додатку 1 до цього Положення, а тому він міг брати участь у щорічному преміюванні за підсумками роботи у звітному році.

Водночас пунктом 6.11 Положення визначені підстави позбавлення премії за підсумками роботи у звітному році, а саме: порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, порушення трудової дисципліни; неналежне або несвоєчасне виконання функціональних завдань, посадових обов`язків, невчасне та неякісне виконання розпоряджень, наказів та інших організаційно-розпорядчих документів підприємства; звільнення за власним бажанням, згодою сторін або з ініціативи підприємства (застосуванням дисциплінарного стягнення) до закінчення звітного року, за підсумками якого нараховується премія.

Встановивши, що ОСОБА_1 звільнився з роботи до закінчення 2015 року, за підсумками якого він порушує питання про виплату йому премії, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що згідно з умовами затверджених на підприємстві колективного договору та положення про преміювання працівників позивач не набув права на отримання премії за підсумками звітного року, а тому обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Посилання заявника у касаційній скарзі на порушення апеляційним судом його конституційного права на участь у судовому розгляді у зв`язку із неповідомленням про час та місце проведення судового засідання є безпідставними, оскільки згідно з ухвалою Полтавського апеляційного суду від 13 червня 2019 року розгляд справи здійснювався у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, а тому судове засідання не проводилося, що відповідає положенням частини 13 статті 7, частини першої статті 369 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 18 квітня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 червня 2019 рокузалишитибез змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 18 квітня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук