Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа №552/2636/16-ц

провадження №61-44540св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Полтавської області від 22 серпня 2018 року у складі колегії суддів Лобові О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив:

- визначити порядок користування земельною ділянкою, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

- виділити ОСОБА_1 в окремий об`єкт нерухомого майна, що складає одиницю, з можливістю присвоїти окрему адресу частину житлового будинку літ. А: сіни 1 площею 8,1 кв. м, кладова 2 площею 2,8 кв. м, передпокій 1-1 площею 11 кв. м, кімнату 1-2 площею 8,8 кв. м, кімнату 1-3 площею 22 кв. м, загальною площею 52,7 кв. м та погріб а4, ворота 31, ворота №2, що розташовані по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,13 га;

- припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на Ѕ частину житлового будинку літ. А: сіни 1 площею 8,1 кв. м, кладова 2 площею 2,8 кв. м, передпокій 1-1 площею 11 кв. м, кімнату 1-2 площею 8,8 кв.м, кімнату 1-3 площею 22 кв. м, загальною площею 52,7 кв. м та погріб а4, ворота 31, ворота №2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 0,13 га.

Позов мотивовано тим, що позивач є власником Ѕ частини житлового будинку з належною частиною будівель та споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Власником іншої Ѕ частини будинку є відповідач.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 25 лютого 2010 року поділено житловий будинок з по господарськими спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , між співвласниками та виділено ОСОБА_2 в будинку літера А: сіни 3 площею 6,4 кв.м, кухню 2-1 площею 10,10 кв.м, кімнату 2-2 площею 14, 3 кв.м, кімнату 2-3 площею 12,6 кв.м, кладову 2-4 площею 3,9 кв.м, загальною площею 47,3 кв.м та гараж «В», погріб а5, сарай а1, огорожу НОМЕР_1.

ОСОБА_1 виділено в будинку літера А: сіни 1 площею 8,1 кв. м, кладову 2 площею 2,8 кв. м, передпокій 1-1 площею 11 кв. м, кімнату 1-2

площею 8,8 кв. м, кімнату 1-3 площею 22 кв. м, загальною площею 52,7 кв. м та погріб а4, ворота огорожі №1, ворота №2.

У наведеній частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 25 лютого 2010 року залишено без змін рішенням апеляційного суду Полтавської області від 12 жовтня 2010 року.

Крім того, рішенням апеляційного суду Полтавської області від 12 жовтня 2010 року встановлено, що титульний розмір земельної ділянки по АДРЕСА_1 складає 0,15 га, а також, що згідно архівних рахунків погосподарських книг села Івонченці, які зберігаються в Тахтаулівській сільській раді, згідно особистого рахунку ОСОБА_3 належало станом на 01 січня 1979 року спірне домоволодіння, розташоване на земельній ділянці площею 0,15 га. Рішенням виконавчого комітету Тахтаулівської сільської ради від 03 серпня 1979 року частину зазначеної земельної ділянки у розмірі 0,02 га виділено у користування ОСОБА_4 у зв`язку із придбанням останньою ј частини спірного домоволодіння. Таким чином у ОСОБА_3 у користуванні залишилося 0,13 га спірної земельної ділянки та ѕ частини спірного домоволодіння.

Протягом 1980-1985 років за особовим рахунком ОСОБА_4 рахувалося ј частина домоволодіння та 0,02 га земельної ділянки.

25 жовтня 1980 року особовий рахунок переоформлено з ОСОБА_4 , яка вибула до м. Чигирин, на ОСОБА_5 .

Станом на 1985 рік, у зв`язку з укладанням договору купівлі-продажу від 09 липня 1985 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ј частини домоволодіння, за особовим рахунком ОСОБА_3 залишається Ѕ частина домоволодіння, яка розташована на земельній ділянці 0,13 га державного земельного фонду, а за особовим рахунком ОСОБА_5 залишається

Ѕ частина домоволодіння, яка розташована на земельній ділянці 0,02 га державного земельного фонду.

Таким чином, з огляду на рішення виконавчого комітету Тахтаулівської сільської ради від 03 серпня 1979 року про виділення частини спірної земельної ділянки у розмірі 0,02 га у користування ОСОБА_4 у зв`язку з придбанням ј частини домоволодіння, на підставі частини другої статті 91 ЗК УРСР 1970 року, наступні зміни у розмірі часток в спільній власності на будинок не тягнули за собою змін встановленого порядку користування земельною ділянкою.

Оскільки порядок користування земельною ділянкою співвласниками житлового будинку визначений не угодою співвласників житлового будинку, а рішенням уповноваженого органу власника земельної ділянки, зазначений порядок не міг бути переглянутий у порядку статті 167 ЗК УРСР 1970 року.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 26 січня 1988 року, село Івонченці Тахтаулівської сільської ради Полтавського району включено в межі міста Полтави з прилеглими земельними ділянками.

За договором купівлі-продажу від 28 вересня 1990 року ОСОБА_2 (відповідач) придбала у ОСОБА_5 належну йому Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 , а отже у ОСОБА_2 (попередній власник ОСОБА_5 ) знаходиться у власності Ѕ частина житлового будинку, що складається з Ѕ частини житлового будинку літера А: сіни з площею 6,4 кв. м, кухня 2-1 площею 10,10 кв. м, кімнату 2-2 площею 14,3 кв. м, кімнату 2-3 площею 12,6 кв. м, кладову 2-4 площею 3,9 кв. м, загальною площею 47,3 кв. м та гараж «В», погріб а5, сарай а1, огорожу НОМЕР_1, та у користуванні 0,02 га земельної ділянки.

В свою чергу у ОСОБА_1 (попередні власники ОСОБА_6 та

ОСОБА_7 ) знаходиться у власності Ѕ частина житлового будинку, що складається з Ѕ частини житлового будинку літера А: сіни 1 площею 8,1 кв. м, кладова 2 площею 2,8 кв. м, передпокій 1-1 площею 11 кв. м, кімнату 1-2 площею 8,8 кв. м, кімнату 1-3 площею 22 кв. м, загальною площею 52,7 кв. м та погріб а4, ворота №1, ворота №2, та у користуванні 0,13 га земельної ділянки під даним домоволодінням.

Між сторонами існує спір щодо порядку користування земельною ділянкою, у позасудовому порядку який останні вирішити не можуть, у зв`язку з чим позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 27 лютого 2018 року у складі судді Турченко Т. В. позов задоволено.

Виділено ОСОБА_1 в окремий об`єкт нерухомого майна, що складає одиницю, частину житлового будинку літера А-1 (квартира НОМЕР_1 загальною площею 101,8 кв. м, яка має наступний склад приміщень: сіни №1 площею 8,1 кв. м, кладова №2 площею 2,8 кв. м, передпокій №1-1 площею 11 кв. м, кімната №1-2 площею 8,8 кв. м, кімната №1-3 площею 22 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Господарські будівлі і споруди: погріб літера а4, ворота огорожі №1, огорожа №2.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 на Ѕ частину житлового будинку літера А: сіни №1 площею 8,1 кв. м, кладова № 2 площею 2,8 кв. м, передпокій №1-1 площею 11 кв. м, кімната №1-2 площею 8,8 кв. м, кімната №1-3 площею 22 кв. м, загальною площею 52,7 кв. м та погріб літера а4, ворота огорожі №1, огорожа №2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Виділено ОСОБА_1 в користування, відповідно до варіанту №2 висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи

від 25 листопада 2016 року, складеного судовим експертом Федоровим Д. Ф., земельну ділянку площею 1 300 кв. м, для обслуговування частини житлового будинку літера А-1, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , на плані зафарбовано в зелений колір.

Виділено ОСОБА_2 в користування, відповідно до варіанту №2 висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 25 листопада 2016 року, складеного судовим експертом Федоровим Д. Ф., земельну ділянку площею 200 кв.м для обслуговування частини житлового будинку літера А-1, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , на плані зафарбовано в жовтий колір.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 травня 2018 року вирішено питання судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини, на які посилався ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених вимог є доведеними, в тому числі обставинами, встановленими рішенням апеляційного суду Полтавського області від 12 жовтня 2010 року.

Так, станом на час придбання ОСОБА_2 Ѕ спірної садиби між попередніми співвласниками існував встановлений рішенням уповноваженого органу порядок користування земельною ділянкою, згідно якого ОСОБА_2 у користування перейшло 0,02 га, а іншому співвласнику (на той час ОСОБА_3 ) залишилося у користуванні 0,13 га, отже, відповідно до статті 91 ЗК УРСР 1970 року, частини третьої статті 42 ЗК України 1990 року цей порядок користування землею є обов`язковим для усіх наступних співвласників і не може бути переглянутий у судовому порядку, навіть з урахуванням зміни розміру часток у праві спільної власності на будинок.

Порядок використання і розпорядження земельною ділянкою є обов`язковим для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції врахував рішення Київського районного суду м. Полтави від 25 лютого 2010 року щодо розподілу домоволодіння АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яке залишено у цій частині без змін апеляційним судом Полтавської області від 12 жовтня 2010 року, прийняв до уваги висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 25 листопада 2016 року, зокрема його варіант №2, та дійшов висновку про виділення ОСОБА_1 в окремий об`єкт нерухомого майна, що складає частину житлового будинку літера А-1 (квартира НОМЕР_1 загальною площею 101,8 кв. м, яка має наступний склад приміщень: сіни №1 площею 8,1 кв. м, кладова №2 площею 2,8 кв. м, передпокій №1-1 площею 11 кв. м, кімната №1-2 площею 8,8 кв. м, кімната №1-3 площею 22 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ) та господарських будівель і споруд: погріб літера а4, ворота огорожі №1, огорожа №2.

Також суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо припинення права спільної часткової власності на Ѕ частину погріб літера а4, ворота огорожі №1, огорожа №2.

Вирішуючи питання встановлення між сторонами порядку користування земельною ділянкою, суд першої інстанції взяв за основу варіант №2 висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 25 листопада 2016 року, складеного судовим експертом Федоровим Д. Ф., та виділив у користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1300 кв. м для обслуговування належної йому частини житлового будинку (літера А-1), господарських будівель і споруд (на плані зафарбовано в зелений колір), а ОСОБА_2 виділив у користування земельну ділянку площею 200 кв. м для обслуговування належної їй частини житлового будинку (на плані зафарбовано в жовтий колір).

Постановою апеляційного суду Полтавської області від 22 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Визначено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 згідно варіанту, запропонованого у висновку комплексної повторної земельно-технічної і будівельно-технічної експертизи від 24 грудня 2017 року (додаток №7).

Виділено у користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 750 кв. м в точках А - Б В - Г - Д Е - Є - Ж - З - И І Ї А .

Виділено у користування ОСОБА_2 земельну ділянку площею 750 кв. м в точках А Б В Г Д Е Є - Ж - З - И Й К Л - А .

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що після придбання ОСОБА_5 у жовтні 1980 року ј будинку йому у встановленому на той час порядку орган місцевого самоврядування виділив у користування ј земельної ділянки, на якій розташована його частина будинку. Після придбання у липні 1985 року додатково ј частини цього ж будинку йому відповідно до статті 106-1 ЗК УРСР мало бути виділено у користування на загальних підставах ще додатково ј частину земельної ділянки, на якій розташована його частина будинку, проте суд першої інстанції обмежився дослідженням періоду з 1980 по 1985 рік. У справі відсутні докази про наявність між співвласниками будинку угоди щодо користування земельною ділянкою для обслуговування будинку. Відповідачем також не доведено належними і допустимими доказами те, що у період з липня 1985 року ОСОБА_5 , маючи у власності Ѕ будинку, продовжував користуватися земельною ділянкою площею 200 кв. м.

Таким чином, слід вважати, що ОСОБА_5 після набуття права власності на Ѕ спірного будинку отримав у користування відповідну частину (1/2) земельної ділянки для обслуговування своєї частини будинку.

З 26 січня 1988 року с. Івонченці, на території якого розташована спірна садиба, включено в межі м. Полтави, тобто з цього моменту земельна ділянка набула статусу земель міста.

Отже, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 у відповідності до приписів статей 90 91 ЗК УРСР 1970 року набули право користування земельною ділянкою у розмірі, що відповідала розміру їхніх часток у будинку, тобто по Ѕ кожному. Правила частини другої статті 91 ЗК УРСР 1970 року у цьому випадку не можуть бути застосовані, оскільки зміна розміру частки ОСОБА_5 у спільній власності відбулася не в результаті прибудови, надбудови або перебудови раніше існуючої ј частини будинку, а внаслідок придбання додатково у іншого співвласника ј будинку.

У зв`язку з наведеним апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як співвласники по Ѕ спірного будинку мають право користування земельною ділянкою, на якій він розташований, у рівних частках.

Вирішуючи позовні вимоги про встановлення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , апеляційний суд взяв до уваги висновок комплексної повторної земельно-технічної і будівельно-технічної експертизи від 24 грудня 2017 року, оскільки він узгоджується із фактичними обставинами справи та правовими висновками, щодо права обох сторін на користування земельною ділянкою відповідно до розміру їхніх часток у будинку.

Експертами запропоновано єдиний варіант користування земельною ділянкою (додаток №7), виходячи із загальної площі 1 500 кв.м, що відповідає розміру виділеної земельної ділянки для обслуговування будинку АДРЕСА_1 , отже порядок користування земельною ділянкою апеляційний суд встановив згідно цього варіанту.

Висновком вказаної експертизи також встановлено, що ОСОБА_1 здійснено самочинне будівництво житлового будинку літ. «А-1», у зв`язку з цим, зважаючи на приписи статті 376 ЦК України, апеляційний суд відмовив у задоволені позовних вимог про виділення в окремий об`єкт нерухомого майна частини житлового будинку літ. «А-1» з господарськими спорудами, а також про припинення права спільної часткової власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що обставини, встановлені у рішенні апеляційного суду Полтавської області від 12 жовтня 2010 року, які використав у своєму рішенні суд першої інстанції, а саме те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є титульними землекористувачами, та резолютивна частина вказаного судового рішення про розмір поділених часток в спільному сумісному майні є приюдиційними обставинами, мають чітко визначені межі виключно відносно обставин, встановлених судовим рішенням, що набрало законної сили та між тими ж сторонами, тобто є обставинами, що не підлягають доказуванню.

Апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, пославшись на положення статей 90 91 ЗК УРСР 1970 року, оскільки вказані статті регулюють передачу права власності на земельну ділянку при переході права власності на будівлю на землях міст, а у даному спорі на час придбання ОСОБА_5 у власність Ѕ частини будинку, землі знаходились у сільському населеному пункті.

Тобто, на момент придбання ОСОБА_5 Ѕ частини садибного будинку, землі під садибною відносилися до сільських земель, відповідно на них розповсюджувалася дія статті 106-1 ЗК УРСР 1970 року, відповідно до якої перехід права власності на жилий будинок, розташований у сільському населеному пункті, не тягне за собою переходу права користування присадибною земельною ділянкою. Надання присадибної земельної ділянки особі, до якої перейшло право власності на жилий будинок, провадиться на загальних підставах відповідно до вимог цього Кодексу.

Загальною підставою для переходу права цієї земельної ділянки слід вважати рішення виконавчого комітету Полтавської районної ради трудящих від 10 вересня 1974 року, відповідно до якого ОСОБА_3 було виділено земельну ділянку загальною площею 0,15 га з земель державного фонду для будівництва нового будинку замість старого, який підлягав знесенню.

Крім того, оскільки порядок користування земельною ділянкою співвласниками житлового будинку визначений не угодою співвласників житлового будинку, а рішенням уповноваженого органу власника земельної ділянки, зазначений порядок не міг бути переглянутий.

Висновок експертизи, на який посилається суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 22 серпня 2018 року є неналежним доказом у справі, а посилання на нього порушує процесуальні права ОСОБА_1 .

З огляду на рішення виконавчого комітету від 03 серпня 1979 року про виділення частини спірної земельної ділянки у розмірі 0,02 га у користування ОСОБА_4 у зв`язку із придбанням ј частини домоволодіння, на підставі частини другої статті 91 ЗК УРСР 1970 року, наступні зміни у розмірі часток в спільній власності на будинок не тягнули за собою змін встановленого порядку користування земельною ділянкою.

За таких обставин є безпідставними посилання апеляційного суду на висновок комплексної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 24 грудня 2017 року, як на підставу для встановлення порядку користування земельною ділянкою пропорційно праву власності у домоволодінні, оскільки даний висновок не ґрунтуються на законі та не може бути прийняті судом до уваги.

Отже, судом апеляційної інстанції, всупереч нормам законодавства, що визначають порядок застосування преюдиції у рішеннях суду та порядку переходу прав власності на земельні ділянки, неправильно застосовано норми матеріального та порушення норм процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Між сторонами існує спір щодо порядку користування земельною ділянкою, на якій розташовано домоволодіння і яке належить сторонам на праві спільної часткової власності, кожному по Ѕ частині.

Правовідносини щодо відчуження-придбання часток у спірному будинку мали місце в період з серпня 1979 року по вересень 1990 року, а отже до них застосовуються положення ЗК УРСР 1970 року.

Частиною п`ятою статті 20 ЗК УРСР 1970 року передбачалось, що право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Відповідно до статті 16 ЗК УРСР 1970 року надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею (частина третя статті 16 цього Кодексу).

Відповідно до статті 90 цього Кодексу (Глава 17 «Землі міст») на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.

Статтею 91 ЗК УРСР 1970 року передбачалось, що особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок.

Наступні зміни в розмірі часток в спільній власності на будинок, які сталися у зв`язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін встановленого порядку користування ділянкою.

Угода про порядок користування земельною ділянкою є обов`язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок.

Якщо згоди на користування спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується в порядку, встановленому статтею 167 цього Кодексу.

Статтею 106-1 Кодексу (Глава 20 «Землі сільських населених пунктів») передбачалось, що перехід права власності на жилий будинок, розташований у сільському населеному пункті, не тягне за собою переходу права користування присадибною земельною ділянкою. Надання присадибної земельної ділянки особі, до якої перейшло право власності на жилий будинок, провадиться на загальних підставах відповідно до вимог цього Кодексу.

У справі, яка переглядається встановлено, що після придбання ОСОБА_5 у жовтні 1980 року ј будинку йому у встановленому на той час порядку орган місцевого самоврядування виділив у користування ј земельної ділянки, на якій розташована його частина будинку. Після придбання у липні 1985 року додатково ј частини цього ж будинку йому відповідно до статті 106-1 ЗК УРСР мало бути виділено у користування на загальних підставах ще додатково ј частину земельної ділянки, на якій розташована його частина будинку.

Матеріали справи не містять доказів про наявність між співвласниками будинку угоди щодо користування земельною ділянкою для обслуговування будинку, а під час розгляду справи позивачем не доведено належними і допустимими доказами те, що у період з липня 1985 року ОСОБА_5 , маючи у власності Ѕ будинку, продовжував користуватися земельною ділянкою площею 200 кв.м.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що ОСОБА_5 , після набуття права власності на Ѕ спірного будинку отримав у користування відповідну частину (Ѕ) земельної ділянки для обслуговування своєї частини будинку.

З 26 січня 1988 року с. Івонченці, на території якого розташована спірна садиба, включено в межі м. Полтави, а отже з цього моменту земельна ділянка набула статусу земель міста.

ОСОБА_3 оформила право власності на Ѕ частину будинку у липні 1989 року на підставі свідоцтва про право власності згідно рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Полтави.

У серпні 1989 року ОСОБА_5 оформив право власності на іншу Ѕ частину цього ж будинку.

З урахуванням наведених обставин, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , відповідно до положень статей 90 91 ЗК УРСР 1970 року набули право користування земельною ділянкою у розмірі, що відповідала розміру їх часток у будинку, тобто по Ѕ кожному.

Установивши, що зміна розміру частки ОСОБА_5 у спільній власності відбулася не в результаті прибудови, надбудови або перебудови раніше існуючої ј частини будинку, а внаслідок придбання додатково у іншого співвласника ј будинку, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що за наведених обставин правила частини другої статті 91 ЗК УРСР 1970 року не підлягають застосуванню, у зв`язку з чим обґрунтовано відхилив посилання позивача на положення цієї норми.

У договорі купівлі-продажу Ѕ будинку, укладеного 28 вересня 1990 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 (відповідачем), зазначено, що спірний будинок з господарськими спорудами розташований на земельній ділянці, норма якої буде встановлена додатково.

У договорі купівлі-продажу Ѕ будинку, укладеного 22 серпня 2007 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (спадкоємці попереднього співвласника будинку) і ОСОБА_1 (позивачем у справі), зазначено, що спірний будинок розташований на земельній ділянці, норма якої не визначена.

Установивши вказані обставини на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , як співвласники по Ѕ спірного будинку мають право користування земельною ділянкою, на якій він розташований, у рівних частках.

Вирішуючи по суті спір між сторонами щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , суд апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених обставин щодо права обох сторін на користування земельною ділянкою відповідно до розміру їхніх часток у будинку, обґрунтовано взяв за основу для вирішення спору висновок комплексної судової повторної земельно-технічної і будівельно-технічної експертизи від 24 грудня 2017 року, яким запропоновано єдиний варіант встановлення порядку користування земельною ділянкою (додаток №7), виходячи із загальної площі 1 500 кв.м, що відповідає розміру виділеної земельної ділянки для обслуговування будинку та передбачає виділення кожному із співвласників у користування по 750 кв.м земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про можливість поділу земельної ділянки між сторонами по запропонованому у висновку комплексної судової повторної земельно-технічної і будівельно-технічної експертизи від 24 грудня 2017 року варіанту та дійшов висновку про доцільність встановлення такого порядку поділу земельної ділянки, згідно з яким належні сторонам приміщення будинку та господарських споруд знаходяться на земельних ділянках, що перебувають у їх власності.

Крім того, установивши, що вказаним висновком експертів встановлено, що ОСОБА_1 здійснено самочинне будівництво житлового будинку літ. «А-1», суд апеляційної інстанції, з урахуванням приписів статті 376 ЦК України, обґрунтовано відмовив у задоволення позовних вимог про виділення позивачу в окремий об`єкт нерухомого майна частини житлового будинку літ. «А-1» з господарськими спорудами, а також про припинення права спільної часткової власності.

Встановлюючи порядок користування земельною ділянкою, суд лише визначає умови, на яких співвласники її використовуватимуть з метою забезпечення ефективної реалізації ними своїх прав щодо користування майном. Будь-яких питань, пов`язаних із розпорядженням земельною ділянкою чи з правом власності на неї, суд у такій справі не вирішує.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права (помилкове застосування положень статей 90 91 ЗК УРСР 1970 року та незастосування статті 106-1, частини другої статті 91 ЗК УРСР 1970 року) спростовуються обставинами, встановленими апеляційним судом на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та змістом наведених вище норм матеріального права, які до спірних правовідносин суд застосував правильно.

Посилання у касаційній скарзі про безпідставність неврахування преюдиційних обставин, встановлених у рішенні апеляційного суду Полтавської області від 12 жовтня 2010 року, є необґрунтованими та не спростовують правильність висновків апеляційного суду у справі, яка переглядається, оскільки суд під час її розгляду дав належну оцінку обставинам, встановленим у цьому судовому рішенні та правильно виходив з того, що в силу положень частини сьомої статті 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

У даному випадку, апеляційний суд дав належну оцінку змісту вищевказаного судового рішення, зокрема наданій у цьому рішенні правовій оцінці певним фактам, на які посилався позивач, дослідив зібрані у справі докази, як кожного окремо так і у їх сукупності, та з урахуванням встановлених на їх підставі фактичних обставин правильно вирішив спір по суті. При цьому у рішенні навів відповідні мотиви і обґрунтування, з яких виходив, приймаючи до уваги одні докази, та відхиляючи інші.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність прийнятої ним постанови не впливають, фактично спрямовані на доведення необхідності переоцінки наявних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, зокрема у тому контексті, що, на думку позивача свідчить про наявність у нього права на користування земельною ділянкою, на якій знаходиться спільне домоволодіння, у більшому розмірі.

Усі аргументи позивача та докази, на які він посилався в обґрунтування позовних вимог були належним чином перевірені апеляційним судом і обґрунтовані висновки щодо спростування яких викладено у мотивувальній частини прийнятої цим судом постанови.

Вказані доводи касаційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу приписів статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Нова оцінка доказів у справі виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених наведеною статтею процесуального закону.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Полтавської області від 22 серпня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська