№ 552/3279/15-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

24 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 552/3279/15-ц

провадження № 61-27470св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , на рішення Київського районного суду міста Полтави від 25 липня 2017 року в складі судді

Турченко Т. В. та рішення Апеляційного суду Полтавської області

від 28 вересня 2017 року в складі колегії суддів: Хіль Л. М., Гальонкіна С. А., Мартєва С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту частково недійсним та визнання права власності на частину домоволодіння, реальний розподіл домоволодіння та земельної ділянки.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він та його батько - ОСОБА_4 , вирішили будувати приватний будинок для спільного проживання та домовилися про створення спільної власності за спільні кошти.

Рішенням Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Полтави від 06 квітня 1993 року ОСОБА_4 виділено земельну ділянку площею 1 500 кв. м для будівництва індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 . Проект спірного будинку був погоджений з архітектором 18 травня 1993 року, а з 1994 року розпочато будівництво.

Вказував, що будівництво відбувалося за спільні кошти та спільними зусиллями позивача та його батька. Зазначав, що відповідно до внесених коштів та затрачених зусиль його (позивача) частка складає 2/3 частини спірного домоволодіння, а ОСОБА_4 - 1/3 частина вказаного майна.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 домовилися, що після смерті останнього спірне майно перейде у власність позивача, про що буде складений відповідний заповіт.

Акт про закінчення будівництва та ввід в експлуатацію складений

01 червня 1999 року. Цей акт затверджений рішенням Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Полтава від 08 червня

1999 року. У подальшому видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок з господарськими будівлями від 20 грудня 1999 року на ім`я ОСОБА_4 , який 31 липня 2002 року отримав державний акт на право приватної власності на землю площею 1 500 кв. м на АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_1 дізнався про наявність нового заповіту від 08 травня 2014 року на користь ОСОБА_2 (сина позивача).

Вважає, що, змінюючи заповіт, батько порушив його право власності на створене спільне майно, а саме на домоволодіння і розпорядився його власністю на свій розсуд. Під час створення спільної власності позивач та його батько досягли домовленості, що йому ( ОСОБА_1 ) буде належати 2/3 частини домоволодіння, а ОСОБА_4 1/3 частина цього майна, оскільки для будівництва будинку, позивач продав свою однокімнатну квартиру, а кошти витратив на будівництво будинку. Крім того, на добудову будинку були витрачені кошти, які позивач заробляв за кордоном. Зазначає, що ОСОБА_4 міг заповідати тільки 1/3 частину спірного домоволодіння.

На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

- визнати частково недійсним заповіт, складений 08 травня 2014 року ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дяченко В. А.;

- визнати за ним право власності на 53/100 частин житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами на

АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 47/100 частин житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 ;

- стягти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 139 164 грн як різницю часток при реальному розподілу;

- виділити йому у користування у житловому будинку літ. «А-2» приміщення: хол № 1-6 площею 23,8 кв. м, кімнату № 1-7 площею 11 кв. м, санвузол № 1-8 площею 11,3 кв. м, кімнату № 1-9 площею 18,7 кв. м, кладову № 1-10 площею 2,1 кв. м, коридор № 1-11 площею 3,3 кв. м (площа по внутрішнім обмірам складає 70,2 кв. м; у тамбурі літ. «а» приміщення: тамбур № 4 площею

6,4 кв. м (загальна площа 76,6 кв. м); по господарським будівлям: гараж

літ. «Б», сарай літ. «Б1», літня кухня літ. «Б2», навіс літ. «б4», навіс літ. «б5», навіс літ. «Г», сінник літ. «Д2», літній душ літ. «Е», 1/2 частину огорожі № 1,

1/2 частина огорожі № 2 та огорожі № 3, частину огорожі № 4.

- визнати частково недійсний державний акт на право приватної власності від 31 липня 2002 року, виданий на ім`я ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1 га на АДРЕСА_1 ;

- визнати за ним право власності на 0,05 га земельної ділянки на

АДРЕСА_1 .

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на домоволодіння на

АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом після померлого ОСОБА_4 , у строк, передбачений законом, звернувся із заявою про прийняття спадщини, а 15 січня 2015 року була відкрита спадкова справа.

Разом з тим, нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутні правовстановлюючі документи, що підтверджується листом нотаріуса від 17 березня 2016 року. Крім того, ОСОБА_1 не визнає право ОСОБА_2 на спадщину, що порушує права останнього.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 : житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок, який позначений в технічному паспорті під літ. «А-2», житловою площею 47,6 кв. м, загальною площею 190 кв. м, тамбур літ. «а», тераса літ. «а1», гараж літ. «Б», сарай літ. «Б1», літню кухню літ. «Б2», тамбур літ. «б1», сарай літ. «б2», сарай літ. «б3», навіс літ. «б4», навіс літ. «б5», навіс літ. «Г», сінник літ. «Д», літній душ літ. «Е», ворота огорожі № 1, огорожі

№ 2-4; на земельну ділянку площею 1 500 кв. м на

АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд

1 000 кв. м, для ведення особистого селянського господарства 500 кв. м.

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що його батько 14 травня 2004 року склав заповіт, яким заповів йому все своє майно. Після смерті батька позивач дізнався про наявність нового заповіту від 08 травня

2014 року на користь ОСОБА_2

Ознайомившись зі змістом заповіту від 08 травня 2014 року, ОСОБА_1 побачив, що він підписаний не спадкодавцем, а іншою особою. Отже, ОСОБА_4 не мав наміру вчиняти заповіт від 08 травня 2014 року, тому він є недійсним.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати недійсним заповіт, складений 08 травня 2014 року ОСОБА_4 на користь

ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дяченко В. А.

Ухвалами Київського районного суду міста Полтави від 23 березня 2016 року та від 08 червня 2016 року вказані позови об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 25 липня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Позовну заяву ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 , спадкоємцем за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , право власності на житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок, який позначений на технічному паспорті під літ. «А-2», житловою площею 47,6 кв. м, загальною площею 190 кв. м, тамбур літ. «а», терасу

літ. «а1», гараж літ. «Б», сарай літ. «Б1», літню кухню літ. «Б2», тамбур літ. «б1», сарай літ. «б2», сарай літ. «б3», навіс літ. «б4», навіс літ. «б5», навіс літ. «Г», сінник літ. «Д», літній душ літ. «Е», ворота огорожі № 1, огорожі № 2-4.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 1 500 кв. м на АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд 1 000 кв. м, для ведення особистого селянського господарства 500 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що саме ОСОБА_4 був власником спірного домоволодіння та земельної ділянки, що підтверджується належними доказами, дослідженими у судовому засіданні, та як власник розпорядився своїм майном та заповів його своєму онуку - ОСОБА_2 .

Надані ОСОБА_1 докази не підтверджують його участі у будівництві спірного житлового будинку, оскільки такі докази (квитанції, накладні, чеки тощо) не підтверджують, що кошти останнього були витрачені саме на будівництво домоволодіння на АДРЕСА_1 . Також у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що кошти від продажу належної ОСОБА_1 квартири та кошти, які він заробив за кордоном були витрачені на будівництво вищевказаного домоволодіння.

Безпідставними є доводи ОСОБА_1 про те, що спірна земельна ділянка надавалась йому з батьком для спільної забудови, а тому підлягає розподілу, оскільки такі доводи ґрунтуються на припущеннях.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 28 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог частково.

Визнано за ОСОБА_2 , спадкоємцем за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 , який позначений на технічному паспорті під літ. «А-2», надвірні будівлі: гараж літ. «Б», сарай літ. «Б1», літню кухню

літ. «Б2».

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_4 за життя набув та оформив право власності на будинок з підвалом на АДРЕСА_1 літ. «А-2», гараж літ. «Б», сарай літ. «Б-1», літню кухню

літ. «Б-2», вбиральню літ. «В».

Другий технічний паспорт, виготовлений після смерті спадкодавця на замовлення ОСОБА_1 26 листопада 2016 року , містить перелік самочинно збудованих ОСОБА_4 будівель у вказаному домоволодінні. Так, у 2007 році було добудовано тамбур літ. «б1», сарай

літ. «б2», сарай літ. «б3», навіси літ. «б4, Б5», у 2009 році добудовано навіс

літ. «г», сінник літ. «д», літній душ літ. «Е», у 2002 році добудовано ворота огорожі № 1, огорожу № 2, огорожу № 3 та огорожу № 4.

У разі недотримання спадкодавцем вимог законодавства щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно судами може визнаватись у порядку спадкування право на забудову, право на будівельні матеріали та інше у відповідності зі встановленим судом правовим режимом спірного майна.

Отже, задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності на вищевказане самочинно побудоване майно за спадкоємцем

ОСОБА_2 , яке за життя не належало спадкодавцеві (відсутній правовстановлюючий документ на нерухоме майно на ім`я спадкодавця), суд першої інстанції порушив норми матеріального права, фактично визнавши право власності за позивачами без будь-якої правової підстави.

У решті апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що житловий будинок та допоміжні (нежитлові) приміщення, господарські споруди на

АДРЕСА_1 належать позивачу та ОСОБА_4 (батько позивача) на праві спільної власності, оскільки вони проживали однією сім`єю та спільно будували будинок у 1994-2004 роках, проте суди на вказані обставини уваги не звернули.

Суди першої та апеляційної інстанції безпідставно не застосували до спірних правовідносин статтю 17 Закону України «Про власність» в редакції, чинній на час будівництва та реєстрації спірного будинку.

Вирішуючи справу щодо вимог ОСОБА_2 про визнання права власності, суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що до складу спірного об`єкту нерухомості входять об`єкти самочинного будівництва.

Рішення суду апеляційної інстанції про визнання права власності в порядку спадкування суперечить статті 381 ЦК України.

Доводи інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

23 січня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Полтави від 06 квітня 1993 року виділено ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1 000 кв. м та 500 кв. м

у тимчасове користування для індивідуального житлового будівництва на АДРЕСА_1 . Вказаним рішенням зобов`язано ОСОБА_4 одержати в управлінні архітектури та містобудування документи на забудову ділянки. Зобов`язано забудовника на протязі місяця виготовити документацію на забудову ділянки і погодити її в установленому порядку.

Відповідно до акта про закінчення будівництва та вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 01 червня 1999 року, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Полтави від 08 червня 1999 року ОСОБА_4 закінчено будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Виконавчий комітет Полтавської міської ради народних депутатів м. Полтави 20 грудня 1999 року видав ОСОБА_4 свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 . Свідоцтво видане на підставі рішення Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Полтави від 08 червня 1999 року.

Технічний паспорт на жилий будинок на АДРЕСА_1

від 10 грудня 1999 року оформлено на ім`я ОСОБА_4 .

Вказаний технічний паспорт виконано на двоповерховий будинок з підвалом літ. «А-2», гараж літ. «Б», сарай літ. «Б-1», літню кухню літ. «Б-2», вбиральню літ. «В».

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 23 травня 2002 року ОСОБА_4 , який проживає на АДРЕСА_1 , має у користуванні земельну ділянку площею 1 500 кв. м.

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю

від 31 липня 2002 року ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку площею 1 500 кв. м на АДРЕСА_1 . Землю передано для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд 1000 кв. м, для ведення особистого селянського господарства 500 кв. м.

ОСОБА_4 14 травня 2004 року склав заповіт на ім`я свого сина - ОСОБА_1 .

У подальшому ОСОБА_4 08 травня 2014 року склав заповіт, яким заповів все своє майно внуку - ОСОБА_2

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті відкрилась спадщина на все належне йому майно.

Апеляційний суд також встановив, що на АДРЕСА_1 самочинно побудовані та не зареєстровані за ОСОБА_4 тамбур

літ. «а», тераса літ. «а1», тамбур літ. «б1», сарай літ. «б2», сарай літ. «б3», навіс літ. «б4», навіс літ. «б5», навіс літ. «Г», сінник літ. «Д», літній душ літ. «Е», ворота огорожі № 1, огорожі № 2-4.

ОСОБА_2 у визначений законом строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , проте у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено, оскільки судом розглядається справа про визнання заповіту недійсним, а спадкоємцем не надано правовстановлюючий документ на житловий будинок на

АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX)підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та рішення апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

ОСОБА_1 обґрунтовуючи свої вимоги вказував, що ОСОБА_4 не підписував заповіт від 08 травня 2014 року.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (статті 204 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалами Київського районного суду міста Полтави від 23 червня 2016 року та від 29 грудня 2016 року за клопотанням ОСОБА_1 були призначені посмертні судово-почеркознавчі експертизи, які відповідно до повідомлення судового експерта не були проведені у зв`язку з відсутністю необхідних для дослідження матеріалів та несплатою вартості експертизи.

Відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічна за змістом норма закріплена у частині третій статті 12 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом касаційної інстанції).

Отже, ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами, що ОСОБА_4 не підписував заповіт від 08 травня 2014 року, тому суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

За змістом статей 356 357 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Разом з тим, ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами свої участі у будівництві спірного домоволодіння, а будинок та земельна ділянка були зареєстровані за спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому суди правильно відмовили у задоволенні його позовних вимог у цій частині.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Як встановлено вище, ОСОБА_2 у визначений законом строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , проте у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено, оскільки судом розглядається справа про визнання заповіту недійсним, а спадкоємцем не надано правовстановлюючий документ на житловий будинок на АДРЕСА_1 .

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

На підставі викладеного суд першої інстанції у нескасованій частині та апеляційний суд дійшли правильного висновку, що ОСОБА_2 має право на спадкове майно ОСОБА_4 , яке належало останньому на час відкриття спадщини.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що будинок та споруди на АДРЕСА_1 належать позивачу та ОСОБА_4 (батько позивача) на праві спільної власності, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що вони спільно будували вказане майно у 1994-2004 роках, а відповідно до вимог процесуального закону доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Разом з тим, ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами підстав набуття ним права спільної власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 .

Доводи касаційної скарги, що суди першої та апеляційної інстанції безпідставно не застосували до спірних правовідносин статтю 17 Закону України «Про власність» в редакції, чинній на час будівництва та реєстрації спірного будинку, не заслуговують на увагу, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, що спірне майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї або внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, тому в судів були відсутні підстави для застосування вказаної норми права.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що, вирішуючи справу щодо вимог ОСОБА_2 про визнання права власності, суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що до складу спірного об`єкту нерухомості входять об`єкти самочинного будівництва, оскільки рішення місцевого суду в цій частині скасоване судом апеляційної інстанції та позов задоволено частково, а ОСОБА_2 судові рішення в цій частині не оскаржував.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої в нескасованій частині та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Полтави від 25 липня 2017 року в незміненій частиніта рішення Апеляційного суду Полтавської області

від 28 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

В. В. Сердюк