Постанова

Іменем України

08 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 522/3586/21

провадження № 61-6317св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за первісним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Панченка О. О., Пікуля В. П., від 09 червня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 24 квітня 2010 року він уклав шлюб з ОСОБА_2 . У період шлюбу за спільні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу № 5443 від 30 грудня 2010 року, укладеного між Полтавським виробничо-торговим підприємством «Будсервіс» АТ «ПМК-64» (далі - АТ «ПМК-64») та ОСОБА_2 .

При оформленні права власності ним було підписано та нотаріально посвідчено згоду № 5442 від 30 грудня 2010 року, якою визначено, що кошти на придбання квартири є спільною сумісною власністю подружжя.

Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання частини майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 за спірну квартиру сплачено лише 7 256 грн, що становить 2/50 частин від вартості всієї квартири, а тому вважала, що за спільні кошти в шлюбі придбано лише 2/50 частин спірної квартири, які є спільною сумісною власність подружжя, з яких 1/50 частина належить ОСОБА_1 . Решта коштів сплачено за квартиру нею особисто до укладення шлюбу на підставі попереднього договору від 25 січня 2008 року, укладеного із АТ «ПМК-64».

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд:

- визнати спільним майном подружжя 2/50 частини спірної квартири;

- розподілити спільне сумісне майно подружжя, залишивши у її власності

2/50 частини квартири та припинивши право власності ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності;

- стягнути з неї на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості

1/50 частини спірної квартири.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави, у складі судді

Миронець О. К., від 11 жовтня 2021 року прийнято зустрічний позов

ОСОБА_2 до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Полтави, у складі судді

Миронець О. К., від 15 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири

АДРЕСА_1 , загальною площею 43,3 кв. м. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 , виходив з того, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, частки сторін є рівними, оскільки доказів, які підтверджують інші обставини, суду не надано.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд зазначив, що на момент укладання договору купівлі-продажу квартири сторони домовились про те, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя і це відображено в тексті договору. Договорів щодо частки кожного із подружжя у квартирі не укладалось. Посилання

ОСОБА_2 на ту обставину, що 48/50 частин квартири є її особистою приватною власністю спростовані договором купівлі-продажу квартири.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 червня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Хворост Д. М. задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Полтави

від 15 березня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано спільним сумісним майном подружжя 2/50 частини квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/50 частини вказаної квартири. У задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним та зустрічним позовом відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Колегія суддів виходила з того, що 2/50 частини спірної квартири були придбані в шлюбі за спільні кошти подружжя. Зміст договору купівлі-продажу спірної квартири не містить тверджень про те, що квартира набувається у спільну сумісну власність подружжя. Окремої домовленості щодо визначення часток між подружжям у праві власності на спірну квартиру сторонами не укладено. Нотаріально посвідчена згода

ОСОБА_1 на укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу спірної квартири є одностороннім правочином (згодою-дозволом) і не може кваліфікуватись як договір між подружжям.

При вирішенні позовних вимог ОСОБА_2 про розподіл спільної сумісної частки у квартирі шляхом припинення права власності ОСОБА_1 та присудження компенсації, апеляційний суд врахував, що ОСОБА_1 своєї згоди на присудження йому грошової компенсації не надавав, а ОСОБА_2 не довела, що припинення права власності ОСОБА_1 на 1/50 частку у праві спільної сумісної власності квартири не завдасть істотної шкоди його інтересам, зокрема не порушить його право на житло.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

08 липня 2022 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 червня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У серпні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року продовжено до

27 вересня 2022 року ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник вказує те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі

№ 6-79цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, від 19 червня

2013 року у справі № 6-55цс13, від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15,

від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вважає, що ОСОБА_2 обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки вона не ставить під сумнів зміст укладеного договору купівлі-продажу спірної квартири, не визнає його частково недійсним і не просить виключити з тексту договору відомості про те, що спірне нерухоме майно придбано за спільні кошти подружжя і є спільною сумісною власністю.

Звертає увагу, що при підписані ОСОБА_2 25 січня 2008 року попереднього договору пайової участі у будівництві у неї не виникло право приватної власності на квартиру, оскільки весь будинок, в якому розміщена квартира, перебував в стадії будівництва і первинна реєстрація прав власності відбулась лише 03 грудня 2010 року.

Основний договір купівлі-продажу було укладено 30 грудня 2010 року, тобто під час перебування сторін у шлюбі, однак ОСОБА_2 за текстом договору не вважала спірну квартиру своєю особистою приватною власністю.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Хворост Д. М. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Зазначає, що ОСОБА_2 сплатила 96% вартості квартири до укладення шлюбу і в договорі купівлі-продажу не зазначено, що спірний об`єкт нерухомості набувається у спільну сумісну власність подружжя.

Вважає, що апеляційний суд правильно вказав, що сам по собі факт придбання квартири 30 грудня 2010 року, тобто в період шлюбу, не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Просить стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати у розмірі 5 000 грн на правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заперечення на відзив, в яких наполягає на задоволенні касаційної скарги. Додатково звертає увагу, що в договорі купівлі-продажу зазначено, що ОСОБА_2 діє зі згоди свого чоловіка ОСОБА_1 , оскільки така згода окремим документом отримана 30 грудня 2010 року від ОСОБА_1 до підписання ОСОБА_2 договору купівлі-продажу спірної квартири.

Фактичні обставини справи

25 січня 2008 року між АТ «ПМК-64» та ОСОБА_2 (прізвище після укладення шлюбу - ОСОБА_2 ) укладено попередній договір, за яким

АТ «ПМК-64» має намір після здачі квартири в експлуатацію № 51 за адресою: АДРЕСА_2 , та оформлення права власності на неї продати квартиру, а ОСОБА_2 має намір придбати цю квартиру.

Згідно з пунктом 1 вказаного договору АТ «ПМК-64» є пайовиком будівництва квартири АДРЕСА_3 , на підставі договору № 07 про пайову участь у будівництві, укладеного

22 грудня 2005 року між АТ «ПМК-64» та ЗАТ «ПМК-64».

Об`єкт на час укладення попереднього договору знаходився у процесі будівництва; строк здачі в експлуатацію - І квартал 2009 року.

Пунктом 2 попереднього договору передбачалось, що ОСОБА_2 перераховує на розрахунковий рахунок АТ «ПМК-64» в якості передплати 166 744 грн, яка сплачується протягом 90 календарних днів після підписання договору, тобто до 25 квітня 2008 року.

Передплата є частиною загальної суми основного договору. Оплата здійснює у гривнях.

Остаточний розрахунок здійснюється на момент підписання договору купівлі-продажу квартири.

Загальна орієнтовна сума договору купівлі-продажу квартири складає 175 520 грн.

На виконання пункту 2 попереднього договору від 25 січня 2008 року ОСОБА_2 , до укладення шлюбу із ОСОБА_1 , внесла передоплату за квартиру, що підтверджено платіжним дорученням № 18931 від 25 січня 2008 року на суму 134 744 грн та квитанцією № 1397.144.1 від 22 квітня

2008 року на суму 32 000 грн.

24 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 ) було укладено шлюб.

12 травня 2010 року в рахунок остаточної сплати за попереднім договором від 25 січня 2008 року ОСОБА_2 перерахувала АТ «ПМК-64» 7 256 грн, що підтверджено квитанцією № 663.14.1 від 12 травня 2010 року.

30 грудня 2010 року між АТ «ПМК-64» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

У вказаному договорі зазначено, що ОСОБА_2 діє зі згоди свого чоловіка, ОСОБА_1 , на підставі згоди, посвідченої 30 грудня 2010 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Колотіловим О. М., за реєстровим № 5442.

Продаж квартири здійснено за ціною 174 000 грн.

26 січня 2011 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку експерта № 62 від 17 серпня 2021 року, складеного за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи, 7 256 грн від загальної вартості спірної квартири у розмірі 174 000 грн становить

2/50 частини.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно з частиною другою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказаний висновок викладений, зокрема у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційний суд, встановивши, що під час шлюбу подружжям були внесені кошти у розмірі 7 256 грн на придбання спірної кварти, що еквівалентно

2/50 частини цієї квартири, виходячи із її вартості в розмірі 174 000 грн, а решта частина вартості квартири сплачена ОСОБА_2 до укладення шлюбу за рахунок її особистих коштів, дійшов обґрунтованого висновку, що об`єктом спільної сумісної власності подружжя є 2/50 частин спірної квартири.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки у даному випадку джерелом набуття спірної квартири не були в повному обсязі спільні кошти подружжя, а тому наявні підстави вважати, що 2/50 частини квартири придбані за сумісні кошти подружжя і належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Інша частина квартири придбана за особисті кошти ОСОБА_2 , а тому є її особистою приватною власністю.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 521/13148/17.

ОСОБА_2 у розглядуваній справі належними та допустимими доказами спростувала презумпцію права спільності майна подружжя набутого у власність під час шлюбу.

Крім того, апеляційний суд правильно звернув увагу на те, що зміст договору купівлі-продажу не підтверджує волевиявлення ОСОБА_2 на придбання спірної квартири у спільну сумісну власність подружжя, а згода ОСОБА_1 на укладення дружиною договору купівлі-продажу не є передбаченим статтею 69 СК України договором подружжя про поділ нерухомого майна.

Зважаючи на викладене, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13, від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до неправильного тлумачення заявником норм матеріального права та стосуються переоцінки доказів, що виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскаржена постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

ОСОБА_2 постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог про припинення права власності ОСОБА_1 на частку у спільному майні не оскаржує, а тому в цій частині справа Верховним Судом не переглядається.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувану постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки апеляційний суд, з огляду на надані учасниками справи докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат

Хворост Д. М. просить здійснити розподіл судових витрат в сумі 5 000 грн, понесених ОСОБА_2 на правничу допомогу, у зв`язку з переглядом справи судом касаційної інстанції.

На підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат надала договір про надання правової допомоги № 53 від 24 липня 2021 року, додаткову угоду від 26 вересня 2022 року до договору про надання правової допомоги № 53 від 24 липня 2021 року, в якому сторони погодили гонорар адвоката за участь в розгляді справи на стадії касаційного перегляду в розмірі

5 000 грн, ордер серії ВІ № 1105597 на представництво адвокатом

Хворост Д. М. інтересів ОСОБА_2 , акт приймання-передач наданої правової допомоги № 2 від 26 вересня 2022 року та квитанцію

від 26 вересня 2022 року про сплату ОСОБА_2 гонорару у розмірі

5 000 грн.

Враховуючи характер та обсяг виконаної адвокатом роботи (складання відзиву на касаційну скаргу), співмірність витрат зі складністю справи та її значенням для ОСОБА_2 , часом, який необхідний для виконання такої роботи адвокатом, Верховний Суд дійшов висновку про можливість компенсувати за рахунок ОСОБА_1 витрати ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу, у зв`язку із касаційним переглядом справи в розмірі 5 000 грн.

Керуючись статтями 137 141 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 09 червня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу під час касаційного провадження.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта