Постанова

Іменем України

03 березня 2020 року

м. Київ

справа № 552/5828/18

провадження № 61-571св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про надання додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який за життя 29 листопада 2006 року склав заповіт на його ім`я.

Вказував на те, що він пропустив строк на прийняття спадщини з поважних причин, оскільки перебував на заробітках за межами України. Спадщину прийняла дружина спадкодавця - відповідач у справі.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив надати йому додатковий строк для прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_3 від 29 листопада 2006 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2018 року у складі судді Васильєва Л. М. відмовлено у відкритті провадження у цій справі.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що судом вже були розглянуті позовні вимоги ОСОБА_1 про надання додаткового строку для прийняття спадщини, а тому наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 06 червня 2018 року, яке набрало законної сили, у справі № 552/1275/18 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання додаткового строку для оформлення спадщини згідно з заповітом, отже набрало законної сили рішення з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно встановив обставини справи та необґрунтовано відмовив у прийнятті доказів та їх дослідженні і оцінки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Заявником у встановлений судом строк недолікикасаційної скарги, зазначені судом, усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, яке набрало законної сили (стаття 273 ЦПК України).

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитись під сумнів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania»), п. 61).

Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), пункт 52).

У справі, що переглядається, установлено, що 18 вересня 2008 року Київський районний суд м. Полтави ухвалив рішення у справі № 2-238/08 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про продовження строку на прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, яким позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано заповіт від 29 листопада 2006 року від імені ОСОБА_3 недійсним.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 16 грудня 2008 року апеляційну скаргу приватного нотаріуса Медведєвої В. І. задоволено, рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 вересня 2008 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 . В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у справі № 2-238/08, суди виходили із того, що нормами цивільного законодавства не передбачено право особи звернутися до суду із заявою про продовження строку на прийняття спадщини, замість визначеного статтею 1272 ЦК України права на визначення додаткового строку на прийняття спадщини.

Отже, відмова у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 викликана неточністю у формулюванні позовних вимог і останні по суті не розглянуті.

Разом із тим, як установлено судом апеляційної інстанції, рішенням Київського районного суду м. Полтави від 06 червня 2018 року, яке набрало законної сили, у справі № 552/1275/18 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту дійсним та надання додаткового строку для оформлення спадщини згідно з заповітом відмовлено у зв`язку з недоведеністю.

Установивши, що на час звернення до суду з цим позовом судом уже було розглянуто справу між тими самими сторонами - ОСОБА_1 (позивач) і ОСОБА_2 (відповідач), про той самий предмет - надання додаткового строку для оформлення спадщини згідно із заповітом, і з тих самих підстав (наявність заповіту на ім`я позивача та перебування його за межами України), і в такій справі ухвалено рішення суду, яке набрало законної сили, тобто спірні правовідносини у справі № 552/1275/18, є тотожними правовідносинам у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України постановлена з дотриманням вимог процесуального законодавства.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження судом апеляційної інстанції і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом дотримано норми процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк І. А. Воробйова Р. А. Лідовець