ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року

м. Київ

справа № 552/7412/21

провадження № 61-3566св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, Прокуратури Полтавської області, Головного управління Національної поліції України в Полтавській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, Прокуратури Полтавської області, Головного управління Національної поліції України в Полтавській області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної незаконними діями державних органів, органів досудового слідства, дізнання та прокуратури,

за касаційними скаргами ОСОБА_1 та керівника Полтавської обласної прокуратури на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Карпушина Г. Л., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяв про часткову зміну предмету і підстав позову остаточно просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на його користь моральну шкоду в розмірі 1 128 200,00 грн, майнову шкоду в розмірі 392,60 грн інфляційних витрат; 198 500,00 грн витрат на правничу допомогу, різницю між грошовим забезпеченням, яке він отримував б, якби не притягався до кримінальної відповідальності, та виплаченими йому коштами після поновлення на роботі; витрати за надання правничої допомоги в розмірі 15 000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - ГУ НП в Полтавській області) від 12 травня 2017 року № 181 о/с він був призначений на посаду начальника відділення поліції № 2 Полтавського ВП ГУ НП в Полтавській області.

12 липня 2017 року прокуратура Полтавської області щодо нього внесла інформацію про кримінальне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 368 КК України (кримінальне провадження № 42017170000000224).

09 серпня 2017 року о 13.50 год в межах порушеного кримінального провадження його було затримано в порядку статті 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України (вимагання неправомірної вигоди працівниками поліції).

Ухвалою слідчого судді від 11 серпня 2017 року йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з правом унесення застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

11 серпня 2017 року він був звільнений з-під варти у зв`язку з унесенням застави у сумі 128 000,00 грн.

Позивача було позбавлено волі та він перебував під вартою з 09 серпня 2017 року до 11 серпня 2017 року.

Також, за окремим поданням слідчого у кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді його було відсторонено від займаної посади.

20 листопада 2017 року було змінено правову кваліфікацію злочину у кримінальному провадженні з частини третьої статті 368 КК України на частину другу статті 27, частину другу статті 28, частину другу статті 369-2 КК України (одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, за попередньою змовою групою осіб).

Зазначені обставини стали підставою для проведення ГУ НП в Полтавській області службового розслідування, за результатом якого на підставі наказу ГУ НП в Полтавській області від 06 жовтня 2017 року № 461о/с позивача звільнено із займаної посади з підстав, передбачених пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» на підставі наказу ГУ НП в Полтавській області від 19 вересня 2017 року № 1258 та подання Полтавського ВП ГУ НП в Полтавській області від 06 жовтня 2017 року.

Незаконність звільнення позивача була предметом розгляду у справі № 816/1841/17 за його позовом, в межах якої рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року, яке набрало законної сили 17 червня 2020 року, його звільнення було визнано незаконним та 08 грудня 2017 року його поновлено на роботі з 07 жовтня 2017 року та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У подальшому позивач вимушений був подати рапорт про звільнення за станом здоров`я та був звільнений з роботи 15 грудня 2017 року.

Після закінчення досудового розслідування обвинувальний акт за кваліфікацією за частиною другою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 369-2 КК України був направлений на розгляд до Київського районного суду м. Полтави.

Вироком Київського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 28 листопада 2019 року та постановою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року, позивача визнано невинуватим, виправдано повністю.

У зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності позивачу було спричинено моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності внаслідок незаконних дій, що були допущені під час проведення досудового розслідування, оскільки втратив роботу, здоров`я. У період тривалого розгляду справи як на досудовому розслідуванні, так і в судах усіх інстанцій він не міг працевлаштуватись за спеціальністю, тривалий час не працював, втратив усі засоби для свого існування та своєї сім`ї. Моральні страждання, які були спричинені незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності полягають у тому, що він повинен був докладати додаткових зусиль для організації свого життя та своєї сім`ї.

Крім моральної шкоди, йому було спричинено збитків, а саме: під час досудового розслідування з приміщення його службового кабінету під час незаконного обшуку були вилучені його власні грошові кошти в сумі 765,00 грн, визнані у подальшому речовими доказами та арештовані в межах кримінального провадження, які поки що йому не повернені. Збитки від незаконного вилучення коштів є майновими втратами, які він поніс у зв`язку зі знеціненням коштів у результаті інфляції за весь період з часу вилучення коштів до моменту звернення до суду з цим позовом, тобто за період з 09 серпня 2017 року до дня набрання вироком законної сили. Розмір інфляційних збитків за цей період становить 392,60 грн.

Також вказував, що йому було спричинено майнову шкоду, яка полягає у різниці його заробітку, який він отримував на посаді начальника відділення поліції № 2 Полтавського ВП ГУ НП в Полтавській області з часу призначення його на посаду 12 травня 2017, але у зв`язку з незаконним звільненням його з цієї посади, у через притягнення до кримінальної відповідальності, він був позбавлений цього заробітку. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду його поновлено на посаді, і ГУ НП в Полтавській області виплатило йому заробіток за час вимушеного прогулу, але виплачені кошти є значно меншими, ніж ті, які він отримував би як грошове забезпечення, якби його не притягували незаконно до кримінальної відповідальності. Він не має можливості визначитись із розміром заподіяної майнової шкоди, але різниця між грошовим забезпеченням, який би він міг отримати, виконуючи обов`язки начальника, і тим розміром грошового забезпечення, який йому був виплачений у зв`язку з поновленням на роботі, є суттєвою. Якби він не був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності та продовжував виконувати обов`язки начальника, він щомісяця отримував би грошове забезпечення з урахуванням премій та інших разових виплат, розмір яких встановлювався щомісяця, а після поновлення на роботі йому нарахували та виплатили грошове забезпечення з доплатами, які мають постійний характер, і він також був позбавлений виплат на оздоровлення та на забезпечення соціально-побутових потреб. Отже, майнова шкода, завдана йому у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, становить різницю між грошовим забезпеченням, яке він отримував би, якби не притягався до кримінальної відповідальності, та виплаченими йому коштами після поновленням на роботі. Вказував, що розмір цих матеріальних збитків буде уточнений після отримання розрахунку з ГУ НП в Полтавській області.

Крім того, зазначав, що до складу майнової шкоди входять і витрати на правничу допомогу у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, в ході досудового розслідування, розгляду справи у суді першої інстанції, в апеляційній та касаційній інстанціях. Під час перебування під судом і слідством він був змушений звернутись за юридичною допомогою та, відповідно, мав обґрунтовані витрати на правову допомогу, які становлять 198 500,00 грн. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Октябрський районний суд м. Полтави рішенням від 07 червня 2023 року позов задовольнив частково. Стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1 128 200,00 грн; за отримання правової допомоги під час незаконних дій державних органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, органів прокуратури у розмірі 198 732,80 грн, судові витрати в сумі 15 000,00 грн на правничу допомогу; витрати, пов`язані з оплатою проведення судової психологічної експертизи, в розмірі 10 873,92 грн, а всього 1 352 806,72 грн. В іншій частині позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними. Суд виходив з того, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 12 липня 2017 року до 28 листопад 2019 року, тобто більше двох років (27 місяців), у зв`язку з цим він був обмежений у своїх правах, а саме: без дозволу слідчого і суду не міг покидати своє зареєстроване місце проживання, зобов`язаний був за першим викликом з`являтись до слідчого, прокурора чи суду, незаконно з підстав, передбачених статтею 208 КПК України, перебував в ізоляторі тимчасового тримання. Суд першої інстанції дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 128 200,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 198 500,00 грн, місцевий суд встановив, що під час досудового розслідування та розгляду кримінальної справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій позивач вимушений був користуватись професійною правничою допомогою. Матеріалами справи підтверджується, що позивач отримував професійну правничу допомогу під час проведення досудового розслідування, розгляду справи у судах усіх інстанцій та є докази, які підтверджують ці витрати у розмірі 198 500,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди, суд виходив з того, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року встановлено, що підставою звільнення позивача із займаної посади стало вчинення ним дисциплінарного проступку, а не притягнення його до кримінальної відповідальності. Вказаним судовим рішенням позивач був поновлений на посаді, і на його користь стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу, що повністю покриває збитки, яких він зазнав у зв`язку незаконним звільненням.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України, нарахованих на суму вилучених в ході обшуку в межах кримінального провадження та не повернених позивачу грошових коштів, суд першої інстанції виходив з того, що, постановляючи виправдувальний вирок, суд мав би вирішити питання про скасування арешту на грошові кошти у розмірі 765,00 грн, однак цього не зробив. Станом на час звернення позивача до суду з цим позовом незаконно вилучені та арештовані кошти йому повернені не були, однак позивач може звернутись до суду, який приймав рішення, яке набрало законної сили, із заявою про уточнення вироку в частині повернення речових доказів, тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Здійснюючи розподіл судових витрат у справі в порядку статті 141 ЦПК України, місцевий суд установив, що суд призначав у справі судову психологічну експертизу, витрати на проведення якої у розмірі 10 873,92 грн поніс позивач, що підтверджується матеріалами справи. Також підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення витрат у розмірі 15 000,00 грн на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи, які підтверджуються належними доказами. Вказані кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, оскільки кошти державного бюджету належать на праві власності державі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Полтавський апеляційний суд постановою від 08 лютого 2024 року апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури задовольнив частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 червня 2023 року змінив, зменшив суму стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями державних органів, органів досудового слідства, дізнання та прокуратури, з 1 128 200,00 грн до 185 143,33 грн, зменшив суму стягнення за отримання правової допомоги під час незаконних дій державних органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, з 198 732,80 грн до 189 500,00 грн, зменшив суму судових витрат за правничу допомогу з 15 000,00 грн до 3 900,00 грн, зменшив суму витрат на проведення судової психологічної експертизи з 10 873,92 грн до 2 827,21 грн, а всього 381 370,54 грн. В іншій частині рішення суду залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що, враховуючи фактичні обставини справи та надані позивачем докази, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, ступінь тяжкості пред`явленого йому обвинувачення, тривалість перебування під судом і слідством (27 місяців та 19 днів), глибину душевних страждань позивача, на думку апеляційного суду, розумним і справедливим є визначення розміру моральної шкоди у сумі 185 143,33 грн, що є достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру.

При цьому суд зазначив, шо надані позивачем медичні документи не є достатніми для підтвердження розміру моральної шкоди у заявленому до стягнення розмірі, оскільки не підтверджують причинно-наслідкового зв`язку між виявленим у ОСОБА_1 . захворюванням та його перебуванням під слідством і судом. Позивач не довів належними і достатніми доказами такої глибини моральних страждань, погіршення здоров`я, зміни нормального способу життєдіяльності, що полягають у причинно-наслідковому зв`язку із протиправними діями відповідача, які давали б можливість призначити суму відшкодування у більшому розмірі, ніж мінімальний гарантований законом розмір.

Стосовно позовних вимог, у задоволенні яких суд першої інстанції відмовив (майнової шкоди, яка становить різницю між грошовим забезпеченням, яке позивач отримував би, якби не притягався до кримінальної відповідальності та виплаченими йому коштами після поновлення на роботі; стягнення суми інфляційних витрат, нарахованих на суму неповернених арештованих коштів в межах кримінального провадження), апеляційний суд зазначив, що рішення суду першої інстанції позивач не оскаржував, а апеляційна скарга відповідача не містить доводів з приводу висновків суду першої інстанції в цій частині, отже, з огляду на межі перегляду справи суд апеляційної інстанції не надав оцінки висновкам місцевого суду щодо вирішення цих вимог.

Задовольняючи позов у частині стягнення витрат позивача на юридичну допомогу під час слідства та суду, місцевий суд не врахував, що матеріали справи містять докази понесення позивачем таких витрат на суму 189 500,00 грн, а не 198 500,00 грн, як зазначив суд першої інстанції. У зв`язку з цим апеляційний суд зменшив суму цих витрат до 189 500,00 грн.

Здійснюючи розподіл витрат за результатом розгляду справи, місцевий суд правильно встановив, що позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 15 000,00 грн та витрати на проведення судової експертизи у сумі 10 873,92 грн. Однак, стягуючи ці суми на користь позивача у повному обсязі, місцевий суд не врахував принципу пропорційності розподілу судових витрат та не здійснив їх розподіл пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що є порушенням норм процесуального права.

Апеляційний суд перерозподілив судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У березні 2024 року керівник Полтавської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив постанову Полтавського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року змінити, зменшивши суму стягнення з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди з 185 143,33 грн до 44 213,00 грн. В іншій частині постанову Полтавського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року залишити без змін.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 та постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/144448/18, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для стягнення на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 185 143,33 грн, з огляду на визначений в абзаці третьому статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн. Таким чином, з урахуванням статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на користь позивача підлягає стягненню сума у розмірі 44 213,00 грн.

У березні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/2004/18, від 30 січня 2019 року у справі № 234/19443/16, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14, та постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 758/8728/16, від 17 травня 2023 року у справі № 296/963/22, від 20 червня 2023 року у справі № 180/1074/20.

Касаційна скарга мотивована тим, що, змінюючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд не врахував, що в матеріалах справи є докази, які підтверджують завдання позивачу моральної шкоди у розмірі, яка обґрунтовано стягнена судом першої інстанції. Зокрема, апеляційний суд не взяв до уваги висновок судової психологічної експертизи від 31 серпня 2022 року № СЕ-19/117-22/8706-ЦС, а також інші докази щодо психологічного стану позивача, моральних страждань які він переживав під час незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та незаконних дій державних органів.

У березні 2024 року Полтавська обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

03 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за скаргою керівника Полтавської обласної прокуратури.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на підставі наказу від 12 травня 2017 року № 181 о/с призначений на посаду начальника відділення поліції № 2 Полтавського ВП ГУ НП в Полтавській області.

12 липня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017170000000224 щодо ОСОБА_1 були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

В ході проведення досудового розслідування ОСОБА_1 з 13.50 год до 17.00 год 09 серпня 2017 року був затриманий з підстав, передбачених статтею 208 КПК України, перебував в ізоляторі тимчасового тримання.

Обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 був направлений до суду зі зміненою правовою кваліфікацією - за частиною другою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 369-2 КК України.

Вироком Київського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2018 року, залишеним без змін Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 28 листопада 2019 року та постановою Верховного Суду 30 вересня 2020 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано повністю.

Також суди встановили, що відповідно до наказу ГУ НП в Полтавській області від 06 жовтня 2017 року № 461о/с ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з підстав, передбачених пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», на підставі наказу ГУ НП в Полтавській області від 19 вересня 2017 року № 1258 та подання Полтавського ВП ГУ НП в Полтавській області від 06 жовтня 2017 року.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року, яке набрало законної сили 17 червня 2020 року, у справі № 816/1841/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ НП в Полтавській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Полтавській області від 19 вересня 2017 року № 1258 про порушення службової дисципліни та притягнення до дисциплінарної відповідальності в частині звільнення зі служби в Національній поліції України ОСОБА_1 за порушення службової дисципліни Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Полтавській області від 06 жовтня 2017 року № 461 о/с в частині звільнення зі служби в Національній поліції України ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України з 07 жовтня 2017 року. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України допущено до негайного виконання.

На підставі цього рішення наказом ГУ НП в Полтавській області від 08 грудня 2017 року № 611 о/с ОСОБА_1 поновлено на посаді та 22 грудня 2017 року та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 жовтня 2017 року до 07 грудня 2017 року в сумі 4 639,04 грн з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з висновком судової психологічної експертизи від 31 серпня 2022 року № СЕ-19/117-22/8706-ЦС ситуація, що досліджується у справі, є психотравмувальною для ОСОБА_1 Константується суттєвий ступінь інтенсивності психічних (на моральному рівні) страждань. Пролонгованість дії досліджуваної ситуації з ОСОБА_1 триває з моменту затримання особи, а саме 09 серпня 2017 року, і є актуальною на момент дослідження. Пролонгованість зумовлена емоційним станом підекспертного та актуалізацією травматичних спогадів), визначається більше 5 років. Внаслідок психотравмувальної дії вказаної ситуації ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода). Орієнтовний розмір рекомендованої грошової компенсації ОСОБА_1 за завдані моральні страждання (моральну шкоду) може становити 270 мінімальних заробітних плат.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційної скарги керівника Полтавської обласної прокуратури з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржена тільки в частині стягнення з держави Україна на користь позивача моральної шкоди, атому переглядається лише в цій частині.

Зміст касаційної скарги ОСОБА_1 з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржена тільки в частині зменшення розміру стягненої з держави Україна на користь позивача моральної шкоди, атому переглядається лише в цій частині.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені у статті 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті: така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, її посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Норми статей 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Згідно із статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно зі статтею 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР визначено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Таким чином, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Вирішуючи спір у частині визначення розміру моральної шкоди, апеляційний суд, врахувавши обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, ступінь тяжкості пред`явленого йому обвинувачення, тривалість перебування під судом і слідством (27 місяців та 19 днів), глибину душевних страждань позивача, обґрунтовано визначив розмір моральної шкоди в сумі 185 143,33 грнта вважав, що ця сума буде достатньою для компенсації негативних наслідків морального характеру і не призведе до безпідставного збагачення. Позивач не довів належними і достатніми доказами такої глибини моральних страждань, погіршення здоров`я, зміни нормального способу життєдіяльності, що знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку із протиправними діями відповідача, які б давали можливість призначити суму відшкодування у більшому розмірі, ніж мінімальний гарантований законом розмір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21) дійшла висновку, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку; такий висновок може лише слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань; проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.

Таким чином, доводи позивача про те, що апеляційний суд необґрунтовано не взяв до уваги висновок від 31 серпня 2022 року № СЕ-19/117-22/8706-ЦС,не заслуговують на увагу.

При цьому апеляційний суд виходив з того, що надані позивачем медичні документи не є достатніми для підтвердження моральної шкоди у заявленому до стягнення розмірі, оскільки не підтверджують причинно-наслідкового зв`язку між виявленим у ОСОБА_1 . захворюванням і його перебуванням під слідством та судом.

У зв`язку з цим доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що в матеріалах справи є докази, які підтверджують завдання позивачу моральної шкоди у розмірі, який визначений місцевим судом, є безпідставними та зводяться до неправильного тлумачення заявником правових норм і необхідності переоцінки доказів у справі.

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги керівника Полтавської обласної прокуратури про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із норм статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом».

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону № 266/94-ВР зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Таким чином безпідставними є доводи касаційної скарги керівника Полтавської обласної прокуратури про поширення на спірні правовідносини статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», оскільки вказана норма не існувала на час виникнення спірних правовідносин. При цьому підлягає застосуванню саме стаття 13 Закону № 266/94-ВР, згідно з якою відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційних скарг (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявників з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржуване судове рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційних скаргах як підстави для відкриття касаційного провадження.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року, у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін його виконання необхідно поновити.

Керуючись статтями 400 401 409 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Поновити виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов