ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 552/9267/24
провадження № 61-7176св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа- управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 17 березня 2025 року у складі судді Кузіної Ж. В.та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 травня 2025 рокуу складі колегії суддів: Чумак О. Ю., Обідіної О. І., Пилипчук Л. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до ордера на жиле приміщення
№ 357, виданого на підставі протоколу № 17 Полтавського ремонтно-механічного заводу від 30 липня 1987 року її матері - ОСОБА_4 було надано право на зайняття жилого приміщення, площею 28 кв. м, у кімнаті
АДРЕСА_1 .
До членів сім`ї матері ОСОБА_4 на той час входили: чоловік -
ОСОБА_5 , вона та донька - ОСОБА_2 .
З 2008 року її рідна сестра - ОСОБА_2 не проживає у вищевказаній кімнаті, добровільно визначила собі інше місце проживання за межами території України,
а саме у Канаді. Відповідачка спірним житловим приміщенням не користується, участі в його утриманні не приймає, тому вона втратила право користування спірним житловим приміщенням.
З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування кімнатою АДРЕСА_1 .
У січні 2025 року управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради подало заяву про закриття провадження у справі, яка мотивована тим, що рішенням Київського районного суду м. Полтави у справі № 552/3014/24 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Полтавська міська рада, управління майном комунальної власності міста, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Вказане рішення суду набрало законної сили.
Позови, подані у справі № 552/9267/24, та у справі № 552/3014/24 є тотожними, не відрізняються ні за сторонами, ні за змістом, ні за правовим обґрунтуванням.
У цій справі не залучено третьою особою Полтавську міську раду та додано довідку про зміну нумерації спірного житлового приміщення. Вказані обставини не можуть свідчити про те, що ОСОБА_1 подано новий за змістом позов, тому наявні правові підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 3
частини першої статті 255 ЦПК України, згідно з якою суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 27 грудня 2024 рокувідкрито провадження у справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - управління майном комунальної власності міста, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 17 березня 2025 року клопотання управління майном комунальної власності міста про закриття провадження у справі № 552/9267/24 задоволено. Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - управління майном комунальної власності міста, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням закрито.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 29 листопада 2024 рокуу справі № 552/3014/24,
що набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1
до ОСОБА_2 , треті особи: Полтавська міська рада, управління майном комунальної власності міста, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Судом при розгляді справи № 552/3014/24 встановлено, що позовна заява
ОСОБА_1 обґрунтована тим, що на підставі ордеру на жиле приміщення
від 30 липня 1987 року № 357 її матері - ОСОБА_4 на сім`ю, до якої входили чоловік - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та дочка -
ОСОБА_2 , надано право на заняття жилого приміщення, площею 28 кв. м,
у кімнаті АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_2 не проживає у спірній кімнаті з 2008 року, має фактичне місце проживання в Канаді, тому просила визнати останню такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням.
У цій справі та у справі № 552/3014/24 позивачка посилалася на положення
статей 64 71 72 ЖК України. У справі № 552/9267/24 та додатках до неї,
ОСОБА_1 не наведені нові обставини, що обґрунтовують звернення до суду.
Таким чином, у справі № 552/9267/24 та у справі № 552/3014/24 сторони предмет, підстава є тотожними, а незалучення до участі у цій справі № 552/9267/24 в якості третьої особи - Полтавську міську раду не може бути правовою підставою для висновку про не тотожність двох позовів. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання управління майном комунальної власності міста й закриття провадження у справі
№ 552/9267/24 на підставі вимог пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав вже був розглянутий судом.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Київського районного суду
м. Полтави від 17 березня 2025 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що, аналізуючи зміст позовних заяв у справі № 552/3014/24 та у справі № 552/9267/24, яка переглядалася, апеляційний суд звернув увагу на те, що підстави, предмет спору, а також сторони є тотожними, як і зміст позовної заяви ОСОБА_1
ОСОБА_1 в обох справах зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання її такою, що втратила право користування кімнатою АДРЕСА_3 , з підстав її непроживання за зареєстрованою адресою
з 2008 року, у зв`язку із виїздом у Канаду та відсутністю за зареєстрованим місцем проживання, більше встановленого законом строку.
Таким чином, апеляційний суд погодився з висновком районного суду про закриття провадження у справі на підставі положень пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
При цьому апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність посилання позивачки на те, що порушені житлові права малолітньої дитини, оскільки відповідно до змісту позовної заяви ОСОБА_1 зверталася до суду у своїх інтересах, не зазначаючи, що вона також діє в інтересах малолітньої дитини
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційний суд не погодився з доводами апеляційної скарги щодо надання ОСОБА_1 додаткового доказу, який змінює підставу позову, оскільки надання додаткового доказу без зазначення обґрунтування, яким чином він змінює підставу позову, не свідчить про нетотожність підстав позову.
При цьому апеляційний суд вказав про те, що позивачка не позбавлена можливості звернутися за захистом своїх житлових прав, змінивши підстави позову, а також звернувшись з позовом в інтересах своєї малолітньої дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8. просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 552/9267/24
з Київського районного суду м. Полтави. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено абзац четвертий пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.
У липні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2025 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що під час першого судового засідання у районному суді представник управління майном комунальної власності міста заявив клопотання про закриття провадження, посилаючись на рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 листопада 2024 рокуу справі
№ 552/3014/24, яким було відмовлено у задоволенні аналогічного позову, у спорі між тими самими сторонами. Водночас представник позивачки надав заперечення на це клопотання, а також подав письмове клопотання про долучення нових доказів, зокрема типового договору найму житла.
Проте судом не було враховано вищевказане заперечення її представника та задоволено клопотання управління майном комунальної власності міста про закриття провадження у справі.
Отже, судом помилково не було досліджено клопотання позивача про долучення додаткових доказів, не надано оцінки новим фактам, викладеним у позові. Також судом безпідставно не взято до уваги, що управління майном комунальної власності міста у справі № 552/3014/24 було залучено не за заявою позивачки, разом з цим у цій справі управління майном комунальної власності міста було залучено до участі саме за її клопотанням, що свідчить про інше бачення нею правової природи спору.
Доводи особи, яка подала відзив
У липні 2025 року управління майном комунальної власності міста подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Суди дійшли обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі, рішенням Київського районного суду м. Полтави від 29 листопада 2024 рокуу справі № 552/3014/24, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Полтавська міська рада, управління майном комунальної власності міста, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Тобто судом вже було розглянуто спір між тими самими сторонами, з тих самих підстав, про той самий предмет.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Київського районного суду м. Полтави у справі № 552/3014/24, що набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1
до ОСОБА_2 , третя особа - Полтавська міська рада, управління майном комунальної власності міста, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Судом було витребувано копію матеріалів справи № 552/3014/24, згідно з якими 10 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання останньої такою, що втратила право користування жилим приміщенням, посилаючись на те, що відповідно до ордера на жиле приміщення від 30 липня 1987 року № 357, виданого на підставі протоколу № 17 Полтавського ремонтно-механічного заводу від 30 липня 1987 року її матері - ОСОБА_4 було надано право на зайняття жилого приміщення, площею 28 кв. м, у кімнаті АДРЕСА_1 .
До членів сім`ї матері ОСОБА_4 на той час входили: чоловік - ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 та донька - ОСОБА_2 . З 2008 року її рідна сестра - ОСОБА_2 не проживає у вищевказаній кімнаті, добровільно визначила собі інше місце проживання за межами території України, а саме у Канаді. Відповідачка спірним житловим приміщенням не користується, участі в його утриманні не приймає
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення вищезазначеним вимогам закону не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Для застосування підстави закриття провадження у справі, передбаченої
пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, необхідна одночасна наявність трьох складових: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року
у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (2004 року) зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня
2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Ураховуючи викладене, суди дійшли вірного висновку про те, що у справі
№ 552/9267/24, яка переглядається, та у справі № 552/3014/24 ОСОБА_1 визначено відповідача - ОСОБА_2 . Проте у порушення вищевказаним вимог процесуального закону суди не звернули уваги на те, що позивачкою змінено підставу позову, тобто відбулась зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. А зміна предмета позову зумовлює і зміну підстави позову.
Суди не врахували, що у справі № 552/3014/24 позивачка просила визнати відповідачку такою, що втратила право користування спірним житлом, станом
на травень 2024 року, тобто на дату подання позову. У справі, яка переглядається, позивачка подала позовну заяву за новий період непроживання ОСОБА_2
у житловому приміщенні, у тому числі з травня 2024 року по грудень 2024 року.
Судами не з`ясовано причини непроживання ОСОБА_2 у спірному житловому приміщенні у вказаний ОСОБА_1 у справі, яка переглядається, новий період, тобто у період, який не був підставою позову у справі № 552/3014/24.
Таким чином, суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі, оскільки ОСОБА_1 заявлено іншу підставу позову, що унеможливлює для суду зробити висновок про тотожність вказаних позовів.
Отже, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити.
Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 17 березня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 травня 2025 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець