Постанова

Іменем України

16 січня 2023 року

м. Київ

справа № 553/1867/19

провадження № 61-6518св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 22 лютого 2022 рокуу складі судді Парахіної Є. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 червня 2022 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 29 квітня 2006 року до 14 березня

2019 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбу, під час якого за спільні кошти придбали квартиру

АДРЕСА_1 , а також побутову техніку та меблі.

Крім того, під час шлюбу подружжям був придбаний автомобіль ЗАЗ-DAEWOO LANOS, 2006 року випуску.

Посилаючись на те, що добровільної згоди щодо поділу зазначеного рухомого та нерухомого майна сторони не дійшли, позивач просив визнати за ним право власності на 1/2 частину спірної квартири, стягнути з

ОСОБА_2 компенсацію ринкової вартості Ѕ частини побутової техніки та меблів у розмірі 155 000 грн, а також компенсацію вартості Ѕ частки автомобіля ЗАЗ-DAEWOO LANOS, 2006 року випуску, припинивши право спільної сумісної власності на автомобіль.

У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , який обґрунтовано тим, що квартира

АДРЕСА_1 хоч і була придбана у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, однак за її особисті кошти,

а тому на неї не розповсюджується режим спільної сумісної власності як помилково вважає ОСОБА_1 . Зазначає, що у період перебування сторін у шлюбу ними за спільні кошти було придбано автомобіль «Mercedes»,

1998 року випуску, а також автомобіль «Mitsubishi», 2008 року випуску.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила визнати спірну квартиру її особистою приватною власністю, стягнути з ОСОБА_1 компенсацію ринкової вартості Ѕ частки автомобіля «Mercedes», 1998 року випуску, а також визнати за нею право власності на Ѕ частину автомобіля «Mitsubishi», 2008 року випуску.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 22 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду

від 15 червня 2022 року, позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рухоме майно, що знаходиться у квартирі АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , на 1/2 частину автомобіля марки «Mercedec», 1998 року випуску, на 1/2 частину автомобіля марки «Mitsubishi», 2008 року випуску.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки «3A3-DAEWOO LANOS», 2006 року випуску, припинивши право спільної сумісної власності на транспортний засіб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину вартості автомобіля марки «3A3-DAEWOO LANOS» у розмірі 26 802,41 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що спірна квартира була придбана сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі за кредитні кошти, які були повернуті до розірвання шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю, право на 1/2 частину якої ОСОБА_1 має право відповідно до статті 70 СК України. При цьому суди відхилили доводи ОСОБА_2 про те, що кредит був погашений нею за рахунок коштів, отриманих від

ОСОБА_3 за попереднім договором купівлі-продажу від 30 квітня

2007 року Ѕ частки належного їй житлового будинку АДРЕСА_2 , оскільки цей договір є нікчемним, а тому не створює жодних юридичних наслідків.

Врахувавши, що рухоме майно було придбано сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, суди також дійшли висновку про його поділ, виходячи із рівності часток подружжя у такому майні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

До Верховного Суду 13 липня 2022 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на вказані судові рішення, які оскаржує в частині відмови в задоволенні її зустрічного позову про визнання квартири

АДРЕСА_1 , особистою власністю ОСОБА_2 .

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 червня 2021 року справа

№ 128/1511/19, від 21 листопада 2018 року справа № 372/504/17,

від 10 лютого 2021 року справа № 204/5407/17, від 16 лютого 2022 року справа № 760/16783/15, від 14 липня 2021 року справа № 509/1927/18, від 20 липня 2022 року справа № 703/2284/19, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірна квартира була придбана під час шлюбу за належні їй грошові кошти, а тому вона є її особистою приватною власністю. Зокрема, витрачені на придбання квартири кошти були отримані

ОСОБА_2 від ОСОБА_3 за попереднім договором купівлі-продажу від 30 квітня 2007 року Ѕ частки належного їй житлового будинку АДРЕСА_2 .

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Зазначає, що спірна квартира була придбана у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому на неї розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя. При цьому кошти, за які придбавалася квартира, були отримані у кредит та повернуті сторонами у період шлюбу, отже квартира була придбана за спільні кошти подружжя. Посилається на помилковість доводів ОСОБА_2 про повернення кредиту за рахунок отриманих від ОСОБА_3 коштів за попереднім договором купівлі-продажу належного відповідачу будинку, оскільки цей договір є нікчемним, отже не породжує жодних юридичних наслідків. Крім того, основний договір купівлі-продажу до цього часу не укладено, а тому, на думку ОСОБА_1 , зазначені обставини свідчать про сумнівність існування реальних намірів у сторін попереднього договору з передачею авансових платежів на реалізацію продавцем покупцю нерухомого майна, яке є предметом договору. Зазначає, що ОСОБА_3

є зятем ОСОБА_2 , а тому слід критично ставитися до його показань про передачу останній грошових коштів за попереднім договором купівлі-продажу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 29 квітня 2006 року до 14 березня 2019 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

У період шлюбу сторонами було набуте майно, зокрема квартиру

АДРЕСА_1 за ціною 433 300 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 04 травня

2007 року, укладеним між ОСОБА_4 як продавцем та

ОСОБА_2 як покупцем.

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 04 травня 2007 року

ОСОБА_1 надав свою згоду на придбання на ім`я ОСОБА_2 зазначеної квартири та передачу квартири в іпотеку ВАТ «Ощадбанк» у зв`язку з отриманням кредиту на її придбання. Зазначив, що правочин відповідає інтересам сім`ї (а. с. 175, т. 1).

04 травня 2007 року між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира

АДРЕСА_1 . Цей договір укладено на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ВАТ «Ощадбанк», які виникли на підставі укладеного між ними договору про іпотечний кредит від 04 травня 2007 року, за умовами якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 333 300 грн на придбання зазначеної квартири (а. с. 66, т. 1).

Сторони визнають, що зобов`язання за договором про іпотечний кредит виконане під час перебування їх у зареєстрованому шлюбі. Ці обставини також підтверджуються довідкою АТ «Ощадбанк» від 07 липня 2016 року про виконання зобов`язань у повному обсязі (а. с. 71, т. 1).

Позиція Верховного Суду

Оскільки судові рішення оскаржуються лише в частині поділу квартири,

то відповідно до статті 400 ЦПК України їх законність в іншій частині колегією суддів не перевіряється.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц

(провадження № 14-325цс18).

Установивши, що спірна квартира

АДРЕСА_1 набута сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбу за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по Ѕ частині вищезазначеної квартири.

З урахуванням того, що на майно, яке придбано за час шлюбу розповсюджується презумпція спільності права власності подружжя на майно, то тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на ту особу, яка її спростовує.

Однак ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільної сумісної власності на квартиру.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Зокрема, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто

(пункт 3 частини першої статті 57 СК України).

Згідно зі статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суди попередніх інстанцій правильно вважали, що ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами придбання спірного майна за особисті кошти. Так, сторони визнають і це підтверджується матеріалами справи, що спірна квартира була придбана на кредитні кошти, отримані за договором про іпотечний кредит від 04 травня 2007 року, які повернуті кредитору під час перебування їх у шлюбі, отже фактично квартира придбана за спільні кошти подружжя.

Посилання на те, що квартира була придбана на кредитні кошти, які були повернуті ОСОБА_2 за рахунок отриманих нею від ОСОБА_3 авансових коштів за попереднім договором купівлі-продажу частини будинку, що є її особистою приватною власністю, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.

Матеріали справи містять дві розписки від 30 квітня 2007 року та

від 28 грудня 2009 року про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_3 авансових платежів за попереднім договором купівлі-продажу відповідно у розмірі 200 000 грн та 300 000 грн.

Разом з тим колегія суддів вважає, що отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_3 30 квітня 2007 року та 28 грудня 2009 року 200 000 грн та 300 000 грн не свідчить про повернення кредиту саме за рахунок цих коштів, оскільки відповідно до наданих самою ОСОБА_2 квитанцій про погашення кредиту, кредит погашався щомісячними платежами і максимальний розмір внесеного позичальником платежу становив 7 000 грн, що не відповідає жодній із зазначених сум, отриманих ОСОБА_2 від ОСОБА_3 (а. с. 89-112, т.1).

Оскільки позивач не спростувала презумпцію спільної сумісної власності сторін на спірну квартиру та не надала доказів, які б підтверджували повернення кредитних коштів, за які була придбана квартира, за рахунок особистих коштів, то суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали за сторонами право власності за кожним по Ѕ частині спірного нерухомого майна у порядку статей 60 70 СК України.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 червня 2021 року справа № 128/1511/19, від 21 листопада 2018 року справа № 372/504/17,

від 10 лютого 2021 року справа № 204/5407/17, від 16 лютого 2022 року справа № 760/16783/15, від 14 липня 2021 року справа № 509/1927/18, від 20 липня 2022 року справа № 703/2284/19 є помилковими, оскільки висновки судів попередніх інстанцій наведеним висновкам Верховного Суду не суперечать. Зокрема, суди встановили, що спірне майно було набуте у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти,

а презумпцію спільності права власності подружжя на це квартиру

ОСОБА_2 не спростувала.

Відповідно до частини третьоїстатті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 22 лютого 2022 рокута постанову Полтавського апеляційного суду від 15 червня 2022 року в частині поділу квартири АДРЕСА_1 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара