Постанова

Іменем України

01 березня 2021 року

м. Київ

справа № 554/10744/16-ц

провадження № 61-4097св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна спеціалізована фінансова установа «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» в особі Полтавського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву»,

третя особа - Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» (далі - ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву») в особі Полтавського регіонального управління ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» (далі - Полтавське РУ ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву»), третя особа - Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», в якому просив: поновити дію договору про надання часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків від 30 грудня 2005 року № 15-598; внести зміни до договору про надання часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків від 30 грудня 2005 року № 15-598 у зв`язку з укладенням додаткової угоди від 13 березня 2015 року № 014/0066/74/38310/81-1-0-00/13399 до кредитного договору від 12 грудня 2005 року № 014/0066/74/38310; привести у відповідність до внесених змін до договору про надання часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків від 30 грудня 2005 року № 15-598 розрахунку прогнозного розміру компенсації; погодити реєстри позичальника ОСОБА_1 за квітень 2015 року - липень 2016 року, наданих ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»; перерахувати на поточний рахунок позичальника ОСОБА_1 невиплачену компенсацію за період з 01 квітня 2015 року по день звернення до суду та відновити виплату коштів часткової компенсації відсоткової ставки кредиту за кредитним договором від 12 грудня 2005 року № 014/0066/74/38310 із врахуванням додаткової угоди від 13 березня 2015 року № 014/0066/74/38310/81-1-0-00/13399.

Позивач заявлені вимоги мотивував тим, що відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання умов договору про надання часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків від 30 грудня 2005 року № 15-598.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано Полтавське РУ ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву»:

- поновити дію договору про надання часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків від 30 грудня 2005 року № 15-598;

- внести зміни до про надання часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків від 30 грудня 2005 року № 15-598 у зв`язку з укладенням додаткової угоди від 13 березня 2015 року № 014/0066/74/38310/81-1-0-00/13399 до кредитного договору від 12 грудня 2005 року № 014/0066/74/38310;

- привести у відповідність до внесених змін до договору про надання часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків від 30 грудня 2005 року № 15-598 розрахунку прогнозного розміру компенсації;

- погодити реєстри позичальника ОСОБА_1 за квітень 2015 року - липень 2016 року, наданих ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»;

- перерахувати на поточний рахунок позичальника ОСОБА_1 невиплачену компенсацію за період з 01 квітня 2015 року по день звернення до суду та відновити виплату коштів часткової компенсації відсоткової ставки кредиту за кредитним договором від 12 грудня 2005 року № 014/0066/74/38310 із врахуванням додаткової угоди від 13 березня 2015 року № 014/0066/74/38310/81-1-0-00/13399.

Стягнуто з ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» в особі Полтавського РУ ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» в дохід держави 551,20 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання умов договору № 15-598, які є обов`язковими до виконання сторонами цього правочину.

Судом апеляційної інстанції неодноразово розглядалась ця справа.

Останньою постановою Полтавського апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу Полтавського РУ ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» задоволено. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 березня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не відповідає змісту цього права та характеру його порушення, а за умови чинності договору, укладеного між ОСОБА_1 та фондом 30 грудня 2005 року, доведенню підлягали незаконні, на думку позивача, дії фонду по припиненню відшкодування компенсації, а не вимоги по поновленню дії вказаного договору.

Відносно вимоги про внесення змін до договору, то апеляційний суд зазначив, що за змістом пункту 5.1 договору № 15-598 у випадках укладення додаткових угод до кредитного договору, що стосуються правовідносин за ним, в цей договір в обов`язковому порядку вносяться відповідні зміни, проте ОСОБА_1 у спосіб, визначений главою 53 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не звертався до відповідача з конкретними пропозиціями та не пропонував редакцію внесення таких змін до договору у зв`язку з укладенням додаткових угод між ним та банком. Прохання ОСОБА_1 в цій частині є неконкретними та позивач не уточнював свої позовні вимоги, які саме зміни він просить зобов`язати відповідача внести до договору, а тому позовні вимоги в цій частині, на думку апеляційного суду, є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки інші позовні вимоги є похідними від перших двох, тому вони, як зазначила колегія суддів апеляційного суду, також не підлягають задоволенню через їх неконкретність та недоведеність.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 22 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

У касаційній скарзі, мотивуючи неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник також зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 полягають у відновленні виконання дії договору від 30 грудня 2005 року № 15-598 про надання часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків, виконання якого безпідставно припинено відповідачем; при новому розгляді апеляційним судом не враховані висновки Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у цій справі.

У квітні 2020 року до Верховного Суду від Полтавського РУ ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач просить відхилити касаційну скаргу, оскільки вона є необґрунтованою, та залишити без змін оскаржувану постанову апеляційного суду, що є законною та обґрунтованою.

Відзиву на касаційну скаргу від третьої особи до Верховного Суду не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 22 січня 2020 січня, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 554/10744/16-ц із Октябрського районного суду міста Полтави та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2020 року матеріали справи № 554/10744/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанційустановлено, що 10 червня 2005 року між Державним фондом сприяння молодіжному житловому будівництву та АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», укладено договір про співпрацю. Сторони за вказаним договором зобов`язалися шляхом об`єднання зусиль спільно діяти з метою виконання Порядку № 853 щодо надання часткової компенсації (відшкодування) відсоткової ставки кредитів (банку) молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла.

12 грудня 2005 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 43 000,00 доларів США зі сплатою 12,5 процентів річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 12 грудня 2025 року. Цільове призначення кредиту - на будівництво (реконструкцію) або придбання житла загальною площею 70,30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 пункт 1.2 договору № 15-598).

30 грудня 2005 року між фондом та ОСОБА_1 укладено договір № 15-598, за умовами якого часткова компенсація визначається в розмірі 1,0 облікової ставки НБУ, що діє на день укладення кредитного договору і становить 9,50 процентів.

05 березня 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1, за умовами якої тимчасово, на строк з 05 березня 2009 року по 05 березня 2010 року (включно), встановлено процентну ставку за користування кредитом у розмірі 10 процентів річних.

13 березня 2015 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2, за умовами якої з 16 березня 2015 року встановлено процентну ставку за користування кредитом у розмірі 17 процентів річних.

Крім того, 13 березня 2015 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 3, за умовами якої сторони змінили умови кредитування в наступному порядку: пункт 1.1 - кредитор з 16 березня 2015 року відкриває позичальнику не відновлювану кредитну лінію з лімітом 43 000,00 доларів США та 354 752,32 грн, в рамках якої - кредит в сумі 43 000,00 доларів США, наданий згідно з умовами кредитного договору на придбання квартири, вважається 1-м траншем кредиту; 2-ий транш кредиту в сумі - 354 752,32 грн надається на рефінансування заборгованості за 1-им траншем кредиту. Пунктом 1.2 додаткової угоди № 3 визначено, що дата остаточного погашення: 1-го траншу кредиту - 43 000,00 доларів США згідно з графіком погашення кредиту та інших платежів, остаточне погашення 12 грудня 2025 року; 2-го траншу кредиту - 354 752,32 грн згідно з графіком погашення кредиту та інших платежів, остаточне погашення 16 березня 2026 року.

Після укладення додаткової угоди № 3 фонд припинив відшкодування компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків за договором № 15-598, мотивуючи це тим, що «кредит наданий згідно з умовами раніше укладеного кредитного договору на споживчі цілі (будівництво (реконструкцію) чи придбання житла) вважається 1-им траншем кредиту, а 2-ий транш кредиту надається не на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла, а на рефінансування».

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором виконує повністю, що підтверджується листом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 20 травня 2015 року про надання інформації щодо виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором в період з 12 грудня 2005 року по 01 квітня 2015 року та довідкою про стан кредиту станом на 27 жовтня 2015 року.

Пунктом 7.1 договору № 15-598 передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до дня підписання сторонами акта про виконання зобов`язань за кредитним договором, якщо його не буде розірвано достроково у порядку, передбаченому цим договором.

Фонд має право достроково розірвати цей договір, письмово повідомивши про це позичальника за 10 (десять) календарних днів у разі: виявлення недостовірних даних у документах, що подавалися позичальником на етапі підготовки до укладення цього договору, та протягом терміну погашення кредиту; невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором протягом трьох місяців; розірвання кредитного договору між позичальником і комерційним банком (підпункт 3.3.2 договору № 15-598).

Судом апеляційної інстанції також установлено, що з боку відповідача дій по розірванню вказаного договору вчинено не було, представник фонду не заперечує факту чинності договору, укладеного з позивачем 30 грудня 2005 року.

Листом від 28 жовтня 2015 року фонд повідомив ОСОБА_1 про те, що відповідно до умов додаткового договору другий транш кредиту надано не на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла, а на рефінансування. Однак постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2003 року № 853 не передбачено компенсації за кредитами, наданими за рефінансування, у зв`язку з чим фонд припинив відшкодування компенсації відсоткової ставки.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтею 10 Закону України від 05 лютого 1993 року № 2998-XII «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» держава забезпечує молодим громадянам рівне з іншими громадянами право на житло, сприяє молодіжному житловому будівництву, створенню молодіжних житлових комплексів тощо. Молоді сім`ї та молоді громадяни можуть одержувати за рахунок бюджетних коштів пільгові довгострокові державні кредити на будівництво і придбання жилих будинків і квартир, на оплату вступних пайових внесків при вступі до молодіжних житлових комплексів, житлово-будівельних кооперативів, а також на обзаведення домашнім господарством.

Порядок надання пільгових довгострокових кредитів молодим сім`ям та їх пільгового погашення встановлюється Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ), зокрема постановою КМУ від 29 травня 2001 року № 584 затверджено Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла.

Відповідно до пунктів 1, 3 Порядку часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затвердженого постановою КМУ від 04 червня 2003 року № 853 (далі - Порядок), в ньому визначено механізм відшкодування частини відсотків за кредитами, що надаються комерційними банками молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла. Часткова компенсація надається позичальникам лише за одним кредитним договором.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (частини перша, друга статті 640, частина перша статті 642 ЦК України).

Зміна або розірвання договору, допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651 ЦК України).

Відповідно до приписів статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (крім випадків, встановлених цим Кодексом).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, врахувавши фактичні обставини із заявленими позовними вимогами, дійшов обґрунтованого висновку, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не відповідає змісту цього права та характеру його порушення, а суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги щодо поновлення дії договору від 30 грудня 2005 року № 15-598.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18).

З огляду на суть спору, за умови чинності укладеного між ОСОБА_1 та відповідачем договору від 30 грудня 2005 року № 15-598, заявлені позовні вимоги щодо зобов`язання поновлення дії спірного договору, внесення змін до нього, приведення у відповідність до внесених змін розрахунку прогнозного розміру компенсації, погодження реєстрів позичальника, перерахування на рахунок ОСОБА_1 невиплаченої компенсації та відновлення виплати коштів часткової компенсації відсоткової ставки кредиту не відповідають змісту порушеного, на думку позивача, цивільного права (інтересу) та не сприяють його відновленню. Доцільним натомість є оскарження незаконних, на думку позивача, дій фонду та/або стягнення коштів на користь ОСОБА_1 .

В межах такого позову підлягають дослідженню твердження заявника про безпідставне припинення відповідачем виконання договору від 30 грудня 2005 року № 15-598, про що зазначено у касаційній скарзі ОСОБА_1 .

Оскільки пунктом 5.1 договору № 15-598 передбачено, що у випадках укладення додаткових угод до кредитного договору, що стосуються правовідносин за цим договором в цей договір в обов`язковому порядку вносяться відповідні зміни, проте матеріали справи не містять підтвердження звернення позивача до Полтавського РУ ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» з приводу внесення змін до вказаного договору із запропонованими змінами, то колегія суддів погоджується із апеляційним судом, що позовні вимоги в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.

Як правильно зазначив апеляційний суд, інші позовні вимоги є похідними від перших, пов`язані з ними та є залежними, а тому підлягають відхиленню.

Відхиляються доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у цій справі, оскільки при направленні справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що «задовольняючи позовні вимоги про поновлення дії договору № 15-598, апеляційним судом не враховано умов укладеного договору та вимог закону за якими можливо дійти висновку, що спірний договір припинив свою дію чи є розірваний. Апеляційний суд безпідставно погодився з позицією відповідача, що договір припинив свою дію і у зв`язку з цим дійшов помилкового висновку про передчасність вимог позову щодо примусового виконання обов`язків за цим договором», а також те, що апеляційним судом не перевірено і не встановлено фактичної зміни фінансових зобов`язань фонду і можливості, з огляду на умови укладеного договору та вимоги нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини сторін, внести відповідні зміни у договір укладений з фондом та продовжувати його виконання, зокрема відшкодування частини відсотків за кредитом. У свою чергу апеляційний суд при розгляді справи та прийняття оскаржуваної постанови 22 січня 2020 року визначився з колом спірних правовідносин та надав сторонам вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при їх кваліфікації, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах не приймаються, оскільки існує судова практика щодо відшкодування частини відсотків за кредитом у передбачених законом випадках (зокрема постанова Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 128/4424/16-ц, постанова Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у цій справі).

Обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційного суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні апеляційним судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваної постанови не впливають, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 22 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик